.

Інтеграція України у світове господарство (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
20 15500
Скачать документ

Курсова робота

Інтеграція України у світове господарство

План

Вступ

Теоретичні основи інтеграції та економічне зростання.

Основні напрямки економічної інтеграції.

Короткий огляд сучасних інтеграційних процесів.

Необхідність входження України у світове господарство.

Висновки

Перелік використаної літератури.

Вступ

Унікальність переважаючої більшості країн колишнього СРСР полягає в
тому, що вони виникли на руїнах відносно цілісної економічної і
політичної системи. У зв’язку з цим їм об’єктивно необхідні час і
відповідні зусилля для національно-державної ідентифікації, створення
ряду передумов ефективного включення їх в глобальні економічні структури
і процеси. Крім того, після проголошення незалежності певний період ці
країни були ізольовані від світогосподарських глобальних процесів і
приречені на автократичну замкненість і самодостатність.

Інтеграція України в світове господарство – один з пріоритетів її
державної політики з моменту проголошення незалежності.

Як показує світовий досвід, інтеграція в сучасну світову економіку – це
тривалий процес, який вимагає вироблення довгострокової економічної
політики, що враховує історичні і господарські особливості кожної
конкретної країни, тенденції НТП і світогосподарських зв’язків. Її
реалізація складається в структурній перебудові економіки, підвищенні
конкурентоспроможності її галузей, корінній перебудові форм і методів
господарських зв’язків, в поступальному русі вперед в напрямі більшої
відвертості економіки.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є сукупність зв’язків
(торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами-членами
світового співтовариства.

Предметом дослідження є процес інтеграції України у світове
господарство.

Метою курсової роботи є вивчення, аналіз та визначення пріоритетних
напрямків інтеграції України у світове господарство, особливості
динаміки та структури присутності України на світовому ринку загалом та
на ринках окремих країн-членів, а також чинників, що перешкоджають більш
ефективній присутності України на світовому ринку.

У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:

проаналізувати теоретичні основи інтеграції та економічного зростання
України;

визначити основні напрямки економічної інтеграції;

розглянути сучасні інтеграційні процеси в Україні;

намітити основні шляхи та дати рекомендації щодо необхідності входження
України у світове господарство.

В процесі написання даної курсової роботи я використала такі методи
макроекономічного дослідження: логічний, аналіз, синтез, метод аналогії
та порівняння.

Структурно курсова робота розміщена на 43 сторінках і складається із
вступу, чотирьох розділів, висновку та переліку використаної літератури.

Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і
нормативні акти, підручники, публікації, друковані періодичні видання.

1 Теоретичні основи інтеграції та економічне зростання.

Відкрита економіка є важливою передумовою міжнаціонального руху
капіталу, товарів і праці. Товарообмін між країнами стимулює
товаровиробництво, рівень споживання і економічного зростання загалом.
Для посилення міжнаціонального руху капіталу, товарів і праці
країни-учасниці торговельних відносин намагаються ліквідувати бар’єри на
його шляху. Вони узгоджують внутрішнє законодавство, створюють
взаємовигідні умови міжнаціональних відносин, міжнародні фінансові та
інші структури, національні органи управління і регулювання, тобто
інтегруються для координації дій з метою розвитку національних
економічних систем і піднесення рівня життя своїх громадян.

Економічна інтеграція є якісно новим етапом міжнаціональних економічних
відносин, який передбачає наближення і взаємопристосованість окремих
національних економік. Визначається вона концентрацією і
взаємопроникненням капіталів, реалізацією узгодженої міждержавної
економічної політики. За останні п’ятдесят років інтеграційні об’єднання
стали невід’ємним елементом відносин у світовій економічній системі.
Вони мають регіональний характер і відрізняються особливістю та глибиною
інтеграційних процесів, викликаних поглибленням і розширенням
міжнаціонального поділу праці та глобалізацією економічних та політичних
перетворень. Поділ праці зумовлює диверсифікацію (розподіл між різними
сферами, об’єктами) виробництва товарів і послуг, посилення руху
капіталу, створення міжнаціональних корпорацій, міжнаціональних
фінансових організацій, уніфікацію міжнаціональних товарно-грошових
відносин.

Існує подвійний погляд на інтеграцію – з одного боку, як на процес, а з
іншого – як на певний стан економіки і господарської політики.

Інтеграція як процес містить у собі заходи, покликані усунути
дискримінацію між господарськими одиницями, що є суб’єктами різних
національних держав.

Інтеграція як стан позначається відсутністю будь-яких форм дискримінації
між національними господарствами. При цьому під поняттям “дискримінація”
мається на увазі відсутність адміністративних обмежень свободи
підприємництва [1].

Таким чином, зростаюча в ході регіональної інтеграції гармонізація
господарської політики держав-учасниць виступає постійним, але
другорядним компонентом, що лише забезпечує сприятливі умови для
розвитку ринкового механізму.

На погляд провідного теоретика міжнародної економічної
інтеграції Б. Балаші, політико-правові акції урядів країн-учасниць
регіональної інтеграції набувають певних послідовних форм, які
розвиваються по висхідній лінії від найпростіших до більш складних.

Класичною в рамках теорії інтеграції вважається схема Б. Балаші (табл.
1).

Таблиця 1

Форми розвитку міжнародної економічної інтеграції [1]

Форми (стадії)інтеграції  Заходи для усунення
дискримінації

Скасування тарифів і квот Загальний зовнішній тариф Вільний рух
факторів виробництва Гармонізація економічної політики Уніфікація
економічної політики

Зона вільної торгівлі X

Митний союз X X

Спільний ринок X X X

Економічний союз X X X X

Повна інтеграція X X X X X

Свого часу концепція Б. Балаші стала теоретичною основою розвитку
інтеграційних процесів у Західній Європі, що отримали своє втілення в
утворенні Європейських Співтовариств, а пізніше – Європейського Союзу
[1].

