.

Організаційно-правові форми функціонування торгових підприємств. Комерційні ризики і способи їх зменшення (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 5518
Скачать документ

Контрольна робота

Організаційно-правові форми функціонування торгових підприємств.
Комерційні ризики і способи їх зменшення

План.

Організаційно-правові форми функціонування торгових підприємств.

2. Комерційні ризики і способи їх зменшення.

Тести.

Задача.

Організаційно-правові форми функціонування торгових підприємств.

Правові засади організації підприємницької діяльності визначені Законом
України “Про підприємництво”. Згідно з цим Законом, підприємництво
визначається як самостійна ініціатива, систематична, на свій власний
ризик, діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання
послуг та продаж товарів з метою отримання прибутку.

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України та
інших держав, які не обмежені в правоздатності чи дієздатності, а також
юридичні особи всіх форм власності.

Не можуть займатися підприємницькою діяльністю військовослужбовці,
працівники правоохоронних органів, а також органів державної влади та
управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю
підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці особи, які мають
непогашену судимість за корисливі злочини. Вони не можуть виступати як
співзасновники підприємницьких структур і займати керівні посади,
пов’язані з матеріальною відповідальністю. Особи, яким суд заборонив
займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці
з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення строку,
встановленого вироком суду.

Основною ланкою економічної системи України є підприємство, яке чинним
законодавством визнається самостійним господарським суб’єктом.

Згідно з законом України “Про підприємства в Україні”, в нашій державі
можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства;

державне підприємство, засноване на державній власності, в т. ч. казенне
підприємство.

Найбільш поширеною організаційно-правовою формою підприємств в Україні в
сучасних умовах є господарські товариства: акціонерне товариство,
товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою
відповідальністю, повне та командитне товариства, які відрізняються одне
від одного ступенем відповідальності щодо виконання прийнятих
зобов’язань.

Деякі види діяльності, згідно з чинним законодавством, можуть
здійснюватися виключно державними підприємствами, наприклад, охорона
найбільш важливих об’єктів права державної власності; проведення
ломбардних операцій – також і повними товариствами. Тому аудитору під
час перевірки необхідно звернути увагу на установчі документи та на
відповідність організаційно-правової форми підприємства видам його
діяльності, ознайомитися зі складом засновників підприємства, його
керівництвом і штатом матеріально відповідальних осіб.

Підприємство вважається створеним і набуває права юридичної особи з
моменту його державної реєстрації.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у
виконавчому комітеті міської або районної державної адміністрації (далі
– органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем
проживання суб’єкта, якщо інше не передбачене законом. Методичне
забезпечення виконавчих комітетів з питань державної реєстрації здійснює
Ліцензійна палата України.

Для державної реєстрації юридичної особи (підприємства) власник,
уповноважений ним орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають
до органів державної реєстрації:

установчі документи в повному обсязі з метою створення
організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності
відповідно до вимог законодавства:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу
про створення юридичної особи. Якщо власників два і більше, таким
рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів
(конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної
організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності;

реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про
державну реєстрацію;

документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до
статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,
передбаченому чинним законодавством. Наприклад, Законом України “Про
господарські товариства” передбачено, що на момент реєстрації товариства
з додатковою відповідальністю кожний із засновників зобов’язаний
сплатити не менш, ніж ЗО % внеску, який вказано в установчих документах.
Окрім того, чинним законодавством встановлені мінімальні розміри
статутних фондів для акціонерних товариств і товариств з обмеженою
відповідальністю.

Підставою для взяття суб’єкта підприємницької діяльності на облік у
органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки,
свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів. За
наявності цих документів термін взяття підприємства на облік органами
державної податкової служби не повинен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб’єкт
підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідному
органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два
примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником, а
також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу. На
печатках і штампах має зазначатись ідентифікаційний код суб’єкта
підприємницької діяльності – юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства та копія документа, що
підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби,
є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках у встановленому
законом порядку.

