.

Адаптація України у сфері міжнародного оподаткування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
292 2354
Скачать документ

Реферат на тему:

Адаптація України у сфері міжнародного оподаткування

В Україні створено податкову систему, яка за своїм складом та
структурою подібна до податкових систем розвинутих європейських країн.
Закони з питань оподаткування розроблено з урахуванням норм
європейського податкового законодавства, а також аспектів податкової
політики ГАТТ/СОТ та інших міжнародних економічних організацій.

На відміну від країн ЄС податкова система України не є інструментом
підвищення конкурентоспроможності держави, не сприяє зростанню
економічної активності суб’єктів господарювання. Існуюча система
формування державних доходів відображає недосконалість перехідної
економіки та має переважно фіскальний характер. Ринкове реформування
економіки супроводжувалося неодноразовими спробами удосконалити
податкову систему шляхом прийняття окремих законодавчих актів, що були
недостатньо адекватними стану економіки, характерними рисами якої є
структурні диспропорції, наявність значних обсягів тіньових оборотів,
платіжна криза.

Разом з тим Україна підтримує стосунки у сфері оподаткування з іншими
державами, які застосовують діючі в усьому світі стандарти, розроблені
Організацією економічного співробітництва та розвитку і Організацією
Об’єднаних Націй, завдяки чому забезпечується адаптація законодавства
України у сфері міжнародного оподаткування до законодавства інших країн.
[1]

Центральним напрямом реформування податкової системи України, починаючи
з 1995 року, є зниження податкового навантаження на економіку. Внаслідок
здійснення послідовних кроків, спрямованих на вирішення цього завдання,
знижено ставки основних податків – ПДВ з 28 до 20% ,  податку на
прибуток підприємств з 30 до 25%, а також запроваджено пропорційне
оподаткування доходів громадян за ставкою 15% (з 1.01.2004 до 31.12.2006
– 13%) і зменшено нарахування на фонд заробітної плати до соціальних
фондів з 51 до 47,5% (1997 р.) і до 37,5% (в середньому на сьогодні). В
результаті податкові ставки, за якими справляються акцизний збір і
податок з доходів фізичних осіб в Україні, знаходяться на рівні значно
нижчому, ніж у країнах – членах ЄС. Ставка податку на прибуток
підприємств є нижчою, ніж у розвинутих країнах – членах ЄС (в середньому
30,1%), але вищою, ніж у країнах – нових членах ЄС (в середньому 20,6%).
Ставка ПДВ перевищує середній рівень як в розвинутих країнах, так і в
країнах – нових членах ЄС.[4; 56-57]

Частка прибуткового податку в прибутках бюджету в 90-х роках у США, за
підрахунками Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР,
OECD), складала понад 35%, а наприкінці 80-х – понад 45%, у
Великобританії і більшості країн континентальної Західної Європи ця
частка коливається в межах 25-30%. Своєрідний рекорд належить країнам
Північної Європи, де з відрахувань прибуткового податку формується до
50% прибутків державного бюджету; до того ж, прибутки громадян цих країн
оподатковуються муніципальними і церковними податками, а також зборами в
соціальні фонди.

Практично у всіх країнах із податкової бази виключаються витрати,
пов’язані з одержанням прибутку, дивіденди, відсотки, аліменти і
подібне. Слід зазначити, що реформа податкової системи в 90-і роки стала
повальним явищем практично в усіх державах.

Відповідно до результатів дослідження, проведеного Центральним
економіко-математичним інститутом (ЦЕМІ) російської Академії наук (на
жаль, вітчизняна наука не одержує фінансування на подібні дослідження),
основними тенденціями зміни податкових ставок у Західної Європі є:
зниження ставок податків на прибутки корпорацій, підвищення ставок ПДВ і
ставок соціальних платежів, невелике збільшення неоподатковуваного
індивідуального доходу і зниження ставок індивідуального прибуткового
податку; у Росії в 1992-95 р. спостерігалися в основному протилежні
тенденції: ріст ставок податку на прибуток, зниження ставки ПДВ,
підвищення сукупної ставки нарахувань на заробітну плат. В 1996-1997 р.
істотних зміни більшості ставок не відбулося, але був скасований
спецподаток і податок на наднормативний фонд оплати праці. Лише 2000
року був початий процес прийняття нового Податкового кодексу, і
насамперед проведена згадувана реформа податку на доходи громадян.[6;
23]