Таким чином, розгляд теоретичної бази міжнародної економічної
регіональної інтеграції дозволяє зробити такі висновки:

природа інтеграційних процесів полягає не у сфері розвитку міжнародної
торгівлі, а в самому процесі виробництва;

інтеграційні осередки виникають на різних структурних рівнях
національних і міжнаціональних економічних систем;

передумовами для виникнення зон інтеграції є економічні інтереси
взаємопов’язаних підприємств, ключових галузей виробництва, що створюють
динамічне економічне середовище й охоплюють ті території, які входять до
сфери вищеназваних інтересів.

Інтеграційні процеси охопили країни з різним рівнем економічного
розвитку на усіх континентах світу. Створення інтеграційних об’єднань –
один із засобів подолання господарських проблем, який дає змогу
колективними зусиллями прискорювати соціально-економічний розвиток.
Натепер існує чимало регіональних інтеграційних об’єднань серед високо
розвинутих країн, а також країн, що розвиваються, країн з перехідною
економікою. У високо розвинутих країнах інтеграційні процеси
інтенсивніші, ніж у країнах, що розвиваються, чи в країнах з перехідною
економікою. Показовими щодо вибору вектора інтеграції для України є
інтеграційні процеси в Європі [3; ст. 302-303].

Проблема економічного зростання є однією з найважливіших для України.
Вона потребує, крім глибоко продуманої економічної стратегії,
мобілізації власних ресурсів і зусиль, політичної, фінансової підтримки
високорозвинутих країн. Адже середньорічний обсяг українського ВВП – 160
млрд. грн..(еквівалентний приблизно 30 млрд. дол.. США) – недостатній
для здійснення капіталовкладень, структурних змін та підвищення рівня
життя людей. Його потрібно збільшити щонайменше у 20-25 разів, а
це власними силами майже неможливо. Одним із найнадійніших варіантів
виходу з такого становища може бути стратегія національного
макроекономічного розвитку на середньострокову і подальшу перспективу,
яка передбачала б політичну орієнтацію України на співпрацю з країнами
Західної Європи. Це гарантувало б їх фінансову та інвестиційну підтримку
у проведенні радикальних економічних реформ, для них Україні потрібно
щонайменше 60-70 млрд. дол. США.

Згідно з теорією економічного зростання збільшення кількості праці та
капіталу забезпечує зростання обсягу виробництва національного продукту.
Однак збільшення праці і капіталу вимагає відповідних капітальних
вкладень, які є дефіцитними в Україні, а запозичення потребують
обережного, виваженого підходу, оскільки призводять до зростання
заборгованості.

Джерелами економічного зростання на сучасному етапі розвитку української
економіки можуть бути: зростання капіталовіддачі, інтенсифікація
виробництва, активізація імпорту та оптимізація експорту.

Значні капіталовкладення в економіку України можливі лише за рахунок
зарубіжного капіталу. Для цього їй необхідно подолати інституційну та
структурну недосконалість, досягти відповідного рівня продуктивності
капіталовкладень. Але тільки капіталовкладення та приріст виробництва не
забезпечать економічного зростання. Є й інші джерела збільшення обсягу
виробництва ВВП:

збільшення кількості та підвищення якості основного капіталу
(нетто-капіталовкладення);

збільшення чисельності зайнятих (кількості праці) та підвищення їх
професійно-кваліфікаційного рівня;

зведення втрат робочого часу до мінімуму та підвищення продуктивної
віддачі задіяних чинників виробництва за одиницю часу;

запровадження інновацій та забезпечення загального збільшення
продуктивної віддачі задіяних чинників виробництва: технічного прогресу,
новітніх технологій, якості капіталу і праці, нових видів

продукції;

проведення інституційних реформ, зокрема правової системи, створення
конкурентних умов, забезпечення мобільності виробничих чинників,
прозорості системи стимулювання, оподаткування, ринків та ін.

Згідно з концепцією виробничої функції ці джерела економічного зростання
економіки України є надзвичайно важливими. Однак важко визначити, які з
них Україна спроможна використати. Особливо актуальним є оновлення і
збільшення основного капіталу. Але зростання капіталоозброєності без
залучення інших джерел не буде ефективним. Реальна капіталовіддачі якраз
підкреслює тенденцію зростання капіталу і зниження приросту
національного продукту.

У концепції виробничої функції важливо зробити акцент на інтенсифікацію,
яка є недооціненою. Однією з причин цього є те, що державні та
господарські чиновники ще мислять далеко не інтенсивними економічними
категоріями. Проте реальні показники виробництва засвідчують наявність
чималих резервів інтенсифікації виробництва і праці. Передусім слід мати
на увазі:

Економічного зростання можна досягти без особливого збільшення
нетто-капіталовкладень, а за рахунок ефективнішого використання наявного
основного капіталу. Досвід країн Центральної Європи свідчить, що завдяки
цьому можна поліпшити якість, запровадити нові види продукції та знизити
виробничі витрати. Це може істотно вплинути на конкурентоспроможність
продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, на зростання експорту її
в країни Центральної та Західної Європи. Однак така ситуація буде
можливою лише тоді, коли підприємства вміло пристосуються до ринкових
умов і будуть створені відповідні інституційні передумови.

У структурі виробничої функції джерелом зростання є фактично виконана
праця. Приховане безробіття становить в Україні. за різними оцінками,
20-30%, а вироблений в Україні ВВП сягає лише 70% потенційного, який
можна отримати за повного використання робочого часу.

Економічне зростання можливе завдяки активації експорту та оптимізації
імпорту.

Активізація експорту.

Задекларувавши перехід до ринку, зробивши перші кроки на шляху входження
у європейські і світові фінансові структури, Україна отримала змогу
використати стратегію економічного зростання, яка спирається на експорт.
Іноземні ринки певною мірою стимулюють розширення виробництва, що
активно використовують всі країни. Україна теж повинна максимально цим
скористатися.

Експорт України формують традиційні експортні галузі: металургія,
хімічна промисловість, сільське господарство. Але жорстка обмежувальна
політика енергозабезпечення може негативно впливати на енергоємний
експорт, особливо той, що базується на дешевій енергії. Щоправда,
переважно таке скорочення експорту автоматично зменшує попит на енергію.
Проте дорога експортна продукція матиме збут тривалий час на тих ринках,
де низький рівень затрат на заробітну плату та використовуються вже
частково амортизовані потужності, тобто в країнах із перехідною
економікою і тих, що розвиваються.

