.

Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією (конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1457
Скачать документ

Реферат на тему:

Інтеграція України на захід і взаємовідносини з Росією
(конспективно-концептуальний аналіз подій 1992-2005 рр.)

Мало не з першого дня існування, Україна, як де-юре незалежна
республіка, практично завжди вважалася на Заході частиною Росії. Тому, і
про налагоджені стосунки Європи з Україною мало хто впевнено скаже в
будь-який історичний час. Особливо за радянської влади через жорстку
диктатуру всі зовнішні зв’язки здійснювалися лише через Москву. Але в
УРСР існувала добре налагоджена інституція, зокрема, Міністерство
закордонних справ УРСР (1944 р.), що своєю роботою зробило значний
внесок в тому числі і в створення ООН. Втім, не дивлячись на це,
самостійні зовнішні стосунки УРСР з іншими країнами обмежувалися
насамперед культурною співпрацею. Навіть в час, коли в Європі
відбувалися інтеграційні процеси, що почалися в 1950-х роках згідно
плану Р. Шумана й Ш. Моне, економічний та політичний вихід України на
Захід був вкрай обмежений.

Однак Україна давала про себе знати навіть під владою СРСР. В 1970 р.
Перший секретар ЦК Компартії України П.Шелест написав книгу «Україна
Наша Радянська», після якої у Західній Європі настав шок. За матеріалами
роботи виходило, що УРСР найсильніша в економічному плані країна в
Європі, яка по деяким сферам промисловості (ракетно-космічна (НПО
„Південне” у Дніпропетровську), транспортне авіабудування (ОКБ
О.К.Антонова у Києві та авіаційні заводи в Києві й Харкові) холодильна
промисловість (НПО «Холодмаш» в Одесі) та інш.) лишила далеко позаду все
те, що мали країни Західної Європи. Так Україна, де-факто стала
самостійним суб’єктом взаємовідносин, як в контексті з СРСР (будівництво
трубопроводу Уренгой-Памари-Ужгород), так і поза контексту з СРСР
(контакти французької фірми «Турбомека» з Запорозьким двигунобудівним
НПО ім. Івченко та київським ОКБ ім. Антонова). Цікаво, що активність
Заходу проявилася лише в часи Перебудови, хоча прагнення до цього ми
можемо прослідкувати і раніше.

24 серпня 1991 р., була проголошена незалежність України, що було
підтверджено 1 грудня 1991 р на референдумі, який 2 грудня Парламентська
Асамблея Ради Європи назвала дуже демократичним і запропонувала
співпрацю Україні [1].

 Звідси бачимо, що Західна Європа, зокрема, Європейський Союз, з самого
початку був зацікавлений в співпраці з незалежною Україною. Вона мала
бути здебільшого економічною, щоб допомогти Європі протистояти США.
Керівники ЄС вважали, що Україна сприятиме їм у свого роду „економічній
та політичній холодній війні” з Вашингтоном, але навіть ця допомога, по
всіх розрахункам, Європі обходилась би дуже дорого. Все це призводило до
того, що в виграші при співпраці з ЄС залишалася б виключно Україна в
будь яких ситуаціях. Її в ЄС не бажали приймати, але запропонували
широку співпрацю, щоб Україна не потрапила в НАТО і не підпала під вплив
США [2].

Крім того не останню роль зіграв ядерний статус незалежної України. Вона
не очікувально для себе стала третьою ядерною державою в світі, а
основна маса тепер вже її ядерної зброї була направлена саме на Західну
Європу. Проте уряд України погодився на її ліквідацію за американською
програмою Нана – Лугара (1992 р.). Так ініціатива потрапила в руки США,
керівництво яких діяло згідно концепції „Великої шахівниці” З.
Бжезинського. М.С. Покась з цього приводу писав, що Захід в період з
1991 по1996 рр. сприймав Україну як собі рівну на всіх рівнях:
економічному, політичному… Але з вивезенням останньої ядерної
боєголовки (1996 р.) Захід зменшив свою активність по відношенню до
України [3].