Наступним етапом аудиту організаційно-правових засад функціонування
суб’єктів підприємницької діяльності є формальна перевірка наявності
установчого договору, статуту підприємства, свідоцтва про державну
реєстрацію, свідоцтва про взяття суб’єкта підприємницької діяльності на
облік в органах державної податкової служби, Пенсійному фонді, фонді
соціального страхування, а також відомостей про поточні, валютні та інші
рахунки в установах банку, які має підприємство. Аудитор має перевірити,
щоб сторінки статуту та установчого договору були пронумеровані,
прошнуровані та скріплені печаткою органу державної реєстрації, підписи
засновників – нотаріально засвідчені. Відомості цих документів мають
співпадати з фактичною адресою та іншими реквізитами підприємства, в них
не повинно бути будь-яких виправлень від руки.

Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право
підприємства на провадження зазначеного в ньому виду господарської
діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензійні умови –
встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік
організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових
для виконання під час провадженні видів господарської діяльності, що
підлягають ліцензуванню. Якщо для провадження певних видів господарської
діяльності, які підлягають ліцензуванню, необхідні особливі вимоги щодо
будівель, приміщень, обладнання, інших технічних засобів, такі вимоги
включаються до ліцензійних умов.

Для отримання ліцензії суб’єкт господарювання, що має намір провадити
певний вид діяльності, звертається до відповідного органу ліцензування
із заявою встановленого зразка, в якій повинні міститися такі дані:

відомості про суб’єкта господарювання: найменування, місцезнаходження,
банківські реквізити, ідентифікаційний код;

вид господарської діяльності, на провадження якого замовник має намір
одержати ліцензію.

Державні контролюючі органи та органи місцевого самоврядування, у разі
виявлення порушень ліцензійних умов, зобов’язані повідомити про ці
порушення в орган ліцензування.

Аудитор має перевірити наявність відповідних ліцензій на право займатися
певними видами підприємницької діяльності, достовірність документів, на
підставі яких були видані ліцензії, та дотримання підприємством
ліцензійних прав. У разі виявлення грубих порушень ліцензійних умов
аудитор повинен попередити власника про можливість анулювання ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом
десяти робочих днів з дати встановлення підстав для її анулювання, яке
вручається (надсилається) підприємству із зазначенням підстав анулювання
не пізніше трьох робочих днів від дати прийняття.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня
його прийняття та може бути оскаржено у судовому порядку.

Згідно з Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” окремі види підприємництва підлягають патентуванню. Об’єктом
правового регулювання відповідно до цього Закону є торгівельна
діяльність за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків та
кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових
валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними
засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а
також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових
послуг.

Торговий патент – це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися зазначеними у цьому Законі видами підприємницької
діяльності.

Торговий патент видається за плату державними податковими органами за
місцезнаходженням таких суб’єктів. Заявка на придбання торгового патенту
повинна містити такі реквізити: номер торгового патенту; найменування
власника торгового патенту; вид підприємницької діяльності (назва виду
послуг); місцезнаходження підприємства чи його структурного підрозділу;
для транспортних засобів – марка транспортного засобу, його номерний
знак; термін дії торгового патенту; місцезнаходження органу державної
податкової служби, що видав торговий патент; відмітка органу податкової
служби про надходження плати за виданий патент.

Торговий патент, виданий з метою здійснення роздрібної торгівлі з
використанням пересувної торговельної мережі, дійсний на всій території
України.

ККомерційні ризики і способи їх зменшення.

Ризик – це можливе понесення збитку внаслідок заняття комерційною
діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але в той же час наявність
чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за
комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів.

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної операції.
Крім того, може бути ризик, пов’язаний з діями конкурентів; ризик,
пов’язаний зі зміною ціни; ризик, пов’язаний з непередбаченими
політичними подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу.

