Реферат на тему:
Я.Г. Гололобов у культурно-громадському житті Катеринослава кінця ХІХ –
початку ХХ ст.
У краєзнавчих (й ширше – регіональних) дослідженнях біографічний жанр
набуває особливого значення, тому що дозволяє спостерігати “результати”
діяльності місцевих діячів минулого (у конкретних “об’єктах” духовної та
матеріальної культури), і найбільш яскраво уявити історію ріднокраю в
особах, що сприяє наслідуванню кращих традицій минулого, розвиткові
історичної свідомості.
Особливою “насиченістю” активними діячами відзначаються
переломні(доленосні) періоди в історії народів, держав, конкретних
регіонів. Таким переломним періодом в історії Катеринославщини, в першу
чергу самого міста Катеринослава, був кін. ХІХ – поч. ХХ ст., коли тут
розпочалась, за образним визначенням письменника і журналіста
В.Гіляровського, “залізна лихоманка”, а саме промислове видобування
кам’яного вугілля і залізної руди, будівництво залізниці, металургійних
заводів, кількість яких значно зросла (з 49 у 1880 р. до 194 у 1903 р.)
[1].
Бурхливий економічний розвиток сприяв припливу в місто великих людських
ресурсів, зростанню чисельності технічної та наукової інтелігенції,
відкриттю нових шкіл, училищ, заснуванню першого в краї вищого
навчального закладу – гірничого училища. Інтелектуальна еліта міста
консолідувалася навколо Наукового товариства, губернської вченої
архівної комісії (фактичного історичного товариства), інших
культурно-освітніх товариств. Визначним культурним центром краю став
обласний музей ім. О.М.Поля (1902). Внаслідок послаблення імперського
тиску на українство (маніфест 17 жовтня 1905 р.), у жовтні 1905 р. в
Катеринославі було створено культурно-освітнє товариство “Просвіта”,
котре мало свій друкований орган “Дніпрові хвилі” й розгорнуло активну
видавничу діяльність і пропаганду української мови, літератури,
мистецтва.
Того часу в Катеринославі зосередилися значні кола службової, наукової і
творчої інтелігенції. Однією із знакових особистостей Катеринослава кін.
ХІХ – поч. ХХ ст. був Яків Георгійович Гололобов, який не “загубився”
навіть у досить репрезентативному на яскраві особистості колі
культурного-громадських діячів такого великого міста, яким був
Катеринослав у зазначений період.
Я.Г.Гололобов прислужився Катеринославщині у царині статистики й
видавничої справи, благодійництва й пропагування історії краю, участю у
створенні гірничого училища та обласного музею ім. О.М.Поля, в
організації ХІІІ археологічного з’їзду, що відбувся у Катеринославі у
серпні 1905 р. У послужному формулярі Я.Г.Гололобов репрезентований як
секретар Катеринославського статистичного комітету і редактор
“Екатеринославских губернских ведомостей”, гласний міської думи і
депутат Державної думи, журналіст і письменник [2]. Значних зусиль
Гололобов доклав до вивчення і пропагування історії краю, сприяв
розвиткові краєзнавчих досліджень, популяризації краєзнавчої літератури.
Відомостей про життя та діяльність Я.Г.Гололобова збереглося небагато.
Здобула висвітлення передусім літературна діяльність Я.Г.Гололобова [3].
Окрім того, стислі біографічні дані й окремі аспекти його діяльності
здобули висвітлення у розвідках сучасних дніпропетровських дослідників
[4].
Народився Я.Г.Гололобов у 1855 р. в Коротоякському повіті Воронезької
губернії, в родині потомствених дворян, закінчив воронезьку губернську
гімназію, Олександрівське технічне училище (1879), два роки навчався за
кордоном. Службу почав у грудні 1871 р. регістратором у коротоякському
повітовому поліційному управлінні; у 1873 р. він став протоколістом
коротоякської дворянської опіки, а у 1886 р. був обраний гласним
коротоякської міської думи. У 1888 р. – земським гласним Коротоякського
повіту.
