Реферат на тему:
Загальнопедагогічна підготовка на земських курсах підвищення
кваліфікації народних вчителів у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Історія сучасної початкової школи та її вчительського корпусу бере
початок з середини ХІХ ст., зі шкільної реформи 1864 року. Саме з цього
часу у російській імперії почала формуватися педагогіка початкового
навчання як наукова галузь, яка швидко досягла значних успіхів зусиллями
видатних педагогів – К.Д.Ушинського, М.О.Корфа, В.І.Водовозова,
Н.Ф.Бунакова, Д.І.Тихомирова.
Проблемою народної освіти, як на початку формування системи народних
училищ, так і впродовж усього її існування до початку ХХ ст., був розрив
між теорією і її практичним втіленням в життя, що було пов’язано зі
способом заповнення вчительських місць у початкових школах.
У перші роки запровадження шкільної реформи, коли в країні не існувало
педагогічних закладів для підготовки вчителів початкового навчання,
посаду вчителя могла обійняти будь-яка хоч трохи грамотна особа. Серед
«вчителів» були учні першого-другого класу гімназій, котрі через
незадовільну успішність змушені були полишити навчання, вихованці різних
класів колегіумів, казенних шкіл, головних народних училищ, які
продовжували навчання або були виключені через неуспішність чи погану
поведінку, сільські писарі, яких вигнали зі служби за пияцтво, бобирі,
нездатні ні до якої сільської роботи.
Часто вчительські посади обіймали відставні солдати. Цей контингент
«вчителів» був бажаним для сільських шкіл, про що свідчить, наприклад,
клопотання Полтавського земства у 1865 році перед військовим
міністерством, в якому воно просить звернути особливу увагу на навчання
грамоті солдат, які йдуть у відставку [3,14].
З 70-х років ХІХ ст. почала поступово складатися система спеціальних
педагогічних навчальних закладів – засновувалися учительські семінарії
та інститути, відкривалися педагогічні класи у жіночих гімназіях,
періодично при середніх навчальних закладах відкривалися одно-дворічні
педагогічні курси, але вони ніколи не задовольняли потреб народної школи
в кадрах [9].
Значна частина вчителів початкових народних училищ не мала спеціальної
освіти – частка таких вчителів у різних регіонах України сягала від 25
до 75%. У 80-90-ті роки серед них вже не було напівграмотних відставних
солдатів, але й вчителями з фаховою освітою назвати їх можна було лише
умовно: звання вчителя вони отримували шляхом здачі спеціальних іспитів,
тобто через екстернат. До цих іспитів допускалися особи з різним рівнем
загальноосвітньої підготовки, від університетської до декількох класів
гімназії чи з домашньою освітою. На іспитах необхідно було
продемонструвати певний рівень знань з предметів, які викладалися в
початковій народній школі. При цьому основним предметом як за обсягом
програми, так за вимогами до кандидата, був закон божий: можна було
отримати вчительське місце, щоправда, у віддаленому селі, здавши
задовільно лише один цей екзамен. Предмети педагогічного циклу до
програм екстернатних іспитів ніколи не входили [11,13].
Держава монополізувала підготовку вчительських кадрів, відсторонивши від
цього земства та приватних осіб. Поряд з цим, держава самоусунулася від
проблем народної школи, переклавши їх повністю на плечі земств.
В результаті перед земствами постала складна проблема. З одного боку,
вони несли відповідальність за рівень викладання у народних школах, з
іншого, не тільки не могли готувати вчителів, а й приймати чи звільняти
вчителів, яких на роботу призначала державна адміністрація.
Єдиним шляхом підвищення освітнього та фахового рівня народних вчителів
для земств були короткотермінові літні педагогічні курси. Такі курси
організовувалися земствами усіх губерній Лівобережжя та Півдня України,
де земське самоврядування було запроваджено у 1865 році (Полтавська,
Чернігівська, Харківська, Катеринославська, Херсонська губернії).
Почалася ця робота у 70-ті роки і продовжувалася, з невеликими
перервами, до початку ХХ ст. [1].
На першому етапі проведення курсів, який тривав з кінця 60-х років ХІХ
ст. до початку 80-х років ХІХ ст., коли освітній ценз вчителів народних
училищ був вкрай низьким, задачею курсів було дати народним вчителям
елементарні поняття з методики початкового навчання, показати зразки
проведення уроків, тобто навчання йшло за принципом «роби, як я».
