Реферат на тему:
Міжнародний досвід і співробітництво в галузі охорони навколишнього
середовища і раціонального природокористування
План
Міжнародні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення.
Історія міжнародної екологічної співпраці.
Правова основа міжнародного екологічного співробітництва..
Екологічне законодавство розвинутих країн світу.
1. Для запобігання екологічній катастрофі в глобальному масштабі
людство вже сьогодні повинне вжити заходів щодо збереження стійкості
біосфери.
При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та
дотримання міжнародних домовленостей, їх спільне використання має
супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством.
Найбільші проблеми постають при спільному використанні запасів риби та
міграції тварин і птахів, адже для біоценозів не існує державних
кордонів. Внаслідок цього виникає багато проблем, коли тварини, котрі
перебувають під охороною на території однієї країни, стають об’єктом
промислу на території іншої.
Ці проблеми не лише екологічні, а й економічні, оскільки країна-споживач
отримує додатковий прибуток за рахунок того, що країна-охоронець
витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження
виду. Вирішити конфлікт можна прийняттям відповідної двосторонньої
угоди.
Часто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, у так званих
економічних зонах тих чи інших країн. У 60-х роках прибережні країни
стали встановлювати, крім територіальних вод (12 миль від берега), що
перебувають під повним державним суверенітетом, ще й 200-мильну
економічну зону з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком
біологічних ресурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто допустиму
кількість улову.
Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та
відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно
всі міжнародні та міжнаціональні ресурси.
Важливою проблемою сьогодення є забруднення Світового океану нафтою,
промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів,
контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і
боєзарядами атомних підводних човнів.
Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди
запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної
війн. Кожна з цих війн може викликати незворотні екологічні зміни.
Таким чином, виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів,
які забезпечували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону,
сприяли б збереженню екологічної рівноваги.
Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього
середовища зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів.
Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема світового океану, має
транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового
шару, опустелювання є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси,
території та об’єкти, які особливо охороняються, розташовані на
території декількох держав, що потребує координації їх зусиль.
Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного
співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній
основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та
практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують
спільні зусилля з охорони природи; укладення офіційних договорів та
угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій
(«зелених» та «екологістів»).
2. Історія міжнародної екологічної співпраці почалася понад 100 років
тому. У 1875 р. Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про
охорону птахів. У 1897 р. Росія, Японія, США уклали угоду про спільне
використання й охорону морських котиків у Тихому океані.
Перша міжнародна конвенція укладена деякими європейськими країнами у
1902 р. в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського
господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких
видів «шкідливих» птахів. У 1922 р. створена Міжнародна рада охорони
птахів (СНПС), яка стала діючою інтернаціональною організацією і
започаткувала всі інші пізніше створені. У світі зараз налічується
близько 300 міжнародних організацій з охорони природи.
Реалізацією екопроектів займаються різноманітні міжнародні
спеціалізовані як урядові, так і громадські організації.
На сесіях і в спеціалізованих комітетах ООН неодноразово обговорювали
проблему охорони природи. Ще у 1962р. прийнято резолюцію «Економічний
розвиток і охорона природи», що визначила основну програму охорони
навколишнього середовища на наступне десятиріччя.
У 1968 р. в Парижі проведено Міжнародну конференцію ЮНЕСКО з
раціонального використання та охорони ресурсів біосфери. Прийнято
програму, яку назвали «Людина і біосфера».
У 1972 р. в Стокгольмі відбулася конференція з питань навколишнього
середовища. Прийнято рішення про створення організації спеціалізованого
закладу «Програма ООН з оточуючого середовища» (ЮНЕП) зі штаб-квартирою
у Найробі (Кенія). З різних міжнародних організацій, діяльність яких
спрямована на охорону довкілля й ефективне використання природних
ресурсів, ЮНЕП уперше створила всесвітню систему спостереження
(моніторингу) за станом і змінами біосфери.
Багато зроблено в оздоровленні навколишнього середовища міжнародною
організацією Римський клуб. До цієї організації нині входить ЗО країн,
близько 80 відомих учених, діячів різних професій. Клуб займається
вивченням глобальних проблем цивілізації виробленням заходів подолання
глобальних кризових явищ. Кожного року Римський клуб готує доповіді, які
привертають увагу людства всього світу.
