Реферат на тему:
Загальні особливості невиплати дивідендів
Питання виплати дивідендів було і залишається найбільш проблемним при
дослідженні правової та економічної природи діяльності акціонерних
товариств. Але, більш актуальним для вітчизняного досвіду є питання
невиплати дивідендів. Це обумовлено декількома причинами – по-перше,
специфікою діяльності вітчизняних компаній, по-друге, специфікою природи
корпоративного права акціонерів.
Платити дивіденди чи ні – це питання виникало завжди, на всіх етапах
розвитку акціонерної форми господарювання. З одного боку, будь-яке
товариство, як зазначає світова практика, зацікавлена у виплаті
дивідендів. Це робить акції компаній більш привабливими для потенційних
акціонерів, а інвестори звертають на них увагу. У таких розвинутих
країнах як США, Японія, країнах Європи регулярна виплата дивідендів є
одним із простих та ефективних способів залучення додаткового капіталу,
адже рейтинг компанії за умови стабільної виплати дивідендів значно
підвищується.
Але, є й інша точка зору – майже століття назад німецький фінансист Карл
Фюрстенберг сказав фразу, яка увійшла до збірника афоризмів: «Акціонери
– глупий та зухвалий народ. Глупий – тому що купує акції, зухвалий –
тому що бажає отримати дивіденди» [3]. Тобто, не всі вважають дивідендні
виплати очевидними, необхідними та дійсно привабливими для акціонера.
Існує декілька доводів на користь невиплати дивідендів:
– дивіденд не можна розглядати як джерело постійного доходу, зважаючи на
можливість погіршення стану компанії або необхідність капіталізації
акціонерного товариства;
– високі ставки оподаткування дивідендних виплат роблять непривабливим
їх отримання;
– можливість вкладення коштів у розвиток компанії є більш привабливою
аніж задоволення потреб акціонерів.
У той же час, які б не були доводи на користь дивідендних невиплат,
акціонери все одно вимагають задоволення їх потреб у отриманні належного
доходу, тобто дивідендів. І відмову акціонерного товариства виконувати
свої зобов’язання розглядають як порушення законних прав та інтересів.
Але сама по собі невиплата дивідендів не є порушенням прав акціонерів,
якщо підставою для цього було відповідне рішення загальних зборів
акціонерів. Порушення матиме місце, якщо дивіденди були нараховані, але
не виплачені акціонерам. Також порушенням вважається виплата способом
іншим на відміну від зазначеного у статуті та так зване «затягування»
строків виплати дивідендів.
|
?????????oe?док, форму та граничний термін виплати дивідендів
акціонерам, а й зазначає, що у разі недотримання розроблених положень
щодо виплати дивідендів, акціонер може через суд вимагати дотримання
належних йому прав [2].
Зважаючи на те, що проект Закону України «Про акціонерні товариства»
прийнято лише у першому читанні, ще зарано говорити про можливість
акціонерів відстоювати свої права і про відповідальність емітентів перед
акціонерами.
Загалом особою, яка винна у невиплаті дивідендів, вважають, перш за все,
емітента. Але це не завжди так. Існують різні обставини, коли винною
особою можна визнати як емітента, так і акціонера [1]. По-перше, існують
умови, за яких товариство не має права оголошувати та виплачувати
дивіденди . Тобто існує так зване правило «стоп-дивіденди»:
до повної оплати статутного капіталу;
наявність податкового боргу;
є ознаки неплатоспроможності або неспроможності компанії;
акції викуплені самим акціонерним товариством;
зменшення вартості чистих активів до розміру, меншого від розміру
статутного капіталу та резервного фонду.
По-друге, емітент корпоративних прав не зміг виконати покладених на
нього зобов’язань через дії самого акціонера:
акціонер не цікавиться «життям» компанії;
ігнорування письмового сповіщення про нарахування дивідендів;
відсутність акціонера у період проведення дивідендних виплат без
поважних причин.
За таких умов емітент не може провести дивідендні виплати і виконати
своє зобов’язання перед акціонерами. Але, частіше, винною особою,
безумовно, залишається саме емітент корпоративних прав. Адже на нього
покладено обов’язок побудувати корпоративне управління таким чином, щоб
у кожного з акціонерів виникло бажання хоча б іноді цікавитися
діяльністю та справами товариства. Тому знайти винну особу доволі тяжко.
Але питання залишається відкритим – платити чи ні дивіденди.
Можна сказати лише одне:
дивіденди надають невелику, але впевненість у стабільному фінансовому
стані компанії;
дивіденди, на відміну від капіталізації, для акціонера більш реальні;
дивіденди – це своєрідний доход від акції без фактичного її продажу.
Таким чином, невиплата дивідендів все одно, не дивлячись ні на які
доводи, залишатиметься непривабливою для акціонери, які бажають отримати
свою «синицю у руці», а не сподіватися на «журавля у небі».
Література:
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV.
Керницький А. Права акціонерів, шляхи і ступінь їх захисту // Юридичний
журнал. – 2006. – № 8. – С. 40 – 44.
www.ao-journal.ru.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
