Реферат на тему:
Спогади О.М.Терпигорєва як джерело до історії формування
науково-технічної інтелігенції Катеринослава початку ХХ ст.
Сьогодні науково актуальним є вивчення формування науково-технічної
інтелігенції та її внеску в економічний розвиток регіону. Дослідники
звертають увагу на розвиток підприємств, не зупиняючись на особистостях,
які забезпечували це піднесення, займалися вихованням нових кадрів,
особливо важливих для Півдня України наприкінці ХІХ – на початку ХХ
сторіччя, оскільки саме там бурхливо розвивалась гірничодобувна та
металургійна промисловість.
До проблеми вивчення науково-технічної інтелігенції як одного з факторів
розвитку промисловості регіону науковці звертались дуже мало, досі немає
жодних сучасних узагальнюючих досліджень. Піонером у дослідженні історії
вітчизняної інтелігенції взагалі є російська дослідниця В.Р.
Лєйкіна-Свірська, автор монографії «Русская интеллигенция в 1900-1917
гг.» [10]. У цій роботі здійснено ретельний аналіз формування
інтелігенції у вказаний період. Однак утворення такого прошарку
інтелігенції як науково-технічний майже не досліджене.
Ще на початку 60-х років минулого століття вийшла друком двотомна
об’ємна праця українського радянського історика
О.О. Нестеренка «Розвиток промисловості на Україні» [12], другий том
якої безпосередньо присвячений ХІХ – початку ХХ сторіччя. У ній автор
дослідив проблему промислового розвитку регіонів, показавши, що на
початку ХХ сторіччя південний регіон став промисловим центром Російської
імперії. У цій монографії є окремі характеристики та фактичні дані,
котрі стосуються науково-технічної та технічної інтелігенції.
Спогади Терпигорєва, яким присвячене дане дослідження, є певним внеском
в історіографію історії науково-технічної інтелігенції, бо там є
оціночні судження. Разом з тим його спогади є наративним джерелом для
вивчення інтелігенції. Мета даного дослідження – через аналіз мемуарів
О.М. Терпигорєва здійснити спробу простежити становлення, формування,
розвиток науково-технічної інтелігенції Катеринослава на початку ХХ
сторіччя, чи хоча б показати особу мемуариста на тлі цього процесу.
Перша публікація про О.М. Терпигорєва з’являється ще до виходу спогадів,
у 1950 році [1]. Це бібліографічна брошура, написана і видана
співробітниками Академії наук СРСР, у якій здійснено спробу дати
характеристику творчого шляху академіка. Особливу увагу в брошурі
звернено на його роботу в Катеринославі, очевидно, через його активну
політичну діяльність, спрямовану проти царизму.
У 1963 році вийшла друком робота академіка Академії наук СРСР Б.А.
Розентретера, в якій міститься характеристика постаті вченого О.М.
Терпигорєва [15, с. 3-22]. Автор здійснив своє дослідження на основі
архівних джерел, які дозволили йому досить повно й аргументовано
змалювати діяльність академіка.
Також у роботах, присвячених історії Дніпропетровського гірничого
інституту (нині – університет) можна знайти матеріали, які свідчать про
вагомий внесок Олександра Митрофановича у розвиток інституту [6; 7].
Цікавим є дослідження життя і діяльності Олександра Митрофановича,
здійснене професором Національного гірничого університету Г.К. Швидько,
яка у статті «Академик А.М.Терпигорев (общественно-политическая
деятельность по материалам Департамента полиции)» [18, с. 103-105] на
основі нових архівних джерел розкрила суспільно-політичну діяльность
О.М.Терпигорєва в кінці ХIХ – на початку ХХ ст., коли він знаходився під
наглядом поліції.
В історії Національного гірничого університету О.М. Терпигорєв – це
одна з найпомітніших постатей, тому його прізвище знаходимо у всіх
працях, що стосуються історії ВУЗу в цілому чи окремих його кафедр. На
сьогодні надруковано ряд робіт, присвячених історії кафедр гірничого
університету. Це роботи колективу авторів під керівництвом О.М. Шашенка,
О.В. Солодянкіна «История кафедры строительных геотехнологий и
геомеханики Национального горного университета», В.І. Бондаренка, О.М.