Дуже важливою міжнародною угодою є Конвенція ООН 1982 р. з морського
права (Хартія морів), в обговоренні якої взяло участь 156 країн, 20
міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. У Хартії
морів визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час
освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції. З
метою запобігання забрудненню морського середовища з джерел, що
розташовані на суходолі, держави зобов’язалися розвивати своє
національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил.
Велика увага приділяється ООН питанням продовольства і сільського
господарства (ФАО), особливо забезпеченню людства екологічно чистими
харчовими продуктами.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) займається проблемою
здоров’я людини на Землі, демографічними проблемами, наданням допомоги у
плануванні сім’ї.
Проблеми навколишнього середовища вирішує Всесвітня метеорологічна
організація (ВМО) та науковий комітет з проблем навколишнього середовища
(СКОПЕ) Міжнародної Ради наукових союзів та інші міжнародні організації.
У міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (ЗМСОП) входить
105 країн. Важливою подією в діяльності міжнародного природоохоронного
руху була XIV Генеральна асамблея МСОП, що пройшла в Ашхабаді у 1978
році. Головним підсумком було прийняття документа — Всесвітньої
стратегії охорони природи. Тоді ж створена і постійно поповнюється
Червона книга про популяції рідкісних і зникаючих видів ссавців, птахів,
рептилій, амфібій. Запроваджена Зелена книга, де містяться дані про
унікальні і рідкісні ландшафти землі.
Видається серія конкретних програм з вивчення та охорони популяцій
окремих тварин, а також місць їхнього проживання. МСОП приділяє постійну
увагу збереженню птахів, тварин, створенню заповідників і національних
парків. Важливим завданням МСОП є пропаганда природоохоронних знань,
підготовка спеціалістів з охорони природи, формування у підростаючого
покоління екологічних знань.
Постійний зв’язок підтримує МСОП зі Всесвітнім фондом охорони дикої
природи, заснованим у 1993 році. Його завдання — організація проектів з
охорони тваринного світу і природних екосистем, відшукування коштів для
їх фінансування, запрошення для роботи спеціалістів із МСОП та інших
організацій, надання допомоги заповідникам, національним паркам,
накопичення та розмноження природоохоронної інформації.
У 1988 р. засновано фонд «За виживання і розвиток людства», метою якого
є:
• підготовка людства до вступу в XXI ст. без ядерної зброї;
• розвиток наукових досліджень міждисциплінарного характеру, спрямованих
на гуманізацію науково-технічного прогресу;
• виявлення творчих ініціатив нового планетарного мислення, збереження і
розвиток загальнолюдських цінностей заради безсмертя людської
цивілізації;
• сприяння гармонійному загальносвітовому розвиткові, відповідно до
пріоритету завдань виживання над усіма державними, національними,
клановими, груповими інтересами.
У зв’язку з новими проблемами у сфері охорони довкілля в останні роки
почали з’являтися нові інституційні структури — при ЮНЕСКО створений
комітет з біоетики, в Японії – Дослідницький центр інноваційних
технологій для Землі, створено Організацію нових енергетичних і
промислових технологій при міністерстві зовнішньої торгівлі і
промисловості, одним з основних напрямків роботи якої є екотехнології; з
1979 р. працює асоціація економістів з проблем навколишнього середовища
і природних ресурсів, Європейська асоціація економістів з проблем
навколишнього середовища і природних ресурсів, Європейська асоціація
економістів з проблем навколишнього середовища і природних ресурсів
(утворена в 1990 р.), Фундація Енріко Маттеї (утворена в 1989 р.); з
1991 р. реалізується програма ООН з питань охорони навколишнього
середовища ЮНЕП, яка передбачає тісне співробітництво з банківським
сектором.
У 1991 р. Світовим банком з ЮНЕП створена фінансова природоохоронна
організація — Глобальний екологічний фонд (СЕР), членами якої на 1 січня
1998 р. були 155 держав світу, в тому числі й Україна. Головною метою
створеного Фонду є розробка та реалізація фінансового механізму надання
країнам, які отримують відповідні гранти, пільгових кредитів для
реалізації проектів, пов’язаних із вирішенням глобальних екологічних
проблем.
Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних
форумів — Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища
(1972 р.), день відкриття якої — 5 червня — був оголошений Всесвітнім
днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в
Європі (Гельсінкі, 1975 р.); Глобального форуму з проблем виживання
(Москва, 1990 р.); Конференції ООН з навколишнього середовища та
розвитку (ЮНСЕД, або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.)- Конференція
стала однією з найважливіших подій розвитку людства в XX ст., її
рішенням було затверджено «Порядок денний на XXI століття». Цей
програмний документ ставить для всіх країн світу головну мету на
майбутнє — просування шляхом сталого розвитку суспільства, за якого
задовольняються потреби сучасності без загрози майбутнім поколінням
задовольняти свої потреби.
3. Правовою основою міжнародного співробітництва є міжнародні договори.
Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля
визначена Законом України «Про охорону навколишнього природного
середовища» (ст. 71).
Міжнародні договори класифікують за:
• характером — загальні чи рамкові, спеціальні, політичні, економічні;
• кількістю сторін договору – дво- і багатосторонні;
• суб’єктами — міжурядові, міжвідомчі;
• статусом сторін — з рівним статусом, консультативним статусом,
статусом спостерігача, асоційованого члена;
• географічною ознакою — глобальні, регіональні, субрегіональні;
• терміном дії — короткострокові, середньострокові, довгострокові,
прогнозовані;
• можливістю приєднання – закриті, відкриті, закриті певним сторонам;
• ступенем участі — схвалені, підписані, ратифіковані;
• часом вступу в дію — одночасно з підписанням,при виконанні умов.
Розрізняють міжнародні договори, які укладаються між урядовими,
неурядовими організаціями і змішані. Вони також бувають
високоефективними чи малоефективними.
ae
ae
h
j
ae
j
?????Двостороннє співробітництво реалізується через змішані комісії,
координаційні ради, комітети і робочі групи.
Міжнародні організації носять універсальний, регіональний і неурядовий
характер. Співробітництво з міжнародними організаціями передбачає
взаємодію з утвореннями системи ООН, наприклад, Комітетом Європейської
економічної Комісії ООН з екологічної політики (ЄЕК), Комісією ООН зі
сталого розвитку, Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), Радою
Європи, Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), в
рамках таких міжнародних форумів і організацій, як рада міністрів з
питань навколишнього середовища «вісімки», Європи, арктичних держав,
Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), Світового фонду охорони
природи тощо. Так, розвивається міждержавна взаємодія восьми арктичних
держав (Данії, Ісландії, Канади, Норвегії, Росії, США, Фінляндії,
Швеції) щодо реалізації «Стратегії охорони навколишнього середовища
Арктики». Діє Угода про взаємодію в галузі охорони навколишнього
середовища держав СНД. У рамках підписаної угоди створено Міждержавну
екологічну раду, куди входять керівники природоохоронних відомств цих
країн. У м. Гельсінкі 17 березня 1992 р. прийнято Конвенцію ООН про
транскордонний вплив промислових аварій.
Розвивається співробітництво з фінансовими і донорськими організаціями.
Вирішення природоохоронних проблем в умовах недостатнього фінансового
забезпечення конкретних проектів в Україні реалізується при підтримці
Світового банку, Європейського банку реконструкції і розвитку,
Глобального екологічного фонду, Програми технічного сприяння країнам СНД
(ТАСІС) Європейської комісії, Програми розвитку ООН (ПРООН).
Україна є членом Всесвітньої метеорологічної організації ООН, нею
підписано Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі
відстані (Женева, 1979 р.), Конвенцію про оперативне оповіщення в разі
ядерної аварії (Відень, 1986 р.), Віденську конвенцію про охорону
озонового шару (Відень, 1985 р.), Рамкову конвенцію ООН про зміну
клімату (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) тощо.
У цьому законі центральне місце відведено розділам, які регламентують
головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього
середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію
моніторингу, керівництво розробленням і реалізацією програм контролю за
забрудненням середовища, організацію наукових досліджень з проблем
довкілля, бюджетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних
проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього
закону положення про відшкодування приватними підприємствами всіх або
часткових витрат на охорону довкілля.
4. У зарубіжних країнах діє широка мережа національних законів з охорони
повітря, вод і земель, комплексні правові акти з охорони навколишнього
середовища.
