Реферат на тему:
Емотивні значення та їх лексична маніфестація
Емоції людини є особливою, своєрідною формою пізнання і відображення
реальності. Емоційна людина виступає одночасно об’єктом і суб’єктом
пізнання, тобто емоції пов’язані з потребами людини, що є основою
мотивів її діяльності. Емоції людини і механізми їх лінгвістичного
забезпечення завжди були предметом наукових досліджень. Багато наук
вивчають цей психологічний феномен: психологія, фізіологія, соціологія,
філософія, етика, медицина, біохімія, лінгвістика, літературознавство
тощо.
Протягом останніх років науковці досягли значних результатів у
дослідженні механізмів мовного вираження емоцій людини, що говорить, і
мовної номінації, інтерпретації емоцій як об’єктивної сутності того, хто
говорить і слухає.
Можна говорити про мову опису емоцій і мову вираження емоцій. На мовному
рівні емоції трансформуються в емотивність, тобто емоції є психологічною
категорією, а емотивність – мовною [3].
Існують вузьке і широке розуміння емотивності. У широкому розумінні ця
категорія охоплює всі мовні засоби відображення емоцій. Категорія
емотивності об’єднує семантично близькі мовні одиниці різних рівнів.
Коли розглядається категорія емотивності на матеріалі лексики, завжди
виникає проблема емотивного значення. Трактування емотивного значення
тісно пов’язане з розумінням категорії емотивності, ось чому розуміння
емотивного значення розглядається як засіб вираження емоцій того, хто
говорить. Емотивне значення – це значення (семема), єдина структура
якого містить сему емотивності тієї чи іншої категорії, тобто це
значення, в якому виражено або визначено емотивний зміст.
В.І.Шаховський ввів наукове поняття емосеми [5], сутність якого
розкривається як окремий вид сем, що співвідносяться з емоціями того,
хто говорить. Ці семи виражаються у семантиці слова як сукупність
семантичної ознаки «емоція» і семних конкретизаторів: «любов»,
«зневага», «приниження» тощо. Сема емотивності може відображати
емоційний процес стосовно будь-якої особи: тієї, що говорить, слухає або
якоїсь третьої особи.
Емоції і почуття є екстралінгвістичними явищами, а емотивні значення є
відображенням емоцій в мові, тобто компонентами лексичної семантики.
Емотивні значення містять інформацію про емоції людини, вони виникають
на різних мовленнєвих і мовних рівнях у вигляді спеціалізованих
семантичних компонентів, притаманних цим рівням [4].
Емотивні значення надзвичайно гнучкі, вони швидко і варіативно
відображуються у лексичній семантиці. Сема емотивності, що бере участь у
маніфестації емоцій у семантиці слова, є єдиною моделлю глобального
опису всього розмаїття емотивної лексики. Статус семи не тільки
визначається її позицією в семній структурі слова, але й визначає
характер маніфестації емотивних значень слів.
Сема емотивності, що виступає в статусі категоріально-лексичної семи,
виконує функцію ідентифікуючого фактору й, зазвичай, являє собою
аналітичне сполучення, що будується за моделлю «поняття про почуття +
конкретне визначення якогось почуття», наприклад, боязкість – почуття
страху, побоювання; любити – відчувати глибоку прихильність до когось,
чогось.
Перший компонент моделі є базовим ідентифікатором емотивності,
ідентифікатором першого ступеня (ІЕ1). Він, зазвичай, виражається
словами узагальненої семантики: «почувати – feel», «випробовувати –
experience». Другий компонент є додатковим ідентифікатором емотивності
другого ступеня (ІЕ2), що заміщується найчастіше конкретними назвами
емоцій: «любов – love», «страх – scare/fear», «ненависть – hatred» тощо.
Отже, категоріально-лексична сема емотивності (КЛСЕ) реалізується саме
за допомогою поєднання двох ідентифікаторів емотивності – базового і
додаткового: (КЛСЕ = ІЕ1+ІЕ2).
В ієрархії внутрішньосемних компонентів КЛСЕ є залежною від таких
компонентів, як «стан», «відношення», «дія», «вплив», «ознака», «особа»
тощо. Варто відзначити, що в словникових дефініціях сема емотивності
зливається в єдине ціле з подібними семами, внаслідок чого емоції
найчастіше передаються в мові як характерні виявлення такої об’єктивної
реальності, як стан, відношення та інше. Наприклад, радісно – про
веселощі, про радісний настрій; радіти – ставати веселим; розвеселити –
викликати веселощі; веселий – переповнений радістю; жартівник – той,
хто має веселу вдачу; веселощі – радісний настрій.