Проте “зоряний” період в житті Якова Георгійовича пов’язаний з
Катеринославом й розпочався у 1893 р., коли 1 січня вінбув призначений
помічником правителя канцелярії катеринославського губернатора. Того ж
року Гололобов став і редактором “Екатеринославских губернских
ведомостей”, а з 1 січня 1899 р. – секретарем Катеринославського
губернського статистичного комітету; у 1901-1902 рр. – членом
катеринославської міської управи; у 1904 р. – радником
катеринославського губернського правління; у липні 1907 р. виконував
обов’язки катеринославського віце-губернатора. З жовтня 1907 р. й до
1914 р. Гололобов був зарахований до штату Міністерства внутрішніх
справ; у травні 1912 р. призначений полтавським віце-губернатором
(неодноразово виконував обов’язки губернатора), а 18 серпня 1914 р.
призначений управителем Волинської губернії. Його праця була відзначена
орденами: св. Анни 3 ст. (1901), св. Станіслава 3 ст. (1898) та 2 ст.
(1904). Я.Г.Гололобов був одружений на Марії Семенівні Васильєвій і мав
дітей: Оксану (Ксенію), Тетяну, Віктора та Катерину.
Значне місце в житті Гололобова посідала депутатська діяльність. У 1897
– 1917 рр. він був гласним катеринославської міської думи, членом
управи, працював в комісії по перейменуванню вулиць. Про його активну
діяльність гласного міської думи свідчать виступи Гололобова на думських
засіданнях [5]. 14 жовтня 1907 р. Яків Георгійович був обраний депутатом
3-ої Державної думи, на яку він покладав великі надії й поринув у вир
політичного життя, закликаючи до активної діяльності й Яворницького.
Діяльність Гололобова в Державній думі заслуговує на окреме дослідження.
Тут лише відзначимо, що він був одним із засновників катеринославської
“народної партії” (1905), яка увійшла у “Союз 17 жовтня” (октябристи). У
3-й Державній думі Гололобов належав до правого флангу октябристської
фракції. У лютому 1909 р. він вийшов з партії октябристів [6] і створив
“групу правих октябристів”. 1911 р. Гололобова, відомого його
антисемітськими поглядами, обвинуватили у причетності до вбивства
чорносотенцями (1908 р.) популярного катеринославського діяча, депутата
2-ої Державної думи, лікаря О.Л.Караваєва. Проте Гололобов оправдався й
домігся для своїх обвинуватців покарання за наклеп [7].
Я.Г.Гололобов обертався у колі інтелектуальної еліти Катеринослава,
співпрацював на громадській стезі передусім з М.В.Чеховим,
А.С.Синявським, С.А.Бродницьким, Д.І.Яворницьким та ін. Приятельські
стосунки пов’язували Гололобова з відомим істориком запорозького
козацтва і збирачем української старовини Дмитром Івановичем Яворницьким
(1855-1940). Вони познайомились майже по призначенні Якова Георгійовича
помічником правителя канцелярії катеринославського губернатора.
Призначення Гололобова на цю посаду відбулося 1 січня 1893 р., а вже 31
січня того ж року він сповістив Яворницького, який мешкав у Москві, про
друкування оголошення на лекції історика, що мали відбутися у
Катеринославі. Гололобов вельми цікавився історією взагалі й історією
Катеринославщини зокрема, передусім його цікавила історія запорозького
козацтва. Він прохав у Яворницького книги з цієї тематики [8]. Їх
стосунки стали міцнішими, коли Яворницький остаточно переїхав до
Катеринослава (1905) й очолив щойно (1902) створений музей ім. О.М.Поля.
Підтвердженням дружніх стосунків між двома діячами є й той факт, що у
1903 р. Яворницький став хрещеним батьком молодшої доньки Гололобова
Катерини. Яворницький був частим гостем родини Гололобових й у
Катеринославі, й у Петербурзі. Вони разом відзначали свята, відпочивали.
В гостинній оселі Гололобових читав свої нові твори Яворницький. Щирою
повагою і шанобою наповнені листи Гололобова до “кума”, до “дорогого
батька-кошового” Дмитра Івановича [9].
