Реферат на тему:
Етнографічна діяльність Пантелеймона Куліша
Пантелеймон Куліш – видатна постать української історії. Саме тому
вивчення його життя і діяльності завжди залишається досить актуальним.
Важливою і цікавою у творчій спадщині вченого є його
науково-етнографічна робота.
П. Куліш розпочав науково-етнографічну практику в 1843 р., перебуваючи у
відряджені як співробітник тимчасової комісії для збирання свідчень про
предмети старовини в деяких повітах Київської губернії. Внаслідок чого
розгорнув широку етнографічну програму. На основі перших зібраних
етнографічних матеріалів розпочав літературну діяльність. Так, він
розробив серію „малороссийских рассказов”, що були надруковані в
„Киевлянине” 1840 і 1841 рр. – „О том, что случилось с козаком Бурдюгом
на Зеленой неделе”, „О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов
став”, „Огненный змей”, а також праця „Циган” („Ластівка”, 1841), яку
він написав з оповідання своєї матері [2, 1557]. У 1843 р. вийшов у світ
його історичний роман „Михайло Чернышенко, или Малороссия восемдесят лет
назад”. Це романтичний твір, історичні події відтворені крізь призму
народно-поетичного уявлення минулого, зокрема вираженого в піснях.
П. Куліш здійснював етнографічні розвідки в Правобережній Україні, метою
яких було „вивчити Малоросійські характери в самому гнізді
Малоросійської народності, зібрати пісні, повір‘я і перекази про минуле
в містах, найбільше відомих в історії” [1, 236]. До своїх етнографічних
студій серед простого населення П. Куліш виявляв особливе захоплення та
енергію. Особливу увагу він виявляв до кобзарів, постать яких в той час,
як зазначає К. Грушевська, „стає немов поетичним символом
національності, національної культури й традиції” [4, ХVІІ]. Також його
цікавили лірники, люди похилого віку, сліпі й старці, які, на його
думку, найкраще знали українську старовину.
Під час етнографічних подорожей П. Куліш познайомився із польським
письменником української школи М. Грабовським, до якого завітав у маєток
в с. Олександрівка на Чигиринщині. Михайло Антонович сприяв
етнографічним студіям молодого ученого. У домі польського письменника П.
Куліш написав народну епопею „Україна” (1843), на кшталт Гомерової
„Іліади”, про героїчні подвиги гетьманів та козаків. Ця ідея виникла у
нього під впливом М. Грабовського, який найвище ставив Гомера, як
збирача народної поезії, любив його, вивчав і не раз аналізував разом із
Кулішем. Поема складається із дванадцяти дум: п‘ять дум були народними,
сім – твори самого автора, написані українською мовою на етнографічній
основі. У його масштабній етнографічній програмі 1840-х рр. брав участь
український письменник І. Нечуй-Левицький. Його батько Семен Левицький
збирав і записував для П. Куліша етнографічні матеріали і „малий Івась”
переписував їх, щоб відсилати поштою до П. Куліша. Про що останній писав
у споминах: „…Оцей-же той синок, набравшись у народу смаку словесного,
об‘явивсь тепер славним Нечуєм” [3, 278].
?Етнографічна діяльність П. Куліша була плідною. Його колекція народної
творчості поповнилася великою кількістю переказів, легенд пісень, казок,
описами побуту і звичаїв простого населення. Велике виховне значення для
підростаючого покоління, на думку П. Куліша, мають українські народні
казки, котрі ґрунтуються на етичних і моральних засадах та ще із
юнацьких літ формують світогляд дитини. Поряд із казками учений ставить
народні прислів’я, приказки, приповідки, загадки тощо. Також виховний
вплив мають релігійні оповідання про Бога, про Христа, про Божу Матір та
святих, основу до яких народ взяв із Біблії.
Зібраний матеріал „пам‘ятників української старовини” П. Куліш розпочав
видавати збіркою „Украинские народные предания” (1847). До упорядкування
матеріалу він підходив по науковому, запровадивши власний стиль
структурування етнографічної збірки. Автор систематизував народні твори
та класифікував їх на три розділи: 1) „Предания Исторические”;
2) „Предания Фантастические”; 3) „Смесь”. До кожного народного твору в
збірці зроблено паспортизацію, в якій вказано губернію, де був записаний
та ім‘я інформатора. У публікації матеріалу він намагався точно передати
відтінки живої розмовної мови, тому книга була надрукована народною
мовою, але передана російським правописом.
У 1856-1857 р. вийшли друком „Записки о Южной Руси” – визначальна праця
у галузі етнографії, два томи якої становлять цілісний етнографічний
матеріал, впорядкований новаторським, оригінальним на той час методом. У
праці вчений представив не лише пам‘ятки народної старовини, як зазвичай
відбувалося у попередніх збірниках усної народної творчості, а й
знайомив читачів із середовищем, де вони були записані, давав повну
характеристику повістяра, від якого чув народний твір, тим самим вводив
читача у самий процес етнографічних розвідок і спостережень. Всі записи
супроводжувалися авторськими роздумами та коментарями, що давали змогу
глибше збагнути специфічні особливості народного життя в Україні. У
двотомнику П. Куліш видав етнографічні матеріали народною мовою, де вжив
фонетичний правопис, відомий під назвою „кулішівка”.
Отже, П. Куліш, завдяки своїм етнографічним студіям, здійснених в
Правобережній Україні, зробив значний внесок у вивчення українського
народного життя та збирання усної народної творчості, а також передав у
спадок наступним поколінням неоцінену скарбницю з минулого свого народу.
Його праці з цієї проблематики є цінними й оригінальними. Він зібрав
колосальний пласт народної поезії, багато записів з яких так і
зберігаються в архівах та чекають на свого дослідника.
Література
Куліш П. Записки о Южной Руси. – т. 1. – Спб, 1856. – 312 с.
Лобода А. П.О. Куліш – етнограф // Книгар. – 1919. – липень-серпень. –
С. 1555-1564.
Пантелеймон Куліш. Матеріали і дослідження / М. Жулинський. – Львів,
Нью-Йорк: Видавництво М.П. Коць, 2000. – 413 с.
Українські народні думи. – Т. 1. – Київ, 1927. – ДВУ. – ССХХ с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
