Реферат на тему:
Церква Петра і Павла: історія та археологія
На малюнку Чигирина з літопису Самійла Величка [2, с. 233| можна
побачити біля підніжжя гори невеличку церкву з одним верхом, до якої
веде стежка від Верхнього замку, а позаду – пролом у міській стіні [1,
с. 37]. Це церква святих апостолів Петра і Павли, її місцезнаходження
підтверджує план Чигиринської фортеці 1678 року полковника та інженера
Патріка Гордона. Поряд, згідно цього ж плану, стоїть дерев`яна дзвіниця.
Своєю архітектурою храм нагадує Іллінську церкву в родовому помісті
Богдана Хмельницького в Суботові, споруджену у 1656 р. [8, с. 183].
Під час турецьких походів 1677 і 1678 рр. церква Петра і Павла мала
важливе стратегічне значення, оскільки входила до оборонних споруд
Чигирина. Самійло Величко у своєму літописі зазначав, що «сердюки з
іншими козаками… станули нижче церкви Святих Апостолів у Чигирині під
замковою горою і билися з турками до смерку, та аж ні трохи їм не
далися» [2, с. 243|. Патрік Гордон вказував, що місце, де знаходилась
церква, було досить зручним «для побудови болверка, щоб захищати і
куртини до замку, і ворота» [3, с. 85]. Згідно його плану,
Петропавловська церква розташована на штучній терасі, посеред схилу
Замкової гори. Судячи з креслення, вона була мурованою, майже квадратною
за планом, розміром близько 7×7 сажнів, із трикутними фронтонами,
високою покрівлею, завершена однією стрункою банею з хрестом, мала два
входи на південній і північній стінах.
Час побудови храму невідомий, хоча є припущення, що він збудований за
доби Богдана Хмельницького. За іншими джерелами, соборна церква Петра і
Павла в Чигирині існувала одночасно з церквою спіння Пресвятої
Богородиці та Преображення Господнього [5, с. 149]. Краєзнавець та
історик Леонтій Похилевич вказує, що Петропавлівська церква була
побудована Богданом Хмельницьким. Також він зазначає, що «ще на початку
нинішнього [XIX] століття було видно руїни цієї церкви, а також руїни
єпископського палацу. Церква була хрестоподібна. В цій же церкві обраній
малоросійським духовенством і козаками Київським митрополитом Йосип
Нелюбович-Тукальський, гонимий і польським урядом за твердість в
православ`ї і російським за любов до хороброго і винахідливого
Дорошенка» [12, с. 667]. Науковий співробітник Інституту археографії та
джерелознавства М.С. Грушевського НАН України Володимир Ленченко
висловлює припущення про те, що оскільки церква була названа в ім`я
небесних покровителів гетьмана Петра Дорошенка, то збудована, ймовірно,
його «коштом» [8, с. 183].
Як зазначалось, з церквою Петра і Павла нерозривно пов`язане ім.`я
видатного українського церковного і політичного діяча Йосипа
Тукальського. Він походив з українського православного духовенства, мав
неабияку підтримку з боку Б. Хмельницького. У 50-х роках XVII ст. був
архімандритом монастиря у м. Вільно, а з 1661 року єпископом
Мстиславським. У 1663 році в Чигирині у церкві Петра і Павла його
проголошено Київським митрополитом, а уже в 1664 р. ув`язнено Павлом
Тетерею у Марієнбурзькій фортеці [14, с.3]. 1665 року Йосип Тукальський
був звільнений з ув`язнення гетьманом Петром Дорошенком, став його
найближчим другом і прибічником і прибічником. Також користувався
великою повагою серед козаків і всього народу України. Згодом Й.
Тукальський отримав підтвердження на Київську митрополію від
Константинопольського патріарха Мефодія, однак не був визнаний
Московською церквою. Резиденція Й. Нелюбовича-Тукальського була в
Чигирині. Він був противником польського і московського втручання в
українські церковні справи, мав великий вплив на люд український.
Львівський єпископ Й. Шумлянський казав про нього: «…і духом якого і
гетьман живе і вся Україна» [4, с. 60].
Помер Йосип Нелюбович-Тукальський 5 серпня 1675 року і був похований у
церкві Петра і Павла у Чигирині [14, с. 4]. Під час облоги Чигирина у
1678 році на початку серпня козаки винесли з палаючого міста мощі
митрополита і перевезли до Лубенського Мгарського монастиря. Там їх
поховано духівником покійного ієромонахом та ігуменом Макарієм
Русановичем [6, с. 306].
Таким чином, відомості про Петропавлівську церкву мають важливе значення
для подальшого вивчення духовної та матеріальної культури українського
народу. Тому, з метою виявлення та дослідження залишків церкви було
проведено археологічні розкопки у 1989-1994 та у 2004 роках.