Заняття проходили у формі зразкових уроків, які проводив керівник,
пробних уроків, проведених курсистами, та бесід керівника з методики
навчання читання, письма та початків арифметики за програмою, яку він
сам і складав. Практичні заняття проводилися у ранішні години,
теоретичні – у післяобідні. Така форма занять, запропонована О.М.Корфом
у 1868 році, найбільше відповідала потребам часу. Законодавчо вона була
закріплена у 1875 році у «Правилах про короткострокові педагогічні курси
для вчителів і вчительок початкових класів народних училищ» [10] і стала
обов’язковою, її неухильно дотримувалися при організації усіх
вчительських курсів.
Викладання на курсах проводив викладач-керівник, як правило – вчитель
місцевого середнього навчального закладу, зрідка запрошувалися відомі
столичні педагоги або викладачі університетів. Іноді до роботи
долучалися законоучитель, вчитель співів або спеціаліст з якогось
ремесла.
Уявлення про те, як проходили заняття, дають звіти про курси, проведені
у 1870 і 1871 роках у Херсонській губернії, у Херсоні та Злинці [12].
Перші два дні курсисти були присутні на уроках, які проводили керівники
в міських закладах початкової освіти. Метою цих показових уроків було
ознайомити вчителів з порядком ведення уроку і прикладами викладання
предметів початкового училища. У наступні дні показові уроки керівника
чергувалися з пробними уроками курсистів.
Наприклад, як проходили заняття із священної історії, котрі проводив
законоучитель Зайончевський. Керівник розібрав з дітьми зміст двох
картин на релігійну тематику, потім запропонував дітям по черзі
переповісти по порядку події, зображені на картинах. Цей урок, за іншими
картинами, повторили декілька курсистів, з допомогою керівника та його
зауваженнями по ходу справи.
Аналогічно були організовані заняття з арифметики та навчання грамоти.
На уроках арифметики учитель Херсонського парафіяльного училища
Скульський демонстрував новий для слухачів метод наочної арифметики, при
цьому обґрунтовував, що не слід починати навчання з механічного
заучування цифр, як це було розповсюджено у тогочасних початкових
народних школах. Крім того, була показана робота над усними задачами,
яка повинна базуватися не на зазубрюванні, а на вправах розумових
здібностей, сили та швидкості міркування. Після нього народні вчителі
самі спробували навчати за цією методою, але не в усіх виходило з
першого разу.
Вчитель підготовчого класу Херсонської гімназії Кузьменко, запрошений
спеціально для ознайомлення слухачів із звуковим методом барона Корфа,
показав приклад роботи за цим методом спочатку з дітьми, що не вміли
читати, потім – з тими, що читати вже вміли. Велика увага була приділена
пояснювальному та хоровому читанню.
Перші спроби слухачів навчати дітей за звуковим методом були дуже
невдалими, вчителям було складно перелаштуватися на нього з навчання
грамоти шляхом зубріння абетки. Засвоїли вчителі звуковий метод Корфа
лише на кінець занять на курсах, і то не всі. А один вчитель, щоправда
дуже похилого віку, категорично відмовився застосовувати цей метод у
своїй роботі.
Кожний пробний урок, проведений курсистами, детально обговорювався на
вечірніх заняттях. В обговореннях приймали участь як слухачі, так і
керівники курсів, як по ходу обговорення роз’яснювали незрозумілі
питання.
У ці ж години розроблялися і обговорювалися плани уроків на наступний
день, проводилися бесіди керівника, читалися та обговорювалися статті з
педагогічного журналу «Учитель».
Програма курсів, згідно «Правил» 1875 року, обмежувалася предметами, які
викладалися у початковому народному училищі. Вона залишалася незмінною
впродовж усього першого періоду проведення вчительських курсів.
Зміст програми поступово змінювався, йдучи слідом за ростом освітнього
цензу вчителів початкової школи.
gd C
??/?5] М.О.Корф на теоретичних заняттях читав лекції з теорії
педагогіки, методики і дидактики, проводив аналіз підручників для
початкової школи та посібників для вчителів. Велику увагу Микола
Олександрович приділяв використанню наочності на уроках. Кожного дня у
своїх бесідах М.О.Корф проводив роз’яснення антропологічних основ на
яких ґрунтуються прийоми навчання, які пропонувалися вчителям для
засвоєння.