Крім цього, в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

ризик знищення або псування вантажу при транспортуванні;

ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

ризик від ймовірної нечесності службовців, що може нанести матеріальний
збиток фірмі;

ризик невиконання договірних зобов’язань партнера (контрагента), від
чого залежить прибуток підприємства;

ризик припинення ділової активності підприємства.

(

обізнаності і більше помилок у прогнозуванні настання тієї або іншої
події. Саме тому оцінка ринкової кон’юнктури як моментної події має
ймовірнісний характер.

Ступінь (можливість) настання передбачуваної події прийнято зв’язувати з
поняттям ризику. Ризик на ринку визначається непевністю у досягненні
результату як наслідку множини малопередбачуваних дій учасників ринку.
Ступінь ризику завжди пов’язаний з горизонтом з’ясування досліджуваного
економічного процесу і діями, спрямованими на досягнення результату. У
підприємця завжди є вибір: не ризикувати і чекати, поки події
відбудуться, або ризикнути і випередити конкурентів. У першому випадку
прибуток може бути мінімальним або його не буде взагалі, у другому —
прибуток може бути максимальним. Важливо лише визначити ступінь
допустимості ризику, за межею якої ризик перетворюється на
нерозважливість. Ступінь ризику визначається рівнем ризику. Рівень
ризику — ймовірна, слабо вимірювана величина, що визначає можливість
настання тієї або іншої події за певної послідовності дій.

За рівнем комерційні ризики прийнято поділяти на припустимі, неминучі,
надмірні та неприпустимі. При цьому можливість результату може значно
варіювати. Рівень ризику тісно пов’язаний із розмірами втрат при
невдалому ході події. Чим менші втрати, тим більше можна ризикувати, і
навпаки. Зрештою, рівень втрат визначає можливість або неприпустимість
певного ризику.

Залежно від вибору варіантів комерційні ризики можна розділити на
різноманітні, альтернативні і пов’язані з єдиним варіантом. В останньому
випадку підприємець діє за принципом: “пан або пропав”. Альтернативний
варіант припускає одержання прибутку у випадку ризику або відмову від
проведення операції. Найчастіше у господарській практиці зустрічаються
ризики, що припускають будь-які засоби реалізації угоди з різноманітним
рівнем втрат і прибутків.

Комерційні ризики можна класифікувати також за рівнем втрат: ризик
повної або часткової втрати від здійснення угоди; ризик збанкрутувати;
інфляційний ризик; фінансовий ризик тощо.

Оскільки у більшості випадків комерційні ризики різноманітні, то є й
засоби запобігання їм або зниження наслідків. Загальна назва цих методів
– страхування ризиків.

До найзагальніших варто віднести такі види страхування:

диверсифікацію ризиків;

страхування подій і їх результатів;

лімітування;

постійне дослідження ринкової кон’юнктури накопичення інформації про
стан ринку.

Законодавством встановлено, що комерційна діяльність є ризиковою. Так,
багато рішень з підприємництва приймаються в умовах невизначеності, коли
напрям дій треба вибирати із декількох можливих варіантів, реалізацію
яких важко передбачити.

Основними характеристиками ризику виступають:

ризик наявний завжди на всіх етапах діяльності підприємства;

повне усунення ризику неможливе внаслідок причин як суб’єктивною
характеру (наприклад, відсутність нової інформації, постійний розвиток
ринків та економіки країни в цілому тощо).

Основними причинами, які є джерелом комерційного ризику, виступають:

раптові непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі, які сталися і
впливають на діяльність підприємства (зміна цін, зміна в податковому
законодавстві, коливання валютного курсу тощо);

зміни відносин підприємства з його контрагентами (можливість укласти
більш вигідний договір, положення або скорочення строку дії договору,
більш привабливі умови діяльності, зміна партнерів по бізнесу та ін.),
що тягне за собою зміни досягнутих раніше домовленостей або відмови від
них;

зміни, які відбуваються всередині самого підприємства (невідповідність
рівня кваліфікації працівників підприємства запланованим завданням,
раптовий вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.).

Комерційний ризик виконує в господарській діяльності чотири типи
функцій: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну.

