.

Професійне самовизначення старшокласників в умовах профільного навчання (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1188 34284
Скачать документ

Дипломна робота

Професійне самовизначення старшокласників в умовах профільного навчання

Зміст

Вступ………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Основні критерії вибору професії у школяра………………. 6

1.1. Професійно значущі психофізіологічні властивості……………….. 12

1.2. Професійно обумовлена структура особистості та психодіагностичне
поле професійного консультування………………… 14

1.3. Програма курсу з основ психології та профорієнтації для учнів
9-11-х класі загальноосвітніх шкіл…………………………………………. 21

1.4. Психотехнологія профконсультаційної бесіди……………………… 23

Висновки до першого розділу…………………………………………… 37

Розділ 2. Характеристика вияву здібностей учня на уроці…………. 38

2.1. Форми та методи профорієнтаційної роботи зі школярами………… 40

2.2. Професійна консультація та діагностика…………………..………… 46

2.3. Профільне навчання як основний шлях до професіоналізації старшої
школи……………………………………………………………… 50

2.4. Навчально-методичний кабінет профорієнтаційної роботи психолога у
школі…………………………………………………………… 52

2.5. Типові помилки в проведенні профконсультаційної бесіди та шляхи їх
усуненні………………………………………………………….. 54

Висновки до другого розділу…………………………………………….. 58

Загальні висновки………………………………………………………… 59

Список літератури та використаних джерел………………………….. 61

Додатки…………………………………………………………………….. 76

Вступ

Актуальність теми.

Закінчення старшого шкільного віку визначається моментом вступу дитини
до вищих навчальних закладів. За останні роки актуальність проблеми
вибору професії зростає. Початок навчання характеризується
різноманітними складностями та проблемами, які виникають перед
випускниками і пов’язані з якісно новою, складною соціальною роллю, яку
вони починають виконувати.

Концепція профільного навчання в старшій загальноосвітній школі
розроблена на виконання Закону України „Про загальну середню освіту”,
постанови Кабінету Міністрів України від 16. 11 2000 р. №1717 „Про
перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і
12-річний термін навчання”. У названих документах закладено нові підходи
до організації освіти в старшій школі. Вона має функціонувати як
профільна. Це створюватиме сприятливі умови для врахування
індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у
школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної
діяльності. Впровадження профільного навчання забезпечить реалізацію
принципу особистісно орієнтованого навчання, що значно розширить
можливості учня під час професійного вибору в майбутньому.

Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація
на диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію
загальної і допрофесійної школи.

Профільне навчання у 10-12 класах здійснюється за такими напрямами:
суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний,
художньо-естетичний та спортивний.

У сучасних умовах експериментальні пошуки вітчизняних учених зосереджені
на кількох напрямках. Один з провідних напрямків – це дослідження
особистісних характеристик (відповідальність, активність, творчість,
особливості уваги, пам’яті, мислення. емоцій тощо), які впливають на
динаміку розумової працездатності особистості.

Другий напрямок досліджень пов’язаний з вивченням зовнішніх факторів
(організація та обладнання робочого місця. Освітлення, температура,
середовище для праці та відпочинку, режим праці та відпочинку, поєднання
розумового навантаження та рухової активності, чергування видів праці за
рівнем складності тощо), які впливають на ефективність розумової праці
особистості.

Мета дослідження: експериментально дослідити психологічні особливості
профорієнтації школярів під час навчального процесу.

Для реалізації даної мети нам було поставлено наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз питань психологічних особливостей
профорієнтації школярів.

2. Дослідити особливості встановлення нахилів та інтересів до певної
галузі діяльності впродовж їх навчання старших класах загальноосвітньої
школи.

3. Встановити психологічні особливості вибору майбутньої професії
школярів і вивчити вплив на цей вибір корекційних занять.

4. Розробити методичні вказівки та поради до вчителів школи та батьків
старшокласників.

Теоретико-методологічною основою дослідження є:

* вітчизняні концептуальні положення щодо формування та розвитку
особистості (К.Абульханова – Савська, Б.Ананьєв, А.Аслоюв, У.Без,
Л.Божович, Б.Братусь, Л.Виготський. Г.Кюстюк) положення гуманістичної
психології про сутність особистості та актуалізації особистісного
потенціалу (Р.Берне, А.Маслоу) положення терії функціональних систем
(М.Антропова, П.Анохін, Б.Тетов, О.Скрипченко, К.Смірнов)

Методи дослідження:

теоретичні: історико-логічний; аналіз; синтез; порівняння;

діагностичні: методика

«Майбутня професія моєї дитини»

«Карта світу професій», «Професійна спрямованість учня», «Як обрати
професію»

Методики дослідження особистісної здатності учнів до вибору професії

Анкета: «Що мені подобається?»

Розділ 1. Основні критерії вибору професії у школяра.

Професійна придатність визначається не лише рівнем розвитку здібностей,
але й рівнем розвитку інших особистісних властивостей індивіда, зокрема
мотивації.

Під мотивацією в психології розуміють сукупність факторів, що
організують і спрямовують поведінку індивіда. В якості мотиваторів,
згідно з Ільїним, можуть виступати моральний контроль, інтереси,
переваги, схильності, зовнішня ситуація, власні можливості, бажання,
інтереси та ін. Усі спонукальні джерела активності особистості
об’єднуються поняттям мотиваційної сфери, яка включає потреби, інтереси,
прагнення, захоплення, переконання, установки, ідеали, наміри тощо.

Особливу роль у формуванні мотивів відіграють потреби. Найбільш повний
перелік потреб людини визначив у своїй теорії А.Маслоу: фізіологічні
потреби, потреби в безпеці, соціальні (афіліативні) потреби, потреба в
повазі та потреба в самоактуачізації.

Ієрархічна концепція потреб А.Маслоу демонструє, яку важливу роль в
розумінні реальних мотивів трудової діяльності відіграють потреби,
наскільки широким є діапазон людських потреб, яка їх значущість та які
пріоритети в їх задоволенні.

Мотивація професійної діяльності відрізняється своїм специфічним
характером у відношення до мотивації поведінки.

В психології виділяють кілька теорій, які намагаються дати пояснення
мотивів професійної діяльності людини.

Так, в своїй двохфакторній теорії Фредерік Херцберг виділяє дві групи
мотивів, які розрізняються за своєю спрямованістю.

Перша група мотивів (факторів-мотиваторів) пов’язана з характером і
сутністю самої діяльності і спрямована на розв’язання виробничих задач.
Д0 них відносяться можливість досягнення успіху в роботі, наявність
шансів просунутися по службі, визнання результатів роботи і їх публічне
одобрення хороша оплата праці, можливість підвищити рівень професійної
компетентності, почуття відповідальності, складність, різноманітність
цікавий зміст роботи.

Друга група мотивів ( фактори гігієни) пов’язана з самовираженням
особистості, її внутрішніми потребами з одного боку, і з навколишнім
середовищем – з другого. До них відносяться: задовільні умови праці,
мінімум напруження і стресу, хороші стосунки з працівниками та
керівником, гнучкий графік роботи.

Задоволення цих потреб робить саму діяльність більш привабливою, проте,
майже не впливає на підвищення продуктивності праці. Вони знижують або
знімають почуття незадоволення роботою, але самі не можуть підвищити
продуктивність праці, почуття задоволення роботою, атому вони не здатні
сформувати високу мотивацію діяльності.

Досить авторитетною в професійній психології є теорія мотивації Девіда
МакКлелланда, який дотримується думки, що підвищення мотивації
діяльності в значній мірі залежить від задоволення потреб більш високих
рівнів. Вчений виділив три основні групи потреб вищого рівня: прагнення
влади, прагнення успіху та прагнення співпричетності, приналежності
(партиципативна потреба).

Прагнення влади виражається не лише у бажанні впливати на інших людей і
керувати ними, але й продемонструвати своє уміння успішно працювати та
успішно керувати на різних рівнях та на різних керівних посадах. Люди з
розвиненою потребою у владі, як правило, активні, енергійні, не бояться
конфронтації, здатні відстоювати свої позиції.

Потреба в успіху (мотивація досягнення) розглядається як відносно стійке
прагнення людини до досягнення високих результатів в діяльності. Успіх
розцінюється не як похвала або визнання з боку колег, а як особисті
досягнення, як готовність брати участь у прийнятті складних рішень і
нести за них персональну відповідальність.

Прагнення до визнання – це бажання показати свою спроможність бути
лідером, мати свою власну думку і вміння переконувати навколишніх у
своїй правоті. На думку МакКлелланда, необхідно задовольняти бажання
тих, хто прагне влади, бо вони здатні продемонструвати свої переваги,
коли обійматимуть ті посади, яких прагнуть.

У працях Д.Аткінсона і X. Хекхаузена обґрунтована стратегія трудової
поведінки, яка спрямована на уникнення неудач. Вони звернули увагу нате,
що потреба в успіху повинна вивчатися у комплексі з прагненням уникнення
неудач. Сам характер діяльності визначає значущість професійної
мотивації, яка актуалізується в певній ситуації.

Потреба у співучасті співпричетності, прагнення бути членом певної
соціальної групи визначає не лише сферу професійної діяльності, але й
характер виконання професійних обов’язків.

Теорія мотивації В.Врума пов’язана з очікуваннями, сподіваннями
особистості. Згідно з цією теорією, не лише потреба є необхідною умовою
мотивації для досягнення цілі, але й певний тип поведінки, який обирає
для себе людина. Сподівання визначається як очікування певної події.
Проте активне прагнення досягнути в цій ситуації певної цілі залежить
від трьох змінних (факторів). По-перше, це – сподівання (оцінка
вірогідності), що передбачувані зусилля дадуть очікувані результати.
Якщо взаємозв’язку між затраченими зусиллями й очікуваними результатами
немає, мотивація слабне або зникає. Відсутність взаємозв’язку може бути
з різних причин: через недостатню підготовку працівника, через неналежну
організацію праці тощо.

По-друге, якщо немає взаємозв’язку між очікуванням винагороди та
отриманими результатами, мотивація також може спадати. Третім фактором
може бути валентність (рівень цінності) отримуваної винагороди для
конкретної особи. Отже, загальна мотивація визначається як функція трьох
описаних вище взаємозв’язків.

Л. Портер і Е. Лоулер доповнили модель Врума. В запропонованій ними
моделі досягнення результатів залежить:

1) від цінності («вартості»)винагороди;

2) ступеня реального задоволення;

3) затрачених зусиль;

4) здібностей та індивідуальних особливостей людини;

5) усвідомлення людиною своєї ролі в процесі діяльності; Досягнуті
результати залежать від трьох змінних: затрачених зусиль, здібностей і
особистісних особливостей та усвідомлення людиною своєї ролі в процесі
праці. Рівень затрачених зусиль залежить від цінності винагороди і
впевненості в наявності тісного зв’язку між затратами зусиль і можливою
винагородою (реального задоволення).

Досягнення необхідних результатів веде до внутрішніх (почуття
задоволення від виконаної роботи, самоповага, усвідомлення власної
компетентності) та зовнішніх (похвала, премія, просування по службі)
винагород. Задоволення виникає тоді, коли зовнішні і внутрішні
винагороди сприймаються й оцінюються як справедливі. Саме ця оцінка
впливає на сприйняття людиною майбутніх ситуацій і визначає її
сподівання і мотивованість.

Найважливішим висновком в цій теорії є те, що результативна праця сама
по собі приводить до зростання задоволення, а тому саме цей момент
(почуття задоволення за свою працю) є досить сильним мотивом діяльності
людини. У даній концепції простежується ще одна залежність: почуття
виконаної роботи і задоволення від цього почуття сприяють зростанню
результативності праці.

Цікавою, на наш погляд, є теорія мотивації Дугласа МакГрегорд О.Шелдона
і Вільяма Оучі, яка отримала назву «теорія X», «теорія у» «теорія «Z».

„Теорія X” ґрунтується на авторитарному стилі керівництва, основна теза
якої – „людина є лінива і її необхідно до роботи спонукати”.

Згідно з “теорією Y”, людині притаманна потреба реалізувати свої
розумові і фізичні зусилля для виконання будь-якої роботи. В якості
засобів мобілізації людині більше властиві самоконтроль і саморегуляція,
аніж зовнішній контроль і погрози. Вона мотивована поставленими цілями,
а не прагненням одержати винагороду. Зміст діяльності та інтерес до
виконуваної діяльності є мотиватором активності людини. Хороша робота є
прийнятною для будь-якої людини. Вона і є позитивною установкою у
ставленні людини до праці, що дає підстави залучати її до управління
виробництвом. Хорошим може бути для людини той вид діяльності, який
обраний відповідно до її здібностей, прагнень та інтересів.

«Z»-концепція Вільяма Оучі є продовженням «теоріїУ», в якій автор
сформулював принципи максимального використання мотиваційного матеріалу
працівника:

• гарантія занятості і довірлива атмосфера;

• створення атмосфери корпоративної спільності та вірності фірмі;

• створення атмосфери загальної відповідальності;

• постійна турбота керівництва про виконавців, максимально часті
контакти з ними.

Згідно з цією теорією, основною метою роботи з персоналом має бути
турбота про максимально ефективне використання людських ресурсів, що
досягається за допомогою моральних механізмів регуляції праці (інтерес
до працівника як особистості, встановлення з ним неформальних стосунків
тощо).

Теорія „Z” до певної міри являє собою „синтетичну” модель, яка, з одного
боку, поєднує в собі морально-психологічні стимули до праці, розроблені
Ф. Херцбергом та Д.Макгрегором, а з іншого – вона співзвучна з методами
раціоналізації праці, розробленими Ф.Тейлором.

Основними положеннями щодо проблеми мотивації у вітчизняній психології є
положення, розробені представниками діяльнісного підходу-Виходячи з
положення, що людина в процесі діяльності орієнтується на досягнення
мети, варто наголосити, що не менш важливим для неї є задоволення
процесуальних потреб, тобто мотивованість на сам процес діяльності. У
зв’язку з цим, можна констатувати, що для людини важливими є як зовнішня
(результативність), так і внутрішня (потреба в активності, в переживанні
задоволення від самого процесу діяльності) мотивація-Причому, коли
результативні потреби і мотиви втрачають свою актуальність, процесуальні
– під час активності і в результаті активності, навіть посилюються.

Система процесуальних, внутрішніх потреб виступає фактором розвитку
особистості, оскільки їй властиві ряд специфічних особливостей, які
слугують стимулами до розвитку: прагнення новизни, прагнення
самодетермінації (потреба бути собою, керуватися власними поглядами і
думками), прагнення до самоактуалізації (реалізації Свого «Я), прагнення
до активності та ін.

1.1. Професійно значущі психофізіологічні властивості.

В психології існують різні визначення особистості, які сформульовані
представниками різних шкіл і напрямків. Кожна школа обґрунтовує своє
визначення. Згідно з поглядами більшості вітчизняних психологів,
особистість визначається як інтегральне поняття, яке характеризує людину
в якості об’єкта і суб’єкта біосоціальних відносин, що поєднує в собі
загальнолюдське, соціально-специфічне та індивідуально-неповторне.

Складовою професійно обумовленої структури особистості є професійно
значущі психофізіологічні властивості, розвиток яких відбувається в
процесі засвоєння діяльності.

В процесі професіоналізації одні психофізіологічні властивості
визначають розвиток професійно важливих якостей, інші
професіоналізуючись, набувають самостійного значення. До цієї
підструктури відносять такі якості, як зорорухова координація,
нейротизм, стабільність, екстраверсія – інтроверсія, реактивність,
енергетизм та ін (3).

В.Д.1±Іадріков вважає, що в процесі професіоналізації особистості
утворюються інтегративні ансамблі (симптомокомплекси) якостей.
Компонентний склад професійно обумовлених ансамблів постійно змінюється.
Проте для кожної професії існують свої відносно стійкі ансамблі
професійних характеристик, які в зарубіжній психології іменуються як
ключові кваліфікації. Дослідженням ключових кваліфікацій займався
німецький вчений Д.Мартене, який серед найбільш важливих називає такі:
абстрактне теоретичне мислення, здатність до планування складних
технологічних процесів, креативність, прогностичні здібності, здатність
до самостійного прийняття рішень, комунікативні здібності, здатність до
співпраці та співробітництва, надійність, працездатність,
відповідальність тощо.