До наших днів під Замковою горою збереглися сліди штучної тераси, на
якій стояла церква Петра і Павла, а під землею – залишки її фундаментів
та розвалу частини стіни. Під час розкопок вони були досліджені
археологами. Встановлено, що фундамент був викладений з плоских каменів
місцевого піщаника, скріплених вапняним розчином і глиною. В кладці
використана також жолобкова цегла, що датує цю споруду XVII століттям
[5, с. 150].
Серед археологічного матеріалу траплялась кераміка, зокрема, два майже
цілих горщики світло-сірого кольору, з розписом по плічках
яскраво-червоним хвилястим орнаментом. На розкопі траплялись фрагменти
гутного скла, ковані цвяхи, залишки розкиданого людського поховання, а
також кістки домашніх тварин. При поглибленні в розкопі було виявлено
залишки ще двох стінок фундаменту зруйнованої церкви. Таким чином,
відкрито рештки трьох стін з фундаментами, четвертої не було виявлено,
можливо, тому, що тут спланований майданчик різко обривається [5, с.
150]. У липні 1993 року була обстежена штучна печера в Замковій горі
поблизу місця, де знаходилась церква Петра і Павла. Співвідношення місця
розташування печери з історичною топографією гори дало можливість
висунути кілька версій функціонального призначення та часу побудови
підземелля. Одне з припущені, заключається в тому, що печера була
збудована як складова частина культового комплексу, пов`язаного із
церквою Петра і Павла. І в такому разі дана підземна споруда могла
використовуватися як підземне кладовище типу печер Київської Лаври або,
ймовірніше, як підземна церковка чи келія схимонаха [13, с. 3].
У серпні-листопаді 2004 року експедицією Чернігівського державного
педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка та Сіверського інституту
регіональних досліджень проводились археологічні дослідження на
території резиденції Богдана Хмельницького в м. Чигирині. Дослідження
фінансувались Національним історико-культурним заповідником «Чигирин»
[10, с, 1].
Перший об`єкт – зовнішня територія бастіону Дорошенка на схилі Замкової
гори. Другим об`єктом археологічних досліджень 2004 р. стали пошуки
церкви Петра і Павла, зображеної на кресленні Гордона в 1678 р. Головною
метою було, як підтвердження об`єктивної наявності, так і виявлення
дійсних параметрів для можливої реконструкції. Для цього в процесі
роботи було розбито дві траншеї завдовжки 18 та 6,75 м та один розкоп
загальною площею 54,75 м2. Товщина культурного шару на розкопі досягала
1,25м.
?????????9?о дві стіни церкви. Західна стіна має досліджену довжину 8,7
м, і в південній частині врізається в схил. Південна стіна досліджена на
довжину 12-ти метрів по зовнішній частині. Спосіб мурування такий, як і
на бастіоні Дорошенка з тією лише різницею, що в стінах церкви, товщина
яких 1,9-1,95 м, каміння меншого розміру та менш оброблене. Зрозуміло,
що мури церкви були врізані у схил, але поки ще не досліджено, на яку
глибину.
У західній частині південної стіни, погано збереженій, разом з розвалом
каміння було знайдено велику кількість цегли з канелюрами. Дослідники
припускають, що, можливо, це була прибудова не зафіксована на плані
Гордона. На внутрішній частині південної стіни було виявлено залишки
фресок однотонного темно-сірого кольору. Ймовірно, даний колір утворився
після пожежі.
Західна стіна має дві цікаві особливості. По-перше, в її верхній частині
є зовнішній виступ на 0,1 м. Припускають, що це виступ над цокольним
поверхом. До цього припущення підштовхує друга особливість: у
дослідженій частині стіни, з глибини 0,15 м, на відстані 1,5 м. від
північно-західного кута будівлі виявлено арочне мурування із вертикально
поставленого вузького довгого каміння. Під аркою нема муру, а є кілька
шарів ґрунту, явно замивного характеру. Щоб вберегти стіну від
руйнування, замив не розбирався і буде досліджуватись при подальших
розкопках [10, с. 14].
На території розкопу були знайдені фрагменти різноманітних гончарних
виробів. Це частини горщиків, покришок, мисок. Вони вироблені з різної
глини (біла, сіра, рожева), мають різноманітну форму, форму та колір
орнаменту, але в датуються XVII ст.
В заповненні церкви були виявлені фрагменти скляного посуду – вінце та
денце чарки, денце бокалу, горло пляшки та фрагменти віконниць.
Колекція знахідок, виготовлених із заліза, є найбільш масовою: цвяхи,
скоби, взуттєва підкова, дверний завіс, костиль, фрагмент чавунної
гранати. Вироби із кольорового металу, на жаль, погано збереглися. Один
виріб можна визначити як застібку книги. Ще сім фрагментів частин
виробів із не піддаються визначенню.
