Реферат на тему:
Управління стратегічним потенціалом машинобудівного підприємства
Сучасне машинобудівне підприємство, яке функціонує в умовах ринкових
відносин, в якості одного із основних факторів забезпечення своєї
життєдіяльності, використовує інструмент стратегічного управління, суть
якого полягає в розробці довгострокової програми дій для досягнення
цілей і вирішення завдань з використанням обмеженого обсягу ресурсів.
Входження промислових підприємств України в Систему світової торгівлі в
умовах жорсткої конкуренції зумовлює гостру необхідність організації
стратегічного управління потенціалом як одного із найбільш важливих
елементів удосконалення механізму управління підприємством.
З розвитком економіки та бізнесу змінюється характер та напрями процесів
організації виробництва, реалізації продукції та послуг, інвестування та
конкуренції підприємства. Чітко розроблена стратегія забезпечує
підприємствам виживання в сучасному середовищі, комерційний успіх та
стійкий розвиток.
В умовах конкурентного економічного середовища максимальні можливості
промислового підприємства визначаються не максимальними можливостями
випуску продукції, а спроможністю підприємства передбачити потенційні
зміни в зовнішньому середовищі та готовністю гнучко реагувати на них [5,
с. 45].
В сучасному хаотичному середовищі стратегія підприємства розробляється з
метою максимального використання внутрішнього потенціалу [6, с. 38].
На сьогодні безліч проблем, пов’язаних з формуванням та оцінкою
стратегічного потенціалу підприємств, не лише не вирішені, а, навіть, не
обґрунтовані. Наприклад, в наукових дослідженнях недостатньо чітко
визначені позиції стосовно створення теоретичного підґрунтя для побудови
механізмів формування ефективного функціонуючого стратегічного
потенціалу підприємства і технології їх застосування, а також можливості
адаптації зарубіжного досвіду до умов вітчизняної економіки. Саме тому
розгляд цієї тематики є надзвичайно актуальним і потребує подальшого
дослідження.
Проблема управління потенціалом підприємства в сучасній економічній
науці займає значне місце як в теоретичних дослідженнях, так і в
практичній діяльності менеджерів підприємства. Широкий спектр питань,
пов’язаних з концептуальною основою стратегічного управління в цілому та
розроблення підходів до аналізу потенціалу підприємства, розкривається в
працях Р. Акоффа, І. Ансофа, І. Бланка, К. Боумена, Г. Клейнера,
В. Пономаренко, А. Пушкаря, А. Томпсона, А. Тряпухіна, А. Когана,
М. Портера, М. Мінцберга, А. Ігнатьєвої, А. Бородіна та інших.
Однак з практичної точки зору, недослідженими залишились питання
побудови ефективно функціонуючої системи управління стратегічним
потенціалом підприємства, методологічних основ його формування і
ефективного використання.
Мету дослідження вбачаємо в узагальненні поняття “стратегічний потенціал
підприємства”, дослідженні його характерних рис та етапів його
формування.
В більшості літературних джерел і на практиці використовується термін
стратегічний потенціал підприємства, під яким розуміють сукупність
наявних ресурсів та можливостей для розробки та реалізації стратегії
підприємства.
Т. Йеннер виділяє таке поняття, як стратегічний потенціал успіху, під
яким розуміє поєднання потенціалу успіху підприємства з ринковим
потенціалом. При цьому потенціал успіху розуміють як сукупність ресурсів
та можливостей підприємства, за допомогою яких забезпечуються певні
досягнення, а ринковий потенціал – як можливості зовнішнього середовища
у вигляді запиту, який не задоволений пропозицією, що склалася на ринку
[1, с. 108].
Під стратегічним потенціалом слід розуміти сукупність обмежених наявних
ресурсів та компетенцій підприємства по досягненню глобальних й
стратегічних цілей в майбутньому з урахуванням відповідних умов
зовнішнього середовища.
d
~
розвиток ключових компетенцій, інтеграцію усіх видів діяльності;
конкурентне середовище, особливо ключові компетенції конкурентів та їх
ресурси [3, с. 79], [4, с. 118].