Кузьменка,
Р.Є. Дичковського, І.А. Ковалевської, В.І. Бузила «История кафедры
подземной разработки месторождений (1900-2005)», також робота І.М.
Єлінова «Нариси з історії Національного гірничого університету»[17; 2;
9].
У перших двох дослідженнях відзначається вагомий внесок Олександра
Митрофановича як завідувача кафедри підземної розробки родовищ. У працях
підкреслюється, що академік Терпигорєв став основоположником нового
наукового напрямку в гірничій справі – механізація гірничих робіт.
Спочатку зупинимося на біографії автора спогадів. Майбутній академік
Олександр Митрофанович Терпигорєв народився 21 листопада 1873 року в
місті Тамбові в сім’ї дрібного чиновника. З 1892 до 1897 року він
навчався у Петербурзькому гірничому інституті. По закінченні інституту в
1897 році він був зарахований на державну службу і направлений на
Сулинське гірничо-металургійне підприємство
М.П. Пастухова на Донбасі, куди його запросили після проходження ним на
цьому підприємстві студентської практики. О.М. Терпигорєва було
призначено керівником рудників, що свідчило про його професійні
здібності.
У 1900 році О.М.Терпигорєв переїздить до Катеринослава у щойно відкрите
Катеринославське Вище гірниче училище. Цікаво, що в «Спогадах» цей
переїзд пояснюється тією обставиною, що він бачив тяжкі умови роботи
шахтарів, але нічим не міг їм зарадити [16, c. 90]. Думаємо, це не
зовсім відповідає дійсності. В той час він вже активно займався
нелегальною революційною діяльністю, а промисловий Катеринослав був,
безумовно, для його діяльності досить привабливим. У вересні 1900 року
Олександр Митрофанович переїхав з родиною на нове місце проживання,
обійнявши посаду тимчасово виконуючого обов’язки екстраординарного
професора Катеринославського Вищого гірничого училища. Навчальний процес
у КВГУ, яке почало функціонувати з осені 1899 року, ще не був
організованим. Навчальних програм не було, а недосконалі для Училища
навчальні плани, запропоновані Гірничим департаментом, не задовольняли
педагогів, які прагнули використовувати близькість нового Училища до
промислових підприємств Донбаса і Кривого Рогу перш за все для
виробничої практики студентів [13, с. 17]. У той час, відзначає
О.М. Терпигорєв у спогадах, студенти і професори користувались в
основному іноземними навчальними курсами. Це були французькі і
бельгійські підручники Гатон де Гупельєра, Демана, а також німецькі
посібники Трептова та інших авторів [16, с. 93]. Гірнича справа тільки
починала розвиватись, і сам майбутній академік належав до тієї когорти
вчених, яка розвивала і вдосконалювала її. Це добре можна простежити за
звітами Катеринославського Вищого гірничого училища: «Професором
Терпигорєвим на 2-му курсі, у весняному півріччі, за 4 годин на тиждень,
було викладено відділи: підготовка родовищ до очисного добування,
система розробок і рудничне кріплення; в осінньому півріччі, за 4 годин
на тиждень, викладено відділи: попередні геологічні поняття, пошук і
розвідка корисних копалин за допомогою шурфування, неглибокого і
глибокого буріння, проведення підготовчих вироботок і способи підготовки
родовищ до очисних добутків» [14, с.25]. В іншому звіті читаємо:
«Виконуючий обов’язки екстраординарного професора Терпигорєв друкував
курс гірничого мистецтва, його розділ – «Рудничне кріплення», і в
додатках до Гірничо-Заводського Листка статтю: «Опрацювання систем
розробки кам’яного вугілля, що використовуються на рудниках півдня
Росії» [14, с.32-33].
