UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКонституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці української ем
АвторPetya
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3999
Скачало187
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Конституційна автономія України у Російській державі: реалії політичного

протистояння та його відображення у суспільно-політичній думці

української еміграції XVIII ст.

 

 

Як відомо, при обранні гетьманом І. Мазепи 1687 р. між ним, старшиною та

царським урядом було укладено так зв. Коломацький договір, що

регламентував українсько-російські відносини і містив декілька нових

положень порівняно з попереднім Конотопським договором 1672 р. Він

загалом отримав негативну оцінку в історіографії як такий, що заклав

основи конфлікту української автономії з Москвою. На думку О. Оглоблина,

Коломацький договір принципово суперечив попередній традиції

українсько-російських договорів і ставив під питання саме існування

державності Війська Запорозького. Вчений зробив висновок, що «та ідея,

яка була закладена в Переяславську угоду, до кінця XVII століття

цілковито втратила всякий кредит» [1]. О. Субтельний наголошував на

тому, що умови Коломацького договору «суперечили автономії українських

земель», збільшуючи конфліктний потенціал відносин Війська Запорозького

з царським урядом [2].

 

На нашу думку, деякі положення Коломацького договору, на які посилаються

О. Оглоблин та О. Субтельний (про те, що слід називати землі

Лівобережної України насамперед царськими, а не гетьманськими, а також

про обов`язок гетьмана сприяти збільшенню контактів та зближенню

(зокрема, шляхом укладання шлюбів) українців і росіян), були суто

ідеологічною формулою і не мали механізмів прямої дії. Договір містив

декілька суттєвих нововведень. Так, призначення генеральної та полкової

старшини відтепер мало здійснюватися не військовою радою (згідно з

Переяславською угодою 1659 р.), а царем за гетьманським поданням. Окрім

того, рангові та надані за заслуги землі старшини переходили у повне її

володіння. Також договір непрямо ставив під сумнів станові права

козаків, що мали наділи у межах приватних маєтностей [3]. Але ці

нововведення, зумовлені внутрішньою боротьбою українських політичних

сил, хоча й суттєво коригували розвиток політичних та соціальних

відносин в українській автономії й мали конфліктний зміст, проте не

несли прямої загрози існуванню Війська Запорозького.

 

Отже, на нашу думку, Коломацький договір 1687 р. не містив принципових

порушень правового характеру традиції договорів Війська Запорозького з

Російською державою другої половини XVII ст. У часових рамках

гетьманування І. Мазепи (з 1687 до осені 1708 р., тобто, до переходу на

бік шведського короля Карла XII) вважаємо за доцільне виділити два

періоди у розвитку відносин української автономії з царським урядом:

1687-1699 та 1700-1708 рр.

 

Восени 1689 р. від імені царя дяк Посольського приказу Андрій Вініус був

уповноважений зібрати пропозиції гетьмана та старшин щодо зміни положень

Коломацького договору. Більшість висловлених гетьманом пропозицій мали

внутрішньоукраїнський характер — були порушені питання про визначення

джерел фінансування найманого війська, про доцільність заміни оренд

іншими видами оподаткування, про ревізію козацького стану тощо.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