Відмінності у значеннях ставок прибуткового податку у світі дуже значні:
від мінімальної ставки – 3,1% у Швейцарії до 42% у Данії (у середньому
20,4%), а максимальної ставки – від 35,7% до 63% у тих же країнах (у
середньому 51,1%). У США максимальна ставка нижча і становить 31%. За
даними ЦЕМІ РАН, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р. мінімальна ставка
зросла в 5 країнах, понизилася в 10 країнах, не змінилася в 2 країнах,
максимальна ставка підвищилася в 5 країнах, понизилася в 7 країнах і не
змінилася в 5 країнах. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. мінімальна
ставка підвищилася в 2 країнах, знизилася в 5 країнах; максимальна
ставка понизилася в 3 країнах, підвищилася в 4 країнах, а в більшості
країн ставки залишилися без змін. У середньому простежується тенденція
до невеликого зменшення ставок індивідуального податку на дохід
(мінімальної на 2,2 пункти, максимальної – на 2,9 пункти). Найбільш
істотне зменшення ставок у Норвегії, Данії, Фінляндії й Ірландії, де
вони були вищими, ніж в інших країнах Європи. Досить значно підвищилися
податкові ставки в Бельгії і Німеччині через уведення надбавок до
прибуткового податку. Слід зазначити, що в більшості країн щорічно або
раз на два роки коректуються податкові інтервали в зв’язку з інфляцією.
У країнах, де застосовувалися шкали з великою кількістю інтервалів –
10-20, до 1997 р. відбулося їхнє скорочення до 5-10. Більше 10
податкових інтервалів встановлене в Греції (15) і Люксембурзі (17).
Середнє число інтервалів по країнах Західної Європи дорівнює 7.

Сукупні ставки соціальних платежів, що являють собою суму усіх видів
нарахувань на заробітну плату, у 1995 р. у порівнянні з 1991 р.
збільшилися для роботодавців у 8 країнах, для працівників – у 12
країнах, залишилися незмінними відповідно в 2 і 4 країнах і зменшилися в
7 країнах і в 1 країні. У 1997 р. у порівнянні з 1995 р. ставки
соціальних платежів окремо для роботодавців і для працівників зросли в 7
країнах, а знизилися в 4 країнах. Середня ставка по 17 країнах Європи
(без Ісландії) склала в 1997 р. для наймачів 22,4% (ріст на 0,5 пункту в
порівнянні з 1991 р.) , а для працівників – 11,9% (ріст на 2,4 пункти).
Незважена середня сукупна ставка виросла на 3,6 пункти і склала 34,3%.
Це означає, що превалює тенденція до росту ставок соціальних платежів.
Слід зазначити, що в тих 11 країнах, де соціальні податки стягуються по
окремих ставках на різні потреби, ріст сукупної ставки відбувався за
рахунок збільшення відрахувань на страхування безробіття при зниженні
відрахувань на медичне страхування.[3;10]

$

gd? u

внески, що знижує ступінь оподатковування високих заробітків. Межі
варіюються від 23 тисяч до 88 тисяч доларів США в рік (приблизно від 1
до 3 середніх заробітних плат). У зв’язку з інфляцією і ростом
заробітків ці границі, як правило, щорічно підвищуються на 5-10%, а за
період 1991-1997 р. вони в середньому збільшилися в 1,6 рази.

Таким чином, розвинуті країни продовжують політику “соціальної держави”,
залишаючи незмінними або збільшуючи відрахування в спеціальні фонди,
однак одночасно роблять спробу стимулювати збільшення доходів, знижуючи
ставки власне прибуткового податку. Як видно, ставки прибуткового
податку в Україні порівнянні зі ставками в найменш ліберальних у цьому
відношенні країнах Північної Європи, а ставки відрахувань у соціальні
фонди навіть перевищують скандинавські аналоги. При цьому невиправдано
низькими залишаються рівні прибутків, що оподатковуються високими
ставками. З урахуванням інфляції це приводить до щорічного падіння
реальних прибутків: відповідно до підрахунків економістів програми
TACIS, у 1999 році ставка податку на дохід, стягнутий з еквівалента 100
доларів, досягла рівня оподатковування… 300 доларів у 1995 році.
Беручи до уваги, що за українським законодавством підприємство, бажаючи
виплатити працівнику “чистими” еквівалент 100 доларів, повинно
передбачити в бюджеті еквівалент ще понад 72 доларів на прибутковий
податок, соціальні відрахування і нарахування на фонд зарплати, не
дивно, що зарплати вважають за краще тримати низькими або виплачувати їх
у “тіні”, вивертаючись у всіляких схемах.

Те, що необхідно стимулювати зростання доходів населення України,
визнається усіма – від уряду і депутатів до експертів-економістів
незалежно від громадянства. Але страх загубити існуючі доходи бюджету
змушує чіплятися за грабіжницькі ставки і податкові діапазони.[1]

Російський досвід дуже цікавий і міг би багато в чому бути використаний
Україною. Однак варто визнати і той факт, що єдина ставка прибуткового
податку в сьогоднішньому світі – швидке виняток, ніж правило.
Законодавці в ХХ столітті – і особливо після Великої Депресії і II
Світової війни – притримуються принципу справедливості і солідарності:
якщо більше заробив, більше поділись із суспільством – в обмін на
ефективність наданих суспільством публічних послуг. Крім чисто
економічного ефекту (збільшення надходжень у бюджет), така політика
сприяє легітимізації влади, підтримці її виборцями, більшість із яких
вірить в обов’язок багатих ділитися. Тому в переважній більшості країн
застосовується прогресивна шкала оподаткування доходів.