Денукліїзація України – це перемога США і програш ЄС. Але ЄС
продовжувало співпрацювати саме з Україною. По економічному та
науково-технічному потенціалу вона була вище за інші радянські
республіки, окрім Росії. Лідери ЄС, саме з Україною намагалися подолати
науково-технічні та економічні вади свого фактично конфедеративного
об’єднання, що б не відставати не тільки від США а й від Росії. В Києві,
плани й дії європейських політиків зустрічали повне розуміння.  Тому, 14
червня 1994 р. Україна, першою з країн СНД підписала з ЄС Угоду про
партнерство і співпрацю. Ініціативу проявляв Європарламент. Тобто,
економічно у відносинах з Україною ЄС більш зацікавлений ніж політично.
З Російською Федерацією аналогічний документ підписали через 10 днів – 
24 червня 1994 р.

Не останнє слово сказали українські політики. Спочатку Україна, за Л.М.
Кравчука, орієнтувалася на Захід, потім, за Л.Д. Кучми, на Росію. В
цьому були і плюси і мінуси. Україні було не вигідно попадати в
залежність від США в сфері обігу товарів народного вжитку, тому що в
Америці виробнича сфера, як і в колишньому СРСР була занадто
мілітаризованою, а якість товарів народного вжитку не відповідала
сучасним вимогам.. В цей час Україна харчувалася продуктами з Польщі, і
одягалася в Турції, тоді як в США, наприклад, весь ринок автомобілів з
1989 р. захопили японські фірми, а ринок електричних кип’ятильників,
майже не монополізувала продукція українського КПО ім. Артема [4].

?????????Ae?илу (приток іноземців оживляв націоналізм). В додачу ЄС
цікавили авіаційно-ракетні сфери, зокрема, ОКБ ім. Антонова [7].

Співпраці ж з Росією через тісні історичні і ментальні зв’язки уникнути
важко. Україна не могла обійтися без російських енергоносіїв, а Росія
без виходу в Чорне море, через яке експортувала газ і нафту до Європи.
На базі цього 31 травня 1997 р. Чорноморський флот розділили 3 до 7 на
користь Росії, яка за бази в Севастополі щорічно виплачує 99 млн.
доларів в бюджет України. Тоді ж підписали «Угоду про дружбу,
співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією»,
де встановили основи майбутніх взаємовідносин [8].

В 1996-1999 рр. в Україні криза. Хто допоможе – ЄС чи Росія? Інтеграція
в ЄС стикалася з проблемами наводнення Європи дешевою українською
продукцією та зустріччю кількох різних культур. Але в цілому виглядало
привабливо для „бідної” України. Інтеграція з Росією в культурному плані
була безпроблемною. Економіки, які і без того взаємодіють, злилися б в
одну. Це покращило б умови життя населення.

Обидві позиції були вигідними і Україна в кінці ХХ- на початку ХХІ ст.
зорієнтувала свою зовнішню політику за двома векторами – Схід – Захід,
Росія – ЄС. Позитивні результати цієї політики можна побачити за
статистичними матеріалами Бачимо, що торгівля України з СНД поступається
торгівлі ЄС за 2000-2005 рр. на 70% [9]. В зв’язку з цим інтерес до
України з боку ЄС виріс, а в 2003 – 2005 рр. посилилися дебати з приводу
вступу її в загальноєвропейські структури. В процесі дебатів звернули
увагу на юридичну сторону справи. Вищезгаданий «Договір про партнерство
та співпрацю України з ЄС» вступив в дію лише 15 березня 1998 р.
Інституція України мала стати схожою на інституцію ЄС. Але українська
влада порушувала пункти згоди і йшла далі.