В процесі професійного становлення зміст підструктур змінюється,
відбувається інтеграція компонентів як на внутрішньоструктурному, так і
на міжструктурному рівнях, що і призводить до утворення ключових
кваліфікацій. Ключові кваліфікації, на погляд Мартенсона, забезпечують
конкурентноздатність, професійну мобільність, продуктивність професійної
діяльності, сприяють професійному зростання, підвищенню кваліфікації та
розвитку кар’єри спеціаліста.

1.2. Професійно обумовлена структура особистості та психодіагностичне
поле професійного консультування

3a визначення О.М. Леонтьева, діяльність являє собою складну систему, що
розвивається, має свою будову, свої внутрішні зміни і перетворення.

Діяльність кожної людини залежить від її місця в суспільстві, від того,
як вона формується в індивідуальних і неповторних для неї обставинах.

Характер і особливості діяльності визначаються потребами і мотивами, а
її структура забезпечується певними діями й операціями.

Таким чином, в діяльності виділяють дві сторони: мотиваційно-потребнісну
і операційно-технічну. Потреби конкретизуються в системі мотивів, які
являють собою складну ієрархію: основні, стрижневі мотиви, і додаткові,
доповнюючі мотиви-стимули.

Будь-яка діяльність, яка здійснюється суб’єктом, включає в себе мету,
засоби, процес перетворення і результат, коли змінюється не лише об’єкт,
на якого спрямована діяльність, але й сам суб’єкт.

Діяльність розвивається функціонуючи і функціонує розвиваючись.
Саморозвиток конкретної діяльності полягає у виникненні нових,
прогресивних її елементів, замість існуючих старих. Становлення
діяльності – це розвиток і суб’єкта, і самої діяльності.

Професійне становлення суб’єкта виражається в розвитку його особистості
та індивідуальності і здійснюється завдяки розвитку його професіоналізму
і формуванню індивідуального стилю діяльності. Становлення професійної
діяльності проявляється в розвитку засобів і способів виконання
діяльності, вдосконалення технології, збагачення технологічного
інструментарію тощо.

В результаті розвитку суб’єкта зростають його можливості. Йому стають
доступними нові і ще більш складні види діяльності. За рахунок цього
збагачується і вдосконалюється техніка і технологія професійної
діяльності, розширюється система знань і практичного досвіду суб’єкта.

Є.О. Клімов в структурі професійної діяльності виділив mat3 складові::

• цілі, уявлення про результат праці;

• предмет праці;

• система засобів праці;

• система професійних службових обов’язків;

• система прав;

• виробниче середовище, предметні та соціальні умови праці.

Вивчення професійної діяльності тісно пов’язане з проблемами психології
особистості, з особливостями взаємозв’язку особистості і діяльності. Ці
особливості обумовлені, з одного боку, особливостями психічної регуляції
поведінки самої людини, особливостями її психічної сфери та особистісних
якостей, а з другого – специфікою діяльності, її операційних,
просторово-часових та інших характеристик.

Процес розвитку особистості відбувається в результаті взаємодії цих двох
факторів, кінцевим результатом якої є формування стійких зразків
поведінки як в типових життєвих, так і в професійних ситуаціях,
формування стійких особистісних якостей, найбільш адекватних для певного
виду діяльності.

Під час професійного вибору та професійного навчання, в процесі
професійного становлення та професійного вдосконалення, перекваліфікації
та післядипломного навчання, побудови кар’єри та досягнення професійних
успіхів, на всіх етапах розвитку людини як професіонала вона перебуває
під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Об’єктивні – це вимоги, норми і обмеження, які висуває професія до праці
людини і наявність у неї певних властивостей і особливостей, зокрема,
професійних знань, умінь і навичок, професійно значущих якостей.

Суб’єктивні – це задатки і здібності кожного працівника,
індивідуально-психологічні властивості і особливості його мотивації,
рівень домагань, його самооцінка і здатність до захисту від помилок і
невдач (Н.В.Самоукіна).

Якщо система об’єктивних професійних вимог відповідає суб’єктивним
особливостям і можливостям людини-професіонала, то ця людина визнається
придатною до тієї професійної діяльності, яку обрала.

Таким чином, професійна придатність визначається як сукупність
психологічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і
достатніх для досягнення нею суспільно прийнятної ефективності праці.

Професійна придатність забезпечує високу професійну ефективність праці
при наявності у працівника спеціальних знань, умінь то навичок,
вироблених під час навчання.

В зарубіжній психології профпридатність розглядалась як вроджена
характеристика людини, тому визначення придатності або непридатності
людини до певної професійної діяльності здійснювалось на основі того,
Скільки її здібності та індивідуальні психологічні особливості
відповідали вимогам професії. Домінував не підбір професії для людини, а
навпаки, здійснювався пошук людини, яка б відповідала вимогам професії,
тобто профвідбір. Причиною такого стану справ було те, що замовниками
профконсультаційних послуг були організації, які намагалися, в першу
чергу розв’язати свої проблеми пошуку і підбору кадрів і не турбувалися
про інтереси та долю людини.

Вивчаючи проблему профпридатності Є.О.Клімов наголошував, що найбільш
загальною ознакою профпридатності є успішність діяльності та задоволення
вибраним шляхом, домінування позитивних функціональних станів під час
професійної діяльності (таких як внутрішня мобілізація, бадьорість,
хороше самопочуття, приємні емоційні переживання від контактів як з
предметним, так і з соціальним середовищем).

Є.О.Клімов розробив класифікацію професійної придатності на основі
виділення психологічних та медичних передумов успішності в певному виді
діяльності:

• придатність до діяльності за умови відсутності будь-яких
протипоказань;

• непридатність (тимчасова або постійна, що не піддається подоланню),
причиною якої може бути наявність відхилень в здоров’ї, що не сумісні з
вимогами професії;

• придатність при відсутності протипоказань та відповідності стану
здоров’я і особистісних якостей особи певній професії;

• поклик людини до певного виду діяльності – вищий рівень професійної
придатності, який характеризується наявністю виражених ознак
відповідності людини вимогам діяльності

Климов Є.О. виділив такі основні структурні компоненти придатності
людини до діяльності:

1. Громадянські якості: – відношення до суспільства, моральність та
духовний розвиток працівника, особливо в таких професіях, як вчитель,
вихователь, суддя, керівник;

2. Відношення до праці, до професії, інтереси схильність до певної сфери
діяльності – професійна трудова спрямованість особистості.

3. Загальна дієздатність( фізична і розумова) – ширина і глибина
інтелекту, самодисципліна, самоконтроль, безкорисність, ініціативність,
активність

4. Часткові спеціальні здібності, наприклад пам’ять на запахи в професії
кулінара, звуковисотний слух для музиканта, здатність мисленнево уявляти
певний предмет, подумки «обертати», бачити його з різних сторін – для
конструктора та ін.

5. Навички, уміння досвід.

Професійна придатність формується в процесі трудової діяльності протягом
усього періоду професійної діяльності людини, причому формуються не лише
її окремі функціональні системи і психічні процеси, але й змінюється її
особистість. З часом розвивається професійне мислення працівника,
складається професійних тип особистості з певними ціннісними
орієнтаціями, характером, особливостями професійної поведінки,
спілкування і способу життя. Професія впливає не лише на внутрішні зміни
і поведінку людини, але й на її зовнішність, адже ми завжди можемо по
зовнішності впізнати педагога, юриста, художника тощо.

Час, необхідний для формування профпридатності залежить не лише від умов
праці, але й у значній мірі, від природних даних індивіда, його
професійної мотивації та від рівня професійної підготовки

Розглядаючи проблему профпридатності, слід зазначити, що, практично,
дуже важко визначити ступінь відповідності професійних вимог і
індивідуальних особливостей і здібностей людини, особливо за критерієм
її особистісних особливостей, ціннісних орієнтацій та світогляду.

З огляду на сказане, більш доцільним було б підбирати не людину до
професії (профвідбір), а навпаки, шукати професію для людини, тобто
здійснювати професійний підбір.

Професійно обумовлена структура особистості

Підструктура Соціально-психологічні та психофізіологічні компоненти
підструктури Професійно обумовлені ансамблі компонентів підструктури
(ключові кваліфікації

1 2 3

Соціально-професійна спрямованість Нахили, інтереси, мотиви, відношення,
установки, ціннісні орієнтації Соціально-професійні здібності:
готовність до співпраці, спрямованість на досягнення, успіх і професійне
зростання, корпоративність, надійність, соціальна відповідальність та
ін.

Професійна компетентність Професійні знання, уміння і навички,
кваліфікація Соціально-правова і економічна компетентність, спеціальна
компетентність, персональна компетентність (знання і уміння, що виходять
за межі однієї професії), аутокомпетентність

Професійно

важливі

якості Уважність, спостережливість, креативність, рішучість,
контактність, самоконтроль, самостійність та ін. Професійна
самостійність, соціально-професійний інтелект, здатність до планування
технологічних процесів, діагностичні здібності, професійна мобільність,
самоконтроль та ін.

Професійно значущі

психофізіологічні властивості Енергетизм, нейротизм, екстравертованість,
зорова і рухова корди-нація реактивність та ін. Узагальнені професійні
здібності: координація дій, швидкість реакції, стресостійкість, ручна
вправність, витривалість, працездатність та ін.

Психодіагностичне поле професійного консультування

Проблема профконсультування Методи психодіагностики

Професійне самовизначення Тести опитувальники: ДДО Є.О.Клімова,
опитувальники професійних інтересів, тести на визначення рівня
інтелекту, тест Амтхауера, тест Айзенка, ШТУР, Веклера та ін. Тести
спеціальних здібностей. Тест Люшера, Сонді, гумористичних фраз та ін.
Бесіда, інтерв’ю

Професійна придатність Апаратурні психофізіологічні та поведінкові
методики. Тести інтелекту, спеціальних здібностей. Тести досягнень

Професійна адаптація Стандартизоване аналітичне спостереження,
тести-опитувальники. Проективні методики: «незавершених речень», тест
Люшера, ТАТ, фрустраційний тест Розенцвейга, графічні проективні
методики

Реалізація професійно-психологічного потенціалу Об’єктивні методи
інтелекту та креативності, тести досягнень, здібностей, Опитувальники:
потреба в досягненнях, самовідношення, самооцінки. Стандартизоване
аналітичне спостереження. Психологічна бесіда, інтерв’ю

Професійний ріст, кар’єра Об’єктивні методи інтелекту та креативності,
тести досягнень, самовідношення, Проективні методики: «незавершених
речень», тест Люшера, ТАТ, фрустраційний тест Розенцвейга, графічні
проективні методики. Семантичний диференціал, Методики визначення
самооцінки, рівня домагань

Професійні деструкції (стагнація, кризи, конфлікти) Тести-опитувальники:
ММРУ, тест Кетелла. Психобіографія, каузометрія. Проективні методики:
тест Люшера, фрустраційний тест Розенцвейга, репертуарні решітки Келлі,
методики визначення самооцінки. Семантичний диференціал

Професійна реабілітація Патохарактерологічний діагностичний опитувальник
А.Лічко. Проективні методики: фрустраційний тест Розенцвейга, графічні
проективні методики. Тести інтелекту, досягнень та спеціальних
здібностей, тест Люшера, Сонді. Психологічна бесіда, інтерв’ю,
стандартизоване спостереження та ін.

1.3. Програма курсу з основ психології та профорієнтації для учнів
9-11-х класів загальноосвітніх шкіл

Програма є спробою поєднати традиційні теоретичні засади шкільної освіти
з реальним життям, з актуальними проблемами підлітків для надання їх
підтримки в процесі соціально-психологічної адаптації. Загальновідомо,
що 8-9 клас є сензитивним періодом для розвитку спілкування, рефлексії,
самопізнання. Сфера інтересів підлітка переноситься з навчальної
діяльності на діяльність спілкування. Традиційна педагогіка ігнорує цей
факт і намагається “утримати” навчальні інтереси підлітків, іноді,
вдаючись навіть до репресивних заходів.

Численні дослідження в галузі психології і педагогіки свідчать, що
проблеми “важкого віку” можна усунути, якщо в процесі організації занять
намагатися включати такі форми роботи, які б були орієнтовані на
самопізнання підлітків. Такі заняття дають можливість дорослому ввійти в
“заповітний світ” підлітка, реальну можливість впливати на формування
його особистості.

Від соціально-психологічної адаптованості підлітка залежить, яким
дорослим стане він у майбутньому: творчим, успішним працівником чи
безробітним з низкою матерільних і психологічних проблем.

На кожному уроці планується або тестування, або експримент, або ігрова
ситуацію, де учні будуть мати змогу отримати конкретну інформацію про
свої особистісні особливості. При цьому психолог або вихователь відразу
ж при потребі зможе надати допомогу кожному, хто потребуватиме
пояснення, корекції тощо.

Зміст занять спрямований на послідовне і поглиблене розширення уявлення
підлітка про себе, про майбутнє доросле життя, що, як відомо, лякає
багатьох тінейджерів. Програма розрахована не лише на самопізнання, але
й знайомить підлітків з основними способами самоуправління своїми
здібностями, почуттями, конфліктними ситуаціями та вчить умінню
спілкуватися.

Для того, щоб уникнути помилок під час вибору професії, слід опанувати
такий метод, як аналіз професій, який є складовою частиною моделі
процесу професійного самовизначення особистості. Формула моделі процесу
професійного самовизначення : “образ-я” + світ професій + практична
спроба сил = усвідомлений вибір.

Сутність методу полягає у вивченні змісту професій за допомогою здобутих
знань, систематизації інформації про ту чи іншу галузь діяльності.

Аналіз професій передбачає вивчення умов праці, знання і розуміння
соціально-економічних факторів, які безпосередньо впливають на людину,
що займається тим чи іншим видом діяльності. Для забезпечення
усвідомленого вибору школярами майбутньої професії необхідно ввести в
навчально-виховний процес освітнього закладу спеціальний курс з основ
вибору професій.

З метою систематизації знань про світ професій, ми рекомендуємо такі
відомі технології з профорієнтації учнівської молоді, як ДДО Є.О.

Клімова, методика вивчення мотивації до діяльності Йовайши, опитувальник
“Карта інтересів”, опитувальник особистісної орієнтації Джоунса і
Крендалла, методика виявлення комунікативних і організаторських
здібностей “КОС-2”, методика “Профіль мислення” ( В.А. Ганзен, К.Б.
Малишев та Л.В. Огинец та ін.)

1.4. Психотехнологія профконсультаціної бесіди

Одним із структурних компонентів профорієнтації є професійна
консультація — процес надання людині допомоги у виборі чи зміні
професії, місця роботи, другої освіти на основі всебічного вивчення та
врахування її професійних інтересів, прагнень,
індивідуально-психологічних особливостей, ціннісних орієнтацій, стану
здоров’я і потреб ринку праці.

Основний метод профконсультаиійноїроботи — клієнт-орієнтована бесіда,
спрямована на розв’язання соціально-психологічних проблем особистості,
актуалізованих у зв’язку з її професійним самовизначенням. Метод бесіди
використовується як самостійно, так і в сукупності з іншими методами
професійної орієнтації.

Бесіда в профконсультації—це метод отримання інформації про клієнта на
основі вербальної комунікації. Використовується бесіда на різних етапах
консультації: на початку—для встановлення контакту з клієнтом; впродовж
консультації—для визначення проблеми, збору інформації та узагальнення
після аналізу зібраної інформації, результатів спостереження та
тестування; на завершальному етапі — для надання клієнту рекомендацій та
здійснення психологічного впливу.

Використовувати бесіду в профконсультаційній роботі необхідно дуже
обережно та вміло. В процесі аналізу отриманої інформації перед
консультантом постає низка запитань щодо відвертості клієнта, його
ставлення до консультування та особистості консультанта взагалі. Самому
консультанту також притаманне суб’єктивне ставлення до клієнта: не
завжди вдається абстрагуватися від особистісного уявлення про людину.
Але під час проведення бесіди необхідно активізувати внутрішній
потенціал клієнта, стимулювати його готовність протидіяти обставинам,
ставити мету та досягати її, самому будувати своє теперішнє та майбутнє
життя, свою долю.

