UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЛівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема субординації (реферат)
АвторPetya
РозділВійськова справа, ДПЮ, реферат
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2021
Скачало320
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Лівобережні полки в складі російської армії в 1735-1739 рр.: проблема

субординації

 

 

Одним з актуальних аспектів означеної теми є проблема підпорядкування

лівобережного корпусу під час походів у складі російської армії та межі

компетенції козацького командира. Її вивчення дозволяє не тільки чіткіше

уявити особливості становища лівобережних козаків в російському війську

1730-х рр., а й, беручи більш широко, розглянути ступінь інтеграції

тогочасної Гетьманщини в російські структури, готовність козацьких

достойників визнавати/не визнавати над собою владу російських урядовців

та межі цієї влади.

 

Питання субординації під час далекої виправи є досить заплутаним.

Компетенція Генеральної військової канцелярії (далі – ГВК), здавалось

би, закінчувалася після останнього передпохідного огляду. Далі козаки

переходили у відання фельдмаршалів Мініха або Лассі. Проте могла

існувати ще й маршева команда, і якщо козацький корпус просувався до

місця зосередження армії разом з іншими військами, тоді гетьманці на час

переходу підлягали старшому російському офіцеру в цій команді.

Наприклад, корпус генерального хорунжого Я. Горленка у 1737 р. до Ізюма

дійшов у команді генерал-квартирмейстра де Брінея і вже у цьому місті

козацький командир звітував про прибуття фельдмаршалу Лассі, переходячи

під його командування [1, №5909. Ар. 2].

 

Очевидно, що на початку походу командир корпусу мусив зголоситися до

служби перед командуючим армією. Так діяв Я. Горленко у 1737 р., так же

він чинив і роком раніше, доповідаючи Б. Мініху про своє прибуття [1,

№5506. Ар.2].

 

У поході командир гетьманців безпосередньо підлягав не

головнокомандуючому, а командиру нижчої ланки – дивізії, на які

поділялася армія. Наприклад, 14 квітня 1736 р. генерального хорунжого Я.

Горленка підпорядкували генерал-фельдцехмейстеру Гессен-Гомбургському.

Незабаром, 18 квітня, гетьманців перепідпорядкували генерал-лейтенанту

Леонтьєву, проте реально вони увійшли до його команди 24 квітня. [1,

№5506. Ар. 4,6]. Після штурму Перекопу козаки знову опинилися у віданні

генерал-фельдцехмейстера [1, №5506. Ар. 13-15]. У 1737 р. генеральний

обозний Я. Лизогуб підлягав командиру 2 дивізії [8, c. 137 примітки].

Під час Хотинської (1739) виправи генеральний осавул Ф. Лисенко у різний

час виконував накази командирів дивізій генерал-аншефа Румянцева та

генерал-лейтенанта фон Левендаля [5, с. 35,132]. Усі ці звістки

стосуються армії фельдмаршала Мініха. За браком джерел важко

стверджувати, чи повністю аналогічним було становище в армії

фельдмаршала Лассі. Логіка підказує, що незначний за чисельністю корпус

гетьманців справді мусив входити до складу однієї з дивізій. Проте деякі

повідомлення про самостійні дії лівобережних козаків у складі армії П.

Лассі дозволяють припустити, що у певні моменти командуючий міг ставити

їм завдання особисто [1, №7124. Ар.16; 4, с.153; 8, с.433].

 

У випадках, описаних вище, українські старшини підлягали

високопоставленим генералам, які керували значною кількістю підлеглих.

Невизначеність відповідності українських чинів російським рангам разом

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