Реферат на тему:
Проблеми розвитку наукового потенціалу регіонів України
У реалізації інноваційної стратегії розвитку регіонів України важливу
роль відіграє їх науковий потенціал. Особливість сучасного етапу
розвитку регіонів України полягає у трансформації наукового потенціалу
згідно з ринковими перетвореннями всієї системи соціально-економічних
відносин і його адаптацією до ринкових умов, а також з об’єктивними
змінами, які відбуваються у світовому масштабі внаслідок переходу до
створення постіндустріального суспільства. Дослідження свідчать, що
поряд із поглибленням диференціації соціально-економічного розвитку
регіонів відбувається й посилення нерівномірності розміщення та розвитку
наукового потенціалу, який розглядається як основа забезпечення їх
конкурентоспроможності, важлива складова регіональних інноваційних
систем.
До основних проблем розвитку наукового потенціалу регіонів слід
віднести:
• зміну структури наукового потенціалу під час скорочення попиту на
інноваційні види діяльності та зміну ролі секторів науки (академічного,
галузевого, заводського, сектора вищої освіти) у забезпеченні
інноваційних потреб регіонального виробника, необхідність їх адаптації
до нових умов функціонування;
• незбалансованість напрямів наукових досліджень (потенційних
можливостей) і регіональних потреб у науковому супроводі. Разом із тим
обмеженими є розроблення світового рівня та попит із боку споживачів
інших регіонів й іноземних країн; обмежені міжнародні контакти;
• суперечність між необхідністю підтримки конкурентних переваг суб’єктів
господарювання на міжнародних та внутрішніх ринках і повільною динамікою
розвитку інноваційного підприємництва, що не забезпечує зростання
обсягів наукомісткої продукції, а відтак украй низьким залишається
рівень наукомісткості внутрішнього валового продукту та продуктивності
національної економіки в цілому.
• принципова зміна умов фінансування наукових досліджень і доступності
джерел фінансування інноваційних процесів, що практично створює
передумови якщо не знищення, то поступової деградації наявного наукового
потенціалу, особливо у регіонах із низьким рівнем розвитку. За умов
позитивної динаміки фінансування наукових досліджень основним джерелом
фінансування залишаються насамперед власні кошти підприємств;
• нерозвиненість ринку інновацій, який у регіональному середовищі
виконує важливі регулюючі функції: служить осередком здійснення
науково-технічної політики; формує економічні важелі впливу на
виробників і споживачів нововведень (через ціни, проценти, пільги й
ін.); зумовлює розвиток того або іншого виробництва; формує вимоги до
нововведень із боку бізнесу; безпосередньо регулює виробництво через
активний попит на інвестиційні товари, призначені для підприємницьких
проектів;
• відсутність належної ринкової інфраструктури, що забезпечує
комерціалізацію наукового продукту та інноваційний процес у цілому.
?вимогам трансформаційних перетворень, змісту інтеграційних процесів,
визначеній траєкторії інноваційного розвитку країни в цілому. Безумовно,
міжрегіональна диференціація наукового потенціалу має об’єктивний
характер, проте цей процес необхідно утримувати в економічно доцільних і
соціально прийнятних межах із тим, щоб, з одного боку, забезпечити
здатність територій до саморозвитку, а з іншого – попередити втрату
наукового потенціалу, зберегти його здатність продукувати інноваційну
продукцію та забезпечувати інноваційну конкурентоспроможність регіону.
Наявні потенційні можливості наукового сектора регіонів поки що можна
оцінювати як достатні для їх розвитку, певною мірою вони можуть
забезпечити науковий супровід найважливіших напрямів регіонального
розвитку за умов створення відповідних стимулів із боку державних і
регіональних органів влади, а також підвищення зацікавленості
організацій та установ – потенційних споживачів інноваційного продукту.
Така ситуація вимагає переосмислення концептуальних основ та механізмів
формування і реалізації державної науково-технічної політики, визначення
нових принципів організації регіональної науки й регіональної
інноваційної політики.
Розвиток регіональних інноваційних структур (технополісів, технопарків,
наукових парків, наукових інкубаторів, інноваційних та наукових центрів
тощо) як прогресивних форм територіальної організації продуктивних сил
визначається як наявним виробничим, так і науковим потенціалом
території, передбачає їх активне співробітництво з органами виконавчої
влади (центральної та регіональної). Важливо, щоб перспективна схема
активізації наукової діяльності регіону була узгоджена зі стратегічними
цілями та пріоритетами його соціально-економічного розвитку, а розробка
спеціальних механізмів впливу держави на інноваційний розвиток повинна
враховувати перспективи розвитку й наукового потенціалу регіонів.
Досвід розвинутих країн свідчить про те, що принципово нових стимулів
регіональному розвиткові може надати впровадження таких механізмів
впливу, що спрямовані на посилення наукової складової діяльності вищої
освіти, в тому числі на розвиток університетської науки. Істотне
розширення повноважень та економічних можливостей органів місцевого
самоврядування у створенні регіональних інноваційних форм територіальної
організації продуктивних сил дасть змогу активно впливати через
економічні важелі на інноваційну спроможність регіонів з метою
поступового виходу до інноваційного вектора розвитку.
Література:
Данилишин Б., Чижова В. Науково-інноваційне забезпечення сталого
економічного розвитку України // Економіка України. – 2004. – №5. – С.
4-11.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