На другому етапі проведення літніх курсів для вчителів, з кінця 90-тих
років ХІХ і у перші роки ХХ ст., зміст їх програм зазнав значних змін.
Це було викликано, з одного боку, підвищенням освітнього цензу і,
відповідно, потреб народних вчителів, з іншого – новим рівнем розвитку
вітчизняної педагогічної науки і практики, яка за попередні роки
накопичила великий досвід.
В цих умовах не було потреби знайомити вчителів з елементарними
прийомами навчання, необхідно було лише поповнити пробіли, виправити
деякі недоліки у шкільному навчанні. Основною задачею курсів стало
розширення загальнопедагогічних знань вчителів, ознайомлення їх з новими
методиками викладання.
Розподіл учбового часу змістився у бік теоретичних занять, кількість
уроків у тимчасовій школі скоротилася, при чому переважали зразкові
уроки, які проводив керівник. Теоретичні заняття проходили у формі
лекцій, тематика яких виходила за межі предметів програми початкового
училища. Читалися лекції з педагогіки, дидактики, методики тощо. Велика
увага приділялася вихованню дітей у школі.
Нововведенням у справу проведення курсів стала організація при них
виставок наочності, підручників, посібників, якими курсисти могли
користуватися для підготовки до занять. До програми занять на курсах
були включені також екскурсії з науково-пізнавальною метою.
Але й такі курси, виключно учбово-педагогічного характеру, вже не
відповідали запитам земських вчителів. З’явилася потреба в підвищенні їх
рівня, розширені програми за рахунок загальноосвітніх та
загальнопедагогічних предметів. Такі програми наприкінці 90-х років були
розроблені земськими учбовими радами, але реалізувати ці плани вдалося
лише на третьому етапі земської діяльності з підвищення кваліфікації
народних вчителів, який розпочався у 1910 році і закінчився в перші роки
війни.
Заняття проводилися переважно у формі лекцій та занять у лабораторіях
вищих чи спеціальних середніх навчальних закладів, при яких
організовувалися літні вчительські курси. Практичні заняття у зразковій
школі займали незначну частину учбового часу. Проводилися лише показові
уроки керівниками курсів для демонстрації окремих положень методики
викладання. При багатьох курсах тимчасова школа взагалі не створювалася.
Найбільших змін, порівняно з попередніми періодами, зазнав зміст роботи
на курсах. Програми курсів включали велику кількість загальноосвітніх
предметів, загальнопедагогічні дисципліни та методики з дидактикою.
За переліком загальноосвітніх предметів програми курсів, які проводили
різні губернії, дуже відрізнялися. Так, в Харківській та
Катеринославській губерніях, де лекції читали, в основному, викладачі
університету та Гірничого інституту, переважали предмети
фізико-математичної групи, а у Полтавській, Чернігівській та Херсонській
губерніях основу програми складали природничі предмети.
Більша одноманітність програм різних губерній була в частині
педагогічних дисциплін. Так, в програму курсів в усіх губерніях входили
методики російської мови та арифметики, відмінності стосувалися лише
кількості годин у різних програмах: від 10 до 20 з методики арифметики
та від 12 до 22 з методики російської мови. Лекції з дидактики входили
до програми курсів лише у Харкові у 1910 та 1911 році і в Катеринославі
у 1912 році.
З загальнопедагогічних дисциплін до програм включалися педагогіка (10-20
лекцій), експериментальна педагогіка (читалася в Полтаві у 1913 році, 8
лекцій), психологія (13-16 лекцій), педагогічна психологія (12-20
лекцій).
Зміст програм з цих дисциплін на курсах у різних губерніях був приблизно
однаковий, визначався рівнем розвитку теорії і практики даної науки.
Матеріал, який входив до програм з психології, педагогіки та
педагогічної психології, був приблизно однаковим і з тієї причини, що в
цей час у російській педагогіці не було визначено чіткої межі між цими
дисциплінами.
