Реферат на тему:
Поняття зобов’язання та його роль у цивільному обороті гетьманщини
Зобов’язальне право було основним правовим інститутом цивільного права
Гетьманщини. Воно регулювало майнові відносини феодального суспільства у
сфері виробництва і цивільного обороту, визначало поведінку зацікавлених
осіб, їх правові дії або утримання від них. У житті феодального
суспільства зобов’язання мали важливе значення. По-перше, вони служили
специфічними юридичними формами майнових відносин; по-друге, за їх
допомогою забезпечувалося здійснення особистих і майнових відносин. З
розвитком економіки, товарно-грошових відносин зростали роль і значення
зобов’язань. Особливо це спостерігалося в першій половині XVIII ст.
Розвинена приватна власність, різноманітні майнові відносини давали дуже
багату юридичну практику, яку слід було врегулювати в нормативному
порядку. На підставі багатьох джерел права, які діяли в Гетьманщині,
укладачі “Прав, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р. виробили
високорозвинуте зобов’язальне право, яке широко застосовувалося в
Гетьманщині, а ряд його елементів застосовується і тепер.
У “Правах” 1743 р. зобов’язальне право врегульовано в чотирьох главах:
XIV “Про продаж, купівлю, викуп, дарування і про диспланування, тобто
розпорядження всяким чином маєтками та про різні записи”; XV “Про майно
і речі, які в найом або відкуп віддаються”; XVI “Про борги, заставу,
поруку, поклажу і про арешт”; XXVIII “Про ярмарки, торги, купецькі
договори”. Під зобов’язанням “Права” розуміли право на майно особи,
котра не виконала договір чи заподіяла шкоду. Інакше кажучи,
зобов’язання – це такі правові відносини, згідно з якими одна особа мала
право вимагати від іншої особи вчинення певних дій або утримання від
них. Сторона, що мала право вимагати, називалася кредитором або
вірителем, а сторона, зобов’язана виконати вимогу кредитора, –
боржником. Зміст вимоги кредитора був його правом на певну поведінку
боржника, яка проявлялася в позитивній чи негативній дії. Тому предметом
зобов’язання завжди була дія, що мала певне юридичне значення і певні
правові наслідки. “Права” передбачали правовий захист порушених
зобов’язальних прав.
?????????u?о ніяких прав стосовно кредитора. Прикладом двосторонніх
зобов’язань могли бути договори купівлі-продажу, найму-оренди тощо. У
договорі купівлі-продажу продавець мав право вимагати сплати ціни, але
він також зобов’язаний був передати покупцеві продану річ.
Зобов’язання посідали чільне місце у сфері майнових відносин. Вони
опосередковували всі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів.
Наприклад, виробництво, будівництво, цивільний оборот товарів
здійснювалися у формі цивільно-правового зобов’язання. “Права”
передбачали випадки таких зобов’язань. Якщо особа вчинила злочин, яким,
крім іншої, заподіяла майнову шкоду іншим особам, то вона зобов’язана
була ці збитки відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора.
Укладачі кодексу українського права 1743 р. ретельно розробили процес
регулювання зобов’язально-правових відносин, детально регламентовано
договори, як купівлі-продажу, дарування, обміну, позички, особистого і
майнового найму тощо. Розвинутий характер мало заставне право.
Зобов’язання, як вже зазначалося, захищалася Гетьманською державою.
Проте, якщо згідно зі зобов’язанням минув строк позовної давності /без
поважних причин/, то такий захист не наступав. „Права” розрізняли
давність „земську” стосовно земель, інших нерухомостей і людей та
давність „боргову” щодо заставного майна та боргових зобов’язань. З
аналізу норм „Прав” 1743 р. можна дійти висновку, що кодифікаційній
комісії була відома і набувальна давність. Проте в „Правах”
використовувалася не набувальна, а процесуальна давність. Строк давності
„права” встановлювали десять років для захисту нерухомих речей і три
роки для рухомих речей. В „Правах” було закладено загальне правило за
яким „борг і застава давності не мають”. Передбачалися також випадки
щодо перерви і припинення давності.
Зобов’язання за своєю суттю – це відносини тимчасові, часто
короткотермінові, які через певний час повинні припинятися. Нормальним
способом припинення зобов’язання було їх виконання. Від дисципліни
виконання зобов’язань залежала стійкість цивільного обороту взагалі, в
тому числі Гетьманщини. Тому автори „Прав” 1743 р. приділяли велику
увагу оцінці виконання зобов’язань. Виходячи з аналізу норм „Прав” можна
дійти висновку, що були розроблені загальні правила виконання
зобов’язань, встановлена сувора відповідальність за порушення вимог
виконання. За грошовими зобов’язаннями виконання називалося платежем. До
виконання боржник був пов’язаний зобов’язанням і певною мірою обмежений
у правовій свободі. Обмеженість боржника припинялася виконанням
зобов’язання. Отже зобов’язання, їх правове регулювання посідало важливе
місце в цивільному праві як Гетьманщини, так і в наш час.
Література:
Гончаренко В.Д. Хрестоматія з історії держави і права України. – Київ,
1997.
Кульчицький В.С. З історії української державності. – Львів, 1992.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