Варто відзначити, що Гололобов доклав значних зусиль до справи створення
музею ім. О.М.Поля і проведення в Катеринославі ХШ археологічного
з’їзду. Спільно з А.С.Синявським та С.А.Бродницьким, Гололобов боровся
за приміщення для музею. В міській думі він “воював” проти “диких
выходок” деяких думців, але не здавався й був впевнений, що музей
“зростатиме й переможе своїх ворогів”. Й в цьому він покладав велику
надію саме на Яворницького [10]. А.С.Синявський відзначив роль
Гололобова у справі створення музею ім. О.М.Поля й вельми шкодував, коли
Яків Георгійович залишив місце члена міської управи. Синявський вважав
це “величезною втратою” для міста і для здійснення “наших замірів” [11].
Спільно з А.С.Синявським та М.В.Чеховим, Гололобов брав участь у ХП
археологічному з’їзді в Харкові у 1902 р. З першого дня перебування на
з’їзді ці катеринославські діячі розпочали “зондувати” питання стосовно
місця проведення наступного (ХШ) археологічного з’їзду й пропагувати
саме Катеринослав. Проте іншими делегатами висувалися такі міста, як-от
Катеринодар, Томськ, Ташкент. Гололобов і його колеги з цього приводу
мали розмову з головою Московського археологічного товариства графинею
П.С.Уваровою. 21 серпня 1902 р. відбулася вирішальна розмова
катеринославської “трійці” з П.С.Уваровою, на якій були з’ясовані усі
“про” і “контра”. Графиня запевнила, що питання буде вирішено на користь
Катеринослава. Гололобов турбувався стосовно того, що в Катеринославі
немає “ні наукових, ні взагалі відданих археологічній справі людей”
йтому “єдину надію” покладав на Яворницького й закликав останнього брати
справу у свої руки і працювати “на рідному Запорожжі” [12].
U
?????????th?рилова, який, за свідченням Якова Георгійовича, “підводив”
під Яворницького “таку міну”, що “не можна було не обурюватися”. Мова
йшла про профіль музею, його структуру і приміщення. Саме Наукове
товариство ініціювало створення музею, який мав бути
історико-природничим. Й вповні логічним були претензії Наукового
товариства на керування таким музеєм. Ситуація ускладнювалася тим, що
Яворницький працював в Москві. “Партія”, що підтримувала його
(Я.Гололобов, С.Бродницький, А.Синявський) наполягала на негайному
приїзді Дмитра Івановича до Катеринослава й фактичному керуванні музеєм.
Гололобов мав “гарячу розмову” з губернатором стосовно з’їзду, під час
якої категорично заявив, що “єдина наша надія” – Яворницький [13].
Гололобов та інші, хто підтримував Яворницького, мали намір на чергових
виборах 2 жовтня 1904 р. обрати останнього головою Наукового товариства,
але Дмитро Іванович того часу знаходився в цейтноті, тому що,в зв’язку з
підготовкою до ХШ археологічного з’їзду, провадив інтенсивні
археологічні дослідження. Таким чином, Гололобов був одним з тих, хто
зіграв вирішальну роль у призначенні Яворницького на посаду штатного
директора музею ім. О.М.Поля, а також у проведенні ХШ археологічного
з’їзду у Катеринославі. Окрім того Гололобов сприяв організації лекцій
Яворницького в Катеринославі та інших містах губернії (Бахмуті,
Павлограді, Луганську), публікаціїпраць історика в місцевій періодиці
[14], сприяв влаштуванню Миколи Сластіона (рідного брата відомого
живописця Опанаса Сластіона) на посаду зберігача музею ім. О.М.Поля,
обіймався справою будівництва музейного приміщення [15].
Я.Г.Гололобов керував друкуванням програм і циркулярів до ХШ
археологічного з’їзду, розпоряджався їх розповсюдженням. Разом з
Д.І.Яворницьким, С.І.Євтушевським та Л.К.Реймером, Я.Г.Гололобов був
обраний від Катеринославського статистичного комітету делегатом на цей
з’їзд.
