.

Кримські сторінки біографії С. І. Веребрюсова: за новими документами архівів Москви та Санкт-Петербургу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1569
Скачать документ

Реферат на тему:

Кримські сторінки біографії С. І. Веребрюсова: за новими документами
архівів Москви та Санкт-Петербургу

Перша інформація про перебування Степана Івановича Веребрюсова в Криму
міститься в його мандрівних спогадах про поїздку, що відбулася в 1844
році, коли він здійснив подорож по степовому й гірському Криму до
Алушти. Нарис було опубліковано в 1846 р. У статті вказувалося, що автор
мешкає в Катеринославі. Він докладно зупинився на характеристиці побуту
та звичаїв степових й гірських татар та їхніх відмінностей. Докладно
намальовані картинки кримської природи [1].

Безпосередньо кримський період діяльності краєзнавця починається з
одержання їм посади викладача феодосійській прогімназії. За завданням її
директора, члена Російського географічного товариства Я. Грахова
С. І. Веребрюсов склав путівник для мандрівників по Криму «Покажчик
визначних пам’яток Криму» [2, арк. 2]. Я. Грахов у листі, направленому
до Російського географічного товариства (Михайлові Миколайовичу
Муравйову) охарактеризував Степана Івановича як людину «добре знайому з
визначними місцевостями Кримського півострову» [2, арк. 1]. Рукопис
С. І. Веребрюсова, доповнений Я. Граховим історичними відомостями, був
названий ними «Міста і найвизначніші місця в Криму». Він був надісланий
для публікації в «Известиях» Російського географічного товариства, але
так і не був надрукований. Рукопис, який за змістом мав вигляд
путівника, зберігся в архіві Російського географічного товариства в
С.-Петербурзі [2, арк. 2-44]. Покажчик був складений у формі словника: у
нього було включено розшифровки кримських топонімів, докладні історичні
довідки, описи міст і пам’яток. У Російському географічному товаристві,
мабуть, провели ґрунтовну роботу із редакції рукопису. Його намічали
надрукувати з доповненнями: матеріалами члена Товариства Владислава
Максимовича Княжевича «Адміністративні питання відносно Криму», де
розглядалися проекти економічного розвитку півострову [3] та нарисом
«Короткі відомості про Крим», який підготував Андрій Якович Фабр
(1790-1863), який служив тоді Катеринославським губернатором [4].

Цікавість до численних античних і середньовічних старожитностей привела
С. І. Веребрюсова до Феодосійського музею старожитностей, де він почав
співробітничати на суспільних засадах, допомагаючи директору музею Іллі
Степановичу Безкровному із систематизацією та розміщенням колекцій.

У 1869 – на початку 1870-х років губернською владою зважувалося питання
про переведення Феодосійського музею старожитностей із центру міста в
стару будівлю-мечеть на Карантині, у зв’язку з заявленими правами на
будинок музею євангелічним приходом. Одеське товариство історії і
старожитностей, що було офіційним патроном цього музейного зібрання,
зверталося з гнівними листами до Таврійського губернатора Григорія
ВасильовичаЖуковського з вимогою не позбавляти музей його приміщення.
Мечеть на Карантинній Гірці, що пропонували для розміщення колекції, за
справедливим визначенням членів Товариства, була занадто мала для
розміщення колекції. Крім того, музей, звичайно, мав бути розташованим в
центрі міста, а не в його завулках. У ті нелегкі для музею часи на
допомогу місту прийшов гарячий патріот Феодосії, художник Іван
Костянтинович Айвазовський (1818-1900). Він домігся дозволу на
спорудження в місті архітектурного комплексу: надгробної пам’ятки герою
Кавказької кампанії П. С. Котляревському з каплицею та новим будинком
музею. Для виторгу грошей на цей проект І. К. Айвазовський улаштував
спеціальну виставку в Санкт-Петербурзі [5, с. 49-50].

Усі роботи з переїзду музею до нового будинку здійснював вже Степан
Іванович Веребрюсов як директора Феодосійського музею старожитностей. Цю
посаду він займав у 1869-1878 роках. У «Таврических губернских
ведомостях» виявлена раніше невідома стаття С. І. Веребрюсова «Короткий
звіт про Феодосійський музей старожитностей за 1871 р.» [6], де автор
відзначив роль І. К. Айвазовського для розвитку колекції старожитностей
і перелічив пожертвування, що надійшли до дня відкриття нового будинку
музею, значна частина яких була прислана з Керченського музею
старожитностей. Після закінчення робіт, пов’язаних із переїздом і
відкриттям експозиції, директор зайнявся підготовкою нового видання
«Покажчика Феодосійського музею старожитностей», що побачив світло в
1874 році [7]. Він складався з короткої історичної довідки й огляду
музейних фондів. Усі археологічні пам’ятки, що були в музеї,
С. І. Веребрюсов розділив на групи по хронології їхнього походження або
етнографічної приналежності: еллінські, греко-візантійські, генуезькі,
вірменські, східні написи, єврейські. Окрему групу склали «різні
предмети».