Характерними рисами стратегічного потенціалу є відображення минулого,
тобто сукупності властивостей, нагромаджених системою в процесі її
встановлення та таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та
розвитку; визначення рівня практичного застосування й використання
наявних можливостей; орієнтація на розвиток (на перспективу).
В основу побудови системи управління стратегічним потенціалом
машинобудівного підприємства повинна бути покладена науково обґрунтована
концепція, яка б враховувала особливості діяльності підприємства та його
положення на ринку і стан зовнішнього середовища.
Методи формування стратегічного потенціалу машинобудівного підприємства
доцільно розділяти на дві групи: створення нових ліній у виробництві та
модернізація існуючих.
Першу групу методів доцільно використовувати при сприятливих економічних
умовах, достатній кількості фінансових ресурсів, високому рівні розвитку
інвестиційного комплексу. Друга група методів передбачає оновлення всіх
сторін діяльності підприємства при несприятливих економічних умовах,
зниженому рівні конкурентоспроможності, необхідності ліквідації окремих
недоліків тощо [2, с. 98-99].
Управління стратегічним потенціалом машинобудівного підприємства повинне
включати наступні етапи:
1) формування інформаційного забезпечення та виявлення структури
потенціалу підприємства машинобудівного комплексу:
– виділення процесів і ресурсів, що входять до складу стратегічного
потенціалу, а саме: загальної системи управління, служби маркетингу,
інноваційних змін та складових виробництва продукції машинобудівного
комплексу;
– встановлення місії та цілей організації;
– оперативне управління ресурсами на основі ситуаційного
ресурсно-функціонального підходу;
2) аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища з метою виявлення
конкурентних переваг та слабких сторін підприємства;
3) формування методики діагностики стратегічного потенціалу: кількісна
оцінка складових стратегічного потенціалу, аналіз помилок і похибок,
аналіз життєвого циклу машинобудівного підприємства та його продукції;
4) виявлення синергетичного впливу елементів один на одного та
проведення інтегральної оцінки конкурентоздатності підприємства
(конкурентоспроможності продукції, конкурентних переваг та споживчої
цінності);
5) формування загальної та локальних стратегій машинобудівного
підприємства (планування поточної діяльності, стратегічне планування
виробничої програми);
6) використання механізму контролінгу з метою коригування поставлених
цілей;
7) моніторинг використання стратегічного потенціалу з метою забезпечення
економічної стабільності машинобудівного підприємства.
Таким чином, управління процесом формування стратегічного потенціалу
машинобудівного підприємства в умовах нестабільності та
непередбачуваності подій є надзвичайно важливим, адже дає змогу
проаналізувати вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища та
передбачити наявність потенційних загроз і можливостей їх усунення.
Забезпечення ефективного управління стратегічним потенціалом підприємств
машинобудівного комплексу дасть змогу сформувати сучасні, інтегровані у
світову промисловість макротехнологічні машинобудівні комплекси, здатних
в умовах інтеграції та глобалізації розв’язувати завдання щодо
забезпечення основних секторів реальної економіки інноваційно-ефективною
продукцією власного виробництва, а також збільшення обсягу її експорту.
Список літератури:
1. Йеннер Т. Интеграция маркетинга и стратегического менеджмента //
Проблемы теории и практики управления. – 1997. – №6. – С.106 -111.
2. Лепейко Т.И., Колесников А.А. Управление формированием
стратегическлго потенциала предприятия // Економіка розвитку. – 2004. –
№4. – С.98-101.
3. Микитенко В.В., Ігнатієва І.А. Діагностика стратегічного потенціалу
підприємства // Вісник економічної науки України. – 2005. – № 2. – с.
77-80.
4. Отенко И.П. Стратегическое управление потенциалом предприятия.
Научное издание. – Харьков: Изд. ХНЭУ, 2006. – 256 с.
5. Сатуріна С. Визначення місця стратегічного потенціалу в управлінні
підприємством // Економіст – 2007. – №2. – С. 45-47.
6. Федонін О.С., Рєпіна І.М., Олексик О.І. Потенціал підприємства:
формування та оцінка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 316 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