Певні можливості відкриває і те, що в процесі широкої реструктуризації
європейської промисловості виникає та зростає попит на комплектуючі
вироби, деталі та напівфабрикати для всіх видів обладнання, виготовлення
яких вимагає великих трудових затрат, особливо для продукції
машинобудівного комплексу. Українське машинобудування якраз і потребує
зовнішньої кооперації на новітніх технологіях, особливо з європейськими
країнами. Україна могла б постачати продукцію, яка здебільшого
виготовляється в металообробній та металургійній промисловості.

Надзвичайно важливим для використання експортних можливостей є те, щоб
імпульсам попиту, які надходять із-за кордону, не створювали
адміністративні, тарифні перешкоди. Водночас потрібно також істотно
поліпшити мобільність підприємств, зокрема поділом на менші структурні
одиниці.

Оптимізація імпорту.

Економічне зростання тісно пов’язане з оптимізацією імпорту. Йдеться не
лише про його динаміку, а й про структуру. Динаміка імпорту зумовлюється
передусім заощадженням енергії та імпортом технологій.

Закон товаровиробництва наводить на думку, що економічна політика
України повинна орієнтуватись на суворе заощадження замість розширення
національного виробництва енергії. Навіть скорочення імпорту енергії на
18-22% урівноважило б баланс поточних операцій. Істотним засобом
заощадження енергії є правильне ціноутворення, якого можна досягти і за
рахунок припинення постачання енергії в разі неоплати. Адже фактично
зростання заборгованості (від’ємного сальдо поточних рахунків) є
зниженням цін або надходжень за використану енергію. Жорстка енергетична
політика стосовно підприємств забезпечує значне заощадження енергії, а
відповідно – скорочення імпорту енергоносіїв. Поки що енергоспоживання
підприємств становить понад 60% загальної потреби України в енергії.

Вчасна оплата спожитої енергії може позитивно впливати на структуру
імпорту, зокрема на зменшення частки енергії в його сукупному обсязі. Це
дасть змогу неенергетичній складовій, зокрема імпорту капіталовкладень
технологій, зростати швидше від сукупного імпорту, що прискорюватиме
економічне зростання.

Запорукою успішного здійснення стратегії й практики економічного
зростання є фінансова підтримка в розмірах, які забезпечили б
реструктуризацію продуктивних сил, стабільну віддачу праці та капіталу.
Таку

підтримку можуть надати країни з розвинутою економікою за
умови здійснення Україною політичних, правових та економічних
перетворень [3; ст.316-327].

2 Основні напрямки економічної інтеграції.

Україна з моменту здобуття своєї незалежності зарекомендувала себе як
передбачуваний та миролюбний член міжнародного співтовариства. До
сьогоднішнього дня ці якості зовнішньої політики України залишились
незмінними. Чітко визначившись зі своїми зовнішньополітичними та
економічними пріоритетами, Україна продовжує цілеспрямовано й неухильно
їх дотримуватись.

У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України
матимуть економічні відносини з країнами СНД. Інтеграційна політика
стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних
ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси
транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та
кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей
економіки.

На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила
до міждержавних координуючих структур Економічного союзу при збереженні
статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму
вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної
розрахункової системи (на основі платіжної або клірингової угоди). Без
налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити
“свої” зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій
на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів,
насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає
реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного
потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних
науково-технічних та виробничих зв’язків.

Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на
відновлення ефективних традиційних зв’язків у сфері міжнародної
спеціалізації та кооперування.

Перспективи та основні напрями подальшої інтеграції України з
урахуванням світової і регіональної геополітичної структури можуть бути
визначені таким чином:

Країни СНД і Балтії

Пріоритетним завданням для України є забезпечення взаємовигідних і
стабільних економічних зв’язків з країнами СНД, які утворили Економічний
союз, та з країнами Балтії. Через створення умов для ефективних
торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення
стабілізації у вітчизняному виробництві. Проте актуальність розвитку цих
відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв’язків з іншими
країнами світу.

Зовнішньоекономічні зв’язки з цією групою країн будуть розвиватися
переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням
торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться
на:

• поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією;

• продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних,
коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами —
членами Митного союзу (Казахстан, Киргизстан, Білорусь);

• поглиблення торговельних та інших форм економічних відносин з
країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан,
Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних
ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни
(через море — залізниця — автотранспортні шляхи);

• розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економічного
співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг
угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу;

• забезпечення стабільних поставок в Україну на взаємовигідних умовах
паливно-сировинних товарів відповідно до потреб народного господарства.
З цією метою вживатимуться заходи для збільшення експорту українського
капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних
підприємств нафтогазодобувної та гірничодобувної промисловості країн
СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі
концесій;

• розвиток прямих договірних економічних зв’язків з окремими суб’єктами
(регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі,
Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено
паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного
експорту України;

• забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів
(продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин,
устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня
інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної
реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв’язки
торговельно-економічних відносин з країнами Центральної і Північної
Європи.

Країни Європейського Союзу

Розвиток відносин з ЄС у довгостроковій перспективі, з огляду на
геополітичний, геоекономічний і історичний європейський статус України,
має залишатися одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики
України. Метою розвитку зовнішньоекомічних відносин України з ЄС є
забезпечення економічної інтеграції господарства України у
загальноєвропейський економічний простір. Це значною мірою залежить від
реалізації положень про партнерство та співробітництво між ЄС і Україною
та тимчасової угоди про торгівлю.

Група фахівців Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН
України під керівництвом В. Сіденка обґрунтовано сформулювала основні
завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн-членів
цієї організації:

– якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів
торгово-економічного співробітництва;

– своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних
заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в
перспективі зони вільної торгівлі;

– здобуття послідовної підтримки з боку ЄС у питанні якнайшвидшого
приєднання України до ГАТТ, Світової організації торгівлі (СОТ);

– забезпечення безперешкодного доступу основних товарів і послуг, що
експортуються Україною на ринки ЄС;

– здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для
успішного проведення ринкових перетворень в економіці України.

Важливим є розуміння об’єктивно обумовленої етапності в реалізації
інтеграційних пріоритетів України в Західній Європі з відповідною
орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики
(Додаток. 1).