Інноваційну функцію комерційний ризик виконує, стимулюючи пошук
нетрадиційних рішень проблем, які постають перед підприємцем. Світовий
досвід показує, що більшість підприємств є конкурентоздатними на основі
інноваційної економічної діяльності, пов’язаної з ризиком.

Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах:
конструктивна і деструктивна.

Конструктивна форма регулятивної функції ризику полягає в тому, що
здатність ризикувати – один із шляхів успішної діяльності підприємця
(подолання бар’єрів, які заважають перспективним нововведенням).

Захисна функція ризику знаходить вираження в тому, що коли для
підприємця ризик – природній стан, то нормальним повинно бути і
терпеливе відношення до невдач. Ініціативним, підприємливим
господарникам необхідн6ий соціальний захист, правові, економічні
гарантії, що стимулюють виправданий ризик.

Аналітична функція комерційного ризику полягає в необхідності вибору
одного з можливих варіантів рішень у зв’язку з чим підприємець аналізує
всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні і найменш
ризикові.

Аналізуючи функції комерційного ризику, слід підкреслити, що незважаючи
на значні втрати, які зумовлює ризик, він є також джерелом потенційного
прибутку. Тому основним завданням підприємця є не відмова від ризику
взагалі, а вибір рішень, пов’язаних з ризиком на основі об’єктивних
критеріїв.

Важливим напрямком діяльності підприємця виступає вибір методів зниження
ризику. Дії по зниженню комерційного ризику, як правило, проводяться в
двох напрямках:

уникнення появи можливих ризиків;

зменшення впливу ризику на результати виробничо-фінансової діяльності
підприємства.

Перший напрям полягає в намаганні уникнути будь-якого ризику, що виникає
в господарській діяльності. Рішення про відмову від ризику може бути
прийняте як на попередній стадії, так і пізніше, шляхом відмови від
якогось виду діяльності, в якому підприємство бере участь.

Для визначення міри ризику використовують два основних методи:
статистичний і експертний. В основі статистичного методу лежать прийоми
математичної статистики (рахунок варіації, дисперсії і стандартного
відхилення за показниками фінансово-господарської діяльності
підприємства). Як показники фінансово-господарської діяльності
використовують відношення прибутку до витрат або до інвестицій
(показники рентабельності).

Статистичний метод відносно точний, але вимагає значного обсягу
ретроспективних даних і, в той же час, не враховує різких змін в
інвестиційній політиці підприємства і впливу зовнішніх чинників. Для
подолання цих недоліків використовують експортний метод. Він оснований
на усередненні експертних оцінок ризику.

При даному методі, як правило, виявляються вірогідні, малоймовірні і
випадкові групи чинників ризику. До вірогідних відносяться добре відомі
і очікувані підприємцем обставини; до малоймовірних – відомі чинники,
можливість появи яких надто мала. У групу випадкових включаються
чинники, які не враховувалися експертами. В ході аналізу експерти можуть
давати оцінки ймовірності виникнення різних втрат (в грошовому або
процентному вираженні), міри вірогідного ризику. За мірою ризику
виділяють:

допустимий ризик – імовірність втрати прибутку;

критичний – імовірність втрати прибутку і недоотримання частини
прибутку;

катастрофічний – можливість банкрутства. Практика показала, що для
визначення міри ризику найнадійніше використовувати комбінацію
статистичного і експертного методів.

Для того, щоб зменшити міру вірогідного ризику й одночасно
забезпечити досягнення заданих рівнів рентабельності, необхідно:

шукати партнерів, які мають у своєму розпорядженні інформацію про ринок
і достатні фінансові кошти. У разі успіху з ними доведеться розділити
частку прибутку;

звертатися до послуг зовнішніх консультантів-експертів, наприклад, для
проведення науково обґрунтованих прогнозів зміни цін, попиту, дій
конкурентів;

утворювати спеціальний резервний фонд за рахунок частки прибутку для
самострахування;

передавати частину ризику іншим особам і організаціям шляхом страхування
торгового бізнесу.