Забруднення навколишнього середовища стало однією з основних проблем у
США, пов’язаною з економічним зростанням. З кінця 60-х років загострення
екологічних проблем досягло в країні граничної межі, і ставлення до них
кардинально змінилося. У 70-ті рр. запроваджено стандарти якості
навколишнього середовища та сформульовано положення про обов’язковість
державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності,
у 80-ті рр. — екологічне управління та планування заходів, пов’язаних зі
збереженням необхідної якості навколишнього середовища та ініціювання
США міжнародного співробітництва з охорони навколишнього середовища. У
спеціальних законах сформульовано конкретні природозахисні заходи з
охорони повітря, води, боротьби з твердими відходами, контролю за
отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби
з шумом, несприятливими вібраціями та запахами.
Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологічну освіту.
Прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділенням із
державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища. У 1972
р. Конгрес прийняв «Закон про чистоту водного середовища», на реалізацію
якого було виділено 18 млрд доларів на найближчі три роки; інвестиції
використано на будівництво муніципальних очисних споруд, які наполовину
завантажені переробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ
хімічних та інших небезпечних відходів у 1980 р. виділено 1,6 млрд
доларів («Закон про суперфонд»), а в 1986 р. – ще 8,5 млрд («Новий закон
про суперфонд»).
Для зацікавлення лісокористувачів у відновленні зелених насаджень, за
законом США, тимчасові витрати на амортизацію капіталу бере на себе
держава. Вона виділяє на пільгових умовах під мінімальні проценти і на
декілька років близько 10 тис. доларів щорічних займів на цільові
витрати (насіннєзнавство, меліорація).
Як і в інших країнах, значно забруднюють повітря в містах вихлопні гази
автомобілів. Сенат конгресу США схвалив законопроект щодо засто сування
інших видів палива для роботи автотранспорту. Міністерством транспорту
США виділено 35 млн дол. для проведення в містах випробовувань
автобусів, які працюють на зрідженому газі, стиснутому природному газі,
етанолі і метанолі.
Закон США про водні ресурси передбачає виконання 16 програм. Встановлено
кримінальну відповідальність за свідоме скидання у водойми забруднень,
що загрожують здоров’ю і життю людей.
Створивши необхідний економічний механізм, американцям вдалося не лише
зупинити подальше забруднення навколишнього середовища, а й суттєво
поліпшити його якість. У США цільові заходи охорони довкілля встановлює
федеральне Агентство з охорони природи, а потім кожний штат окремо
пропонує конкретні заходи щодо їх реалізації, пов’язуючи їх з планами
розвитку галузі. Ефективним засобом контролю за викидами є запровадження
Агентством з охорони навколишнього середовища США «дозволів» на
допустиму кількість забруднюючих речовин, що можуть бути викинуті у
навколишнє середовище. Цей захід дав можливість фірмам, обсяг викидів
забруднюючих речовин яких є меншим, аніж встановлений для них ліміт,
продавати свої права іншим фірмам. У державі створився ринок прав на
забруднення навколишнього середовища. Сформувавши банк дозволів на
забруднення навколишнього середовища, уряд США покращив екологічну
ситуацію в країні.
У країнах Західної Європи, починаючи ще з 1973 р., розроблено спеціальні
програми охорони природи, у яких загальне визнання здобула ідея сталого
розвитку, відповідно до якої екологічні та економічні цілі в динаміці
збігаються, а на рівні Європейського Союзу його країни-члени розробили
принципи та загальні заходи для законодавчих актів у сфері охорони
природи.
У Франції контроль за охороною вод здійснюється на основі закону,
прийнятого у 1964 р. За цим законом у країні діє 6 басейнових управлінь.
У Великобританії відповідно до закону про водні ресурси (1973 р.) стан
якості водойм контролюють 10 регіональних водних комітетів. У
Нідерландах відповідно до закону про забруднення поверхневих вод
промислові підприємства і муніципалітети зобов’язані мати ліцензію на
скидання відходів.
У Німеччині й країнах Європейського Союзу розроблена та реалізується
стратегія екологічно орієнтованого менеджменту й екологічного
підприємництва як одного з важливих напрямків екологічної модернізації.
Цьому сприяло зростання ролі екологічних якостей і характеристик товарів
та продуктів на ринку як передумови їх виробництва і реалізації,
посилення тиску громадськості на підприємців, які використовують
природні ресурси, задоволення екологічних інтересів населення та
розвитку водного законодавства, зростання значимості екологічного права
і підприємницької діяльності.