Для ефективного використання бесіди в профконсультаційній роботі
консультант повинен мати певні теоретичні знання та уявлення про
особистість людини, її структуру та вміло їх використовувати під час
консультації.

Говорячи про особистість, потрібно мати на увазі своєрідність поведінки,
оригінальність мислення; багатство внутрішнього світу (почуття, емоції,
уява, морально-етичні цінності) тощо. Своєрідність особистості має
велике значення для успішного проведення профконсультаційної бесіди.
Відзначимо деякі аспекти особистості.

У психології існують різні підходи до писання й розуміння особистості.
Вона розглядається як:

• єдність психічного, фізичного та соціального;

• сукупність великої кількості рис, тобто відносно стійких особливостей,
що виявляються у внутрішньому діалозі суб’єкта з самим собою, а також в
його поведінці, висловлюваннях, ставленні до нього інших людей;

• система індивідуальних способів упорядкування зовнішніх вражень та
внутрішніх переживань тощо.

Виділяють фізичні, емоційні, когнітивні, соціальні і моральні аспекти
розвитку особистості.

Вихідним рівнем розвитку особистості є її вживання в події життя.
Наступний рівень — самовизначення стосовно цих подій. По мірі розвитку
особистість самовизначається не тільки стосовно окремих подій, вчинків,
бажань тощо, але й до життя в цілому. Вона починає послідовніше й
певніше проводити свою лінію життя. При цьому самовизначення
проявляється як свідомий акт виявлення й утвердження свого ставлення до
вищезгаданих елементів життєдіяльності і життя взагалі.

У структурі прояву особистості можна виділити три глобальні складові:
індивід, персона, індивідуальність.

Індивід — це окремо взята людина зі всіма властивими їй рисами та
якостями (біологічними, фізіологічними, психологічними, соціальними), що
відрізняють її від інших людей. Персону створюють соціально-типові
утворення особистості, як правило, обумовлені схожими для більшості
людей впливами соціального оточення. Індивідуальність — це своєрідна
сукупність індивідуально-психологічних, властивостей людини, що
відрізняють її від інших людей.

Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що особистість — це системна
якість, продукт суспільного розвитку і взаємодії з соціальним оточенням,
що протікає в процесі пізнання, спілкування й спільної діяльності.

Основні сфери особистості:

• потребно-мотиваційна сфера, включає потреби, які людина відчуває в
певних умовах життєдіяльності й розвитку і мотиви, пов’язані з
задоволенням певних потреб, спонукання до діяльності й спрямованість;

• емоційно-вольова сфера, включає суб’єктивно забарвлені реакції,
ставлення до оточуючого світу, переживання. Сюди ж слід віднести
емоційно-вольові стани, процеси і властивості особистості;

• когнітивно-пізнавальна сфера, включає отримання, збереження, пізнання,
відтворення, забування й перетворення інформації. Сюди ж відносяться
когнітивно-пізнавальні етапи, процеси і властивості особистості;

• моральна сфера, включає основні нормативні регуляції дій людини,
закріплені у звичках, звичаях, традиціях, вчинках принципах соціального
життя. Ця сфера проявляється в моральних станах, діях, вчинках і
властивостях особистості;

• діяльнісно-практична сфера, включає вияви людини як працівника, що
практично реалізує себе в оточуючому світі, демонстрація людиною своїх
здібностей, навичок, умінь у різних видах діяльності;

• міжособистісно-соціальна сфера, включає міжособистісні обміни
інформацією, взаємодії, стосунки тощо.

Ключові ознаки особистості — емоційність, активність, саморегуляція і
спонукання.

Емоційність — сукупність особистісних якостей, які визначають динаміку
виникнення, протікання й припинення емоційних станів; чутливість до
емоційних ситуацій. Активність —характеристика особистості, що визначає
інтенсивність, тривалість, частоту й різноманітність виконуваних дій або
діяльності. Саморегуляція — системна характеристика, що відображає
здатність особистості до стійкого функціонування в різних умовах
життєдіяльності. Спонукання — мотиваційний компонент поведінки і
діяльності людини.

П’ять основних особистісних потенціалів, динамічних домінант,
спрямовують процес розвитку особистості:

• пізнавальний потенціал, визначається об’ємом і якістю інформації, якою
володіє особистість, і включає в себе психологічні властивості, які
забезпечують пізнавальну діяльність людини;

• творчий потенціал — сукупність умінь і навичок, здібності до
діяльності й міру їх реалізації у певній сфері діяльності або
спілкування;

• комунікативний потенціал — здатність до спілкування, встановлення
міцних контактів, систематичність і різноманітність соціальних ролей
людини;

• естетичний потенціал обумовлюється рівнем змісту й інтенсивністю
потреб особистості в прекрасному, а також способами задоволення цих
потреб;

• моральний потенціал обумовлюється набутими особистістю в процесі
соціалізації моральними нормами, життєвими цілями, переконаннями й
спрямуваннями.

Іншими словами, особистість визначається тим, що вона знає, що цінує, що
і як створює, з ким і як спілкується, які її естетичні потреби і як вона
їх задовольняє.

Консультанту важливо знати й уміти корегувати ряд ключових особистіших
утворень, основним з яких є життєвий план особистості, пов’язаний із
питаннями професійного самовизначення, побудови професійної кар’єри.

Професійна консультація спрямована на досягнення таких основних цілей:

• допомогти людині усвідомлено обґрунтовано прийняти рішення щодо вибору
чи зміни професії, місця роботи, перенавчання;

• допомогти розробити основні шляхи і способи освоєння вибраної
професії, місця роботи;

• допомогти пізнати свої слабкі і сильні сторони, можливості.

Для здійснення цих цілей профконсультант має вирішити такі завдання:

• оцінити можливості клієнта, його позитивні й негативні інтереси,
нахили;

• виявити рівень інформованості клієнта про стан ринку праці, зміст
професій, доповнити й упорядкувати цю інформацію, вказати на джерела її
отримання;

• виявити потреби клієнта професійного та загального характеру;

• провести психодіагностичне обстеження (мотиви, здібності, риси
характеру тощо);

• мобілізувати приховані психологічні ресурси клієнта, що забезпечують
самостійне вирішення проблем;

• провести корекцію адаптаційних та особистісних дисгармоній клієнта;

• надати допомогу у виробленні умінь аналізувати процес підготовки й
прийняття рішення щодо професійного майбутнього.

Профконсульт намагається пробудити в особистості бажання і готовність
протидіяти обставинам, ставити перед собою мету та досягти її, тобто
здатність будувати своє життя, створювати самого себе.

Профконсультант повинен знати психологічний стан і особливості людини,
яка прийшла до нього на консультацію. Визначивши в процесі бесіди
індивідуально-психологічні особливості, емоційний стан та наявні
професійні можливості клієнта, профконсультант може розпочинати пошук
серед професій і вакантних робочих місць, які б відповідали наявним
можливостям і досвіду.

Практика показує: молоді властива інфантильність, що виявляється в
несамостійності прийняття рішень і дій, у почутті незахищеності, низькій
самокритичності та підвищеній вимогливості до інших.

У виборі професії, працевлаштуванні, профнавчанні молодь керується
бажанням самоствердитися в житті. Більшості молодих людей не властива
амбіціозність при працевлаштуванні. їм не важливо, де й ким працювати,
головне — щоб більше платили. Тому більшість молодих бажає працювати в
сфері підприємництва.

Поведінка більшості людей у ситуаціях залежності, невизначеності, тиску
і байдужості змінюється. Серед клієнтів профконсультанта є невпевнені в
собі, тривожні, часто емоційно нестійкі люди, які намагаються зняти з
себе відповідальність за свої проблеми або хоча б розділити її з
компетентною людиною. З такими клієнтами профконсультант повинен бути
впевненим, чітким, навіть категоричним у своїх висновках; бажано
витримувати дистанцію, це дозволяє «бачити» проблему зовні. У цій
ситуації недопустимо наводити приклади зі свого життя, посилатися на
власні труднощі, це знижує авторитет профконсультанта.

Інший тип клієнтів відрізняється високою впевненістю в своїх рішеннях і
в собі. Вони приходять до профкопсультанта лише для того, щоб
підтвердити правильність прийнятого рішення й впевнитися у високому
власному професіоналізмі. Якщо це дійсно так, то профконсультанту
лишається тільки підтвердити висновки і тактовно зняти деякі труднощі. В
цьому випадку профконсультант стає веденим, і його позиція «доброї
людини» дуже імпонує впевненим у собі безробітним.

Але є тип клієнтів не стільки впевнених в собі, скільки самовпевнених,
до того ж ще й нігілістів (заперечують загально людські цінності,
моральні норми, традиції тощо), які вважають відвідування
профконсультанта марною тратою часу. В таких випадках профконсультант
повинен знайти конструктивний вихід шляхом виявлення причин нігілізму,
вибору тем для спільного обговорення проблеми та шляхів і засобів її
вирішення. Можна ненав’язливо запропонувати пройти психодіагностичне
обстеження, що може примусити клієнта замислитися над деякими
особливостями своєї поведінки, наприклад, надмірною категоричністю і
різкістю своїх суджень.

Деякі клієнти не можуть сформулювати свої труднощі, назвати проблеми.
Вони тільки відчувають різке зниження комфортності, активності, настрою,
самопочуття, коли буквально все валиться з рук і дуже проаналізувати
ситуацію, що склалася. Профконсультант повинен допомогти таким
розгубленим клієнтам, використовуючи анамнестичні дані, визначити
колишні складності, що спричинили проблему та на цій основі прогнозувати
можливі утруднення його сьогодення і майбутнього. Доречно
використовувати аналогії, приклади з життя інших клієнтів з тим, щоб
клієнт міг порівнювати, замислюватись і, взагалі, брати відповідальність
за своє професійне майбутнє.

Слід відзначити, що клієнти, які звертаються за консультацією,
надзвичайно різні за віком, статтю, соціальним положенням, структурою
цінностей, темпераментом тощо. Власне, кожний клієнт неповторний. Але
профконсультант має допомогти кожному професійно визначитися, навчитися
так узгоджувати свої «хочу», «можу», «маю» і «потрібно», щоб відчула
себе відповідальним за своє професійне життя, професійну долю.

Важливою передумовою успішного вирішення проблем особистості щодо
професійного самовизначення є уміння зіставляти свої:

• «хочу» — бажання, прагнення, наміри, інтереси, ціннісні орієнтації (в
основному виконують спонукальну роль, забезпечують суб’єкта вибору
професії енергетичною напругою);

• «мозку» — пізнавальні та інтелектуальні можливості (планування та
розгортання програми, інформаційне забезпечення);

• «маю» — стійкі психофізіологічні, характерологічні та фізичні
властивості (виконавча і регуляторна сторони діяльності особистості).

Необхідно зауважити, що і профконсультант, і клієнт повинні пам’ятати,
професійне самовизначення особистості визначається і таким фактором, як
«потрібно» (виконує в основному корекційну функцію), що є трансформацією
тих вимог, які пред’являються особистості соціальним середовищем і
ринком праці. Від усвідомлення саме цих факторів, їх узгодження, якісних
і кількісних характеристик, взаємодії залежить успішність професійного
вибору, освоєння тієї чи іншої професії і наступної професійної
діяльності. Саме через ці механізми-фактори, на їх основі і за їх участі
можливе надання допомоги особистості в професійному самовизначенні.

Головна концептуальна ідея, покладена в основу проведення
проф-консультаційної бесіди — розгляд її як засобу активізації
професійного самовизначення особистості, суб’єкта власного професійного
і життєвого вибору. Завдання профконсультаційної бесіди полягає в
актуалізації внутрішніх резервів, можливостей для самореалізації в
професійному просторі, формуванні в людини здатності самостійно приймати
рішення щодо вибору чи зміни професії та розв’язувати інші проблеми.
Основою такого підходу є принцип гуманізації, опора на можливості й
індивідуально-психологічні ресурси особистості, акцент на
самоформування, вибір власного професійного шляху, способів і засобів
індивідуального розвитку. Тобто, особистість повинна бути здатною
формувати, створювати себе сама, свою індивідуальність, уміти
переосмислити власну сутність. У цьому людині в процесі
профконсультаційної бесіди необхідно допомогти, але ні в якому разі не
вирішувати за неї її проблеми.

Багато турбот і додаткових проблем завдають профконсультанту збуджені й
роздратовані клієнти. .Якщо людина знаходиться в такому стані,
викликаному невизначеністю проблеми професійного майбутнього,
невпевненістю в собі чи зневірою в успіх, горить бажанням виразити свою
точку зору на ситуацію — необхідно просто уважно вислухати її, не
перебиваючи розповідь своїми зауваженнями.

Іноді стан збудливості, тривожності може спричинити впевненість в
унікальності свого випадку, виключності проблеми, яку, на думку клієнта,
неможливо вирішити. Особливим супутником у таких випадках є нудьга,
переважно емоційне реагування на минулу травматичну подію.

У таких випадках необхідно дати можливість людині виговоритись і
виразити свої почуття, майже не втручатися у розповідь, ні в якому разі
не вступати в суперечки. Єдиний спосіб досягти найкращого результату в
суперечці, це ухиляння від суперечки. Такому клієнту важливо відчути
значимість, знати, що його розуміють і приймають його проблему.

Якщо профконсультант бажає, щоб профконсультаційна бесіда мала
позитивний ефект, він повинен намагатися отримати якнайбільше інформації
про свого клієнта, його емоційний стан, проблеми; подумати, як у цій
ситуації підняти його самооцінку, почуття власної гідності.

Уявімо собі клієнта, який після тривалого безрезультативного пошуку
роботи, спустошений і розчарований, прийшов до профконсутьтанта. Подумки
(і не тільки) він проклинає все на світі. Профконсультант насамперед має
дізнатися про його клопоти і неприємності. Щоб пом’якшити ситуацію,
часто досить однієї фрази: «Так, ви пережили багато неприємного». Людина
відчує, що є хтось, хто їй співчуває і прагне допомогти, кому можна
повідати свої проблеми. З’ясувавши проблеми клієнта, корисно для обох ще
раз сформулювати центральну проблему (вибору, зміни професії, місця
роботи, перенавчання). Такі спільні дії викликають у безробітного
почуття впевненості — з ним консультуються, проблема хоч і важлива, але
все-таки її буде вирішено.

Отже, щоб мати позитивний результат від бесіди, профконсультант,
насамперед, має оптимізувати психологічний стан клієнта, допомогти в
подоланні внутрішніх конфліктів, а вже потім активізувати внутрішній
потенціал і допомагати у вирішенні проблеми професійного майбутнього.

Програма профконсультаційної бесіди має з’ясувати:

— мотиви вибору чи зміни професії;

— ступінь сформованості професійного плану;

— професійну спрямованість і ціннісні орієнтації;

— професійні інтереси;

— індивідуально-психологічні властивості особистості клієнта. Щоб
зібрати повну інформацію щодо цих питань, профконсультант повинен уміти:

• визначати психологічний стан клієнта і його індивідуально-психологічні
особливості;

• спрямовувати бесіду в потрібне русло, спонукати клієнта говорити по
суті;

• уважно вислухати клієнта і зрозуміти, про що він говорить;

• уникати конфліктних ситуацій у процесі бесіди;

• правильно формулювати запитання;

• правильно інтерпретувати отриману в процесі бесіди інформацію й давати
адекватні поради і рекомендації.

Під час бесіди профконсультант формує взаємини з клієнтом у
відповідності з основними принципами проведення бесіди, що є необхідною
умовою її успішності.

1. Необхідно уникати впливу (як негативного, так і позитивного) своїх
оцінок клієнта. Клієнт не може бути «неприємним» профконсультанту, як би
він не був. Слід без осуду й образ реагувати на негативні прояви
клієнта, навіть якщо вони адресовані профконсультанту. Необхідно
розуміти, що вияв негативних емоцій — це ознака наявності у клієнта
стану напруженості, викликаного його проблемами, і вони не адресовані
особисто профконсультанту. Тому слід уміти відсторонюватися від
негативних емоцій клієнта.

2. Профконсультант має бути доброзичливим до кожного клієнта, бо той
потребує допомоги й підтримки.

