Реферат на тему:
Роль міжкультурного аспекту у викладанні іноземної мови
З розширенням міжнародних зв’язків України відбувається
інтернаціоналізацїя усіх аспектів суспільного життя, іноземна мова є
реально необхідною в різних сферах діяльності людини і вона стає дійовим
фактором соціально-економічного, науково-технічного та
загально-культурного прогресу суспільства. Наша країна чітко визначила
орієнтири на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює
модернізацію освітньої діяльності, приєдналась до Болонського процесу де
передбачається демократизація та гуманізація освіти та обов’язкове
оволодіння студентами однією або двома іноземними мовами.
Гуманізація освіти зумовлює відмову від вузьких прагматичних цілей
вивчення іноземної мови. У сучасних концепціях навчання іноземна мова
розглядається як відображення культури відповідного народу і як засіб
пізнання іншомовні культури, і як засвоєння світових духовних цінностей.
Соціальне замовлення передбачає не тільки формування у студентів, які
вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й
ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та
сучасністю.
Педагогічна наука розглядає країнознавчий компонент змісту освіти як
систему знань про культуру народу-носія мови. Мова – це продукт
культури. Будь-який прояв людської культури, як і культура загалом,
може бути розглянутий як культура спілкування.
Сучасна концепція іншомовної освіти будується на інтегрованому
навчанні мови та культури країн, мова яких вивчається, та на
використанні при цьому національного компоненту, який базується на
знаннях про рідну країну, історію свого народу, його традиціях, звичаях
тощо, тобто на діалозі рідної та іноземної культури. Головна мета такої
освіти – навчання мови через культуру, а культури через мову.
Виходячи з цього обумовлюється актуальність цієї проблеми.
Це слугує передумовою для активізації знань про культурні особливості
країн і народів, мова яких вивчається. Цьому, на наш погляд, всебічно
сприяє міжкультурний підхід до вивчення іноземної мови, яка є важливою
складовою культури народу, що спілкується цією мовою, і засобом передачі
її іншим.
Знайомство з культурою іноземної країни, мову якої викладали, було
однієї з головних завдань ще за часів античності. Викладання класичних
мов, як трактування релігійних текстів, не мислились без
культурознавчого коментування. У викладанні живих мов з кінця XIV
століття на перше місце поряд з усним мовленням висувається ознайомлення
з реаліями країни вивчаємої мови. У нашій країні різні відомості про ту
або іншу державу, мова якої викладається, прийнято називати
країнознавством, у Німеччині культурознавством (kulturkunde), в
Американських навчальних закладах існують курси мови та територій
(language and area), у Французькій методичній школі існує поняття «мова
та цивілізація» (langue et civilisation). Англійськими колегами
використовується теорія linguacultural studies-«лінгвокультурні
дослідження».
B
?????????P?ароду, краще зрозуміти культуру свого народу, підвищує рівень
їхньої освіти, а тим самим адаптує до сучасного освітнього та наукового
простору. С.І. Григоренко у своїй праці відмічає, що введення в процес
викладання іноземної мови елементів країнознавства, зберігають інтерес
до неї на протязі її вивчення.
Богдан Стороха вказує на те, що у досягненні позитивних результатів у
вивченні іноземної мови одним з основних факторів є використання
літератури як чи не найважливішого елементу в системі формування знань
про іншу націю.
Єдність мови і національної культури реалізується в ряді функцій та
принципів. Особливо важливі три функціі, а саме: комунікативна функція –
бути знаряддям передачі інформації від одного учасника акта комунікації
іншому (ця функція при вивченні мови не може бути забезпечена, якщо в
процесі навчання не будуть використані відомості про країну, оскільки
саме вони нерідко визначають змістовний план як усної, так і писемної
мови); культуроносна та накопичувальна.
Перший принцип реалізується в засвоєнні людиною, що виросла в одній
національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої
національної культури. Потрібно не тільки викласти студенту інформацію
про країну, щоб він її запам’ятав, але й сформувати в нього позитивне
відношення до неї.
Другий принцип – формування у навчаючихся позитивної установки до народу
носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів.
Третій принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного
навчального процесу: країнознавча інформація підлягає витягу з природних
форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.
Нарешті, четвертий принцип також пов’язаний з уточненням специфіки
країнознавства: країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному
процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності.
Країнознавчі знання сприяють розвитку загальної ерудиції, що є однією з
важливих передумов забезпечення здатності до міжкультурного спілкування
і досягнення у ньому взаєморозуміння. Однак, як показують наші
дослідження, країнознавча, лінгвокраїнознавча та соціолінгвістична
інформаця, яка міститься у більшості підручників і посібників для
студентів має сталий, загальновідомий характер.Одним із резервів
ефективності міжкультурного аспекту у викладанні іноземноі мови ми
вбачаємо в осучасненні навчальноі літератури відповідно до тенденцій
розвитку суспільства країни, мова якої вивчається, початку XXI ст. з
орієнтуванням на реальне міжкультурне спілкування і максимально цілісне
відображення образу цієї країни. Це відповідатиме і загальноєвропейським
рекомендаціям з мовної освіти щодо навчання іноземних мов .
Список літератури:
Авер’янова Н. Українознавчі основи виховання особистості // Рідна школа,
2000 – № 10 – С.24
Артемчук Т. Про сучасні підходи до вивчення і викладення іноземної мов
// Рідна школа 2003. – № 9. – С. 47
Бех П.О., Биркун Л.В. Концепція викладання іноземних мов в Україні //
Іноземні мови. – 1996. – № 2. – С. 3-8
Білас Л. Реалізація національного компонента змісту освіти у курсі
іноземної мови // Рідна школа. – 2003. – № 9. – С.
Стороха Б. Література як країнознавчий аспект при вивченні іноземної
мови: формування духовного образу нації // Іноземні мови – 2005.- 1.-
С.65-72.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