У ринковій економіці поширеним способом зниження ризику є хеджування. У
широкому значенні під хеджуванням розуміють створення зустрічних вимог і
зобов’язань (валютного, комерційного або кредитного характеру). При
укладенні ф’ючерсних контрактів і опціонів хеджування виступає формою
страхування ціни і прибутку від небажаного для продавця зниження або
невигідного для покупця підвищення ціни. Як результат – згладжування
різких коливань цін.

З метою зниження комерційних ризиків слід створювати спільні
підприємства із зарубіжними фірмами, об’єднуватися з потужними і
передовими вітчизняними компаніями, домагатися державної підтримки,
перетворюватись на філію крупних вітчизняних підприємств та ін.

Для зниження, а відтак і унеможливлення профільно-технологічних ризиків
необхідно:

здійснювати диверсифікацію виробництва шляхом розширення нових
технологій і видів продукції;

проводити диверсифікацію постачання;

постійно збирати економічну інформацію про можливих постачальників,
зокрема про освоєння нових технологій;

встановлювати некомерційні зв’язки із реальними та потенційними
постачальниками, розширювати та підтримувати особисті контакти з ними;

купувати акції підприємств-постачальників;

створювати страхові резерви основних комплектуючих виробів.

Одним з найважливіших видів комерційних ризиків є кредитні. Для того щоб
вирішити, надати кредит чи відмовити позичальнику, кредитне управління
банку повинно отримати вичерпну інформацію про кредитоспроможність
клієнта і на її підставі зробити відповідний висновок про правильність
складання кредитного договору та захищеність банку і його вкладників,
про можливість банку у разі порушення умов договору швидко,без значних
витрат відшкодувати свої кошти. Рівень кредитного ризику визначають
мірою кредито- і платоспроможністю підприємства.

Ризикова політика – комплекс захисних заходів проти основних форм
ризиків, насамперед проти критичного та абсолютного рівнів. Основними з
них є вивчення ринку і конкурентів, страхування ризику, його
диверсифікація, використання застави, поточний контроль, створення
спеціальних резервів. З метою зниження виробничих,
постачальницько-збутових та матеріально технічних ризиків необхідно
здійснювати диверсифікацію виробництва та постачання, купувати акції
підприємств-постачальників, створювати страхові та фінансові резерви і
запаси, використовувати новітні форми маркетингу та ін.

Для кредитних ризиків здійснюють всебічний і ретельний аналіз кредитних
заявок та умов надання кредиту та комплексний поточний контроль за
виробничою діяльністю. Крім того, низка заходів здійснюється
спеціальними національними службами ризиків.

Тести.

Більш широким поняттям є:

Комерція;

Підприємництво;

Ці поняття ідентичні.

В поняття господарських зв’язків між постачальниками та покупцями
включають:

Організаційні взаємовідносини постачальників та покупців;

Економічні відносини постачальників та покупців;

Комерційні взаємовідносини постачальників та покупців;

Адміністративно-правові відносини постачальників та покупців;

Сукупність господарських відносин постачальників та покупців в процесі
поставок товарів.

Задача.

Ціна продажу основних фондів становить 114 тис. грн. Первісна вартість
основних фондів – 10 тис. грн. Відсоток зносу основних фондів за 1 рік
складає – 10%. Термін використання основних фондів 4 роки. Індекс
інфляції – 10%. Розрахуйте залишкову вартість та прибуток від реалізації
основних фондів.

тис. грн

Висновок: залишкова вартість

Список використаної літератури.

Панкраиов Ф.Г., Серьогіна Т.К. “ Комерчиская деятельность ”. Навчальний
посібник. Москва – 2000р.

Половцева Ф.А. “ Комерчиская деятельност ”. Навчальний посібник. Москва
– 1999р.

Тарасюк Г.М. Планування комерційної діяльності. Навчальний посібник.
Київ – 2005р.

Єрмоленко М.М. Комерційна діяльність посередницьких організацій.
Навчальний посібник. Київ – 2003р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020