Реферат на тему:
Соціальні норми взаємозв’язку “суб’єкт – техніка”
Активний вплив науково-технічних знань на матеріально-виробничу,
соціальну галузі життя людства викликали такі явища, як глобалізація,
соціальна трансформація, уніфікація на міждержавному й міжгруповому
рівнях (електронна влада, транснаціональні корпорації, електронні
фірми), спеціалізація на наукомістких технологіях (технополіси,
технопарки, наукоміста, мережеві підпрємства), універсалізація низки рис
і поведінкових навичок індивідів («електронний працівник»).
Щонайскладніші модифікації науково-виробничих комплексів, висока
швидкість проходження наукової ідеї від її формування до дослідних
зразків і практичного застосування, новизна завдань, вирішуваних уже не
тільки в НІІ, але й багатьма професійними групами, викликають
неоднозначні соціальні процеси.
Інформаційне суспільство стало сприйматися як предметний результат
технократичних програм інформатизації економіки та суспільства. При
цьому все більшого значення набуває вивчення впливу інформаційних
технологій на соціальну структуру суспільства: суспільство пришвидшено
трансформується, однак норми цієї трансформації, на наш погляд,
визначені недостатньо й потребують серйозного допрацювання.
Метою цієї роботи є проаналізувати деякі наявні соціальні норми
взаємозв’язку «суб’єкт – техніка» та запропонувати певні тези їхнього
розвитку.
Виходимо з положення, що взаємозв’язок “суб’єкт-техника” не є
однобічним. Створюючи машини, підкорюючись логіці розширення сфери
застосовуваності техніки, людина не тільки змінює та ускладнює її
функції в бажанні перекласти на неї якомога більше своїх обов’язків.
Вона також, відповідно до діалектичної логіки, віддає техніці свої
права. Адже неможливо щось придбати, не віддавши щось узамін. Тому
людина змінюється сама. Мабуть, зараз уже неможливо з упевненістю
сказати, хто кого підтягає на «свій рівень» – людина машину чи машина
людину.
Очевидно, що людина як суб’єкт діяльності, де під діяльністю маємо на
увазі контакт з машиною (і, у першу чергу, з будь-яким продуктом
інформаційних технологій, навіть з мобільним телефоном), зазнає значних
психологічних змін. Унаслідок змінюються її соціальні й діяльнісні
підходи до буття. Подальший розвиток відношень «людина-машина»
передбачає вивчення як можливостей і перспектив нових сфер проникнення
інформаційних технологій (а, судячи з ентузіазму фанатів інформаційних
процесів, вони різнобічні й великі), так і можливостей суб’єкта,
залученого до взаємодії з машинами. І особливе значення для зв’язку
суб’єкта й техніки має аналіз нормативного змісту цього зв’язку. Тому
що, якщо потенційно й актуально темп развитку інформаційних технологій
уже сьогодні перевищує швидкість розвитку та становлення «людини
інформаційної» (понадлюдина не супермен, не Заратустра, а програміст,
системний адміністратор?), то чи не постане перед людством скоро питання
про власну невідповідність продукту своєї діяльності? Що це за конфлікт
між виробничими силами й відношеннями, котрий, згідно з К. Марксом,
призводить до переходу людського суспільства на якісно новий рівень,
якщо у виробничих сил (у вигляді знарядь праці – комп’ютерів)
вибудовуються свої власні виробничі стосунки?
В умовах сучасного виробництва техніка виконує подвійну роль. З одного
боку, вона слугує людям, полегшуючи їм здобування засобів до існування.
Але, з другого, вона нерідко забруднює власне середовище існування, а
також втягує в залежність від себе тих, хто забезпечує її
функціонування.
???????????их джунглів і пов’язаного з ними феноменом екзистенційної
самотності в натовпі, ми цілком можемо наштовхнутися, якщо вже не
наштовхнулися, на пошук виходу самотнього героя не з натовпу, а з
оцифрованої віртуальної реальності.