3. Рівноправність у стосунках профконсультанта й клієнта, їх взаємодія
як двох людей, кожен з яких має право на власну думку і повинен приймати
рішення самостійно.

4. Спілкування профконсультанта з клієнтом має бути безпечним, без
додаткового психотравмуючого впливу на клієнта.

5. У процесі бесіди слід уникати вживання незрозумілих для клієнта
спеціальних термінів і виразів, намагатися говорити конкретно й просто,
орієнтуючись при цьому на соціокультурний рівень клієнта, на його
життєві та професійні уявлення.

Перейдемо до розгляду власне профконсультаційної бесіди, особистіс-но
орієнтованого спілкування, в процесі якого здійснюється загальне
орієнтування у проблемах клієнта, пов’язане з його професійними планами
(вибір чи зміна професії, місця роботи, перенавчання), надається
допомога відповідно до його потреб.

Необхідно виокремити кілька предметних домінант такого складного
психологічного простору як профконсультаційна практика.

Особистість клієнта. Людина, яка звернулася за допомогою до
профконсультанта, певною мірою приписує йому здатність враховувати весь
спектр особистих проблем клієнта.

Процес надання допомоги у виборі чи зміні професії, працевлаштуванні,
перенавчанні відбувається шляхом:

• встановлення взаємовідносин довіри і прийняття;

• забезпечення належної динаміки стосунків, що веде до усвідомлення та
можливого розв’язання проблем клієнта;

• зняття психологічних бар’єрів;

• визначення й використання можливостей впливу на клієнта.
Профконсультаційна бесіда найбільш сприятлива, а часто навіть єдина

можливість переконати людину в обґрунтованості їх спільної з
профконсультантом позиції, щоб сам клієнт з нею погодився і підтримав
її. Оскільки бесіду не завжди можна повторити, необхідно повністю
використати надану можливість.

Під час проведення профконсультаційної (і психологічної) бесіди
виділяють декілька етапів, що мають досить умовний характер, без чітких
меж, а тому профконсультант може реалізовувати мету декількох етапів
одночасно.

Важливе значення для налагодження контакту, досягнення взаєморозуміння
має зустріч із клієнтом. Основне завдання профконсультанта на початку
бесіди — активізувати процес спілкування. При цьому профконсультант може
займати комунікативну позицію рівноправності або нерівноправності.
Багато профконсультаційних бесід закінчуються, так і не розпочавшись.
Причина цього полягає в тому, що профконсультанти не надають належного
значення налагодженню контакту з клієнтом. Часто саме декілька перших
фраз профконсультанта є вирішальними, формують внутрішнє відношення
клієнта до консультанта і до бесіди взагалі (робочу атмосферу).

Бесіда має відбуватися в ізольованому приміщенні, де немає сторонніх
осіб, шумів, звуків. Неабияке значення надається розташуванню стола і
стільців. Не добре, щоб присутніх розділяв стіл, виступаючи своєрідною
перепоною. Якщо стола взагалі немає і клієнта від профконсультанта ніщо
не відділяє — така позиція може бути надто відкритою для тривожного
клієнта, бо в нього обмежені можливості відвести погляд й уникнути
пильного погляду профконсультанта. Найбільш оптимальною вважається
позиція віч-на-віч під кутом 90° на з’єднанні сусідніх сторін стола. При
такому розташуванні між співбесідниками є достатній контакт.
Концентрація уваги профконсультанта на клієнтові призводить і до
концентрації уваги клієнта. В той же час клієнт має можливість відвести
погляд, коли йому цього захочеться.

Вже з перших хвилин бесіди профконсультант досить точно може визначити,
як сам клієнт ставиться до своїх проблем. Наполеглива вимога чогось
певного (наприклад, клієнт просить поговорити з спеціалістом центру
зайнятості, який займається перенавчанням) свідчить про ригідність
установки, опір власним змінам. Жвава увага до оточуючого, спроба
зав’язати з профконсультантом розмову про щось інше (наприклад, інтерес
до того, який то стоїть за прилад, що він вимірює), свідчить про те, що
істинної проблеми у клієнта немає, і він прийшов до профконсультанта з
якоїсь іншої причини. Це може бути цікавість або бажання «відмітитися» в
очах іншого спеціаліста служби зайнятості, щоб сказати, що він робив
усе, що міг, у пошуках роботи, навіть відвідав проф-консультанта.

Не слід говорити про нещирість клієнта, не потрібно позбавляти людину
можливості вийти на розуміння якоїсь проблеми. Будь-хто, прийшовши
вперше на консультацію, не зовсім готовий до змістовної розмови з
профконсультантом стосовно своїх проблем. Клієнт або хвилюватиметься,
або ще деякий час перебуватиме в стані переживань і роздумів, пов’язаних
зі своїми попередніми справами. В будь-якому випадку клієнту необхідний
час, щоб заспокоїтися й психологічно налаштуватися на серйозну розмову з
профконсультантом, тобто час для адаптації.

Тому після того, як клієнт зайняв своє місце й зручно розмістився,
профконсультант уважно і доброзичливо може звернутися до нього з такими,
наприклад, словами: «Я радий бачити Вас тут. Добре, що Ви звернулися до
нас. Я сподіваюся, що наша бесіда, наша спільна робота буде приємною й
корисною справою як для Вас, так і для мене. Насамперед давайте
познайомимося ближче…» Далі профконсультант знайомиться з клієнтом,
називаючи своє ім’я та по батькові, і просить клієнта розповісти про
себе, що його привело до профконсультанта, які проблеми хвилюють. Після
цього профконсультанту слід зробити паузу в бесіді, щоб надати клієнту
можливість зібратися з думками і грунтовно відповісти на поставлені йому
запитання.

Якщо клієнт хвилюється або, розпочавши розмову, раптом перериває її, то
профконсультант повинен зразу ж втрутитися в ситуацію, що склалася. В
цьому випадку краще терпляче і доброзичливо зачекати, поки клієнт
заспокоїться і сам продовжить розмову. Якщо ж пауза затягується досить
довго і стає зрозуміло, що клієнт потрапив у скрутне становище, не знає,
про що говорити далі, то профконсультанту слід самому звернутися до
клієнта, скориставшись, наприклад, репліками такого змісту: «Я Вас
уважно слухаю, продовжуйте, будь ласка», «Для нашої з Вами плідної
роботи мені особисто цікаво все те, про що Ви говорили, продовжуйте,
будь ласка». Якщо і після цього клієнт буде мовчати, профконсультанту
слід його запитати: «Поясніть, будь ласка, чому Ви мовчите? Може Вам
щось заважає? Давайте обговоримо це, і я постараюся Вам допомогти». При
достатньому умінні й досвіді профконсультант через систему уточнюючих,
додаткових запитань досить швидко «розговорить» клієнта, усунувши
психологічний бар’єр, і отримає від нього необхідну інформацію.

Профконсультант повинен пам’ятати: клієнт відчуває внутрішній стан
співбесідника, тому підміна цих глибоких психотерапевтичних настанов
чисто зовнішньою демонстрацією різних прийомів може викликати зворотній
ефект, — відторгнення клієнтом консультанта й неприйняття допомоги. При
наявності описаних настанов клієнт починає говорити більш відкрито про
свої проблеми, навіть про те, чого він не хотів або остерігався
розповісти на початку бесіди.

Важливо вже на початку бесіди з’ясувати наскільки важка ситуація і
психологічний стан клієнта. Чим серйозніша проблема, тим більше
необхідно фокусувати увагу клієнта на її змісті. Клієнт може бути
дезорганізований, і йому, можливо, не легко викласти суть переживання.
Тому профконсультант має допомогти клієнту ідентифікувати проблему. Для
цього можна використовувати техніки активного слухання: інтонації й
паузи, що спонукають клієнта продовжувати розповідь; уточнюючі фрази,
репліки, які спонукають клієнта розширити розповідь; об’єднання в
підсумках основних ідей і почуттів клієнта в одне ціле.

У процесі бесіди, профконсультант допомагає клієнту в інтелектуальному і
ціннісному оволодінні проблемою: запитання дають можливість глибокого
проникнення в життєво-сутісну реальність людини, уточнення джерела її
проблем і негативних емоцій. При цьому профконсультант вербалізує те, що
клієнт тільки має на увазі, виділяє опорні суттєві моменти подій,
упорядковує структуру переживань, таким чином допомагає клієнту в
формувати виразну картини його ситуації. Якщо в процесі бесіди стає
зрозумілим, що прийнята клієнтом система цінностей заважає йому
адаптуватися до соціальної дійсності і є причиною деструктивної
самооцінки, мотивів, механізмів саморегуляції, профконсультант повинен
«повести» за собою клієнта в пошуку цінностей, які відкривали б нові
перспективи в його розвитку. В результаті такої роботи поступово
відновлюється внутрішня цілісність особистості клієнта, створюються
передумови для відтворення порушених функцій його «Я». В цей момент
важливо установити й підтримати всі позитивні сторони особистості
клієнта, використовуючи їх для підвищення самооцінки й укріплення
впевненості в собі. Для цього слід використовувати психотерапевтичні
техніки, якими володіє профконсультант, і які вважає доцільними на
даному етапі бесіди.

Висновки до першого розділу

Профорієнтаційний вибір школярів розвивається передусім у напрямку
посилення довільності, зростання можливостей свідомого керування та
збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам’яті. Змінюється
співвідношення можливості і потреби у тій чи іншій професії. Дослідні
дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю старші
школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них опорні думки,
пов’язати їх між собою і завдяки цьому оприділятися у виборі майбутньої
професії. Однак без педагогічної допомоги діти, як правило,
використовують тільки найпростіший спосіб довільного вибору професії.

Спроби вибору професії продуктивніші якщо погляди дітей збігаються з
батьківським вибором.

В психології існують різні визначення особистості, які сформульовані
представниками різних шкіл і напрямків. Кожна школа обґрунтовує своє
визначення. Згідно з поглядами більшості вітчизняних психологів,
особистість визначається як інтегральне поняття, яке характеризує людину
в якості об’єкта і суб’єкта біосоціальних відносин, що поєднує в собі
загальнолюдське, соціально-специфічне та індивідуально-неповторне.
Складовою професійно-обумовленої структури особистості є
професійно-значущі психофізіологічні властивості, розвиток яких
відбувається в процесі засвоєння діяльності. Вибір професії залежить і
від доступності та посильності навчальних завдань, поставлених перед
учнями, а також від уміння вчителя так організувати процес навчання, щоб
охопити ними усіх учнів класу. Однією причиною нестійкості вибору
професії у цьому віці є передусім не усвідомлення дітей, зумовлена як
недосконалими методиками навчання, так і рівнем їхньої готовності до
навчальної діяльності, нездатністю перебороти труднощі. Станом здоров’я
тощо.

Розділ 2. Характеристика вияву здібностей учня на уроці.

На першому етапі дослідження учителям-предметникам пропонується
заповнити таблицю прояву здібностей. Сформованість в учня якостей,
перерахованих у лівій частині таблиці, оцінюється за трьохбальною
системою: 3 — високий рівень розвитку, 2 — середній, 1 — низький. При
оцінці пункту «успішність навчання» можна поставити типову для учня
оцінку (за 12-бальною системою).

Прізвище, ім’я учня______________________________________

Вік______________________ Клас ________________________

Перелік здібностей 1 2 3

1. Інтерес до предмету

2. Здатність до навчання:

• засвоює матеріал швидко і добре — 3;

• повільно і добре — 2;

• повільно і погано — 1.

3. Успішність навчання

4. Здатність до засвоєння теоретичного матеріалу

5. Здатність до засвоєння практичного матеріалу

6. Увага на уроках

7. Емоційна стійкість

8. Охайність виконання завдань

9. Позакласна активність із предмету

10. Фізична витривалість

11. Працює на уроці

12. Наполегливість у переборюванні труднощів

13. Кмітливість у роботі

14. Ручна умілість, швидкість, координація рухів

Рекомендації щодо вибору напрямку професійної діяльності, профілю УПК
чи ПТУ:________________________________________________________

На основі таблиць, заповнених учителями, наприклад, математики,
української мови, літератури, економіки, правознавства, профорієнтатор
складає зведену таблицю проявів здібності конкретного учня. Отримані
результати обов’язково співвідносяться з даними професійної
спрямованості учнів.

2.1. Форми та методи профорієнтаційної роботи зі школярами

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів у всіх сферах
виробництва в сучасних умовах є випускники шкіл, тому профорієнтаціна
робота з учнями, особливо випускниками загальноосвітніх шкіл, є такою
важливою.

Випускнику школи нелегко уявити собі потребу виробництва в кадрах,
Дослідити запити суспільства на ту чи іншу професію, спрогнозувати свою
майбутню професійну діяльність, побачити свої реальні можливості
працевлаштування, зрозуміти специфіку тієї чи іншої професії, правильно
оцінити свої нахили та здібності.

Дослідження психологів вказують, що 50% здібностей людини передається по
спадковості (окремі вчені вважають, що 80%). Інтелект дитини формується
до 10-12 років, тому психологу чи вихователю необхідно знати все, що
може впливати безпосередньо чи опосередковано на розвиток дитини.
Психолог повинен мати інформацію про батьків дитини, про умови, в яких
зростає дитина, про взаємини в сім’ї, соціальні установки,
духовно-моральну атмосферу тощо.

З іншого боку, статистика доводить, що продуктивність праці працівників,
які за своїми якостями відповідають вимогам професії, в середньому на
20-40% вища, ніж у тих, хто цим вимогам не відповідає, а серед
працівників, які часто змінюють місце роботи, 40% це ті, що обрали
роботу не за здібностями. Із сказаного вище зрозуміло, чому такою
важливою є профорієнтаційна робота саме із школярами і чому цей напрямок
навчально-виховної роботи ніколи не втратить своєї актуальності.

Для успішного здійснення профорієнтації, зокрема для реалізації
виділених вище завдань, необхідно, щоб профорієнтаційна робота
проводилась комплексно, у тісному взаємозв’язку сім’ї, школи, вузу тощо.

Відповідальність за організацію профорієнтаційної роботи в школі

несе директор, який відповідає за:

• планування та прогнозування розвитку профорієнтації, її актуальності в
умовах сучасної школи;

• розробку змісту профорієнтаційної роботи з учнями;

• готовність випускників школи до свідомого професійного вибору;

• створення кабінету профорієнтації;

• вивчення професіограм;

• вивчення особистості кожного учня з метою надання допомоги у його
подальшому професійному самовизначенні;

• налагодження контактів з батьками для вироблення спільного рішення
щодо майбутньої долі кожної дитини.

В кожній школі створюється рада з профорієнтаційної роботи, яка працює
під безпосереднім керівництвом директора. До цієї ради входять заступник
директора з навчально-виховної роботи, класні керівники та
вчителі-предметники випускних класів, представники підшефних підприємств
та профтехучилищ, з якими співпрацює школа.

Завідувач кабінетом (як правило психолог), підтримує зв’язок з усіма
вчителями школи, проводить з ними семінари та консультації.

Профорієнтаційну роботу на різних рівнях у школі проводять:

• вчителі-предметники;

• класні керівники;

• шкільний лікар;

• психолог;

• соціальний педагог.

До неї залучаються батьки та засоби масової інформації. Важливо, щоб у
кожному класі був профорієнтаційний куток, а у школі –
навчально-методичний кабінет.

Профорієнтація як важлива складова усієї навчально-виховної роботи в
школі повинна проводитися усім педагогічним колективом.
Вчителі-предметники повинні включати в систему опитування та під час
пояснення нового матеріалу відомості професійного характеру, зокрема,
вчителі розповідають, де можна застосувати знання з даного предмету,
людям яких

професій вони необхідні, ознайомлюють учнів з різними видами трудової
діяльності.

Так, в процесі широкої загальної політехнічної та гуманітарної
підготовки, протягом усіх 11 років навчання в школі, відбувається
підготовка учнів до вибору професій, з урахуванням їх особистісних
схильностей, здібностей та суспільних потреб.

Профорієнтаційна робота в школі повинна проводитись систематично і
поетапно, починаючи з І по XI склас.

