Реферат на тему:
Сутність та класифікація об’єктів інтелектуальної власності
На даному етапі ринкових відносин об’єкти інтелектуальної власності
створюють значну частку активів підприємств найбільш розвинених
економік. Про те, що інтелектуальна власність „виступає” як товар,
свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуальної
власності може сягати 35 % капіталу виробничих підприємств.
Інтелектуальна власність – це права на результати розумової діяльності
людини, які є об’єктом цивільно-правових відносин у частині права
кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності.
Існує декілька класифікацій об’єктів інтелектуальної власності. Об’єкти
інтелектуальної власності у вітчизняному законодавстві поділяються на
об’єкти авторського права і суміжних прав, об’єкти промислової власності
та нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.
Об’єкти авторського права – це твори науки, літератури і мистецтва, які
є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства
і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У
національному законодавстві в галузі авторського права визначено списки
таких об’єктів, які, на жаль не є вичерпними. Авторське право
поширюється на опубліковані твори, а саме: художні, музичні,
літературні, фотографічні, кінематографічні, аудіовізуальні твори;
комп’ютерні програми, бази даних, тобто сукупність даних, матеріалів або
творів, представлених у машинозчитуваній формі; науково-технічна
інформація – це інформація, документована на яких-небудь носіях, або
публічно оголошені результати науково-дослідних,
дослідно-конструкторських робіт, іншої науково-технічної і виробничої
діяльності, зафіксовані у формі, що забезпечує можливість їх
відтворення, використання і поширення. Авторське право не поширюється на
ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або
прості факти. Передача права власності на матеріальний об’єкт або права
володіння матеріальним об’єктом сама по собі не тягне за собою передачі
яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об’єкті [1].
Суміжні права означають права, суміжні з авторським правом. Існує три
різновиди суміжних прав: права виконавців, виробників фонограм та
організацій мовлення. Об’єкти авторського і суміжних прав регулюються
єдиним законом Україні “Про авторське право і суміжні права” від
23.12.1993 р. об’єкти авторського права регламентуються Всесвітньою
конвенцією про авторське право 1952 року та Бернською конвенцією про
охорону літературних та художніх творів (Паризький Акт від 24 липня
1971).
До об’єктів промислової власності належать винаходи, промислові зразки,
корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг,
найменування місць походження товарів, фірмові найменування та
нетрадиційні об’єкти промислової власності, які також відносяться до
технологій інтелектуального забезпечення управління підприємством.
Промислова власність – це твори людини у будь-якій сфері її діяльності,
які оцінюються передусім з позицій промислової значущості, економічної
ефективності, отримання прибутку під час їх використання у виробничий
діяльності. Об’єктами промислової власності є винаходи, корисні моделі
та промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування,
географічні вказівки походження товарів.
:
$
gd’M5
хороняє технічну сутність виробу, тоді як право на промисловий зразок
охороняє зовнішній вигляд виробу; винахід – технологічне (технічне)
рішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні,
винахідницькому рівню і промисловій придатності); корисна модель – нове
і промислово придатне конструктивне виконання пристрою; знак для товарів
та послуг – це знак-позначення, за яким товари та послуги одних осіб
відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб. Фірмові
найменування включають у себе назву, терміни або найменування. Це
потрібно для впізнання підприємства, його ділової діяльності. Крім того,
використання фірмового найменування допомагає відрізнити підприємство
від інших виробників подібних товарів та послуг. Фірмові найменування
включають в себе назву підприємства, що вноситься до Державного реєстру
юридичних осіб у встановленому законом порядку.
В українському законодавстві термін „зазначення походження товару” є
складним, комплексним поняттям. Зазначення походження товару, є складним
поняттям і включає у себе ще два терміни, а саме: назву місця походження
товару та географічне зазначення походження товару. Перший термін
означає назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві
товару, що походить із зазначеного географічного місця та має особливі
властивості, виключно або головним чином зумовлені характерними для
даного географічного місця природними умовами або поєднанням цих
природних умов з характерним для даного географічного місця людським
фактором. Географічне зазначення походження товару – це назва
географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що
походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або
інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного
географічного місця природними умовамичи людським фактором або
поєднанням цих природних умов з людським фактором [2]. Значення цього
об’єкта промислової власності зростає під час використання його у
зовнішньоторговельному обороті.
Права на об’єкти промислової власності охороняються державою і
підтверджуються офіційними охоронними документами – патентами,
ліцензіями та авторськими свідоцтвами. Таким чином, наявність патенту чи
свідоцтва забезпечує патентовласнику монопольні права на використання
його промислової власності, причому це практично єдиний вид монополії,
що заохочується й охороняється державою.
Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності – це правова
охорона таких результатів інтелектуальної діяльності як, сорти рослин,
топографії інтегральних мікросхем, комерційна таємниця (ноу-хау).
В умовах постійного розширення міжнародної наукової співпраці України,
все більшого значення набувають питання, пов’язані із взаємною передачею
і використанням не тільки запатентованих об’єктів інтелектуальної
власності, але і тих, які не захищенні патентеми виключного права –
ноу-хау. Знання і досвід традиційно визначається поняттям ноу-хау
(знати, як це робити). Ноу-хау – це секретна на даний момент часу
сукупність інформації у вигляді незапатентованих технічних і інших
рішень, знань і практики, що необхідні для організації на найбільш
висковому рівні виробництва прогресивної конкурентноздатної продукції
або найбільш ефективного здійснення інших видів діяльності: комерційної,
фінансової, адміністративної і ін [3]. Проблема захисту ноу-хау повинна
бути врахована патентним відомством України і прийнята законодавчими
правовими нормативами.
Література:
1. Антонов В.М. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право.
– К.: КНТ, 2005. – 520 с.
2. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності: Навч. Посібник.
– Хмельницький: ТУП, 2003. – 135 с.
3. Тарасова І.І. Планування функціонування та діяльності підприємства за
допомогою інтелектуального забезпечення // Науково-практичний
господарсько-правовий журнал ВАК „Підприємництво, господарство і право”
Київ, 7.2006 (127). – 178 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