Основним етапом на шляху набуття Україною повноправного членства в ЄС
має стати створення економічних і правових передумов для початку
переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Країни «Великої сімки»

Розвитку відносин з цією групою найбільш розвинутих країн
приділятиметься значна увага, оскільки саме вони є потенційно
найважливішими постачальниками нових технологій і високотехнологічних
виробів, а також найпотужнішим джерелом інвестицій.

Пріоритети співробітництва з чотирма з них (Великобританія, Італія,
Франція, Німеччина) збігаються з їх визначенням стосовно країн ЄС.

Розвиток зв’язків з США і Канадою має бути спрямований насамперед на:

• трансформацію політичного визначення України як країни з перехідною
економікою в юридичний статус з отриманням усіх преференцій, що
випливають з цього;

• отримання постійного і повноосяжного статусу найбільш сприятливої
нації (РНБ) з метою запобігання дискримінаційних обмежень у торгівлі;

• врегулювання питань щодо обмеження доступу ряду
товарів українського походження на північноамериканський ринок (метали,
феросплави, ядерні матеріали, текстиль тощо).

Співробітництво з Японією спрямовується в першу чергу на залучення
інвестицій у ті ефективні галузі, де Україна здатна брати участь у
загальносвітовій спеціалізації (зокрема, електрозварювальна техніка,
штучні алмази, надтверді матеріали, окремі рідкісноземельні метали), а
також на спільне проведення науково-технічних досліджень і впровадження
їх результатів у виробництво.

Доцільно активно розвивати співробітництво в рамках глобальних
науково-технічних проектів, які здійснюються «вісімкою» на основі
міжнародної кооперації, в тому числі у сферах енергетики,
агропромислового комплексу, космосу, екології, охорони здоров’я,
транспорту, зв’язку, інформатики, фундаментальних наук.

Країни Центральної Європи.

Структуру економіки України та країн цього регіону (Польща, Словаччина,
Чехія, Угорщина, Болгарія, Румунія, СРЮ, Хорватія, Македонія, Словенія,
Албанія) сформовано відповідно до вимог колишньої РЕВ. Це обумовлює
необхідність співпраці між ними з подальшим створенням зон вільної
торгівлі з найбільш розвинутими країнами регіону, насамперед з країнами
Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі.

Зовнішньоекономічна політика України стосовно цієї групи країн
передбачає передусім відновлення таких пріоритетів:

• ефективні традиційні зв’язки, міжнародна спеціалізація, кооперування,
зокрема у металургії, транспортному і сільськогосподарському
машинобудуванні, хімічній та легкій промисловості;

• раціональні контакти у сфері науки і техніки, особливо з проблем
розроблення нових матеріалів і технологій, біотехнологій, проблем фізики
низьких температур, ядерної фізики тощо.

Перспективний напрям співробітництва – участь у вільних
конференціях, програмах.

Державна політика в прикордонних областях стимулюватиме розвиток
пріоритетних напрямів зовнішньоекономічної діяльності з метою
використання вигідного розташування прикордонних територій. Основним
напрямом транскордонного співробітництва стане здійснення обміну
товарами та робочою силою, координація робіт у сфері охорони
навколишнього природного середовища, спільного використання
інфраструктурних об’єктів, інформаційного обміну тощо.

Країни Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЕС)

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти
Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення
якого в 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії,
Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України.

Основні напрями причорноморського співробітництва:

– формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних
фінансових та інформаційних мереж;

– спільне будівництво об’єктів транспортної інфраструктури, розвиток
транспортно-експедиторського співробітництва;

– комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;

– співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі
раціонального енергоспоживання;

– реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання
металургійних виробництв країн-учасниць;

– участь у конверсії оборонної промисловості та ін.

Крім країн зони ЧЕС, що входять до СНД та ЄС, Україна активно співпрацює
з Туреччиною з метою виходу на ринки країн Близького Сходу для
забезпечення диверсифікації джерел надходження нафтопродуктів, а також
імпорту для легкої промисловості.

Завдання зовнішньої економічної політики України стосовно Болгарії та
Румунії переважно зберігається згідно з визначеними завданнями щодо
відносин з країнами Центральної Європи.

Крім того, співробітництво з Болгарією та Румунією має важливе значення
для розвитку придунайської торгівлі.

Серед заходів, що сприяють створенню передумов для плідного
співробітництва в рамках ЧЕС є такі, як подолання або зниження митних
бар’єрів, укладення міждержавних угод про режим прибережної торгівлі,
створення багатосторонньої системи розрахунків з використанням спільного
міждержавного банку відповідних країн, створення ряду прибережних
спеціальних (вільних) локальних економічних зон.

Країни Близького та Середнього Сходу

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Туреччиною,
Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами
та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення
економіки України альтернативними джерелами енергоносіїв та фінансовими
«портфельними» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем
інженерно-технічних послуг України по спорудженню промислових та
цивільних об’єктів, транспортної і комунальної структури. За певних умов
доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи
транспорту та зв’язку. Виважена політика дозволить українським
підприємствам військово-промислового комплексу одержати необхідні для
конверсії кошти від торгівлі військовою технікою, озброєнням та
ремонтними послугами.

Індія, Китай

?????ss

&

&

&

h

&

&

eb

h

th o eb

oooaeoooooaeooooooOIooAo

&

h

Індія та Китай є одним із головних суб’єктів міжнародної торгівлі для
України. Але подальше збільшення масштабів торгових операцій повинно
доповнюватися розвитком виробничої кооперації з ефективним використанням
фінансово-економічних можливостей Китаю, дешевої сировини для легкої,
харчової і хімічної промисловості — з Індії, а також
науково-технічного потенціалу України. Необхідним є пошук резервів для
значного збільшення експорту української продукції машинобудування і
передових технологій на взаємовигідній основі, насамперед для
реконструкції об’єктів, споруджених за часів колишнього СРСР.