Перший етап – знайомство зі світом професій (1 -III класи), основне
завдання якого – сформувати правильне емоційне ставлення до праці,
сформувати бажання займатися корисною справою, відповідально ставитися
до дорученої справи, якісно виконувати доручену роботу; діти
знайомляться з найбільш. популярними професіями, професіями своїх
батьків;

Другий етап – знайомство з професіями свого регіону (V-VII класи), де
основним завданням є врахування специфічних, характериних для даного
економічного регіну потреб у кадрах та задовлення цих потреб. Діти
повинні знати, де і які знання вони зможуть застосувати у своєму
регіоні, щоб не лише задовольняти потреби регіону у спеціальностях, але
й сприяти його розвитку у тих галузях, які ще мало розвинені.

Третій етап – формування стійких професійних інтересів (8-9 класи),
надання допомоги у виборі навчання після закінчення середньої школи II
ступеня (9 класів), зокрема, чи продовжувати навчання в профтехучилищі
або в будь-якому іншому середньому спеціальному навчальному закладі, чи
в 10-11 класах середньої загальнотехнічної школи і правильно вибрати
профіль навчання в стариших класах.

Особливе значення на цьому етапі має курс „Основи вибору професії”, під
час якого учні знайомлять з класифікацією професій Клімова і за
допомогою тестування з’ясовують, до якої сфери професійної діяльності
вони мають схильність.

Четвертий етап — Вибір профілю навчання та вивчення предметів вибором,
допоможуть з’ясувати, наскільки правильним був вибір учнів, чи
професійно важливі якості та стан здоров’я учня відповідають вимогам
тієї професійної діяльності, яку вони планують обрати. Основне завдання
– надання допомоги учням в самооцінці своїх психофізіологічних якостей,
здібностей і інтересів з метою остаточного самовизначення у провесійному
виборі.

Таким чином, форми профорієнтаційної роботи зі школярами М можуть бути
найрізноманітніші, зокрема це:

1. профінформаційна, профагітаційна та профпропагандистська діяльність
учителів-предметників в процесі викладання своїх дисциплін, коли учитель
будує викладання своєї навчальної дисципліни під кутом зору її можливого
застосування в тій чи іншій професії. Учитель зосережує увагу дітей на
тому, де і в яких сферах людської діяльності можна застосувати знання з
дисципліни, яку він викладає. Такий вид профорієнтаційної роботи має
великі можливості, оскільки формування у школярів стійкого інтересу до
того чи іншого предмету чи навчальної дисципліни має безпосередній вплив
на вибір професії в майбутньому. Формування інтересу позитивно впливає
на розвиток пізнавальних здібностей дитини, спонукає до глибшого
вивчення самої навчальної дисципліни, відвідування факультативних занять
тощо.

2. Профінформаційний урок, під час якого здійснюється:

а) активізація інтересу до вивчення і вибору професії;

б) виховання активного і відповідального ставлення та здійснення

свідомого самостійного вибору професії;

в) стимулювання до самовиховання професійно значущих якостей
особистості.

Профінформаційні уроки проводяться в рамках програми профінформаційного
курсу “Основи вибору професії” або «Основи психологи та профорієнтації»

3. Професіографічна зустріч – один із способів вивчення професії, який
передбачає зустріч з представником певної професії, що знайомить дітей
зі змістом своєї професійної діяльності, описує вимоги професії до
психологічної сфери особистості. Даючи аналіз своєї професійної
діяльності, представник тої чи іншої професії обов’язково повинен
зупинитися на таких питаннях як:

а) Чим приваблює професія?

б) Чому ця професія не кожному до вподоби?

в) Які вимоги висуває професія до того, хто збирається обрати ту чи іншу
професію?

г) Чому не всі можуть справлятися з завданнями, які ставить перед ними
професійна діяльність?

д) Якими особистісними рисами необхідно володіти та які індивідуальні
якості необхідно розвивати, щоб успішно працювати в даній сфер.

Професіоргафічна екскурсія – це елемент профінформаційної роботи, який
передбачає екскурси на підприємства, в організації, профтехучилища,
середні спеціальні та вищі навчальні заклади, зокрема під час проведення
днів “відкритих дверей” у цих закладах. Метою такого заходу є
ознайомлення учнів із структурою сучасного підприємства, організації чи
закладу, технікою, технологією, організацією праці сучасного
виробництва. Крім того, на основі побаченого учні будуть мати можливість
самостійно робити аналіз професій, сформувати своє особисте ставлення до
певної професії.

5. Професіографічне дослідження – передбачає самостійну діяльність

учнів з метою пошуку інформації про певну професію. Вивчення професії
відбувається за такими параметрами:

а) загальні відомості про професію;

б) характеристика процесу праці;

в) санітарно-гігієнічні умови праці;

г) вимоги професії до фізичної та психічної сфери людини;

д) вимоги до професійної підготовки.

6. Організація вечорів-зустрічі з представниками роз’їзних професій;

7. Бесіди, диспути, усні часописи, присвячені вивченню професій;

8. Організація конкурсів “Кращий за професією “;

9. Виготовлення фотоальбомів, підготовка рефератів;

10. Демонстрація й обговорення фільмів та телепередач
профінфор-маційного змісту;

11. Участь школярів у факультативах та предметних гуртках, пов’язаних з
професіями, які діти збираються обрати у майбутньому;

12. Організація виробничо-господарських об’єднань школярів, шкільних
ферм, трудових об’єднань старшокласників тощо.

Профорієнтаційні методи вивчення школярів:

• педагогічне спостереження,

• анкетування;

• бесіда-інтерв’ю;

• тести;

• педагогічний експеримент тощо.

• аналіз документів (особових справ, результатів медичних обстежень,
класних журналів тощо) та продуктів діяльності, творчих робіт учнів,
зокрема малюнків, творів на вільну або задану тему тощо;

• аналіз практичних дій учнів в школі, в громадських місцях, сім’ї;

• метод узагальнення незалежних характеристик;

Важливу роль в організації і проведенні профінформаційної роботи
відіграють навчально-методичні кабінети профорієнтації в школах,
профтехучилищах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах.

2.2. Професійна консультація та діагностика

Профконсультація розглядається як один з елементів і, одночасно, як один
з етапів і напрямів профорієнтації, основним завданням якого є
формування професійної спрямованості, формування мотивації до певної
професійної діяльності, стимуляція та активізація внутрішніх сил молодої
людини на розвиток своїх потенційних можливостей і на досягнення
поставленої мети.

Профконсультацію поділяють на довідкову, діагностичну (або
психолого-педагогічну) та медичну.

Довідкова консультація – це консультація, під час якої зацікавлені особи
з’ясовують вимоги професії до людини, умови та терміни оволодіння
професією, можливості трудовлаштування та вимоги до кандидата на ту чи
іншу посаду. Вони знайомляться з системою оплати праці, з перспективами
професійного росту тощо.

Діагностична – це консультація, яка спрямована на вивчення особистості,
її інтересів, схильностей, здібностей з метою виявлення відповідності
між особистістю та обраною професією.

Медична – це консультація, під час якої виявляють стан здоров’я молодої
людини, особливості її психофізіологічних властивостей у контексті
взаємовідношення до обраної професії.

Окремі дослідники розглядають профконсультацію як єдиний з
профдіагностикою процес, який у такому випадку поділяють на три етапи:
підготовчий, який до певної міри співпадає з довідковою консультацією,
основний, під час якого здійснюється психодіагностика та встановлюється
стан здоров’я молодої людини, та заключний, коли після обстеження
надається кваліфікована порада щодо майбутнього професійного вибору.

Професійна діагностика як самостійний елемент і, одночасно, етап і
напрям профорієнтації, являє собою систему методів дослідження,
спрямованих на виявлення професійно важливих психологічних та
психофізіологічних особливостей особистості з метою встановлення її
профпридатності до певного виду діяльності.

Уся профорієнтаційна робота здійснюється з метою профпідбору або
профвідбору

При проведенні профвідбору вибирають найбільш придатного для даної
професії кандидата. При здійсненні профвідбору до уваги береться
конкретна професія з її вимогами до психологічної та психофізіологічної
сфери людини. При цьому перевага надається тому, хто задовільняє вимоги
професії, тому, хто має більш високий рівень професійно важливих
якостей, властивостей і кращі перспективи їх розвитку в даній
професійній діяльності.

Профпідбір розглядається як система заходів, яка здійснюється з метою
надання допомоги людині, що прагне знайти професію, яка б максимально
відповідала і суб’єктивним, і об’єктивним умовам професійного вибору. В
центрі профпідбору стоїть конкретна людина з її потребами, для якої
необхідно серед численної кількості професій вибрати саме ту, яка б
найбільше відповідала її здібностям та інтересам (2).

Професійна адаптація

Професійна адаптація – елемент і, одночасно, етап і напрям
профорієнтації, яку трактують як систему заходів, що сприяють успішному
пристосуванню людини до нових для неї умов, пов’язаних з першими кроками
у професійній діяльності, адаптації до нового колективу і Досягнення
особистістю за оптимально короткий період часу необхідної продуктивності
праці (3).

Цей важливий етап профорієнтаційної роботи виходить за межі
навчально-виховного процесу. Він пов’язаний з початком трудової
діяльності молодої людини, з труднощами, які виникають на початковому
етапі трудової діяльності.

Весь процес адаптації триває близько 3-х років.

Профадаптацію поділяють на:

i

o

jr?OB

V

O

Ue

?

oe

oe

o

OON

T

V

O

U

U

Ue

??g??

??g??

??g??

?

O

O

oe

Hу, з системою нарахування зарплати тощо. Перший період триває приблизно
10 днів;

• соціально-професійну адаптацію – період засвоєння професії, процес
активного пристосування працівника до змісту професійних та
функціональних обов’язків, до виробничих вимог, режиму праці, до
особливостей свого робочого місця та засвоєння професії. На цьому етапі
налагоджується вивчення технологічного процесу та здійснюється
налагодження виробничих контактів з членами колективу.

Профадаптація на цьому етапі покликана також виховувати у молодої людини
соціальні і професійні якості, установки та активну творчу позицію,
спонукати потребу досягнення вищого рівня професіоналізму, почуття
професійного патріотизму тощо.

Цей період триває близько шести місяців, до присвоєння молодому
працівникові кваліфікації, розряду тощо.

• професійно-виробничу адаптацію, коли новий працівник приступає до
самостійної роботи на основі отриманих знань та навичок, і завершується
приблизно на третьому році професійної діяльності, коли людина починає
сприймати себе компетентним фахівцем.

Основні методологічні принципи профорієнтації

Щоб профорієнтаційна робота зі школярами була ефективною, кожен психолог
повинен дотримуватись таких методологічних принципів:

• принцип свідомості, який передбачає аналіз як об’єктивних, так і
суб’єктивних умов вибору професії. Вільний вибір – це самостійно
прийняте особистістю рішення. Реалізація даного принципу передбачає
обізнаність молодої людини у всьому, що стосується обраної нею професії,
усвідомлення того, що необхідно знати й уміти, щоб успішно реалізувати
себе в професійній діяльності. Вона повинна знати, які психічні та
психофізіологічні вимоги пред’являє до неї професія, наскільки її
індивідуальні психологічні та психофізіологічні особливості відповідають
вимогам обраної нею професії. Людина, яка обирає ту чи іншу професію або
спеціальність, повинна бути обізнана з умовами праці та рівнем
заробітної плати, з перспективами професійного росту та можливістю
задоволення житлово-побутових потреб, а також з тим, де і протягом якого
часу можна здобути дану професію. Людині, яка професійно визначається,
бажано попередньо спробувати себе в обраній професії, відчути себе в
процесі діяльності, ознайомитися з відповідною літературою, щоб
зорієнтуватися, чи зможе вона протягом тривалого часу займатися даним
видом діяльності.

• принцип самостійності передбачає право кожної молодої людини
самостійно, без втручання сторонніх, обирати майбутню професію. Згідно з
принципом самостійності, педагогічне керівництво і контроль сім’ї,
школи, професійних навчальних закладів, виробництв, громадськості
здійснюється лише на рівні порад. Надаючи допомогу молодій людині у
вивченні її інтересів, схильностей і здібностей, ніхто з них не
втручається в сам процес самовизначення. Остаточне право у виборі
професії залишається за молодою людиною. Рішення вона приймає
самостійно. Розумне педагогічне керівництво дорослих покликане допомогти
молодій людині збалансувати свої потреби і можливості з потребами
держави.

• принцип свободи вибору передбачає право кожного на власний вибір
професії, рівність у можливостях, які держава повинна гарантувати кожній
людині.

Свобода вибору немає нічого спільного зі стихійністю і самоплином.
Професійний вибір передбачає, з одного боку, урахування
індивідуально-психологічних особливостей та стану здоров’я молодої
людини, а з другого – урахування потреб народного господарства та
інтересів суспільства. В кінцевому результаті, дитина, за допомогою
дорослого, усвідомивши сильні та слабкі сторони своєї особистості та
зваживши свої власні потреби та потреби суспільства, скориставшись своєю
свободою, має можливість самостійно прийняти рішення.

2.3. Профільне навчання як основний шлях до професіоналізації старшої
школи.

Концепція профільного навчання в старшій загальноосвітній школі
розроблена на виконання Закону України „Про загальну середню освіту”,
постанови Кабінету Міністрів України від 16. 11 2000 р. №1717 „Про
перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і
12-річний термін навчання”. У названих документах закладено нові підходи
до організації освіти в старшій школі. Вона має функціонувати як
профільна. Це створюватиме сприятливі умови для врахування
індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у
школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної
діяльності. Впровадження профільного навчання забезпечить реалізацію
принципу особистісно орієнтованого навчання, що значно розширить
можливості учня під час професійного вибору в майбутньому.

Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація
на диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію
загальної і допрофесійної школи.

Профільне навчання у 10-12 класах здійснюється за такими напрямами:
суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний,
художньо-естетичний та спортивний.

Профіль навчання охоплює таку сукупність предметів: базові, профільні та
курси за вибором.

Базові предмети є обов’язковими для всіх профілів, які покликані
реалізувати цілі і завдання загальної середньої освіти.

Профільні загальноосвітні предмети реалізують цілі і завдання кожного
профілю і є обов’язковими для учнів, які обрали даний профіль навчання.
Профільних предметів має бути не більше двох-трьох з однієї або
споріднених галузей, наприклад: фізика, інформатика і математика, або
хімія технології; біологія та екологія; географія й економіка тощо. У
профілях, де профільними обрано природничі предмети, наприклад біологія
і екологія – усі інші природничі предмети вивчаються за програмою
загальноосвітнього рівня.

Курси за вибором покликані розширити і поглибити вивчення профільних
предметів, зокрема їх основна функція – це забезпечення профільної
прикладної та початкової професійної спеціалізації навчання. Профільне
навчання може проводитися у найрізноманітніших формах: як на рівні
внутрішкільних профільних класів в загальноосвітніх і багато-профільних
школах, так і на рівні індивідуальних навчальних планів і програм, а
також в так званих динамічних групах, коли протягом навчального року
учні мають право переходити з однієї профільної групи в іншу.

Профільне навчання може реалізуватися в міжшкільних профільних групах,
наприклад в міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, де діти мають
можливість більш змістовно й організовано вивчати спецкурси, де більш
глибоко здійснюється допрофесійна підготовка та профорієнтаційна робота.

2.4. Навчально-методичний кабінет профорієнтаційної роботи психолога у
школі

Кожна школа чи організація повинні мати свій організаційний
навчально-методичний центр профорієнтаційної роботи, в якому був би
зосереджений довідково-інформаційний матеріал, де можна було б провести
бесіду, конференцію, диспут, професіографічну зустріч, отримати

консультацію або провести діагностику щодо професійної придатності.

Незважаючи на важливість і необхідність наявності кабінету, досить часто
його заміняє куток профорієнтації, який досить бідно оформлений, де
міститься мінімум інформації, не завжди актуальної.

В зміст роботи кабінету входить:

• ознайомлення з професіями, найбільш поширеними і мало відомими;

• виявлення і розвиток професійних інтересів, здібностей;

• формування у дітей професійних спрямувань, які б відповідали
психофізіологічним особливостям та індивідуальним особистісним якостям
школяра і одночасно враховували потреби суспільства в кадрах;

• організація консультацій для учнів з питань, що стосуються вибору
професії, трудовлаштування та продовження освіти;

• робота з вчителями і батьками учнів (збори, лекції, зустрічі,
індивідуальні консультації)

• встановлення зв’язку з трудовими колективами та громадськістю з питань
профорієнтації та ін.