9 червня 1998 р. офіційно заявляється бажання стати асоційованим членом
ЄС. В грудні 1998 р. Європарламент приймає рішення про розробку Спільної
стратегії ЄС відносно України. 16 серпня 1999 р. Кабмін України в
постанові №1496 затвердив концепцію адаптації законодавства України до
юридичної бази ЄС. 6 грудня 1999 р. відбувалася зустріч Президента
України Л.Д. Кучми з Президентом Європейської комісії Р.Проді. Перший
офіційно заявив про намір України в 2007 р. заключити з ЄС угоду про
асоційоване членство і в районі 2011 р. стати членом Європейського
Співтовариства, а не Союзу [10]. Україна хоче зберегти національний
суверенітет і тому  бажає вступити до Співтовариства, більш охоче ніж у
Союз. Проте, саме в цей час українські політики почали говорити і про
вступ України до НАТО, але ж ні до військової, а виключно до політичної
організації! А виключно це, виходячи з довготривалих конфліктів
політичного ґатунку між США з одного боку та Францією, Іспанією, Грецією
з іншого, щодо розподілу керівних повноважень в деяких зонах
відповідальності Північноатлантичного блоку й військово-технічному
програші європейських збройних сил у Югославській війні 1999 р.
(військово-технічна міць США виявилась на порядок більшою ніж у
Французів. наприклад) цілком відповідало інтересам європейських
можновладців.

 Адміністрація В.А. Ющенка, без адекватного аналізу геополітичного
положення почала стрімкий рух в бік НАТО і виключно до військової
організації, а саме під егіду США. До 2005 р. політичний та економічний
стан України був вигідний, а уникнути можливих суточок допомагав її
нейтралітет. Різке переорієнтування в 2005 р. на США суспільство
здебільшого сприйняло негативно. Розпочалася конфронтація з Росією,
апогеєм котрої став «газовий конфлікт» кінця 2005 – 2006 р., який
Україна програла. Це наочно і що прикро в котре продемонструвало
залежність України від Росії в економічному і політичному плані більшої
ніж від  Заходу.

Все це доводило лише одне – направленість на Захід (не на ЄС, а на НАТО,
виключно як на військову, а не військово-політичну організацією) є
стратегією, необґрунтованою історично. Немає об’єктивного аналізу
власних досягнень ні в економічному, ні що найбільш вражає в політичному
аспекті. Весь хід подій 1992-2005 рр. продемонстрував лише одне – не
стільки Україна була зацікавлена у співпраці з країнами Заходу, скільки
сам Захід прагнув тісніших стосунків з Україною, причому за будь яку
ціну. На жаль Україна упустила свій шанс залишитися найпотужнішою
країною Європи. Хоча…

Література:

Перепелиця Г. Суверенітет, обмежений російськими інтересами // Політика
і час. – 2005. – № 4. – С. 19.

Рудяков П. Європейський Союз – Україна: еволюція підходів // Політична
думка. – 2002. – № 1. – С. 89.

Покась М.С. Концептуальна еволюція політики США в питанні денукліїзації
України (1991-1997 рр.). Дисертація… кандидата історичних наук. –
Одеса, 2001. – С. 124.

The Economist. – 1996. – № 46. – Р. 29.

Бадрак В., Згурец С., Максимов С. Культ: оружейный бизнес по-украински.
– К., 2004.

Поспєлов А. Карфаген должен быть разрушен (о состоянии США и первых 10
днях войны в Ираке) // Красная заря. – 2003. – № 4. – С. 3.

Статті про авіаційну галузь України див часопис «Авиация и время»,
1994-2006 рр.

Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та
Російською Федерацією // Урядовий кур’єр. – 1997. – 3 червня; Лосєв І.
Російська присутність в Криму: анталогія впливу // Розбудова держави. –
1998. – № 11-12.

Зовнішньоторговий баланс України 1996-2004 рр. Статистичні данні // 
www. ukrstat.gof.ua (офіційний сайт Держкомстату України); Голос
України. – 2005. – 21 січня.

Ковальова О. Україна – Європейський союз: інтеграційний потенціал і
проблеми співробітництва // Людина і політика. – 2002. – № 6. – С. 23.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020