«Спогади» Терпигорєва були написані у 1956 році в Москві, де він тоді
викладав у Московській гірничій академії. Спогади складають 256 сторінок
і охоплюють весь період життя академіка – від народження до його роботи
у Москві. На «катеринославський період» припадає 76 сторінок, які
охоплюють період роботи О.М. Терпигорєва в Катеринославському Вищому
гірничому училищі-інституті.
Крім власне спогадів О.М. Терпигорєва, що дають підстави розглянути його
життя і діяльність, в тому числі у підготовці технічних кадрів для
виробництва, в статті використані опубліковані та архівні джерела. З
опублікованих це – звіти про діяльність Катеринославського Вищого
гірничого училища за окремі навчальні роки, в яких вказано, які були
вичитані лекції та з яких предметів, які проведені виробничі практики за
поточний навчальний рік. Такі звіти збереглися за 1904 і 1906 роки
відповідно [13; 14]. Також є звіти про діяльність Катеринославського
відділення Російського технічного товариства і вечірні курси для
дорослих, які проводились цим Товариством [8]. У цих документальних
джерелах знаходимо відомості як про підготовку технічних кадрів для
виробництва, так і про діяльність професора О.М. Терпигорєва.
Збереглись і архівні джерела, що дають змогу перевірити свідчення
мемуариста, доповнити, уточнити. Вони знаходяться у фондах Державного
архіву Дніпропетровської області [3; 4; 5].
Будучи викладачем Катеринославського Вищого гірничого училища, а потім –
інституту,
О.М. Терпигорєв продовжував активну суспільну діяльність, яку почав ще в
студентські роки і міг бути за це навіть висланий з губернії, але він
був досить обережним у своїх політичних справах [18, с. 103].
h%#
h%#
h%#
– h%#
h%#
h%#
h%#
h%#
h%#
??
?????????
??
?????
??
?ом його Ради і редакційного комітету видання «Записки РТО». У 1905
році, за даними охранки, він входив до «радикального гуртка»
прогресивної інтелігенції Катеринослава, метою якого було «проведення
ліберальних ідей і співпраця з протиурядовими організаціями» [15, с. 7].
Восени 1905 року в Катеринославі організувалася Рада робітничих
депутатів, а потім Коаліційний бойовий страйковий комітет з
представників різних партій і угруповань, і виникло питання про пошук
засобів для їх фінансування. У Комісію зі збору коштів поряд з іншими
представниками інтелігенції увійшов і Олександр Митрофанович Терпигорєв
[15, с.7].
У січні 1906 року за антиурядову діяльність Олександр Митрофанович був
таки висланий до міста Рязані, де знаходився під наглядом поліції до
кінця серпня 1906 року. З великими труднощами йому вдалось отримати
дозвіл на поїздку у квітні 1906 року до Петербургу для захисту
дисертації у Гірничому інституті. Автор нічого не згадує про причини
вислання з Катеринослава на початку 1906 року. З архівних джерел відомо,
що у 1906 році Олександр Митрофанович захистив свою дисертацію в
Петербурзькому гірничому інституті, бо на той час Катеринославське
училище такого права не мало. Також керівництво Училища просило
катеринославського генерал-губернатора дозволити О.М. Терпигорєву приїзд
до Катеринослава для підготовки до захисту дисертації, але йому було
відмовлено [5].
Дуже цікавим є той факт, що у спогадах Олександр Митрофанович жодного
разу не згадував про те, що він керував навчальною бібліотекою училища,
очевидно, вважаючи це малозначним у своїй біографії.
У 1909 році Олександр Митрофанович був знову обраний до Ради
Катеринославського відділення Російського технічного товариства і до
редакційного комітету журналу «Записки Екатеринославского отделения
РТО», який він редагував до кінця 1916 року [15, с. 7].
