Реферат на тему:
Проблеми підвищення енергоефективності економіки
Поняття енергоефективності тісно пов‘язане з поняттям
«енергозбереження». Згідно Закону України «Про енергозбереження»:
енергозбереження – діяльність (організаційна, наукова, практична,
інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне
витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних
ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням
технічних, економічних та правових методів [1]. Енергоефективність слід
розуміти як такий стан економіки, який дозволяє максимально ефективно
використовувати наявні енергетичні ресурси, спираючись на існуючий
технологічний уклад. Таким чином, енергоефективність є якісним
показником ступеня розвитку національної економіки, а енергозбереження –
це кількісна характеристика зменшення використання одного показника
відносно іншого.
Основним із показників, який дозволяє визначити енергетичну ефективність
економіки країни, виступає енергоємність валового внутрішнього продукту
(ВВП). Він визначається як відношення кількості спожитих
паливно-енергетичних ресурсів до валового внутрішнього продукту країни.
Для співставлення показників різних країн враховують розбіжність
офіційних курсів національних валют стосовно їх паритету реальної
купівельної спроможності (ПКС). Це дає можливість співставити показники
країн з різними внутрішніми цінами та різними доходами.
Показник енергоємності ВВП України за останні роки в декілька разів
перевищує аналогічний показник індустріально розвинених країн. За
підсумками 9 місяців 2007 року енергоємність ВВП в Україні склала 0,80
кг умовного палива на 1 дол. Цей показник є сьогодні найвищим серед
країн Європи. Зокрема в Польщі енергоємність ВВП складає 0,34 кг
у.п/дол., Угорщині – 0,30, Німеччині – 0,26, Великобританії – 0,23 [2].
Така ситуація з енергоємністю ВВП об‘єктивно обмежує
конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем
на економіку країни, тим більше в умовах залежності від зовнішніх
постачальників ресурсів. На відміну від розвинених країн, де
енергозбереження є питанням енергетичної та екологічної доцільності, для
України це питання національної безпеки.
???????????ження механізмів реалізації положень Кіотського протоколу
[3]. Слід зазначити, що на даний момент розробкою системи чинників
переважно займаються різні міжнародні агентства, кожне з яких формує
систему показників та індикаторів виходячи із своїх завдань та бачення
проблеми. Формування системи факторів впливу на показник
енергоефективності повинно сприяти визначенню напрямів державного впливу
та формування дієвої програми енергоефективного розвитку економіки.
Енергетична проблема завжди гостро стояла перед економікою України.
Першу паливно-енергетичну кризу 70-х років Україна пережила в складі
СРСР, де вона була форпостом індустріалізації на основі дешевих
енергоресурсів, а енергоємність її ВВП була на 25% вища за
середньосоюзну. Суттєвих кроків по зменшенню енергоємності ВВП не було
зроблено, оскільки впродовж 1975-1990 років цей показник зменшився лише
на 16% [4]. Підвищення цін на енергоносії виявило низьку ефективність
національної економіки, побудованої на засадах екстенсивного
використання енергоресурсів. Низькі ціни на газ впродовж 90-х років ХХ
століття відіграли роль своєрідного інгібітора оновлення
матеріально-технічної бази. Відсутність стимулів до зменшення
енергоспоживання призвело до того, що українські підприємства не
здійснили модернізацію виробничого обладнання, спрямовану на
енергозбереження. Економіка України виявилася не готовою до високих цін
на енергоносії і цілком залежною від них.
Вивчення проблеми енергоефективності приводить нас до розуміння
необхідності енергозбереження на усіх стадіях – виробництво,
транспортування та споживання енергетичних ресурсів. Кожна стадія
потребує детального вивчення на предмет факторів впливу та можливості
максимально ефективного використання ресурсів.
Наслідком вирішення проблеми енергоефективності повинно стати:
1. Забезпечення за нормальної ситуації безперебійного постачання
споживачам доступних енергоресурсів належної якості, а в екстремальних
умовах – задоволення мінімально необхідного попиту соціально-значущих
споживачів;
2. Ефективне використання енергоресурсів, що сприятиме переведенню
держави на енергозберігальний шлях розвитку та зменшення енергоємності
виробництва товарів та послуг;
3. Задоволення вимог економічної, виробничої, екологічно та соціальної
безпеки.
Література:
Закон України «Про енергозбереження» // Відомості Верховної Ради. –
1994. – №30.
http://www.naer.gov.ua
Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй
про зміну клімату. // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/
Жовтянський В.А., Стогній Б.С. Енергоефективність в Україні: мала
проблема великої економіки? // Дзеркало тижня. – 2004. – №47 (522).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