Я.Г.Гололобов співпрацював і з благодійницькими організаціями
Катеринослава. У 1897 – 1910 рр. він був членом попечительської ради
катеринославської міської жіночої гімназії, у 1899 – 1902 рр. –
секретарем губернського комітету піклування про народну тверезість,
сприяв діяльності Бахмутського товариства допомоги учням. Гололобов
пропонував Яворницькомуполовину грошей від його лекцій в Бахмуті та
Павлограді направити на кошт благодійницьких товариств цих міст [16]. 21
липня 1898 р. Гололобова призначили секретарем комітету по збору
пожертвувань і будівництва приміщення Катеринославського високого
гірничого училища, а 3 грудня 1899 р. – секретарем будівельної комісії
для спорудження приміщення цього навчального закладу, якому Гололобов
присвятив спеціальну статтю [17]. Як секретар Катеринославського
статистичного комітету, Гололобов вельми прислужився справі підготовки і
видання комітетом статистико-економічних оглядів, що є цінним джерелом з
історії краю [18]. У царині історіографії краєзнавства особливу цінність
мають нестатистичні видання комітету, як-от: “Памятная книжка и
адрес-календарь Екатеринославской губернии” та щорічник “Приднепровье”,
які редагувалися, як правило, секретарями комітету. Гололобов вважав, що
одним з провідних напрямків діяльності статистичного комітету має бути
дослідження історії краю. До того ж, він підкреслив актуальність
систематичного дослідження місцевої історії [19]. Невипадково, Гололобов
був обраний дійсним членом Катеринославської губернської вченої архівної
комісії [20]. Великого значення надавав Гололобов ролі історичних знань
в розвитку суспільства. Його дружба з Яворницьким базувалась саме на
великому пієтеті обох діячів до історії. На думку Гололобова, місія
історика була вельми важливою в суспільстві. Яворницького він вважав
“істориком-художником”, який “яскраво і жваво зображує кращі риси
запорожців – лицарів відваги, мужності і волі”, й саме цим “пробуджує й
зміцнює у читачів кращі якості душі, викликає любов до Батьківщини”. У
привітанні з нагоди 30-річчя наукової діяльності Яворницького Гололобов
назвав історика “бито-писцем славного Запорожжя, який усю душу й усе
життя поклав на його дослідження і вславлення” [21]. Державнику і
монархісту [22] Гололобову вельми імпонувала любов Яворницького до
України [23]. Сам Гололобов вельми захоплювався історією України й
передусім історією запорозького козацтва. Коли у 1912 р. було вирішено
питання про будівництво нового приміщення для музею ім. О.М.Поля,
Гололобов щиро зрадів цьому, вважаючи великою заслугою Яворницького
перед Запорозьким краєм збереження його старовини і слави [24]. До
пропагування історичних знань Гололобов активно залучав місцеву
інтелігенцію. Так, в Бахмуті, під впливом Гололобова, за організацію
лекцій Яворницького взявся викладач історії та географії Олександр
Сипягін та його дружина, яка, за словами Гололобова, була українофілкою
[25]. Деякі колеги Гололобова, зокрема полтавський губернатор Богговут,
вважали його “українофілом” [26]. Й він був таким. Невипадково
Яворницький прохав Якова Георгійовича допомогти Олені Пчилці (О.П.Косач)
здобути дозвіл на переведення журналу “Рідний край” з Києва у Полтавську
губернію [27]. Разом з Яворницьким родина Гололобових святкувала народні
свята, дотримувалася українських народних звичаїв. Прибічник відомої
тріади “православ’я – самодержавство – народність”, Гололобов, разом з
тим, підтримував почини українських діячів.
Покинувши Катеринослав, Гололобов не поривав зв’язків з краєм, постійно
цікавився місцевим життям, реакцією катеринославців на внутрішні й
зовнішні події того часу. Разом з родиною Гололобов часто приїздив до
Катеринослава. У свою чергу, катеринославці, що навідувалися до
Петербурга, відвідували Гололобових, які відзначалися своєю гостинністю.
На усіх, хто знав Якова Георгійовича, він справляв враження впевненої,
цілеспрямованої, енергійної особистості, оптимістичний настрій якої
надихав й підбадьорював інших.