Немає жодних згадок про його технічно-просвітницьку діяльність, яку він
здійснював, але ж з інших джерел відомо, що він брав участь у роботі
курсів для дорослих, будучи у 1905-1910 рр. на посаді керівника комісії
технічної освіти [8, с. 1]. Він тільки згадує, що у ті роки (1905 р. –
П. Ч.) в Катеринославі існував так званий Народний університет, у якому
у вільний від роботи час навчалось багато катеринославських робітників.
У народному університеті для робітників науково-популярні лекції читали
інженери, вчителі, а також викладачі КВГУ [16, с. 108].
О.М. Терпигорєв у спогадах про діяльність КВГУ зазначає, що на початку
навчальні плани були складені чиновниками Гірничого департаменту не дуже
вдало. У них, наприклад, не виконувалась необхідна, з погляду вірності
побудови всього педагогічного процесу, узгодженість і послідовність
викладання дисциплін, а також основний принцип педагогіки – перехід у
викладанні від простого, елементарного – до складного [11, с. 86].
Навчальний процес хоча був і недосконалим, але він постійно
покращувався.
Олександр Митрофанович вважав, що основним для гірничого інженера є
практична сторона використання отриманих знань. Тому проведенням практик
у Катеринославському гірничому інституті він був найбільше задоволений.
Як згадує автор спогадів, «багато гірничих інженерів не спускались під
землю, а сиділи в канцеляріях у якості різного роду адміністраторів,
членів правління чи довірених осіб акціонерних компаній і товариств,
…стає зрозумілим, наскільки катастрофічним було питання забезпечення
гірничої справи кваліфікованою інженерно-технічною допомогою» [16, с.
97].
О.М. Терпигорєв брав активну участь у проведенні гірничих практик. Він
згадує: «Училище прагнуло встановити зв’язок з виробництвом, у тих,
звичайно, рамках, у яких це могло бути в той час» [16, с. 110]. Як
зазначається у звіті Катеринославського Вищого гірничого училища за 1904
рік, «для ознайомлення з рудниками і заводами ті ж студенти здійснили
екскурсії на заводи і рудники півдня Росії під керівництвом професора
Терпигорєва і викладачів Рубіна і Гуськова. Студенти, переведені на ІІІ
курс, займались роботами на заводах і рудниках під керівництвом
професора Терпигорєва і викладачів Рубіна і Гуськова» [13, с. 5]. Між
іншим, у спогадах Олександр Митрофанович згадує тільки Гуськова, а
замість Рубіна він називає Протодьяконова: «Автор цих рядків і його
перші асистенти В.А. Гуськов і
М.М. Протодьяконов прагнули єднати курси лекцій, які читались студентам,
з практичними заняттями, на яких вирішувався ряд виробничих завдань»
[16, с. 110]. Очевидно, за давністю події він дещо неточно свідчить.
У своїх спогадах О.М. Терпигорєв дуже високу оцінку дає фахівцям, які
працювали в той час у Катеринославському Вищому гірничому училищі. Він
відзначає, що майже всі вони були першими у розвитку гірничого мистецтва
і становленні гірничої справи як науки. До цієї когорти піонерів він
відносить: засновників нової науки – «Геометрія надр» І.К. Соболевського
та П.М. Леонтовського, М.І. Лебедєва – видатного вченого з питань
геології та палеонтології Донецького басейну [16, с. 89-90]. Особливе
захоплення викликає у автора М.А. Павлов – ординарний професор КВГУ, бо
саме він, за словами мемуариста, мав за собою великий досвід роботи на
гірничих підприємствах Уралу [16, с. 89]. Це і не дивно, бо з ним він
починав свою кар’єру на Сулинських рудниках [16, с. 78].
Автор спогадів не міг оминути революційні події на Катеринославщині, в
яких брав активну участь:
«В середині квітня в нашому училищі почались заняття. Зовнішній спокій
зберігався до початку 1904 року, який приніс нам знову нові
випробування. Стан в країні був напруженим. Наступив канун першої
російської революції, і це не могло не відобразитися на настрої
студентів і передової інтелігенції» [16, с. 105].