Базові ідентифікатори емотивної лексики передають загальну ідею
лексичного поля – ідею почуття, емоції як особливої психічної
реальності. Саме вони формують лексичне поле емоцій і, тим самим,
виконують класифікаційно-номінативну функцію.
gd”P‰
Додаткові ідентифікатори, що конкретизують ідею почуття, передають зміст
емоцій, який називають «тоном», «тональністю», «квантом» [1]. У системі
лексики національної мови вони являють собою систему емоцій, яка
склалася у житті людства і яка усвідомлюється людством на певному етапі
його існування. Емотивні значення, які передаються додатковими
ідентифікаторами, можна назвати денотативно-похідними емотивними
значеннями.
Більша частина емотивної лексики є змістовно багатою. Базовий
ідентифікатор першого ступеня передає сутність емоції, а додатковий
ідентифікатор другого ступеня визначає її якості, властивості. Проте,
тільки разом, у різних комбінаціях, вони передають усе різноманіття
емоцій. Наприклад, стан смутку передається словами «смуток, депресія,
журба, меланхолія – sadness, depression, gloom, melancholy».
Відомий психолог К.Ізард включає в мотиваційну систему людини 10
основних емоцій: інтерес, радість, здивування, горе, гнів, відразу,
зневагу, страх, сором, провину [2].
Денотативно-похідні емотивні значення збігаються з назвами основних
емоцій людини, які виділяє К.Ізард, та з найбільш частотними словами у
різноманітті емотивної лексики, таким чином, вони складають семантичне
ядро емотивної лексики.
Якщо брати до уваги лексичну маніфестацію емотивних значень, то можна
відзначити, що на верхівці ієрархії знаходяться семантичні
протиставлення «любов – ненависть», «радість – горе». Ця семантична
опозиція має глобальний характер, тому що входить до складу основних
семантичних протиставлень, що мають для народів світу універсальний
характер. Деякі інші емотивні значення (смуток, доброта, злість, страх,
сором тощо) також можна віднести до класу універсальних, враховуючи їх
широке вживання в українській, російській, англійській та інших мовах.
Емотивне значення в лексичній семантиці може уточнювати змістовно різні
категоріально-лексичні семи (КЛС) в статусі диференційних сем.
Наприклад, відвертість – щире зізнання, повідомлення (КЛС повідомлення);
курйоз – смішна, кумедна подія (КЛС подія).
Диференційні семи характеризують окремі сторони предмета номінації в
різних аспектах: у суб’єктно-об’єктному, власно-означальному та
обставинному.
Диференційна сема емотивності (ДСЕ) принципово відрізняється від інших
представників цього класу сем: вона несе таку інформацію, що створена
для того, щоб містити у собі КЛС. Диференційна сема емотивності легко
доводиться трансформаціями словникових дефініцій. Наприклад, зневажати –
нехтувати; топтати когось (із презирством); пригноблювати. Згідно з
позицією в семній структурі слова й функцією, ця диференційна сема
залежить від КЛС і уточнює її в різних семантичних параметрах. Таким
чином, можна побачити збіг денотативно-предикативного і
функціонально-позиційного значень. Наведемо ще один приклад: жартувати –
говорити весело, кумедно (КЛС «говоріння» + ДСЕ), де ДСЕ виражає
складний зміст: 1) виражає певний емоційний стан (веселощі) –
денотативно-предикативне значення; 2) визначає певне синтаксичне
значення (що характеризує позиційно-функціональне значення). Отже, це
особлива, синкретична сема, що знаходиться у перехідному положенні між
ідентифікуючим предикатом (КЛС) і власно-диференційними семами.
Фактично, це прихована предикатна сема, що існує в слові в якості
диференційної семи.
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Емотивні значення, що відображують основні людські емоції, є
універсальними, а лексична маніфестація, що конкретизує їх із різним
ступенем глибини й у різних аспектах, має національну специфіку.
2. Семи емотивності пов’язані з лексичним значенням і виконують функцію
вираження емоцій людини, що говорить.
3. Семи емотивності надають слову певної емоційної тональності, тобто
слова, що мають ці значення, є амбівалентними: вони одночасно визначають
об’єкт-джерело емоцій (номінативна функція) та виражають емоційне
ставлення до нього людини, що говорить (експресивна функція).
Література:
Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. – М.: Наука, 1985. – С.
33-40.
Изард К. Эмоции человека. – М.: Наука, 1980.
Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. – М:
Наука, 1986. – 143 с.
Харченко В.К. Взаимодействие коннотативных признаков, созначений в
семантике слова // Лексические и грамматические компоненты в семантике
языкового знака. – Воронеж, 1983. – С. 48-50.
Шаховский В.И. Эмотивный компонент значения и методы его описания. –
Владивосток, 1983.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