Широкій публіці Гололобов був відомий й як письменник. Найбільшу
популярність здобула його повість “Вор”, що витримала кілька видань
(СПб., 1886, 1887; М., 1894, 1897). Це психологічний твір про трагічну
долю сільського парубка, який став жертвою бюрократичної влади і
стихійної моралі сільської громади. Повість здобула схвальних відгуків
критики. Перу Гололобова належать також: етюд “Прощай” (1885),
оповідання “Разочарование” (1888), статті в катеринославських виданнях.
Є відомості, що твори Гололобова друкувалися також у часописах “Голос”,
“Неделя”, “Северный вестник” [28].
Відомості про діяльність Гололобова перериваються 1915 р. Подальша його
доля нам невідома. Однак про те, що з ним сталося, безумовно знав
Д.І.Яворницький, тому що наприкінці 1920-х рр. в Дніпропетровському
історико-археологічному музеї, яким керував Яворницький, працювала
бібліотекарем донька Гололобова Ксенія (Оксана) Яківна. Додамо, що тоді
ж працював ученим секретарем музею чоловік Ксенії Яківни Павло Євменович
Матвієвський, який також навчався в аспірантурі під керівництвом
Яворницького. Про те, що зв’язок Яворницького з родиною Гололобових не
переривався свідчить і той факт, що коли Ксенія Яківна на початку 1920-х
рр. навчалася в Петроградському університеті, в семінарі відомого
вченого В.П.Адріанової-Перетц, вона листувалася з Дмитром Івановичем й
брала активну участь у справі видання “Словника української мови”
Яворницького в Петрограді [29]. Однак цей проект не здійснився.
Резюмуючи, зазначимо, що Я.Г.Гололобов, безумовно, посідав одне з
провідних місць в колі катеринославських діячів кін. Х1Х – поч. ХХ ст.,
брав активну участь у створенні міської інфраструктури, у багатьох
культурно-громадських починах в краї.
Література
Лазебник В.І. Столиця Придніпров’я (1881-1916 рр.) // Дніпропетровськ:
Віхи історії. Дніпропетровськ, 2001. С. 88.
Дніпропетровський історичний музей (далі ДІМ). ДА. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 18.
[Оршер О.Л.] Литературный путь дореволюционного журналиста. М.; Л.,
1930. С. 12-17; Русские писатели 1800 –1917: Биографический словарь. М.,
1989. Т. 1. С. 616-617.
Лазебник В.І. Столиця Придніпров’я. С. 119; Вона само. Гололобов Яків
Георгійович // Катеринослав – Дніпропетровськ 225: Видатні особистості
та обличчя міста. Дніпропетровськ, 2001. С. 20; Абросимова С.В. Історія
Катеринослава на сторінках видань губернського статистичного комітету //
Грані. 2001. № 3. С. 9-12.
Наприклад, див.: Журналы Екатеринославской городской думы за 1905 год.
Екатеринослав, 1906. С. 26, 49, 50, 67 та ін.
Див.: Вязигин А.С. Гололобовский инцидент. Харьков, 1909.
Русские писатели 1800-1917. С. 617.
ДІМ. Ф. 10. Арх-13263.
Там само. Арх-13289.
Там само. Арх-13264.
Епістолярна спадщина академіка Д.І.Яворницького. Дніпропетровськ, 1997.
Вип. 1. С. 466.
ДІМ. Ф. 10. Арх-13274.
Там само. Арх-13275.
Там само. Арх-13294.
Там само. Арх-13288, 13292.
Там само. Арх-13287.
Екатеринославская губерния: Памятная книжка и адрес-календарь на 1900 г.
С. 10.
Абросимова С.В. Вк. пр. С. 9-12.
Екатеринославская губерния: Памятная книжка и адрес-календарь на 1900 г.
Екатеринослав, 1899. С.
Див.: Летопись Екатеринославской учёной архивной комиссии.
Екатеринослав, 1915. Вып. 10. С. 2 (додаток).
ДІМ. Ф. 10. Арх-13308.
Див.: Речь члена Государственной думы Гололобова 28 апреля. СПб., 1910.
С. 7 11.
ДІМ. Ф. 10.Арх-13270.
Там само. Арх-13309.
Там само. Арх-13287.
Там само. Арх-13312.
Там само. Арх-13312.
Русские писатели. С. 617.
ДІМ. Ф. 10. Арх-13276.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