Як приклад, можна навести програми лекцій з загальнопедагогічних
предметів, прочитаних на вчительських курсах в різних губерніях.
Програма лекцій з педагогіки [8], прочитаних на курсах у 1913 році у
Херсоні лектором Київського Фребелівського інституту Н.Ф.Даденковим (21
лекція): об’єм педагогічної науки; головні педагогічні течії у сучасній
Німеччині; гербатіанство; крайня індивідуалістична течія; «школа праці»;
художнє виховання; теорія учбового плану; теорія учбового процесу.
Програма лекцій з психології, прочитаних того ж року у Херсоні
професором Київської духовної академії І.Н.Четвериковим, 20
лекцій:предмет і задачі психології; вчення про відчуття, уявлення,
пам’ять; асоціація та навіювання, увага; психологія процесу пізнання;
розумова втомленість; психологія почуттів; естетичні переживання;
психологія волі; вчення про особистість.
Програма лекцій з педагогічної психології (Катеринослав, 1911 рік,
лектор – директор Новомосковської учительської семінарії О.В.Соловйов,
15 лекцій): поняття про педагогіку; поняття про психологію; завдання цих
наук; зв’язок між ними; педагогічна психологія та її задачі; сучасні
напрямки науки про виховання; світ уяви дитини при вступі до школи,
розумова працездатність школяра, розумова перевтома, гігієна розумової
праці; кінцева мета виховання, особистість вчителя та його роль у справі
виховання та навчання, а також усі програмні моменти з циклу загальної
психології [4].
Близькою до цієї програми була програма лекцій з педагогічної
психології, прочитаних у 1912 році у Полтаві викладачем Київської 5
гімназії А.Ф.Музиченко (6 лекцій) [6], та читання з психології директора
народних училищ Полтавської губернії П.В.Нікольського на курсах у Ромнах
(1914 рік) [7].
Короткий огляд програм з загальнопедагогічних предметів дає підстави
стверджувати, що на літніх курсах вчителям надавали достатній для
практичної роботи об’єм інформації. Це було дуже важливо, принаймі, з
двох причин. З одного боку, серед загальної кількості працівників
народної школи частка вчителів, які під час навчання прослухали курс
педагогіки та психології, була невелика, тому для основного загалу
слухачів курсів ця інформація була абсолютно новою. З іншого боку,
навіть для тих вчителів, які вивчали педагогіку та психологію у
студентські роки, лекції, читані на курсах спеціалістами з цих
дисциплін, несли багато нової інформації. Це було пов’язано з тим, що
навчання в учительських семінаріях та інститутах, гімназіях з
педагогічними класами вели випускники університетів, з програми яких
педагогіка та психологія були вилучені напротязі багатьох десятиріч.
Таким чином, короткострокові літні педагогічні курси, які проводили
земства у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., сприяли підвищенню
кваліфікації і загальнопедагогічної підготовки вчителів початкових
народних училищ.
Література.
Бадья Л.А. Літні земські педагогічні курси для вчителів народної школи в
Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. // Рідна школа,
2007. – №3. – С.71-73.
Дем’яненко Н.М. Загально педагогічна підготовка вчителя в Україні (ХІХ –
перша третина ХХ ст.). – К.:ІЗМН, 1998. – 328 с.
Звягинцев Е.А. Полвека земской деятельности по народному образованию. –
М., 1915. – 96 с.
Отчет Екатеринославской Губернской Земской Управы за 1911 год: народное
образование. – Екатеринослав, 1912. – С.89-144.
Отчет о занятиях учительського съезда в г.Бердянске под руковом
почетного члена Московского университета Барона Николая Александровича
Корфа с 10-го по 16-е июня 1883 года. – Бердянск, 1884. – 269 с.
Отчет о земских общеобразовательных курсах для учителей 1912 года.-
Полтава, 1912. – 105 с.
Отчет о районных педагогических курсах для учащих начальных училищ
Полтавской губернии, организованных Полтавских губернским земством в
гг.Кременчуге и Ромнах летом 1914 г. (с 20 июня по 20 июля). – Полтава,
1915. – С.27-40.
Отчет об общеобразовательно-педагогических курсах Херсонского
губернского земства, организованных в г.Херсоне в 1913 году. – Херсон,
1913. – 90 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