Про різноманітну організаційну діяльність С. І. Веребрюсова на посаді
директора музею повідомляє секретар Одеського товариства історії та
старожитностей Володимир Норбертович Юргевич (1818-1898), що відвідав
Феодосію з інспекційною метою [8]. Докладну інформацію про діяльність
директора музею з організації охорони пам’ятників надає нам листування
С. І. Веребрюсова з віце-президентом ОТІС Миколою Ничипоровичем
Мурзакевичем, виявлено в особовому архівному фонді М. Н. Мурзакевича в
Інституті російської літератури (Пушкінському домі) РАН. Так, у 1875 р.
краєзнавець займався організацією робіт із відновлення капели в Судаку
[9, арк. 1-4], вів переговори з І. К. Айвазовським про передачу музею
деяких із його картин [9, арк. 5-6]. Важке особисте матеріальне
становище змушує С. І. Веребрюсова просити М. Н. Мурзакевича про
протекцію щодо одержання вакантної посади помічника агента Російського
товариства пароплавства та торгівлі у Феодосії. «Полегшивши трохи свій
скрутний стан, – писав він 20 червня 1876 року, – я тим із великою
ретельністю постараюся сприяти поліпшенню тутешнього музею й взагалі
розвідкам щодо місцевих старожитностей» [9, арк. 7]. Заклопотаність у
директора музею викликала назрівала в 1876 р. військова конфронтація
поміж Росією та Туреччиною. Він повідомляв в Одесу, що «усі в великому
сум’ятті, чекають війни і побоюються висадження турків, укладають речі і
при першій ознаці розриву готові покинути місто. І справді, місто наше
наполовину населене татарами, турками і турецько-підданими, у яких у
руках уся торгівля хлібом, м’ясом і всіма риштунками <...> Дозвольте й
повідомите куди, на чому і якими засобами вивезти дрібні речі і монети в
безпечне місце» [9, арк. 9-10].

?????????%?цію про краєзнавця Криму – вірменського священика Херувима
Кушнерева (1841-1891). С.І. Веребрюсов передавав в ОТІС через
М. Н. Мурзакевича рукописи Х. Кушнерева для публікації в «Записках»
Товариства. Із листів ми довідалися про поїздки священика у Венецію і
Париж для роботи з першоджерелами [9, арк. 9-10].

Цікаво, що в листі, датованому 21 листопада 1876 р., Степан Іванович
просив М. Н. Мурзакевича знайти йому в Одесі місце бібліотекаря чи
музейного хоронителя. «Думаю переселитися до Одеси, – писав він.–
Останні роки, принаймні, думаю провести серед порядного, цивілізованого
міста й притім у Південному краї» [9, арк. 11-12]. Однак ідея про
переїзд залишилася лише в планах. У 1877 р. С. І. Веребрюсов працював
над складанням нового видання «Покажчика» музею: «У цьому виникла
настійна потреба в зв’язку з поповненням фондів древніми написами,
кресленнями старих мечетей, бань» [9, арк. 13-16].

У листі до М. Н. Мурзакевича від 2 грудня 1877 р. С. І. Веребрюсов
розповів про свою подорож до Керчі й зустрічі там із директором
Керченського музею старожитностей Олександром Юхимовичем Люценком
(1806-1884). «Похилі літа і розлад здоров’я примушують його залишити
свою посаду, – повідомляв С. І. Веребрюсов.– Без сумніву я усвідомлю
цілком усю важливість і всі труднощі, пов’язані з обов’язками директора
настільки багатого музею, не тільки як хоронителя, але й особливо як
дослідника старожитностей. Проте, провівши десять років у званні
хоронителя, а потім директора Феодосійського музею, користаючись
порадами й вказівками Вашими і постійно займаючись літературою щодо
старожитностей, я засвоїв у значній мірі схильність до вивчення пам’яток
далеких часів і бажав би потрудитися між руїн і могил Боспорського
царства» [9, арк. 19-20]. С.І. Веребрюсов просив М. Н. Мурзакевича
звернутися з клопотанням про його кандидатуру до голови Археологічної
комісії в Санкт-Петербурзі Сергія Григоровича Строганова (1794-1882), у
чиїм веденні знаходився Керченський музей старожитностей. Микола
Ничипорович відразу ж відгукнувся на це прохання.

18 квітня 1878 р. Степан Іванович, передавши справи новому директору
Феодосійського музею старожитностей Оттону Фердинандовичу Ретовському
(1849-1925), переїхав до нового місця служби в Керч.

Важливим джерелом про діяльність Керченського музею старожитностей у
1878-1884 рр. – часи директорства С. І. Веребрюсова – є його рапорти до
Археологічної комісії. Так, у рапорті від 16 січня 1879 р. він відзначив
часті відвідування музею місцевими жителями й, особливо тими, що
відпочивають, котрі влітку спеціально припливали в Керч на пароплаві,
щоб подивитися на руїни Пантікапею. Серед них були російські й іноземні
вчені, медики, студенти, військові, вчителі [10, арк. 1].

