Реферат на тему:
Модель інвестиційно-інноваційного розвитку підприємства України
Реалії сучасного розвитку провідних країн світу доводять, що основними
його чинниками є інноваційні – високі технології, нова техніка, нова
організація праці і виробництва, нова мотивація підприємницької
діяльності. Саме вони забезпечують економічну стійкість мікро- і
макросистем, їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на
світовому ринках.
Вихід економіки України із затяжної кризи і перші ознаки пожвавлення
економічної активності логічно поставили запитання про джерела
економічного зростання і обриси моделі для забезпечення його сталої
динаміки. Такою моделлю була визначена інвестиційно-інноваційна. Ця
модель була покликана забезпечити завершення структурної перебудови
економіки і прискорення темпів її росту, досягнення високої
конкурентоспроможності на світовому ринку шляхом збільшення експорту
високотехнологічної продукції.
Методологічні підходи, окреслені класичною економічною теорією,
визначають, що у ринковій економіці вихід з кризи на траєкторію
зростання пов’язаний з оновленням основного капіталу, яке здійснюється
задля зниження витрат виробництва, збільшення обсягів випуску і
збільшення прибутків.
Інноваційні процеси, поширення високотехнологічних виробництв стали
неодмінним атрибутом стратегії сучасного економічного зростання. Вони
безпосередньо пов’язані з динамікою інвестиційної та загальної
економічної активності. Інновації у вигляді нових конкурентоспроможних
технологій і товарів забезпечують до 90% приросту ВВП промислово
розвинених країн світу. Оскільки з 2000 р. в Україні спостерігається
економічне пожвавлення, слід було б очікувати також інвестиційного
пожвавлення та інноваційного оновлення у нашій країні.
Світова практика доводить, що для забезпечення стабільного зростання
інвестиції повинні становити 19-25% ВВП [1, с. 107]. В Україні ж цей
показник протягом трансформаційного періоду мав тенденцію до скорочення
– з 18,6% у 1990 р. до 14,7% у 2003 р. У промислово розвинених країнах
питома вага витрат на наукові та науково-технічні розробки у ВВП
становить приблизно 3%, в Україні – маже втричі менше: 1,23% у 2004 р.,
0,97% – у 2006 р.
Серед негативних тенденцій, які знаменують триваючу деіндустріалізацію,
слід також відзначити зростання питомої ваги низькотехнологічних
галузей. Щоправда, у 2006 р. з’являється тенденція до зниження частки
галузей паливно-енергетичного комплексу, а прогнозоване на 2011 р.
зниження становить 35% [2]
Проявом неефективності інвестиційної та інноваційної політики можна
вважати й те, що найдинамічнішим видом економічної діяльності в Україні
у 2006 р. була роздрібна торгівля – її приріст склав 24,8% [2], при
цьому ця динаміка була зумовлена невиробничими. Відтак вітчизняна
економіка демонструє парадоксальні результати – серед країн СНД вона
передостання за економічним розвитком, але перша за роздрібним
товарообігом.
t
?????????y?оміки аналітики насамперед називають посилення податкового
навантаження; скорочення майже вдвічі державних інвестицій; монетарну
політику із суттєвою монетарною складовою інфляції.
За обставин гальмування інвестиційного попиту природно знижується попит
і на інноваційний продукт. Лише з 2000-2005 рр. число промислових
підприємств, які проваджували інновації, скоротилося на 45,7% – з 1491 у
2000 р. до 810 у 2005 р. У 2006 р. інноваційною діяльністю у
промисловості займалося 981 підприємств, питома вага яких у загальній
кількості підприємств становить всього 9,4%.
Між тим досвід інноваційно активних підприємств показує, що впровадження
інновацій суттєво впливає на їх економічні показники: понад 90% таких
підприємств одержали приріст обсягів випуску, 40% замінили застарілу
продукцію на нові її види, понад 30% – знизили матеріало- та
енергомісткість продукції, 25% – впровадили нові технології
природоохоронного типу [3]
Інноваційний розвиток гальмується і станом кадрового наукового
потенціалу країни. Вітчизняна забезпеченість науковими кадрами з
розрахунку на 1000 чол. зайнятого населення є нижчою порівняно із США та
Японією – у 2 рази, Німеччиною та Францією – у 1,7 рази.
Низький рівень оплати праці, недосконалість системи захисту
інтелектуальної власності, неможливість реалізувати свої творчі
здібності обумовлюють недостатню мотивацію до інтелектуальної праці, а
відтак впливають на стан інноваційного розвитку економіки. Ці ж причини
зумовили масовий „відплив інтелекту” з України. Тому стратегічним
завданням економічної політики повинно стати формування механізмів, у
тому числі ринкових, здатних створювати адекватні стимули для інновацій.
Водночас досвід розвинених країн виявив досить ефективний спосіб
залучення до інноваційного процесу всіх основних його суб’єктів –
держави, великих корпорацій і малих форм бізнесу – венчурний механізм
інвестування інновацій.
Отже, синтез вищезазначеного дає підставу для наступних висновків.
Практичне втілення інвестиційно-інноваційної моделі економічного
розвитку сьогодні вимагає від реальної економічної політики використання
важелів ринкового механізму і переходу на принципи державного
інтервенціонізму. Визначення основних напрямів і шляхів державного
впливу на інноваційну сферу повинно враховувати норми і досвід
розвинених країн світу, у т.ч. досвід інноваційного розвитку за рахунок
венчурного фінансування. При цьому саме держава повинна стати
ініціатором створення адекватного економічного клімату не лише для
ефективного використання інновацій, але й для їх продукування.
Література:
1. Пересада А.А. Реалізація інвестиційних проектів в Україні // Фінанси
України. – 2004. – № 3. – с .107.
2. Виробництво інноваційної продукції в Україні у 2006 році //
HYPERLINK “http://www.rbc.ua/” http://www.rbc.ua/
3. Чечетов М. Інноваційна складова ринкової трансформації // Економіка
України. – 2004. – № 11. – с. 4-14.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