Був також знайдений фрагмент обробленої кістки. В заповненні було багато
кусків горілого повністю та частково обгорілого І дерева. Серед частково
обгорілих фрагментів ікон — невелика частина із залишками золотого фону
та фрагмент із видимою врізною поперечиною та залишками шипованого
кріплення. Інші частини, ймовірно фрагменти кіоту, фактично є вугіллям,
але дуже добре зберегли форму та всі подробиці різноманітної різьби та
кріплення [10, с. 15, 16].
Такі знахідки вказують на те, що церква Петра і Павла була зруйнована в
пожежі у 1678 р. під час турецьких походів на Чигирин,
Ми не маємо ніяких графічних зображень міста періоду його найвищого
розквіту, коли Чигирин був резиденцією Богдана Хмельницького. Є лише
зображення, що стосуються 1678 р. – напередодні облоги й захоплення
міста турками. Тому таке велике, і в деяких моментах вирішальне,
значення має археологічне дослідження культурних шарів та залишків
архітектурних споруд того періоду. 2 червня 2004 року Кабінетом
Міністрів України були прийнято Постанову №721 «Про затвердження
Комплексної програми розвитку історико-архітектурного комплексу
«Резиденція Богдана Хмельницького» на 2004-2010 роки». Метою ще:
програми є відтворення гетьманської резиденції, що забезпечить
збереження та популяризацію унікального історико-культурної о
середовища, пов`язаного з ім`ям Б. Хмельницького. Серед основних завдань
програми — науково обґрунтоване реставраційне відтворення об`єктів
історико-архітектурного комплексу «Резиденція Богдана Хмельницького»,
одним з яких є і церква Петра Павла [11, с. 3]. Відповідно до основних
напрямків виконання програми, археологічні дослідження церкви буде
продовжено Також заплановано реставраційне відтворення храму т;І
консервація його автентичних залишків [11, с.6]. Щоб відновлені: церква
Петра і Павла була максимально наближена до оригіналу при створенні
ескізу було проведено велику роботу над аналізом аналогічних церков того
періоду. Науково-проектну документацію розробляє Київський інститут
історії архітектури та містобудування. Автор проекту Юрченко Сергій
Борисович.
У квітні 2005 року Президент України Віктор Андрійович Ющенко прийняв
Розпорядження «Про відродження і розвиток-історичних і культурних
центрів Черкащини». Це сприяли подальшій розбудові Чигирина у
місто-музей. До державницької політики долучились меценати. За
ініціативи генерального директора ЗАТ «Міжтериторіальна холдингова
компанія «Епос» Івана Миколайовича Бездітного у 2005 році був створений
фонд «Нащадки Богдана Хмельницького». До нього ввійшли Благодійний фонд
соціального розвитку Національного історико-культурного заповідника
«Чигирин» (генеральний директор Василь Іванович Полтавецьавець) та
Вільне козацтво України (отаман Олександр Григорович Мазур). На
благодійні внески засновників фонду розпочато будівельні роботи по
відтворенню відомої православної святині XVII ст. – церкви Петра і
Павла. Будівництво планується завершити до кінця 2006 року.
Над автентичними підмурками церкви, що були відкриті в логічних
досліджень, буде зроблено накриття (павільйон) дозволить зберегти
залишки церкви, які будуть доступні для відвідувачів.
Література
Бажанова Т, Малюнок Чигирина з літопису Самгйла Величка // Пам`ятки
України: історія та культура. – 2002. – №2. – С. 33-39.
Величко Самійло. Літопис. – К., 1991. – Т.2.
Гордон Патрик. Дневник 1677-1678. -М.: Наука, 2005.
Горенко Л. Чигиринський Троїцький жіночий монастир: історичний нарис //
Родовід. -1992. -№4. – С. 59-66.
Горішній П. Церкви древнього Чигирина у XVII ст. // Українська козацька
держава: витоки та шляхи історичного розвитку. – Київ – Черкаси, 1997. –
С.147-155.
Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах
останньої чверті XVII століття. – Дніпропетровськ, 2003 г.
Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам `ятки України: історія
та культура. – 1994. – №3-6. – С. 63-68.
Ленченко В. История и топография Чигирина в XVII веке // Гордон Патрик.
Дневник 1677- 1678. – М.: Наука, 2005. – С.160-184.
Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971.
Полтавець В.І., Мудрицький Г.А., Навик Т.Г. Звіт про виконання наукових
археологічних робіт на території резиденції Богдана Хмельницького в
м.Чигирині в 2004 р. – Чигирин, 2004.
Постанова Кабінету Міністрів України, 2004, №721.
Похилевич Л. Сказание о населенних местностях Киевской гуьернии – К.,
1864.
Сиволап Л.Г, Стародавня підземна споруда в Замковій горі в Чигирині //
Додаток до звіту Горішнього П.А. за 1993 р.
Солодар О. Київський митрополит в Чигирині // «Чигиринські вісті». – 16
листопада 1994 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