С. І. Веребрюсов звернув увагу Археологічної комісії, що у Керченського
музею старожитностей дотепер немає друкованого каталогу (покажчика): «Є
писаний в одному екземплярі. Він незручний для відвідувачів, особливо
для тих, що подорожують» [10, арк. 3]. Директор пропонував Комісії
замовити друкований покажчик музею в кількості 100 примірників і просив
для цього й для поповнення бібліотеки субсидій [10, арк. 2зв., 5]. Для
вивчення історії археологічних досліджень у Керчі безсумнівний інтерес
представляє «Журнал археологічних розвідок, зроблених директором
Керченського музею старожитностей в околицях Керчі з 26 січня по 14
вересня 1879 р.» [10, арк. 12-44] та «Опис стародавніх речей, знайдених
при археологічних дослідженнях в околицях Керчі з 21 січня по 14 вересня
1879 року» [10, арк. 46-50], виявлені нами в Рукописному архіві
Інституту історії матеріальної культури РАН.

У рапорті, направленому до Археологічної комісії 15 липня 1882 р.
С. І. Веребрюсов повідомляв: «За теперішніх часів при Керченському музеї
є лише рукописний фундаментальний каталог, що містить у собі короткий
опис усіх стародавніх речей, що зберігаються при музеї з підрозділом на
відділи. Вживання такого каталогу на практиці, за браком друкованого,
для поради відвідувачам могло бути можливо з крайньою обережністю» [11,
арк. 1]. Підсумком скрупульозної роботи краєзнавця з систематизації
фондів став підготовлений їм у рукописі для видання «Каталог
старожитностей Керченського музею», який було передано до Археологічної
комісії у 1882 році [11, арк. 3-33]. Ознайомившись з його змістом голова
Археологічної комісії Володимир Густавович Тизенгаузен наклав резолюцію:
«Друкувати не дозволяю» [11, арк. 3]. Безперечно, що столичний учений
побачив у каталозі згадування ряду коштовних експонатів, що, на його
думку, повинні були знаходитися в Ермітажі, а не в провінційній Керчі.
Указівка про їхню передачу до петербурзького музею незабаром надійшла
[12].

Подвижницька діяльність Степана Івановича Веребрюсова з дослідження
кримських старожитностей та охорони пам’яток стародавньої культури,
звичайно ж, носила аматорський характер. У зв’язку з цим зрозуміло
зауваження про діяльність краєзнавця, що містить лист брата О. Ю.
Люценка – Юхима Юхимовича Люценка до хоронителя Історичного музею в
Москві, знаного кримознавця Олексія Васильовича Орєшникова (1855-1933).
23 жовтня 1882 року Ю. Ю. Люценко повідомляв йому: «Ваша правда,
Керченський музей дуже поганий – усе добуте в тамтешньому класичному
ґрунті негайно відсилається до Петербурга й тому він не може дати ніякої
уяви щодо багатства тамтешніх розкопок, та й директор його [С. І.
Веребрюсов (А. Н.)] не дуже знаючий у старожитностях, особливо в
нумізматиці, що Ви легко могли помітити по набраним їм фальшивим
монетам, що знаходяться в тамтешньому музеї» [13, арк. 136].

Степан Іванович помер у ніч з 6 на 7 березня 1884 р. так і не встигнувши
втілити в життя свою ідею про створення друкованого довідника з описом
фондів Керченського музею старожитностей.

Література

Веребрюсов С. Восхождение на Чатыр-Даг, 18 июля 1844 г. // Журнал для
чтения воспитанникам военно-учебных заведений.– СПб., 1846.– Т. 58,
№ 232.– С. 400-408.

Архів Російського географічного товариства (далі: АРГТ), розряд 39, спр.
6.

АРГТ, розряд 39, спр. 7, арк. 1-16.

АРГТ, розряд 39, спр. 8, арк. 1-7.

Непомнящий А. А. Музейное дело в Крыму и его старатели (XIX – начало ХХ
века): Биобиблиографическое исследование.– Симферополь, 2000.– 360 с.

Веребрюсов С. Краткий отчет по Феодосийскому музею древностей за 1871 г.
// Таврические губернские ведомости.– 1872.– 29 янв.

[Веребрюсов С. І.] Указатель Феодосийского музея древностей.– 2-е изд.–
Феодосия, 1874.– 21 с.

Російська національна б-ка, відділ рукописів, ф. 904, оп.1, спр. 296.

Ин-т російської літератури (Пушкінський дом) РАН, ф.603, оп. 1, спр. 81.

Ин-т історії матеріальної культури РАН, рукописний архів (далі: ІІМК РАН
РА), ф. 1 (1879 р.), спр. 6.

ІІМК РАН РА, ф. 1 (1882 р.), спр. 28.

ІІМК РАН РА, ф. 1 (1884 р.), спр. 12.

Державний Історичний музей Російської Федерації, відділ писемних джерел,
ф. 136, оп. 1, спр. 33.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020