Логіка зв’язку “людина-техніка” відчуває на собі також вплив з боку
розвинених вимог, що регулюють політичні, правові, моральні, естетичні
та релігійні стосунки. Вони зумовлені цілями суспільства, характером
нормативних настанов з приводу місця людини в системі “людина-машина” й
цілями функціонування техніки. Ці зміни в суспільстві знаходять
вираження в поступовому покращенні становища людини в розглядуваній
системі, що виявляється в створенні принципово нових технологічних і
технічних рішень, що дозволяють суттєво гуманізувати зміст норм
взаємозв’язку людини й техніки. Однак підвищення рівня гуманистичного
змісту норм, що регулюють цей зв’язок, є справою цілеспрямованою,
усвідомленою, воно поєднане як з перерозподілом або концентрацією
соціальних, матеріальних та енергетичних витрат, так і з забезпеченням
сприятливого для працівників розвитку умов їхньої виробничої діяльності.
Якщо розглядати соціальні норми вказаного взаємозв’язку з погляду
розуміння того, що є, і того, що має бути, то тут можливі такі варіанти.
По-перше, те, що реально має місце, не відповідає тому, що повинне
забезпечити необхідну гуманізацію процесу опанування й подальшого
розвитку роботи людини з технікою. Без прямого узалежнення людини від
техніки й ускладнень, пов’язаних з цим процесом, як-от: серйозні
психологічні викривлення особистості за підміни реальності (психологічні
захворювання), депресії, упадок сил, невиправдане бажання угнатися за
новинками техніки, що з’являються щодня. Особливо ушкоджувана стосовно
цього соціальна група у віці від 15 до 25 років. Передусім таке
становище може виникнути через нестачу коштів розповсюдження інформації
про шкідливість впливу на незміцнілу психіку різноманітних комп’ютерних
ігор, підміни особистісної комунікації Інтернетом. Це також може бути
наслідком відсутності необхідних наукових знань спеціалістів, а також
нерозуміння або недооцінення наслідків такої невідповідності
організаторами процесу взаємозв’язку людини й техніки. Іншою причиною
невідповідності між повинним та наявним у взаємозв’язку в людини й
техніки може стати небажання вкладати кошти в підвищення якості норм. У
тому випадку, наприклад, коли за рахунок цього не збільшується прибуток,
або в умовах, коли підприємство перебуває перед реконструкцією,
викликаною тим, що стає можливим упровадити принципово інші, більш
ефективні технічні й технологічні рішення у виробничу діяльність.
По-друге, потрібна якість відповідає наявній. Це положення може мати
місце за відлагоджених технічних і технологічних систем, що відповідають
останньому слову їхнього розвитку. Однак ця відповідність тимчасова.
Вона може існувати до тих пір, поки ця виробнича система є більш або
менш прогресивною. Як тільки з’являються нові, більш досконалі виробничі
рішення, і люди, що залучаються до цього зв’язку, дізнаються про це,
наявна до цього відповідність між повинним та існуючим порушується.
По-третє, наявна якість норм може бути більш високою, ніж потрібна. Це
спостерігаємо тоді, коли інструкції, що визначають потрібний зміст норм,
застарівають, а норми стають більш досконалими внаслідок нововведень,
наприклад, з боку власне працівників.
Розглянуті варіанти логічного зв’язку повинного й наявного, що належать
до розвитку нормативного змісту зв’язку людини й техніки, свідчить про
те, що цей процес потребує спеціальних управлінських зусиль.
З вищенаведеного випливає, що, вивчаючи проблему втілення змісту норм
зв’язку людини й техніки у практиці, слід враховувати й те, що окрім
бездоганного нормування діяльності людей, які взаємодіють з технічними
системами, необхідно ще й стійке бажання працівників дотримуватися цих
норм. Це бажання залежить від багатьох факторів і зусиль. Особливу роль
тут відіграють їхні потреби, мотиви, настрої, самопочуття тощо. І
важливо, щоб участь людини в забезпеченні функціонування машин та
обладнання не потрапила під вплив факторів, які знижують ефективність її
діяльності. Інженери-проектувальники прагнуть звільнити виробництво від
дії таких факторів або нейтрализувати їх. Цього сьогодня досягають,
підвищуючи рівень якості норм зв’язку людини й техніки та рівня за
рахунок зміцнення їх гуманістичного змісту.
Література :
Винер Н. Кибернетика и общество. М.,1961.
Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. М., 1994.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