В’єтнам, Індонезія та нові індустріальні країни Азії

В’єтнам, Індонезія та країни Південно-Східної Азії можуть стати значними
ринками для торгівлі машинно-технічною продукцією, для надання
інженерно-технічних послуг, підготовки кадрів тощо. Україна може брати
участь у реалізації значного інвестиційного капіталу, що спрямовується
на будівництво великих об’єктів енергетичного та промислового
призначення.

Одним з напрямів розвитку економічних відносин повинно стати
співробітництво, пов’язане із впровадженням у вітчизняне виробництво
сучасних науково-технічних досягнень з наступним спільним виходом на
ринки третіх країн з високотехнологічною продукцією.

Поширюватиметься залучення в Україну іноземних інвестицій,
збільшуватимуться обсяги експорту традиційної продукції української
промисловості (металопрокат, вироби важкого машинобудування, верстати
середньотехнічного рівня, мінеральні (добрива, інша хімічна продукція)
та імпорту порівняно дешевих, але високотехнологічних виробів для
виробничого і невиробничого використання.

Бразилія, Аргентина, Чилі та інші країни Латинської Америки

Протягом багатьох років між Україною та країнами Латиноамериканського
континенту існували розгалужені економічні зв’язки (українська сторона
здійснювала поставки енерготурбін, тракторів, екскаваторів,
автонавантажувачів, кранів, українські фахівці брали участь у
будівництві різноманітних об’єктів). Надалі потрібно поновити і
розширити зв’язки, що існували раніше, для просування українських
товарів на латиноамериканському ринку. Враховуючи заінтересованість
Аргентини, Бразилії, Чилі в реалізації своїх національних космічних
програм, корисним вбачається співробітництво у сфері обміну ліцензіями
та «ноу-хау» в аерокосмічній галузі.

Інші країни

Серед інших країн світу Україна співпрацюватиме і розширюватиме
економічні зв’язки з країнами Північної (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.)
і Західної Африки (зокрема, Гвінейською Республікою), з іншими
арабськими державами Середземномор’я, а також з Ізраїлем.

Набуватимуть подальшого розвитку економічні зв’язки з Мексикою, з
нафтовидобувними країнами — Індонезією, Брунеєм, Нігерією,
Південно-Африканською Республікою.

Перспективи подальшого розвитку та вдосконалення зовнішніх економічних
зв’язків України пов’язані з проведенням єдиної зовнішньоекономічної
політики держави, реалізацією її економічних інтересів і безпеки,
проникненням та зміцненням позицій національного товаровиробника на
зовнішніх ринках товарів та послуг, посиленням конкурентоспроможності
української продукції, збільшенням її експорту, надходжень іноземних
інвестицій, здійсненням контролю за надходженням в Україну валютних
цінностей, захистом прав і законних інтересів України, вітчизняних та
зарубіжних суб’єктів господарської діяльності.

Принципове значення для реалізації ефективної політики України є
інтенсифікація її дво- або багатосторонніх зв’язків, активна участь в
діяльності міжнародних економічних організацій.

Україна стала членом МВФ, Світового банку, ЄБРР, а також має статус
спостерігача в ГАТТ. Україна вирішує практичне питання співпраці в
структурі ГАТТ/СОТ, інтенсифікує свою політику щодо інших впливових
міжнародних організацій, насамперед Організації економічного
співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Короткий огляд сучасних інтеграційних процесів

Інформація, наведена у цьому розділі, підготовлена на основі даних
Держмитслужби України з дорахуванням обсягів електроенергії, нафти,
природного газу (Мінпаливенерго, Держнафтогазпром та НАК “Нафтогаз
України) та звітів підприємств та організації по товарах, що не
проходять митного декларування. Інформація про зовнішню торгівлю
послугами підготовлена за даними підприємств, установ і організації
України, що звітували перед органами статистики.

Розглядаючи інтеграцію України у світове господарство в контексті
розвитку світової економіки, можна виділити такі елементи, що
характеризують сучасний стан взаємодії України і світової економіки:
географічну і продуктову структуру зовнішньої торгівлі товарами та
послугами, кількість іноземних інвестицій у національну економіку.

Таким чином, стан інтегрованості України у світову економіку на 2007 р.
визначається такими параметрами:

Зовнішньоторговельний обіг України в 2000-2006 роках склав 404,9 млрд.
доларів США, зокрема експорт 211,4 млрд. і імпорт 193,5 млрд. доларів
США; додатне сальдо становить 17,84 млрд. доларів. У тому числі на
країни СНД і Балтії припадає експорту 69,41 млрд. доларів, імпорту 92,48
млрд. доларів, сальдо від’ємне -23,07 млрд. доларів, на країни ЄС
припадає експорту 61,47 млрд. доларів, імпорту 64,20 млрд. доларів,
сальдо від’ємне -2,73 млрд. доларів. На інші країни світу експорту
80,53 млрд. доларів, імпорту 36,88 млрд. доларів, додатне сальдо 43,64
млрд. доларів.

Географічна структура експорту-імпорту товарів та послуг в Україні в
період 2000-2006 років представлена в таблиці 2.

Таблиця 2

Географічна структура експорту-імпорту товарів та послуг в період
2000-2006 років [таблиця складена самостійно на основі даних
Держкомстату України].

Географічна структура експорту-імпорту товарів та послуг в період
2000-2006 років(млн. дол. США)

Роки Експорт Імпорт

Країни СНД Країни ЄС Iншi країни світу Всього Країни СНД Країни ЄС Iншi
країни світу Всього

2000 6638,9 4740,3 6880,1 18059,3 8255,4 4296,0 2555,5 15106,9

2001 6827,3 5703,8 7278,0 19809,1 9065,0 5024,4 2833,2 16922,6

2002 6807,5 6696,9 8508,0 22012,4 9263,8 5803,2 3101,4 18168,4

2003 8367,9 9013,7 9933,2 27314,8 11845,3 8267,3 4365,5 24478,1

2004 11072,5 11301,6 15599,9 37974,0 15615,2 10259,7 5180,5 31055,4

2005 13579,8 10927,7 15855,6 40363,1 17550,0 13155,5 8365,8 39071,3

2006 16114,8 13084,9 16673,8 45873,5 20886,9 17389,9 10481,8 48758,0

Всього 69408,7 61468,9 80728,6 211406,2 92481,6 64196,0 36883,7 193560,7

Динаміку зовнішньоторговельного обороту в Україні протягом 2000-2006
років можна прослідкувати на малюнку 1.