Матеріальне забезпечення кабінету:

1) стенди, які містять опис найбільш поширених професій, інформацію про
потреби народного господарства країни, матеріали про учнів старших
класів, які відображають їх навчання, позакласну громадсько-корисну
працю, успіхи в певних видах діяльності;

2) папки з професіограмами;

3) бібліотека з профорієнтаційною літературою;

4) відеомагнітофон та касети з розповідями про найбільш поширені
професії;

5) комп’ютер для збору банку даних інформаційного характеру та для
діагностики школярів чи працівників з метою вивчення їх схильностей та
здібностей; в комп’ютері повинен бути створений файл на кожного учня,
який би вміщував наступну інформацію: демографічні дані, відомості про
сім’ю, про зміни в інтересах та захопленнях, починаючи з VП по X клас,
участь у гуртках, семінарах, факультативах, а також відомості про
особливі успіхи дитини (в навчанні, участь та перемоги на олімпіадах,
змаганнях тощо) та психолого-педагогічну характеристику за кожен рік
навчання. Ці матеріали можуть використовуватися під час довідкової та
індивідуально-психологічної консультації.

6) Сценарії семінарів, практикумів, наприклад, “Профорієнтаційна робота
в процесі викладання літератури, історії, математики тощо”, “Сценарій
вивчення особистості учня з метою профорієнтації” тощо.

Бажано, щоб при кабінеті сформувався актив старшокласників, які б
безпосередньо допомагали психологу та вчителям-предметникам в оформленні
профорієнтаційної діяльності, у проведенні факультативних занять,
присвячених проблемі вибору професії, тобто були тією ланкою, яка б
єднала учнів з психологом, вчителями, представниками підприємств чи
організацій.

2.5. Типові помилки в проведенні профконсультаціної бесіди та шляхи їх
усунення.

Помилки в процесі проведення профконсультаційної бесіди знижують
результативність й ефективність профконсультаційної роботи. Розуміння
суті й джерел помилок, шляхів їх усунення й попередження дозволяє звести
їх дію до мінімуму, хоча, ймовірно, повністю виключити їх із практики
проведення профконсультаційних бесід неможливо.

Основні помилки при проведенні бесіди:

1. Неправильний висновок профконсультанта про суть проблеми клієнта. Це
той випадок, коли профконсультант або не бачить реальної проблеми
клієнта (хоч насправді така проблема існує), або приписує клієнту
проблему, якої в дійсності немає. Ці помилки може спричинити недостатня
точність і повнота інформації, отриманої від клієнта в процесі бесіди.
Буває, що профконсультант робить висновки на основі недостовірної
інформації, яку дав йому клієнт.

Уникнути цих помилок можна тільки шляхом постійного, але ненав’язливого
нагадування клієнту про те, що він повинен давати профконсуль-танту
повну і точну інформацію про себе і про проблему. Консультант в свою
чергу може час від часу перевіряти клієнта, запитуючи його повторно про
те, що він уже було сказано раніше, але через ті чи інші причини
викликало в консультанта сумнів.

2. Передчасні висновки профконсультанта, тобто, зроблені до того, як
буде зібрана вся необхідна для цього інформація від клієнта і про
клієнта.

Помітити і попередити таку помилку можна, слідкуючи за реакцією клієнта.
Якщо він сумнівається у правильності висновків і рішень, що пропонуються
профконсультантом, значить консультант, мабуть, поквапився і не прийняв
до уваги всього того, що уже сказав, а може й не договорив клієнт. Якщо
клієнт не виговорився і продовжує свою розповідь після того як
профконсультант уже прийняв певне рішення, це означає, що він поспішив з
висновками, йому слід продовжувати слухати клієнта.

3. Неправильна інтерпретація профконсультантом повідомлених клієнтом
фактів.

Основна причина цієї помилки — недостатність практичного досвіду
профконсультаційної роботи та нерозуміння й неувага до того, що
повідомив клієнт. Уникнути цієї помилки можна сформувавши звичку уважно
вислуховувати клієнта, зауважуючи кожну деталь із його розповіді.

4. Односторонні поради і рекомендації профконсультанта. Ці помилки
виникають внаслідок:

• неповноти інформації, отриманої профконсультантом;

• неуваги профконсультанта до деталей розповіді клієнта:

• поспішності профконсультанта у висновках стосовно проблеми клієнта;

• недостатньої теоретичної підготовки і односторонньої орієнтації
профконсультанта в інтерпретації розповіді клієнта.

Ігнорування будь-якої з указаних причин загрожує повторенню даної
помилки.

5. У цілому правильні поради й рекомендації профконсультанта клієнту,
але практично їх не можна реалізувати.

Це відбувається тому, що профконсультант, пропонуючи клієнту
рекомендації, не враховує його індивідуально-психологічних особливостей
і можливостей, не приймає до уваги умови його життя, які можуть стати
серйозною перешкодою на шляху до практичної реалізації цих рекомендацій.

Щоб уникнути цієї помилки, профконсультант, перед тим, як щось радити
клієнту, повинен пізнати його як особистість, вияснити його можливості,
умови життя.

6. Неправильні дії клієнта, викликані неправильним розумінням або
неповним розумінням того, що йому радить робити профконсультант.

Пропонуючи клієнту практичні рекомендації, профконсультант недостатньо
враховує його індивідуально-психологічні особливості, зокрема загальний
рівень культурного й інтелектуального розвитку, не піклується про те,
щоб упевнитися чи правильно зрозумів клієнт всі поради й рекомендації.

Уникнути такої помилки можна шляхом перевірки правильності розуміння
клієнтом того, що йому радить профконсультант, поставивши продумані й
чітко сформульовані запитання.

Слід зауважити, що кожна з перерахованих помилок може суттєво вплинути
на результати профконсультаційної бесіди й знизити ефективність
профконсультативної роботи.

Основні помилки при проведенні профконсультаційної бесіди, що
припускають початківці:

• відсутність необхідного психологічного контакту, що перешкоджає
створенню сприятливої для проведення бесіди психологічної атмосфери;

• вирішення проблеми клієнта без достатнього вивчення її сутності й тих
умов, в яких вона проявляється;

• ідентифікація себе з клієнтом, судження про клієнта за образом і
подобою самого себе;

• упереджене, суб’єктивне, позитивне або, навпаки, явно виражене
негативне ставлення до клієнта;

• жорстка прихильність вибраній гіпотезі;

• дискредитація й ігнорування думки клієнта;

• безмовне вислуховування клієнта:

• приниження клієнта («Ви бачите це в неправильному світі», «Ти кажеш
нісенітниці», «Як ти не розумієш, це ж і дитині ясно» тощо);

• постановка клієнту прямих запитань («в лоб») за неясних мотивів
бесіди.

Для того, щоб уникнути або звести до мінімуму названі помилки,
проф-консультанту можна рекомендувати:

• не будувати ніяких гіпотез про суть проблеми клієнта доти, доки не
буде достатньо інформації про його особистість і життя;

• не слід поспішати давати клієнту практичні поради й рекомендації,
спочатку необхідно оцінити його індивідуально-психологічні особливості й
установити можливість практичної реалізації цих порад;

• з розумінням ставитися до спростування клієнтом його тлумачення
розповіді, бо нерідко таке спростування або протест є лише захисною
реакцією й ознакою того, що профконсультант думає правильно і
запропоноване ним тлумачення вірне;

• не розглядати клієнта, як, наприклад, слідчий розглядає свого
співбесідника, намагаючись його «розколоти» або «переграти»;

• постаратися зрозуміти клієнта як своєрідну й унікальну особистість,
відмінну від нього самого;

• навіть досвідченому профконсультанту під час бесіди корисно дещо
занотовувати, щоб згодом повернутися до записаного і спокійно
розібратися;

• допомогти клієнту прийняти відповідальність за рішення щодо вибору чи
зміни професії, місця роботи, перенавчання;

• допомогти клієнту позбутися почуття неповноцінності, спрямувати його
прагнення в соціально корисне русло, знайти своє справжнє «Я»;

• розумно й ненав’язливо підвести клієнта не тільки до усвідомлення, але
й до правильного вирішення своєї проблеми, до прийняття відповідальності
за свої дії і за кінцевий результат;

Профконсультант — не порадник, його основне завдання полягає в тому, щоб
допомогти клієнту навчитися правильно самостійно приймати відповідальні
рішення.

Висновки до другого розділу

Без педагогічної допомоги діти, як правило, використовують тільки
найпростіший спосіб довільного вибору професії. Профорієнтаційна робота
в школі повинна проводитись систематично і поетапно. Починаючи з І по ХІ
клас.

Перший етап – знайомство зі світом професій, основне завдання якого –
сформувати правильне емоційне ставлення до праці, сформувати бажання
займатися корисною справою, відповідально ставитися до дорученої справи.

Другий етап – знайомство з професіями свого регіону, де основним
завданням є врахування специфічних характеристик.

Діти повинні знати, де і які знання вони зможуть застосувати у своєму
регіоні, щоб не лише задовольняти потреби регіону у спеціальностей, але
й сприяти його розвитку у тих галузях, які ще мало розвинені.

Третій етап – формування стійких професійних інтересів, надання допомоги
у виборі навчання після закінчення середньої школи. Особливе значення на
цьому етапі має курс «Основи вибору професії», під час якого учні
знайомляться з класифікацією професій Клімова і за допомогою тестування
з’ясовують, до якої сфери професійної діяльності вони мають схильність.

Четвертий етап – вибір профілю навчання та вивчення предметів. Основне
завдання – надання допомоги учням в самооцінці своїх психофізіологічних
якостей, здібностей і інтересів з метою остаточного самовизначення у
професійному виборі.

Таким чином, форми профорієнтаційної роботи зі школярами можуть бут
найрізноманітніші.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Вибір професії школярів розвивається передусім у напрямку посилення її
довільності, зростання можливостей свідомого керування вибором. Дослідні
дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю
старшокласники можуть виділяти і розуміти свої можливості і потреби
оточуючих. Усвідомлення необхідності, цінності нової інформації. Інтерес
до її змісту зумовлює стійкість у виборі професії. Профорієнтаційний
процес залежить і від доступності та посильності навчальних завдань,
поставлених перед учнями, а також від уміння вчителя організувати процес
навчання, щоб охопити усіх учнів класу. Однією причиною нестійкості
вибору професії у цьому віці є передусім великий вплив батьків і
родичів, які мають свою думку щодо подальшого життя рідної дитини.
Проводячи дослідження особливостей встановлення професійної діяльності
учнів і ураховуючи думку батьків виявили, що більша продуктивність
збільшується тоді, коли думки, можливості і бажання співпадають з
старшокласниками.

Завдяки правильно підібраних методик низький рівень – понижується, або
взагалі пропадає. Зростає рівень злагодженості і взаємного розуміння між
поколіннями.

Для успішного навчання увитих навчальних закладах та належного засвоєння
матеріалу, велику роль відіграє саме те, що діти з великим бажанням
вивчають саме той предмет, який вони образи свідомо.

Можна побажати лише успіх у виборі професії молодих людей.

Мета дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні напрямів
удосконалення профконсультаційної роботи зі старшокласниками в процесі
профільного навчання з метою формування у них готовності до професійного
самовизначення та експериментальній перевірці змісту та
психолого-педагогічних засобів реалізації визначених напрямів у процесі
профільного навчання.

Об’єкт дослідження – професійне самовизначення старшокласників в умовах
профільного навчання.

Предмет дослідження – психологічні особливості професійного
самовизначення старшокласників у процесі профільного навчання.

Література

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. -М: Изд. Центр “Академия”,
1997.-368с.

2. Абрамова Г.С. Практикум по психологическому консультированию. -М,
1996.

3. Абульханова -Славская К.А. Стратегия жизни. -М., 1991.

4. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии: Перевод
снем.-М., 1995.-296с.

5. Айзенк Г. Проверьте свои способности. Пер. с англ. А. Лука и
И.Хорола/ Оформ. А. Гончаров. -СПб.: Издательство “Лань”, 1998. -160с.

6. Анатази А., Урбина С. Психологическое тестирование. -СПб.: Питер,
2001.-688с.

7. Анисимова Н.П. Психология подбора и расстановки рабочих кадров на
промышленном предприятии: Автореф. канд. дис. -М.,1982.

8. АсмоловА.Г. Психология личности-М., 1990.

9. Базаров Т.Ю. Управление персоналом развивающейся организации – М.
1996.

10.Балл Г.О. Психолого-педагогічні засади професійної орієнтації
школярів //Професійна діагностика /Упорядник Т.Гончаренко. -К.:Ред.
Загальнопед. газ., 2004. – 120с. – С.4-19. – (Бібліотека «Шкільного
світу»).

11.Барко В.І. Професійний відбір кадрів до органів внутрішніх справ
(психологічний аспект). – К.:Ніка-Центр, 2002. – 296 с

12.Берг В. Карьера – суперигра. -М, 1998.

13.Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. –
СПб., 1992. -400с.

14.Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. -М.: Прогресс, 1986. –
400с.

15.Бодалев А.А., Столин В.В. Общая психодиагностика. -М.: Изд-во
МГУ.-1987.

16. Бодров В. А. Психологические исследования проблемы
профессионализации личности. Психологические проблемы формирования
личности профессионала. -М, 1991.

17.Бодров В.А. Психология профессиональной пригодности. Учебное пособие
для вузов. -М.: ПЕР СЭ, 2001.-511с.

18.Большаков В.Н. Психотренінг. Социодинамика. Игры. Упражнения. -СПб.,
1996.-380с.

19.Боровский А.Б., Потапенко Т.М., Щекин Г.В. Система методов
профессиональной ориентации. Кн.1. Основы профессиональной ориентации:
Учебно-метод. пособие. -К.: МЗУУ, 1993. -194с.

20.Боровский А.Б., Потапенко Т.М., Щекин Г.В. Система методов
профессиональной ориентации. Кн.II. Методики профориентационной работы
(приложение): Учебно-метод. пособие. -К.: МЗУУ, 1993. -164с.

21.Борисова Е.М. Индивидуально – психологическое своеобразие
формирования профессиональной пригодности: Автореф. канд. дис. -М.,
1973.

22.Борисова Е. М. Профессиональное самоопределение: личностный аспект:
Автореф. докт. дис. -М, 1995.

23.Борисова Е.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. -М, 1991.

24.Борисова Е.М., Гуревич К.М. Психологическая диагностика в школьной
профориентации //Вопросы психологии. -1988. -№ 1.

25.Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. -М, 1994.

26.Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической
диагностике. -Киев: Наукова думка, 1989.

27.Василюк Ф.Е. Психология переживания. Анализ преодоления критических
ситуаций. -М., 1984.

28.Вербицкий А.А., Филлипов А.В., Красовский Ю.Д.
Психолого-педагогические вопросы проведения деловых игр. -М: НИИ ПВШ,
1983.

29.Введение в психологию /Под ред А.В.Петровского. -М.: “Академия”,
1998.-496с.

30.Витиньш В.Ф. Реформа школы и профессиональная ориентация
школьников.-М.: Педагогика, 1988.-120с.

31.Возрастная и педагогическая психология: Хрестоматия: Учеб. пособие
для студ. высш. учебн. заведений /Сост. И. В. Дубровина, А. М. Прихожан,
В. В. Зацепин. -М.: Изд. центр “Академия”, 2001. -368с.

32.Вопросы профессиоведения. -М., 1982.

33.Гаврилов В.Е. Профессиональные ценности и профессиональная
адаптация// Ежегодник Российского психологического общества. Т.1. Вып.
2.-М., 1995.

34.Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии:
информационно-методические материалы к курсу «Общая психология: учебное
пособие для студентов пед. институтов. -М.: Просвещение, 1986.