Цікаво також оглянути досвід іншого сусіди України – Туреччини,
демографічні показники якої схожі з українськими, а економічні набагато
Україну випереджають.

Від податку звільняються люди “вільних професій” (художники,
письменники, винахідники і т.п.), доходи від здачі в оренду житлових
приміщень, кошти, що спрямовуються на інвестиції, а також традиційний
набір “витрат, пов’язаних з одержанням доходу”, витрат на утримування
непрацюючих членів родини, соціальні виплати, відсотки і т.д.[2;65]

Таким чином, для систем оподатковування доходів у сучасних країнах
характерні досить високий неоподатковуваний мінімум, значні податкові
діапазони (інтервали в значеннях доходів, оподатковуваних за однією
ставкою), обкладання малих і средньо-малих доходів за низькою ставкою. У
свій час автори податкового законодавства цих країн не побоялися
відмовитися від “визискування бідних”, і в результаті одержали і високий
рівень доходів громадян, і значні надходження в бюджет.

У цілому, досвід сусідів України свідчить про те, що побоювання
“бюджетних втрат” у результаті відмови від “визискування бідних” не
мають під собою ґрунту. Як відомо з давніх часів, краще зібрати небагато
з багатьох, ніж у деяких побагато.

Недоліком податкової системи України є те, що вона характеризується
передусім фіскальною спрямованістю, що є лейтмотивом більшості змін, які
вносяться до податкового законодавства. Водночас її регулююча функція не
зорієнтована на стале економічне зростання. Значне податкове
навантаження на виробництво та недостатнє податкове навантаження за
використання природних ресурсів негативно впливає на розвиток економіки.
Це не сприяє також посиленню позиції країни щодо податкової конкуренції,
особливо враховуючи ті зміни, що відбуваються в податкових системах
колишніх соціалістичних держав – нових членів ЄС, де в процесі
проведення податкових реформ вдалося знизити податкове навантаження на
капітал. У 2003 році в Литві, Естонії та Словаччині капітал
оподатковувався за нижчими середніми ефективними ставками, ніж праця та
споживання.

В європейських країнах розвиток оподаткування, у тому числі зміни
фіскальної ефективності окремих податків і загального рівня
оподаткування економіки, відбувався більш плавно і поступово, що
створювало стабільні умови для бізнесу. Зокрема, протягом 1995-2002 рр.
лише в нових-країнах  членах ЄС спостерігались значні коливання
перерозподілу ВВП через податкову систему та соціальні фонди
(максимальне – 8,5 відсоткових пункти у Словаччині). Однак вони
відбувались протягом семи років, а не одного, як в Україні. Серед
розвинутих країн максимальні коливання рівня перерозподілу ВВП через
податкову систему та соціальні фонди  мали місце в Греції – 3,6
відсоткових пункти. В середньому по 15 країнах-членах ЄС вони були на
рівні 0,5 відсоткового пункту. Вищезазначене свідчить про проведення в
цих країнах більш виваженої податкової політики.

В Україні потрібно знизити ставки податку на прибуток і ПДВ до 20% і 18%
відповідно, прийняти єдиний соціальний податок, про який так довго
говорять. Знизити ставки «основних» податків – податку на прибуток, ПДВ
і акцизу, що зменшить навантаження на бізнес у цілому. Це дозволить
використовувати кошти на підвищення ефективності виробничої діяльності,
підсилить інвестиційні процеси, стимулюватиме розвиток економіки.
Одночасно для вирівнювання надходжень до бюджету потрібно ввести податок
на нерухомість (ставка від 0,05 до 0,1% від оцінної вартості об’єкта). В
умовах поступової передачі навантаження по вирішенню соціальних питань
на місцеві рівні даний податок не буде зайвим для місцевих бюджетів.
Прийняття Податкового кодексу, удосконалення порядку здачі й обробки
податкової звітності, впровадження дійового механізму обслуговування
платників податків –  це зменшить кількість перевірок, пришвидшиться
процес відшкодування ПДВ. Усе це дозволить у значній мірі знизити
корупційні ризики.[1]

Література:

www.minfin.gov.ua

Воловик Е. Налоговое обозрение (отрывок) // Финансовая газета, № 45,
03.11.2004.

Загорський В.С., Благун І.Г. Принципи функціонування податкової системи
ринкового типу // Фінанси України, № 10, 2003.

Податкова політика в Європейському Союзі / Пер. з англ. В. Мардак. – К.,
Представництво Європ. комісії в Україні, 2001.

Румянцев А. Гармонизация налоговых систем стран-членов Европейского
Союза // Экономика и жизнь, 1995.

Толстопятенко Г.П. Европейское налоговое право. – М., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020