Мал.1

25

Мал..2

У зовнішній торгівлі товарами експорт становив 177,12 млрд. доларів,
імпорт 179,89 млрд. доларів, сальдо від’ємне -2,77 млрд. доларів США. У
тому числі на країни СНД та Балтії припадало експорту 51,54 млрд.
доларів, імпорту

89,77 млрд. доларів, сальдо від’ємне -38,23 млрд. доларів, на країни ЄС
припадає експорту 52,44 млрд. доларів, імпорту 58,62 млрд.
доларів, сальдо

від’ємне -6,18 млрд. доларів. На інші країни світу
експорту припадало

73,14 млрд. доларів, імпорту 31,50 млрд. доларів, додатне сальдо 41,64
млрд. доларів.

Мал.3

26

Мал.4

Динаміку зовнішньоторговельного обороту товару в Україні протягом
2000-2007 років можна прослідкувати на малюнку 5.

Мал.5

Експорт послуг становив 34,28 млрд. доларів США, імпорт 13,66 млрд.
доларів, додатне сальдо 20,62 млрд. доларів. У тому числі на СНД
та країни Балтії припадає експорту послуг 17,86 млрд. доларів, імпорту
2,71 млрд. доларів, додатне сальдо 15,15 млрд. доларів, на країни ЄС
припадає експорту

9,03 млрд. доларів, імпорту 5,57 млрд. доларів, додатне сальдо 3,46
млрд. доларів. На інші країни припадає експорту 7,39 млрд. доларів,
імпорту 5,38 млрд. доларів, додатне сальдо 2,01 млрд. доларів США.

Мал.6

Мал.7

Динаміку зовнішньоторговельного обороту послуг в Україні протягом
2000-2007 років можна прослідкувати на малюнку 8.

Мал.8

Іноземні інвестиції . Протягом 2000 – 2007 років в економіку України
іноземними інвесторами вкладено 71101,3 млн. дол. США прямих інвестицій,
обсяг інвестицій з України за даний період склав 1374,4 млн. дол.. США.

Таблиця 3

Прямі інвестиції за 2000 – 2007 роки [таблиця складена самостійно на
основі даних Держкомстату України].

Прямі іноземні інвестиції в Україну Прямі інвестиції з України

2000 3281,8 98,5

2001 3875,0 170,3

2002 4555,3 155,7

2003 5471,8 144,3

2004 6794,4 166,0

2005 9047,0 198,6

2006 16890,0 219,5

2007 21186,0 221,5

Всього 71101,3 1374,4

Мал..9

Мал.10

Обсяг прямих інвестицій в економіку України з країн ЄС на 01.01.2006
становив 11746,3 млн. дол. США, що складає 71,7% загального обсягу
інвестицій в Україну (на 01.01.2005 – 4946,3 млн. дол., 54,7%).

Мал..11

Головними країнами-інвесторами, на які припадає 88,2% загального обсягу
інвестицій з ЄС, є Німеччина – 5505,5 млн. дол. (46,9% загального обсягу
інвестицій з країн ЄС), Кіпр – 1562,0 млн. дол. (13,3%), Австрія –
1423,6 млн. дол. (12,1%), Сполучене Королівство – 1155,3 млн. дол.
(9,8%), Нідерланди – 721,8 млн. дол. (6,1%).

Найбільш інвестиційно привабливими в Україні є такі види економічної
діяльності:

•  для Німеччини: металургія та оброблення металу – 713,4 млн. дол.
(13,0% загального обсягу інвестицій з країни), хімічна та нафтохімічна
промисловість – 145,7 млн. дол. (2,6%), харчова промисловість та
перероблення сільськогосподарських продуктів – 103,0 млн. дол. (1,9%),
виробництво інших неметалевих мінеральних виробів – 75,3 млн. дол.
(1,4%);

•  для Кіпру: оптова торгівля і посередництво у торгівлі – 332,0 млн.
дол. (21,3%), операції з нерухомістю, здавання під найом та послуги
юридичним особам – 242,9 млн. дол. (15,6%), фінансова діяльність – 155,7
млн. дол. (10,0%);

• для Австрії: фінансова діяльність – 400,0 млн. дол. (28,1%), оптова
торгівля і посередництво у торгівлі – 60,8 млн. дол. (4,3%);

•  для Сполученого Королівства: оптова торгівля і посередництво у
торгівлі – 196,2 млн. дол. (17,0%), операції з нерухомістю, здавання під
найом та послуги юридичним особам – 128,5 млн. дол. (11,1%), фінансова
діяльність – 104,9 млн. дол. (9,1%), транспорт та зв’язок – 99,5 млн.
дол. (8,6%), будівництво – 98,1 млн. дол. (8,5%), машинобудування – 82,7
млн. дол. (7,2%), харчова промисловість та перероблення
сільськогосподарських продуктів – 67,9 млн. дол. (5,9%);

•  для Нідерландів: харчова промисловість та перероблення
сільськогосподарських продуктів – 305,5 млн. дол. (42,3%), оптова
торгівля і посередництво у торгівлі – 98,1 млн. дол. (13,6%).

Мал..12

Обсяг інвестицій з України в економіку країн ЄС на 01.01.2006 склав
58,6 млн. дол., що становить 26,9% загального обсягу інвестицій з
України.

Найбільші обсяги інвестицій здійснені в Польщу – 20,3 млн. дол. (34,6%
загального обсягу інвестицій в країни ЄС), Сполучене Королівство – 13,9
млн.

32

дол. (23,7%), Іспанію – 13,8 млн. дол. (23,6%) та Австрію – 4,6 млн.
дол. США (7,8%).

Українські інвестиції до Польщі здійснювались з підприємств оптової
торгівлі і посередництва в торгівлі (98,8% обсягу інвестицій в країну),
Сполученого Королівства – з установ фінансової діяльності (99,2%),
Іспанії – з підприємств транспорту (100,0%), Австрії – з підприємств
оптової торгівлі і посередництва в торгівлі (62,3%) та установ
фінансової діяльності (36,1%).