Крім того, всі підприємства Німеччини в обов’язковому порядку проходять
екологічний аудит. Здебільшого прийняті національні стандарти, які
регулюють екологічний аудит. Так, у червні 1993 р. прийнято основні
принципи і положення екологічного обліку в рамках ЄС, які набули
чинності в квітні 1995 р. За оцінками Німецького агентства з питань
навколишнього середовища в галузі екологічної професійної підготовки і
підвищення кваліфікації спеціалістів, нині професійні екологічні
інтереси групуються за ступенем їх пріоритетності для тих, хто
навчається, таким чином: переробка відходів; екологічне право; водне
господарство і очистка стічних вод; охорона ґрунтів; енергозбереження;
охорона довкілля на підприємствах; регіональне екологічне планування
(екологічна програма); екологічна експертиза; боротьба з хімічним
забрудненням навколишнього середовища; екологічна політика; екологічні
аспекти сільськогосподарського виробництва; міжнародні аспекти охорони
водних ресурсів; охорона біорізноманіття; екологічна освіта; екологічна
консультація; програми економії води.
У квітні 1992 р. в Китаї створили неурядову Раду з питань міжнародного
співробітництва в галузі навколишнього середовища і розвитку. В її
завдання входить надання уряду обґрунтованих пропозицій з координації
розвитку народного господарства й екологічного захисту, а також
залучення для цих цілей коштів і технологічної допомоги з боку іноземних
держав. Державне управління із захисту навколишнього середовища
розробило комплекс природоохоронних заходів на період до 2000 р. Китай
до осені 1993 р. приєднався до 50 міжнародних конвенцій і угод із
захисту навколишнього середовища, зокрема, в країні заборонено
промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні
екосистеми та озоновий шар атмосфери, створений національний центр збору
міжнародної екологічної інформації. Крім цього, на початку 90-х років
складено програму покращення екологічного стану Пекіна. Частково 17
проектів програми фінансуються за рахунок кредитів Світового банку в
сумі 125 млн дол., а уряд столиці виділив на ці проекти 124,24 млн дол.
Подібні екологічні програми розроблені й для інших китайських міст.
У Японії діє законодавство про контроль за виробництвом фреонів,
розроблено спеціальну програму реконструкції підприємств з виробництва
фреонів, обсяг фінансування якої щороку становить 48 млн єн. Передбачено
пільги щодо кредитування і податків на екологічні заходи.
У багатьох індустріальних країнах Азії екологічні проблеми співзвучні з
японськими. У Сінгапурі закон про охорону громадського здоров’я і
навколишнього середовища прийнято в 1968 р., закон про охорону повітря –
в 1971 р. У Таїланді законодавство щодо охорони довкілля почало діяти з
1974 р., у Південній Кореї – з 1977 р., в Індонезії – з 1979 р.
Варто зазначити, що через загострення ситуації на Близькому Сході
незабаром будуть забезпечені водою лише 5 із 19 країн, що викличе
наростання суперництва за доступ до обмежених джерел прісної води, яке
може ще більше поглибитися у випадку потепління клімату.
Використана література
Гапонова С.В. Екологія.- К.: Ленвіт, 2000.- 64с.
Троянський Олексій Іванович Екологія людини.- Житомир: Волинь, 2005.-
Дуднікова Ірина Ігорінва Екологія і безпека життєдіяльності.- К.: Вища
школа, 2005.- 247с.
Екологія: основи теорії і практикум.- Львів: Новий Світ-2000, Магнолія
плюс, 2003.- 296с.
Джигирей, Віктор Степанович Екологія та охорона навколишнього природного
середовища: Навчальний посібник.- 3-тє вид., випр. І доп.- К.: Знання,
2004.- 312с.- 17.00
Мусієнко Микола Миколайович, Серебряков Валентин Валентинович, Брайон
Олександр Володимирович Екологія. Охорона природи.- К.: Знання, 2002.-
550с.
Бойчук Юрій Дмитрович, Солошенко Ельвіра Миколаївна, Бугай Олег
Вікторович Екологія і охорона навколишнього середовища.- Суми:
Університетська книга, 2005.-
Кучерявий В.П. (Кучерявий, Володимир Панасович) Екологія: Підручн. для
студ вузів.- Вид. 2-ге.- Львів: Світ, 2001.- 480с.
Мусієнко, Микола Миколайович Екологія: Тлумачний словник/ М.М.Мусієнко,
В.В.Серебряков, О.В.Брайон.- К.: Либідь, 2004.- 376с.- 19.71
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