35.Гарбер Е.И. Словарь-справочник профконсультанта. -Саратов, 1996. Доповідь Добрий день! Вельмишановні голова державної екзаменаційної комісії, шановні члени державної комісії та усі присутні в цій аудиторії. Вашій увазі пропонується дипломне дослідження на тему: «Особливості профорієнтаційної роботи психолога у школі» Концепція профільного навчання в старшій загальноосвітній школі розроблена на виконання Закону України „Про загальну середню освіту", постанови Кабінету Міністрів України від 16. 11 2000 р. №1717 „Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання". У названих документах закладено нові підходи до організації освіти в старшій школі. Вона має функціонувати як профільна. Це створюватиме сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності. Впровадження профільного навчання забезпечить реалізацію принципу особистісно орієнтованого навчання, що значно розширить можливості учня під час професійного вибору в майбутньому. Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація на диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної школи. Профільне навчання у 10-12 класах здійснюється за такими напрямами: суспільно-гуманітарний, природничо-математичний, технологічний, художньо-естетичний та спортивний. Актуальність дослідження: старшого шкільного віку визначається моментом вступу дитини до вищого навчального заклад. Навчання характеризується різноманітними складностями та проблемами, які виникають перед абітурієнтами і пов’язані з якісно новою, складною соціальною роллю, які вони починають виконувати. Для того, щоб дитина успішно вчилася, необхідно допомогти її у виборі професії. Для цього необхідно знати психологію старшокласника, яка базується на особливостях взаємовідносин дітей і батьків, здібності саморегуляції, усвідомлені свого особистого відношення до світу, на зміні змісту внутрішньої позиції дітей, на зміні самооцінки, саме у цей вік складається характер та формується інтерес до змісту одержаних знань і професійного життя у майбутньому. У сучасних умовах експериментальні пошуки вітчизняних учених зосереджені на кількох напрямках. Один з провідних напрямків це дослідження особи стічних характеристики (відповідальність, активність. Творчість, особливості уваги, пам’яті, мислення, емоцій), які впливають на динаміку розумової працездатності особистості (В.Зінченко, К.Чуревич, Л.Коломинський, Г.Котсюк, К.Смирнов). Другий напрямок досліджень пов’язаний з вивченням зовнішніх факторів (організація та обладнання робочого місця, освітлення, температура, середовище для праці та відпочинку, режим праці та відпочинку, поєднання розумового навантаження та рухової активності, чергування видів праці за рівнем складності тощо), які впливають на ефективність розумової праці особистості (Б.Андрєєв, М.Антропова, М.Виноградов, В.Левін). Дослідження науковцями цього напрямку мають на мені виявити оптимальні умови середовища праці та вдосконалити їх відповідно до встановлених типологічних особливостей її виконавців. В нашому науковому дослідженні ми опиралися на здобутки учених першого напрямку. Мета дослідження полягає в експериментальному дослідженні психологічних особливостей профорієнтаційної роботи психолога у школі під час навчального процесу. Для реалізації даної мети були поставлені наступні завдання: 1. Здійснити теоретичний аналіз питань психологічних особливостей профорієнтації школярів. 2. Дослідити особливості встановлення профорієнтації учнів старшого шкільного віку, впродовж їх навчання у випускних класах сучасної загальноосвітньої середньої школи. 3. Встановити психологічні особливості впливу профорієнтаційної роботи на випускників до проведення і після проведення корекційних занять. 4. Розробити методичні вказівки та поради для вчителів школи та батьків випускників школи. Теоретико-методологічною основою дослідження є: вітчизняні концептуальні положення щодо формування та розвитку професійної особистості (Н.Побірченко, Н.Літвінова, Г.Єгорова, В.Синявський. В.Кобченко, Н.Кондратова, Г.Попова). Нами застосовані такі методи дослідження: теоретичні: історико-логічний, аналіз; синтез; порівняння; діагностичні: 1. методика, перелік здібностей, 2. карта світу професій, 3. методика професійна спрямованість учня, 4. методика майбутня професія моєї дитини, 5. методики дослідження особистісної здатності учнів до вибору професії, 6. методика як обрати професію. Дослідження проводилися у Хімчинській ЗОШ І-ІІІ ступенів Івано-Франківській області. У дослідженні приймали участь 80 учнів дев’ятих і одинадцятих класів (9-а, б – 11, а, б). Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загального висновку, переліку використаної літератури та додатків. Внаслідок проведеного дослідження наш душ отримані такі результати (діаграми): 1. Методика «Карта світу професій» (за Є.Климовим) використовуються для визначення типу нахилів учнів до тої чи іншої професії. за допомогою цієї методики, ми можемо побачити який рівень стійкості вибору професії у кожного учня і запобігти необдуманості вибору. Дослідження проводилися у два етапи (додаток 2.6.) Таблиця 2.1. Світу професій До проведення тренінгу Після проведення тренінгу Різниця показників Високий 37,5 % (15 уч.) 62,5% (25 уч.) 10% (4 уч.)

Низький 1,5% (7уч.) 2,5 % (1 уч.) >15% (6 уч.)

«Карта світу професій»

Розуміння. Результат дослідження за методикою

2. Опрацьовуючи методику «Професійна спрямованість учнів» ми отримали
такі результати: високий рівень – 45% (18 учнів), вищий середнього – 35%
(14 уч.), середній 15% (6 уч.), низький – 5% (2 уч.). Керуючись даними
результатами ми можемо зробити висновок, що вибір піддається
періодичному коливанню. Якщо вибір нестійкий, то якість роботи різко
знижується. Після проведення колекційної роботи ми провели повторне
тестуванні і отримали такі результати: високий рівень – 53,2% (21учень);
вище середнього – 40% (16 учнів); середній – 7,5 (3 учні);низький – 0%.
Це свідчить про те, що рівень визначеності і продуктивності учнів
випускників, значно підріс.

Таблиця 2.2.

Думка батьків До проведення тренінгу Після проведення тренінгу Різниця
показників

Високий 45 % (18 бат.) 52,5% (21 бат.) 7,5% (3 бат.)

Низький 5% (2 бат.) 0% >5% (2 бат.)

Майбутня професія моєї дитини.

Проаналізувавши отримані результати ми можемо зробити висновок, що
батьки з низьким рівнем – зменшився на 5% (2 батьки); середнім –
зменшився 7,5% (3 батьки); вище середнім – збільшилося на 5% (2 батьки);
високим рівнем – 7,5% (3 батьки). (Додаток 2.7.)

3. Для визначення дослідження особистісної здатності учнів до вибору
професії.

Опрацьовуючи результати ми отримали такі дані: низький рівень – 8% (4
учня); середній – 32% (16 учнів); достатній – 36% (18 учнів); високий –
25% (12 учнів).

Після проведення другого етапі нашого дослідження ми можемо зробити
висновок, що особистісна здатність учнів до вибору професії зріс.
(Додаток 2.8.).

Таблиця 2.3.

Визначеність учнів щодо професії До проведення тренінгу Після проведення
тренінгу Різниця показників

Низький 8 % (4 уч.) 0% >8% (4 уч.)

Середній 32% (16 уч.) 24% (12 уч.) >8% (4 уч.)

Достатній 36% (18 уч.) 40 % (20 уч.) 2,5% (1 уч.)