Обсяги прямих інвестицій в Україну наведено з урахуванням даних
Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо
різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не
облікованої у статистичній звітності окремих підприємств),
нерозподілених за видами економічної діяльності.

Необхідність входження України у світове господарство

Оцінюючи перспективи інтеграції України у світове господарство, слід
особливу увагу приділити ключовим пріоритетам економічного зростання
України. Перспективи економічної взаємодії України з країнами світу
вбачаються насамперед в інтенсифікації експортної політики України. В
сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні
відносини — одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і
розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з найбільш
розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації виробництва, підвищенню рівня
його технології та якості продукції. В той же час структура та обсяги
експорту не відповідають стану України у світогосподарських зв’язках.
Україна, населення якої становить майже 1,5% населення світу, країна,
яка має великий промисловий і природно-ресурсний потенціал, має
невідповідно низьку частку у світовому експорті — 0,2%. Якщо у Канаді на
душу населення експортується продукції на суму 5,6 тис. дол., Німеччині
— 5,1, Франції — 4,1, Італії — 3,3, Японії — 3,2, Великобританії — 3,1,
США — 2,0, Росії — 0,4, то в Україні — 0,2—0,3 тис дол.

Мал..13

В результаті реалізації експортної політики має відбутися суттєве
збільшення питомої ваги країн Світу в експорті України.

Українські виробники експортних товарів і послуг мають
змогу

спиратись на істотно менший рівень оплати праці в країні, що створює
передумови для політики цінової конкуренції по технічно нескладних
виробах та окремих технологічних операціях з підвищеним рівнем
трудомісткості в переробній промисловості, включаючи легку ( в тому
числі на основі переробки давальницької сировини), деревообробну
промисловість, збирання електронних та електротехнічних виробів з
імпортних комплектуючих, окремі види виробництва в чорній і кольоровій
металургії.

Вихід України на світовий ринок поєднає сировинний напрям (при
досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з
напрямом проникнення на ринки продукції з високим ступенем обробки на
основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності
українських товарів і послуг на світовому ринку.

В подальшому буде закладено основи селективного розвитку
виробничо-експортного потенціалу України на довгострокову перспективу.
При цьому досягнуто стійкої міжнародної конкурентоспроможності по
окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або
володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Важливою перспективою України є вихід на ринки країн Світу з принципово
новими виробами в галузі ракетної та авіаційної техніки, особливо
виробництво важких транспортних літаків; середнього та престижного
машинобудування, приладобудування, окремих виробництв електронної та
електротехнічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури.
Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн Західної
Європи як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських
машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде
використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що
перепрофілюються, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України є
перетворення у провідні експортно – орієнтовані галузі
виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-технічних
досягнень, де Україна має безумовний пріоритет (порошкова металургія,
надтверді і високоякісні матеріали із заданими властивостями).

Досить серйозні можливості існують для значного розширення експорту
послуг, насамперед науково-технічних, інжинірингових, туристичних
(особливо за рахунок включення в світову туристську систему таких
регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно
відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані
технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має
реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке
використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики
необхідно зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику
взаємних економічних відносин, їх найбільш сучасних форм, що ведуть до
тісної взаємодії економічних потенціалів України з країнами Світу. Тут
насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і
науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку
кооперації України з країнами Світу можуть концентруватися лише в досить
обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва.

При цьому необхідно враховувати той факт, що в світі останнім часом у
галузі науково-технічної політики спостерігається тенденція до більшого
урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного
застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим елементом
економічного зростання України в перспективі може бути встановлення
кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і
з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що
займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким
впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження
такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі
науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде
представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи

Головною перспективою стосовно науково-технічної кооперації України з
країнами Західної Європи є підключення України до робіт, спрямованих на
вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій
основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і
роботі міжнародних дослідницьких центрів.

Також існує нагальна необхідність підтримувати та розвивати інтеграційні
процеси в напрямку країн-членів СНД, адже, на жаль, розвиток промислової
кооперації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива
розірваним виробничим зв’язкам з державами колишнього СРСР, за нинішніх
умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний
технологічний розрив та недосконалість господарського механізму в
Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого
співробітництва могли би створити на території України технопарки і
технополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на
практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах
науково-виробничої кооперації, при якій в процес співробітництва будуть
значно ширше залучатися і конкурентоспроможні виробничі підприємства
України, раціонально розглядати як перспективний напрямок розвитку
інтеграційних процесів, дотримання якого дуже тісно пов’язане з
формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора
економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України
утвердитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі
інтернаціональні виробничі та науково-виробничі системи.

Поряд з нагальною необхідністю входження України в світове народне
господарство існує ряд перешкод на цьому шляху. Об’єктивними причинами,
що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у
світове господарство, є низька конкурентоспроможність її
продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на
ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1 %. Крім того,
навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають
міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових
сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що
спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають
до 25%.

Крім того, в Україні недосконалою є система управління
зовнішньоекономічною діяльністю. До основних причин, що зумовило
сучасний рівень розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни, слід
віднести такі:

По-перше, після розпаду Радянського Союзу стався значний розрив
господарських зв’язків України з іншими країнами, і насамперед з Росією.
Через це Україна втратила частину її традиційних ринків збуту,
зупинилося чимало підприємств. Більше того, Росія значною мірою втратила
інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також
виплавленого металу внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому
навіть вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на
ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30—50%.

По-друге, переважання в експорті України паливно-сировинної групи
товарів.

По-третє, в структурі експорту низькою є частка машин, обладнання,
об’єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату України
тільки 0,5% від загальної кількості вироблених видів машин і обладнання
за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на
світовому ринку.

По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються
відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування
виробництва.

По-п’яте, залишається значна частки бартерних операцій у
зовнішньоекономічній та господарській діяльності всередині країни.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою
цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоекономічній
діяльності. Нині Україна, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за
створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в
світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль.

Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічний
контроль за експортом і імпортом товарів.

Успішна інтеграція України у світове народне господарство та світову
економіку призведе до стабілізації та зміцнення економіки нашої держави,
та відчутного покращення добробуту її громадян.