О.М. Терпигорєв показує, як швидко розвивалися події: «На знак протесту,
проти подій 9 січня 1905 року студенти Училища припинили заняття і
зробили спробу здійснити демонстрацію, але завадив поліцейський
підрозділ. 7 лютого студенти зібрали збори, де майже одноголосно винесли
рішення припинити заняття до 1 вересня… Заняття у нашому училищі
припинились, але революційні хвилювання не стихли… хоча масового виступу
студентів не відбулось… 7 листопада 1905 року Рада Училища затверджує
дипломатичне рішення про відновлення занять, без обов’язкового
відвідування їх студентами. Але вони не були відновлені» [16, с.
106-108]. Саме у ці дні О.М. Терпигорєв брав участь у зібранні коштів,
за що був висланий до Рязані. Таким чином, спогади Олександра
Митрофановича Терпигорєва є цінним наративним історичним джерелом. За
ними можна простежити розвиток гірничої промисловості, бо сам автор до
викладання в училищі був керівником Сулинських рудників. Зі спогадів
можна дізнатися не тільки про формування науково-технічної інтелігенції
інституту, участі інтелігенції в культурних та революційних процесах,
але й про життя Катеринослава. З іншого боку, треба бути обережним і
враховувати час, в який були написані ці спогади: «відлига» тоді тільки
починалася, і в деяких висловлюваннях потрібно було бути надто стриманим
і обережним.
Література
Александр Митрофанович Терпигорев. – М.-Л., 1950. – 48 с.
Бондаренко В.И., Кузьменко А.М., Дычковский Р.Е., Ковалевская И.А.,
Бузило В.И. История кафедры подземной разработки месторождений
(1900-2005). – Днепропетровск, 2005. – 488 с.
Державний архів Дніпропетровської області (далі – ДАДО). – Ф. 11. – О.
1. – Спр. 1074. – Арк. 493.
ДАДО. – Ф. 11. – О. 1. – Спр. 547. – Л. 28-29.
ДАДО. – Ф. 11. – О. 1. – Спр. 455а. – Л. 602.
Днепропетровский горный институт: Исторический очерк: У 2 кн./ Под ред.
А.А. Ренгевича, М.П.Теселько. – М., 1990. – Кн. 1: История и развитие
(1899-1989). – 345 с.
Дніпропетровський гірничий інститут. Історичний нарис: У 2 кн./ Укл.
Г.Г. Півняк, О.О. Ренгевич, К.Ф. Тяпкін та ін. – К., 1995. – Кн. 2:
Кафедри (1899-1992). – 408 с.
Екатеринославское отделение РТО. Вечерние курсы для взрослых.
1905-1910гг. Краткий обзор. – Екатеринослав, 1910. – 9 с.
Єлінов І.М. Нариси з історії Національного гірничого університету. –
Дніпропетровськ, 2006. – 187 с.
Лейкина-Свирская В.Р. Русская интеллигенция в 1900-1917гг. – М., 1981. –
285 с.
Научно-технические общества СССР. – М., 1968. – С. 7-89.
Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. – К., 1962. – Ч. 2. –
579 с.
Отчёт о состоянии и действиях Екатеринославского высшего горного училища
за 1904 год. – Екатеринослав, 1905. – 66 с.
Отчёт о состоянии и действиях Екатеринославского высшего горного училища
за 1906 год. – Екатеринослав, 1907. – 71 с.
Розентретер Б.А. Александр Митрофанович Терпигорев // Проблемы
механизации горных работ. – М., 1963. – С. 3-22.
Терпигорев А.М. Воспоминания горного инженера. – М., 1956. – 272 с.
Шашенко А.Н. Солодянкин А.В. История кафедры строительных геотехнологий
и геомеханики Национального горного университета. –
Днепропетровск-Донецк, 2004. – 544 с.
Швидько А.К. Академик А.М. Терпигорев (общественно-политическая
деятельность по материалам Департамента полиции) // Інтелігенція: суть,
історичні долі, перспективи: Міжнародна наукова конференція. –
Дніпропетровськ, 1996. – С. 103-105.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