Недостатній 20% (8 уч.) 2,5 % (1 уч.) МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНОЇ ЗДАТНОСТІ УЧНІВ ДО ВИБОРУ ПРОФЕСІЇ Анкета: «Що мені подобається?» Анкета (А.Йовайш) спрямована на дослідження інтересів і прагнень особистості як складових потенційного чи актуального покликання. Після невеликої вступної бесіди про вибір професії учням пропонується перевірити власні інтереси. На чистому аркуші паперу діти заготовляють бланки відповідей від 1 до 150. Інструкція. В анкеті пропонується 150 питань, кожному питанню відповідає номер у бланку відповідей. Якщо вам дуже подобається «вивчати математику», то в № 1 пишемо два плюси (++), якщо зовсім не подобається — два мінуси (-------), якщо сумніваєтеся нуль (0). І так відповідаємо на кожне питання. (Інші анкети для визначення інтересів можна знайти в «Методичних матеріалах для лабораторних робіт із психології», «Вивчення особистості школяра». Укладач Шпак В.М., Луцьк, 1989). Що мені подобається? Чи подобається вам? Хотіли б ви? 1. Вивчати математику. 2. Вивчати фізику. 3. Вивчати хімію. 4. Вивчати історію. 5. Вивчати рідну мову, інші мови. 6. Вивчати географію. 7. Вивчати біологію. 8. Спостерігати за різними породами дерев, вивчати їхнє походження. 9. Цікавитися породами деревини, їхнім практичним застосуванням.. 10. Знайомитися з різними металами, їхніми властивостями. 11. Спостерігати за дією різних механізмів, знайомитися з їхнім влаштуванням і роботою (токарські верстати, автомобілі і т.п.). 12. Спостерігати дію електрики, дізнаватися її таємниці, читати про досягнення радіотехніки. 13. Дивитися журнали мод, милуватися красивим одягом. 14. Цікавитися новинками виробництва продовольчих товарів по журналах, на виставках, у магазинах. 15. Читати опис і розглядати знімки різних будівель. 16. Спостерігати за спортивними змаганнями. 17. Цікавитися будовою земної кори, походженням гір, океанів, вулканів. 18. Цікавитися машинами, спостерігати за роботою водія, машиніста. 19. Читати книги, дивитися фільми про моряків, льотчиків. 20. Спостерігати за військовим парадом, знайомитися з військовою технікою. 21. Відвідувати театр, дивитися кінофільми. 22. Слухати оперну і симфонічну музику, ходити на концерти. 23. Учитися малювати. 24. Читати світову класичну літературу. 25. Гратися з дітьми, приносити їм радість. 26. Читати книги, дивитися фільми про працівників міліції. 27. Допомагати хворим людям. 28. Піклуватися про свою квартиру, кімнату, стежити за їх естетичним виглядом. 29. Точно вести підрахунок своїх грошових доходів і витрат. 30. Спостерігати за роботою продавців. 31. Читати науково-популярну літературу з математики. 32. Цікавитися новими відкриттями у фізиці, читати про життя і діяльність видатних фізиків. 33.Читати про новітні досягнення в області хімії, знайомитися з житгям і діяльністю відомих хіміків. 34. Читати газети, слухати радіо, дивитися телевізійні передачі про політичні події. 35. Читати про походження мов, вивчати окремі слова. 36. Читати про різні країни, їх економіку, державний устрій, дізнаватися про географічні відкриття. 37. Читати про рослини, життя тварин і птахів. 38. Читати про ліс, проводити час у лісі. 39. Спостерігати за художньою обробкою дерева, розглядати нові зразки меблів, захоплюватися ними. 40. Розглядати зразки виробів з металу, спостерігати за їхньою обробкою. 41. Знайомитися з новітніми досягненнями сучасної техніки, відвідувати технічні виставки. 42. Випробувати дію побутових та інших електричних приладів, розбирати і ремонтувати радіоприймачі, магнітофони і т.п. 43. Розглядати тканини, ознайомитися з новою якістю матеріалів. 44. Учитися кулінарії. 45. Учитися кресленню. 46. Читати спортивні журнали і газети, цікавитися історією спорту й успіхами видатних спортсменів. 47. Читати науково-популярну і художню літературу про геологічні експедиції. 48. Відвідувати виставки транспортних засобів, читати про це в газетах і журналах. 49. Цікавитися морським транспортом, літаками, їхнім устаткуванням. 50. Читати книги військового змісту, дивитися фільми, цікавитися життям і долями учасників Великої Вітчизняної і громадянської війни. 51. Знайомитися з життям і творчістю видатних композиторів. 52. Знайомитися з життям видатних майстрів сцени і кіно, колекціонувати їхні фотографії. 53. Відвідувати виставки образотворчого мистецтва, музеї. 54. Знайомитися з новинками художньої літератури. 55. Зацікавити інших, розповідаючи нові речі, події, пояснюючи незрозуміле, невідоме. 56. Впливати на недисциплінованих, установлювати порядок серед однолітків або молодших. 57. Вивчати анатомію та фізіологію людини. 58. Цікавитися зовнішністю людини: одягом, зачіскою і т.д. 59. Вивчати економічну географію. 60. Цікавитися якістю і ціною товарів. 61. Рахувати, вирішувати складні математичні задачі, складати і вирішувати головоломки, ребуси, загадки. 62. Робити фізичні досліди, вирішувати задачі, заглиблюватися в різні явища природи. 63. Дізнаватися про будову хімічних елементів, стежити за ходом хімічних реакцій, робити досліди. 64. Знайомитися з політичним ладом різних країн, вивчати причини політичних подій. 65. Розбирати додатки, дізнаватися склад слів рідної й іноземної мов. 66. Складати географічні карти, збирати різноманітний географічний матеріал. 67. Вирощувати рослини, доглядати за тваринами, птахами, піклуватися про них. 68. Садити і доглядати за деревами, виготовляти гербарії лісових рослин. 69. Збирати різноманітну по якості деревину, робити художню обробку дерева, випалювати, вирізувати. 70. Виготовляти художні вироби з жерсті і дроту. 71. Збирати і ремонтувати всілякі механізми, велосипеди, мотоцикли, годинники і т.д. 72. Конструювати і виготовляти електроприлади. 73. Шити, плести, ткати. 74. Смажити і варити смачні блюда. 75. Знайомитися з архітектурними пам'ятниками, захоплюватися моделюванням будинків. 76. Грати в спортивні ігри. 77. Збирати і складати колекцію мінералів. 78. Брати участь в роботі гуртка автолюбителів. 79. Брати участь у секції веслярів, вітрильників, аквалангістів. 80. Брати участь у військових іграх. 81. Брати участь у шкільній самодіяльності, драматичному гуртку. 82. Брати участь у шкільному хорі чи оркестрі. 83. Брати участь у художньому гуртку, вивчати надбання живопису. 84. Брати участь у роботі літературного гуртка, відвідувати факультативні заняття. 85. Дізнаватися про внутрішній світ дитини. 86. Справедливо розцінювати вчинок товариша або літературного героя. 87. Доглядати за важкохворими. 88. Спостерігати за роботою перукаря, продавця, офіціанта. 89. Цікавитися в періодиці про виконання плану народного господарства. 90. Працювати за прилавком. 91. Брати участь у роботі математичного гуртка. 92. Брати участь у роботі фізичного гуртка, відвідувати факультативи з фізики. 93. Відвідувати факультативні заняття з хімії, брати участь в олімпіадах. 94. Брати участь у краєзнавчому гуртку, збирати історичний матеріал, аналізувати й узагальнювати його. 95. Працювати зі словником, дізнаватися зміст іноземних слів. 96. Брати участь у роботі географічного гуртка. 97. Робити досліди з рослинами, вивчати їхню врожайність, працювати в шкільному живому куточку. 98. Піклуватися про охорону лісу, доглядати за його життям. 99. Брати участь у гуртку «Умілі руки». 100. Виконувати слюсарні роботи в шкільних майстернях і будинку. 101. Випробовувати дії різних приладів і механізмів, виготовляти моделі літаків, кораблів і планерів. 102. Брати участь у радіотехнічному гуртку, монтувати радіоприймачі, електрогітари й ін. 103. Моделювати, конструювати різні зразки одягу. 104. Працювати на кухні, в їдальні, кафе, ресторані. 105. Малювати, проектувати зразки нових будинків. 106. Брати участь у спортивній секції, спортивних змаганнях. 107. Брати участь у походах на природу з метою ознайомлення з корисними копалинами і геологічними об'єктами рідного краю. 108. Водити вантажівки, автомобіль. 109. Брати участь у роботі авіаційного клубу. 110. Брати участь у секції стрільби або роботі гуртка «Юні друзі міліції». 111. Брати участь у конкурсі художнього читання. 112. Вивчати теорію музики й грати на якомусь інструменті. 113. Цікавитися життям і творчістю відомих художників. 114. Вивчати літературні твори, читати літературну критику. 115. Прагнути, щоб інші були кращими, шляхетніше поводилися. 116. Допомагати працівникам міліції з'ясовувати приховуваний злочин. 117. Читати статті, книги на медичні теми. 118. Спілкуватися з людьми, радити і допомагати їм вибирати потрібну річ і т.п. 119. Дискутувати з питань промисловості і сільського господарства. 120. Дискутувати з питань торгівлі. 121. Виконувати роботу, що вимагає знання математичних законів і правил. 122. Працювати з фізичними приладами й устаткуванням. 123. Працювати в хімічній лабораторії. 124. Працювати в архіві, знайомитися з історичними подіями. 125. Бути мовознавцем, працювати перекладачем. 126. Брати участь у географічних експедиціях. 127. Працювати на свіжому повітрі. 128. Працювати лісничим. 129. Працювати столяром. 130. Працювати за верстатом, переважно стоячи, виготовляючи різноманітні металеві вироби. 131. Працювати за кресленнями біля машин і верстатів. 132. Працювати з електроприладами і радіоапаратурою. 133. Працювати на швейній, ткацькій, в'язальній фабриці або в ательє. 134. Працювати інженером харчової промисловості. 135. Будувати будинки, зводити мости, працювати в конструкторському бюро. 136. Готувати учасників й організовувати спортивні змагання, займатися суддівством. 137. Брати участь у тривалих і важких походах, що вимагають напруженої роботи за визначеною програмою. 138. Возити пасажирів, вантаж, ремонтувати транспорт, дотримувати правила вуличного руху. 139. Жити за встановленим режимом, суворо виконуючи розпорядок дня. 140. Працювати в погану погоду у відкритому морі або пілотувати літак. 141. Грати на сцені. 142. Брати участь у музичних конкурсах, виступати на сцені. 143. Працювати в області образотворчого мистецтва. 144. Вести запис своїх спостережень, писати твори, складати вірші. 145. Намагатися доводити свою правоту, керувати іншими. 146. Працювати в юридичних установах. 147. Працювати в лікарні, поліклініці, аптеці. 148. Обслуговувати людей. 149. Працювати в області торгівлі, планування або фінансів. 150. Керувати торгівлею. Бланк відповідей учня Номери запитань Кінцевий результат Дешифратор 1 31 61 91 121 Математика 2 32 62 92 122 Фізика 3 33 63 93 123 Хімія 4 34 64 94 124 5 35 65 95 125 Історія Філологія 6 36 66 96 126 Географія 7 37 67 97 127 Біологія 8 38 68 98 128 Лісництво 9 39 69 99 129 Деревообробка 10 40 70 100 130 Металообробка 11 41 71 101 131 Техніка 12 42 72 102 132 Електротехніка 13 43 73 103 133 Легка промисловість 14 44 74 104 134 Харчова промисловість 15 45 75 105 135 Будівництво 16 46 76 106 136 Спорт 17 47 77 107 137 Геологія 18 48 78 108 138 Транспорт 19 49 79 109 139 Мореплавство, авіація 20 50 80 110 140 Військові фахівці 21 51 81 111 141 Актор 22 52 82 112 142 Музика 23 53 83 113 143 Мистецтво 24 54 84 114 144 Література 25 55 85 115 145 Педагогіка 26 56 86 116 146 Право 27 57 87 117 147 Медицина 28 58 88 118 148 Служба побуту 29 59 89 119 149 Економіка 30 60 90 120 15-0 Торгівля ЯК ОБРАТИ ПРОФЕСІЮ Доцільним при визначенні професійної спрямованості учнівської молоді є використання тестової методики, підготовленої співробітниками Інституту професійного самовизначення молоді Російської академії освіти. Інструкція. «З перерахованих тверджень і професійних якостей виберіть ті, котрі ви вважаєте значимими для майбутньої професійної діяльності». 1. Ви надаєте перевагу суспільним інтересам перед особистими. 2. Намагаєтеся зрозуміти думку інших людей, поважаєте чужу думку. 3. Ви дружелюбні й товариські. 4. Волієте працювати, учитися і відпочивати в колективі. 5. Можете взяти на себе лідерство і здатні працювати керівником. 6. Ви ввічливі, умієте поважати людей. 7. Ретельно виконуєте доручене. 8. Ви керуєтеся загальноприйнятими нормами і дотримуєтеся встановлених правил. 9. Ви життєрадісні. 10. Ви дотепні і маєте почуття гумору. 11. Ви мужні. 12. Ви терплячі. 13. Маєте почуття відповідальності. 14. Завжди закінчуєте розпочату роботу, справу. 15. Вмієте отримувати прибуток. 16. Ви чесні. 17. Любите роботу, в якій багато розмаїття. 18. Ваші справи ведете з ентузіазмом. 19. Швидкі в роботі. 20. Ретельні в роботі. 21. Швидкі в розумінні ідей. 22. У вас є почуття справедливості. 23. Можете швидко прийняти рішення в несподіваній ситуації. 24. Виконуєте роботу в несподіваній ситуації. 25. Думаєте про своє майбутнє і плануєте його. 26. Ви творча особистість. 27. Швидко сприймаєте дійсність. У вас добре розвинутий: а) зір, б) слух, в) нюх, г) смак. 28. Ви заповзятливі. 29. У вас умілі: а) пальці, б) ноги, в) руки. 30. Можете добре керувати механізмами за допомогою: а) очей і рук, б) очей, ніг і рук. 31. Ви придатні до роботи: а) у приміщенні, б) просто неба. 32. Вам подобається вирощувати і утримувати живих істот. 33. Вам подобаються красиві речі. 34. Ви добре висловлюєте свої думки: а) на словах, б) письмово, в) засобами каліграфії, г) за допомогою живопису, г) скульптури, д) музики, є) акторської гри. З 5. Можете дотримуватися чистоти і підтримувати гарний санітарний стан. 36. Ви фізично сильні, у вас особливо розвинуті: а) кисті рук, б) руки, в) спина, г) ноги. 37. Ви любите: а) займатися спортом, б) стежити, як займаються спортом інші. 38. У вас гарна пам'ять. 39. Ви добре піклуєтеся: а) про дітей, б) про старших, в) про хворих, г) про чужих людей (не родичів). 40. Можете переписувати слова і цифри, знаходити помилки. 41. Можете рахувати швидко і точно. Формула професій: Археолог—14,18,20,21,24,25,26,34 б, 38. Архітектор —5,13,18,20,21,23,24,25,26,27 а, 29 а, в, 32,34 6,35,39,41. Біолог—14,18,20,21,23,24,25,26,27 а, 6,29 а, в, 32,34 б, 35,38,39,41. Хімік—5,12,13,18,20,21,23,24,25,26,27 а, в, г, 29 а, в, 30 а, 31 а, 35,38,39,41. Еколог—14,18,20,21,23,24,25,26,27 а, б,г, 29 а, г, 34 б, 38. Актор (акторка) —4,7,10,12,26,27 а, б, 29 а, б, в, 33,34 а, є, 38. Художник — 5,18,21,26,37 а, б, 29 а, в, 33,34 г, г, 38,39. Композитор —19,20,26,27 а, б, 29 а, в, 30 а, 31 а, 34 в, 36 а, 38,40. Дизайнер—13,17,18,20,21,24,25,26,27 а, г,29 а, в, 33,34 г,г, 38,39,41. Журналіст— 1,6,10,11,12,13,18,19,20,21,22,23,25,26,27 а, б, 28, 31а, б, 34 а, б, 38. Письменник— 1,10,11,13,17,18,21,25,26,31 а, 33,34 б, 38. Екскурсовод — 3,9,16,20,34 а, 38,40. Перекладач —3,6,8,12,13,14,20,21,24,27 а, б, 34 а, 38. Секретар-машиністка—7,8,19,24,29 а,3,30а,31 а,40. Діловод—13,24,31 а, 40,41. Бухгалтер—13,16,24,29 а,31 а, 40,41. Економіст —12,14,17,20,24,25,31 а, 34 а, б, 38,39,40,41. Бібліотекар —2,13,16,20,24,25,29,40. Перукар — 3,7,9,10,19,20,27 а, г, 29 а, в, 30 а, 31 а. Бармен — 3,6,9,10,12,20,25,27 а, б, в, 29 а, в, 30 а. Кухар —5,13,14,19,20,26,27 а, в, г, 29 а, в, 30 а, 33,35,39. Вихователь — 2,9,12,13,20,23,27 а, б, 34 а, д, є, 35,39,40 а, г. Пожежний— 1,4,7,8,11,12,19,23,27 а, 28,36 а, б, в, г. Офіцер (військовий) — 5,11,13,20,21,22,23,29 а, в, ЗО б, 34 а, 35,36 а, б, в, г, 38,39. Манекенниця — 3,7,9,17,31 а, 33,34 є. Швачка-мотористка — 7,20,24,27 а, б, г, 29 а, в, 30 б, 31 а. « Годинникар— 12,18,20,24,27 а, б, 29 а, 30 а, 31 а. Столяр —12,20,24,27 а, 29 а, в, 30 а, 31 а, 33,34 г, 36 а, б, в, г. Кранівник —7,8,12,20,21,23,27 а, 30 а, б, 31 б. Маляр —12,24,27 а, г, 29 а, в, 30 а, 31 а, 33,34 г, 36 а, б, в, г. Інженер-будівельник— 5,13,18,20,21,23,24,25,26,27 а, 29 а, в, 30 б, 31 б, 35,36 а, б, г, 38,39,41. Інженер-електронник—4,8,12,13,18,20,21,23,24,26,27 а, б, г, 29 а, в, ЗО а, 38,39,41. Ремонтник радіо-, телеапаратури —12,20,21,23,27 а, б, 29 а, в, 30 а, 31 а. Робітник-металург—12,20,23,24,27 а, б, 29 а, в, 30 а, 36 а, б, в, г. Оператор-програміст—19,20,27 а, 29 а, ЗО а, 31 а, 41. Геолог—14,18,20,21,23,24,25,26,346,38,40,41. Юрист—1,2,8,13,14,21,22,24,25,34 а, б, 38,41. Математик—14,18,20,21,24,25,26,31 а, 38,39,40,41. Лікар —2,4,8,11,13,18,19,20,21,23,26,27 а, б. Метеоролог—14,18,20,21,23,24,25,26,27 а, б, 29 а, б, в, ЗО б, 34 б, 38,41. Психолог, психіатр —2,3,5,6,8,9,12,13,17,18,20,21,24,25,26,27 а, б, 29 а, в, 30 а, б, 34 а-д, 35,38,39. Учитель—2,5,6,8,12,13,18,20,21,24,25,26,27 а, б, 29 а, в, 30 а, б, 34 а-д. Ветеринар—5,8,11,13,20,21,23,27 а, б, в, 29 в, 30 а, 35,36 а, б, в, г, 38,39. Фермер—12,20, 30 а, 31 б, 32,35,36 а, б, в, г. Збирач автомобілів— 12,13,20,21,24,27 а, б, 29 в, ЗО в, 36 а, б, в, г. Кораблебудівник—12,18,20,27 а, 29 а, 30 а, 36 а, б, в, г, 41. Капітан корабля—5,8,11,12,13,20,21,23,24,25,27 а, б, 36 а, б, в, г, 38,39,41. Водій автобуса — 8,13,20,23,27 а, б, 30 б, 36 а, б, в, г. Стюардеса —2,3,7,12,13,20,21,23,34 а, 40 а, б, в, г. Професійний спортсмен — 8,9,14,23,24,27 а, б, 29 а, б, в, 35,36 а, б, в, г, 37 а, б. Каскадер— 11,12,17,19,27 а, б, 28,29 б, в, 30 а, б, 36 а, б, в, г, 37 а, б. ПРОФЕСІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ УЧНЯ Щоб визначити професійну спрямованість учня, рекомендується провести психологічне обстеження. Пропонуємо спеціальний діагностичний матеріал та бланки для дослідження. Анкета Прізвище, ім'я__________________________________________ Клас_____________________ Дата________________________ 1. Чи вирішили ви питання вибору професії? а) так; б) ні. 2. Яку професію вирішили обрати? 3. Як ставляться батьки до вашого вибору? а) позитивно; б) негативно; в) це питання не обговорювали 4. Якщо ви не обрали професію: в чому полягають труднощі вибору? 5. Яким чином плануєте опанувати обрану професію? а) через ПТУ; б) технікум; в)ВНЗ; г) на виробництві. 6. Чи бачили ви, як працюють люди цієї професії? а) так; б) ні. 7. Як ви готуєтеся до оволодіння цією професією? а) відвідую факультатив; б) займаюся в гуртку технічної творчості; в) читаю спеціальну літературу; г) вивчаю практично; д) розпитую батьків, знайомих; є) ніяк не готуюся. 8. Чим ви любите займатися у вільний час? а) читаю книги; б) займаюся спортом; в) читаю спеціальну літературу; г) займаюся конструюванням, моделюванням; д) займаюся в гуртку технічної творчості. 9. Ваш улюблений предмет? 10. Що приваблює вас в обраній професії? (можна підкреслити до п'яти пунктів): а) значення для народного господарства; б) творчий характер праці; в) чиста робота; г) висока заробітна платня; д) відповідає інтересам, схильностям; є) можливість щось зробити своїми руками; КАРТА СВІТУ ПРОФЕСІЙ Для науково-обґрунтованої консультації, бесіди з учнем щодо вибору майбутньої діяльності, педагог має знати вимоги до працівників різних груп професій: «людина — людина», «людина — техніка», «людина — природа», «людина — знакова система», «людина — художній образ». Допоможе зорієнтуватися в цьому психологічна класифікація професій, зроблена Є.Климовым: Предмет праці Живі організми, біо- і мікробіологічні процеси Технічні системи, енергія, штучні і неживі природні матеріали Люди, колективи, групи, соціальні процеси Умовні знаки, цифри, коди, природні чи штучні мови (формули) Художні образи, їх властивості, елементи Умовна назва типу професії «Людина і природа» «Людина і техніка» «Людина і людина» «Людина і знакова система» «Людина і художній образ» Професійно-технічна освіта Садівник, тваринник Слюсар, машиніст, апаратник Продавець, перукар Набірник, кресляр, оператор ЕОМ Гравер, ліпник Середня спеціальна освіта Технік-лісовод, зоотехнік Технік-технолог, будівельник Медсестра, вихователь Інспектор-фінансист, економіст-плановик Декоратор-оформлювач, скульптор-виконавець Вища освіта Зооінже-нер, агроном, ветлікар Інженер-технолог, інженер- електрик Учитель, інженер-організатор Інженер- економіст, редактор Художник-конструктор, дизайнер МАЙБУТНЯ ПРОФЕСІЯ МОЄЇ ДИТИНИ Для роботи з учнем, профорієнтатору необхідно знати, що думають про дітей їх батьки. Суттєву допомогу в пізнанні ділових, характерологічних та моральних якостей, інтересів, схильностей школярів може дати анкета-характеристика, яку пропонують заповнити батькам. У ній фіксується позиція батьків щодо спрямування діяльності дитини та способу отримання нею майбутньої професії. П.І.Б. __________________________________________________ Характеристика дитини Особливості виконання домашньої роботи (необхідне підкреслити або дописати): дотримується режиму, добросовісний, охайний, самостійний, використовує допомогу батьків, товаришів.______________________ Товариський (необхідне підкреслити): риса виявляється яскраво, посередньо, слабко. Чуйний (необхідне підкреслити): риса виявляється яскраво, посередньо, слабко. Улюблені заняття: _________________________________________ Нецікаві заняття:___________________________________________ Загальний стан здоров'я:________________________ Перенесені хвороби і травми:_________________________________ Який шлях отримання професії ви рекомендуєте своїй дитині (необхідне підкреслити): • закінчити 9 класів та ПТУ; • закінчити 9 класів і технікум; • закінчити одинадцять класів та інститут; • закінчити одинадцять класів та технікум. Професія або сфера діяльності, яку ви рекомендуєте своїй дитині___ Чи погоджується дитина з рекомендацією? — Так. — Ні. Чи відповідає ця професія індивідуальним схильностям учня (вкажіть, яким саме).___________________________________________________ Які якості необхідно розвивати вашій дитині, щоб повніше відповідати цій професії?_________________________________________________ Якщо вашій дитині не вдасться вступити до рекомендованого вами навчального закладу, що ви порадите їй зробити?___________________ Якщо порадите вступити до іншого навчального закладу й оволодіти іншою професією, то вкажіть, якою саме__________________________ «___»__________200 р. Підпис______________ Додаток 2.6. Додаток 2.8. Додаток 2.9. PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020