Висновки:

В ході написання даної курсової роботи я дослідила сукупність зв’язків
(торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами-членами
світового співтовариства, вивчила, проаналізувала та визначила
пріоритетні напрямки інтеграції України у світове господарство,
особливості динаміки та структури присутності України на світовому ринку
загалом та на ринках окремих країн-членів, а також чинників, що
перешкоджають більш ефективній присутності України на світовому ринку.

Виклала найголовніші міркування й аргументи на користь інтеграції
України у світове народне господарство та пропозиції щодо наступних
першочергових ініціатив з боку нашої країни.

Визначила, що інтеграція України в світове господарство – один з
пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності.
Активне включення України в міжнародний поділ праці (МПП) призвано
служити:

– підтримці в функціональному стані її галузей в період структурної
перебудови;

– витяганню вигод від участі в МПП за рахунок використання порівняльних
переваг у виробництві тих або інших товарів;

– забезпеченню оптимальних масштабів випуску продукції, гарантуючих
окупність витрат на розробку і освоєння випуску нових видів продукції;

– отриманню доступу до світових ресурсів науково-технічної інформації і
капіталу.

Проаналізувала світовий досвід та визначила, що інтеграція в сучасну
світову економіку – це тривалий процес, який вимагає вироблення
довгострокової економічної політики, що враховує історичні і
господарські особливості кожної конкретної країни, тенденції НТП і
світогосподарських зв’язків. Її реалізація складається в структурній
перебудові економіки, підвищенні конкурентоспроможності її галузей,
корінній перебудові форм і методів господарських зв’язків, в
поступальному русі вперед в напрямі більшої відвертості економіки.

В результаті проведеного аналізу та досліджень прийшла до висновку, що
ефективна інтеграція України у світове народне господарство дасть змогу
нашій країні швидше подолати економічну кризу, сприятиме стабільному і
швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого
рівня населення.

Перелік використаної літератури.

Матеріали міжнародної практичної конференції „Перспективи інтеграції
України до ЄС”;

Держкомстат України, 2000-2007 (дата останньої модифікації: 28/03/2007);

Заболоцький Б. Ф.; Розміщення продуктивних сил України: Національна
макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 368с.
(Альма-матер).

Бек К. Україна між Росією та Заходом // Національна безпека і оборона,
№4, 2004р. – с.11-14

Будкін В. Україна на геоекономічних перехрестях // Національна безпека і
оборона, №3, 2004р. – с.27-30

Винфрид Шнайдер-Детерс Выход Украины на западные рынки: проблемные
вопросы // Національна безпека і оборона, №9, 2004р. – с.29-33

Інформація Євростату

Карпенко О. Сучасний стан і тенденції присутності України на ринках ЄС
// Сучасна торгівля, №10, 2004р. – с.21-24

Колодійчук В. Єврорегіони: організаційна форма взаємодії прикордонних
регіонів ЄС // Збірник наукових праць НДФІ, №1, 2005р. – с.31-34

Краснова Н. УПС як інструмент поглиблення торгових зв’язків // Світова
економіка, №1, 2004р. – с. 28-31

Литвин В. Економічні аспекти ролі України у формуванні Європи сьогодення
та Європи майбутнього // Національна безпека і оборона, №5, 2004р. –
с.4-8

Марченко А. Регіональна політика Європейського Союзу: історія і
сучасність // Світова економіка, №5, 2004р. – с. 24-27

Матеріали міжнародної практичної конференції „Перспективи інтеграції
України до ЄС”

Несторенко О. Створення зони вільної торгівлі та її наслідки для України
// Економічний вісник, №7, 2004р. – с.17-19

Парасій К. Україна на ринку ЄС: тенденції та перспективи // Сучасна
торгівля, №1, 2005р. – с.10-14

Постанова Верховної Ради №808-? від 22.03.07р. «Про створення Загальної
парламентсько-урядової комісії по інтеграції України в Європейський
Союз»

Потапенко П. Стратегія євроінтеграції та питання участі України у
формуванні Єдиного економічного простору (ЄЕП) // Економічний вісник,
№8, 2004р. – с.19-22

Карпова О. Промышленность. АПК. Банки и финансы. Услуги.
Внешнеэкономические связи.//2000, № 15, 2007р. – с.Е4-6

Прокопенко С. Місце взаємин прикордонних регіонів у сучасних тенденціях
світового розвитку // Світова економіка, №1, 2004р. – с. 13-15

Вінничук Н. Євросоюз спрощує візовий режим з Україною // Репортер, №26,
2007р. – с.3-4

Фіалко А. Проблеми та перспективи співпраці України з ЄС // Національна
безпека і оборона, №9, 2004р. – с.15-19

Борковський А. Опівнічний компроміс: перемога без переможених //
«Україна молода», №113, 2007р. – с.5-6

Шевченко Ф. Економічна iнтеграцiя та розвиток торговельних відносин між
Україною та ЄС // Економічний вісник, №1, 2005р. – с. 16-18.

Кин А. Визы в ЕС // Профиль, № 24, 2007р. – с.32-33

Деревянко А. «Вступление Украины в ВТО для латышских предпринимателей
станет своеобразным сигналом» // Профиль, № 24, 2007р. – с.34-35

Економічна правда Україна стане членом СОТ до листопада цього року //
Статус економічні відомості, №25, 2007р. – с.8

Смолий Е. Приоткрылась дверь в Европу // Деньги ua, № 25-26, 2007р. –

с.8-9

Скибинская М. Осторожно, двери закрываются…Москва продолжает выталкивать
со своих рынков наиболее зависимых от экспорта в Россию украинских
поставщиков! // Деловая столица, № 15, 2007р. – с.6-7

Кравченко В. Словенія підтримує ідею подальшого розширення ЄС //
«Дзеркало тижня», №24, 2007р. – с.1,4

Бадрак В. Європейські перспективи української оборонки // «Дзеркало
тижня», №24, 2007р. – с.4

Смілевський А. Двері в об’єднану Європу не зачинені // Високий замок, №
110, 2007р. – с.1

Базилевич В., Базилевич К., Баластрик Л.; Макроекономіка, Підручник. –
К.: «Знання» 2006. – с.623

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020