Реферат на тему:
Проблеми правового регулювання організації екологічного аудиту в Україні
На сучасному етапі розвитку ринкової економіки не можна залишатися
осторонь екологічних проблем. Екологічні питання частіше є другорядними
для здійснення господарчої діяльності. На перший план постають проблеми
максимізації прибутку. Але якщо належним чином не буде приділятися увага
екологічним проблемам: невідновним ресурсам, руйнівним викидам у
атмосферу – це неминуче призведе до екологічних катастроф.
Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних
наслідків виробничої діяльності. Так у Запорізькій області об’єктом
підвищеної екологічної небезпеки є ВАТ «Запоріжсталь»; в
Івано-Франківській – Бурштинська ТЕС ВАТ «Західенерго»; у
Дніпропетровській – Бурштинська ТЕС ВАТ «Західенерго», ВАТ КДГМК
«Криворіжсталь» та Криворізька ТЕС, ВАТ «Дніпроенерго»; у Донецькій –
ВАТ «ММК ім. Ілліча», ВАТ «МК «Азовсталь» та СО «Старобешевська ТЕС» ВАТ
«Донбасенерго»; у Луганській області – ВАТ «Алчевський металургійний
комбінат» та ВАТ «Лисичанська сода». І це далеко не весь перелік
забруднювачів довкілля.[4] У зв’язку з цим проблема охорони
навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів
набуває важливого значення.
У 2004 році в Україні почав розвиватися правовий інститут екологічного
аудиту, коли було прийнято Закон України «Про екологічний аудит».
Прийняття цього Закону відкрило нову сторінку забезпечення екологічної
безпеки в Україні.
Державне регулювання екологічного аудиту представлено невеликою
кількістю нормативно-правових ти методичних документів. Серед них Наказ
Мінприроди України від 12.01.2005 р. № 7 «Про затвердження Положення про
ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право
на здійснення екологічного аудиту»; Наказ Мінприроди України від
12.01.2005 р. № 8 «Про затвердження Положення про сертифікацію
екологічних аудиторів»; Наказ Мінприроди України від 29.03.2005 р. № 115
«Про затвердження переліку питань кваліфікаційного іспиту на отримання
сертифіката екологічного аудитора» та HYPERLINK
“http://www.menr.gov.ua/index.php?detail=1&id=6″ методичні рекомендації
щодо підготовки, здійснення та оформлення звіту про екологічний аудит .
Закон «Про екологічний аудит» докорінно змінив відношення до
відповідного виду діяльності, підвищив її правовий статус. Була
започаткована єдина для всієї держави система сертифікації екологічних
аудиторів і створено єдиний реєстр екологічних аудиторів та юридичних
осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту. Відповідно до
цього реєстру послуги екологічного аудиту в Україні надають близько 60
екологічних аудиторів та 32 юридичні особи.[3]
Новацією вітчизняної правової системи стало запровадження так званого
обов’язкового екологічного аудиту, якому повинні піддаватися об’єкти, що
становлять підвищену екологічну небезпеку.
Разом з цим, перший досвід застосування законодавства про екологічний
аудит виявив і деякі прогалини, суперечності та слабкі місця
відповідного законодавства, а також ті сфери, які потребують розвитку з
точки зору більш послідовного впровадження норм Закону «Про екологічний
аудит». Вони мають буди усунені шляхом відповідних доповнень до
законодавства.
Найбільш суттєвими моментами, на які треба звернути увагу є:
o
gdmgo
природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства
України про охорону навколишнього природного середовища та іншим
критеріям екологічного аудиту».[1]
Це визначення акцентує увагу лише на змістовній, „технологічній”
характеристиці відповідного поняття. У той час, коли екологічний аудит в
першу чергу необхідно визначити як вид професійної підприємницької
діяльності, а потім розкривати його змістовне наповнення.
2. Далі треба розглянути суб’єктів екологічного аудиту. У відповідності
до статті 14 вимоги до виконавця екологічного аудиту наступні:
екологічний аудит може здійснювати особа (екологічний аудитор), яка має
відповідну вищу освіту, досвід роботи у сфері охорони навколишнього
природного середовища або суміжних сферах не менше чотирьох років підряд
та якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення
такої діяльності.[1]
Стає не зрозумілим що являє собою «відповідність» вищої освіти? Адже до
недавнього часу фахівців екологічного профілю взагалі не готували вузи
України, причому не готували не тому, що в таких фахівцях не було
потреби, а тому, що справа ця дуже складна і потребує поєднання, синтезу
великої кількості різногалузевих, міждисциплінарних знань.
Ще одне не вирішене питання стосується сертифікації екологічних
аудиторів. Воно пов’язане з питанням, яке стане актуальним через 2 роки.
Справа в тому, що термін чинності сертифіката, встановлений статтею 22
Закону «Про екологічний аудит», – три роки. Але ніде не вказана
процедура поновлення чи продовження відповідного сертифікату після
закінчення цього терміну. Відповідь не це запитання не дає навіть
Положення «Про сертифікацію екологічних аудиторів».
3. Згідно статті 8 основною метою реалізації Закону є забезпечення
додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища
в процесі господарської та іншої діяльності.[1]
Ця мета може бути реалізована лише у тому випадку, якщо екологічний
аудит буде обов’язковим для всіх підприємств та організацій, чия
діяльність призводить чи може призвести до поганого впливу на природне
середовище, та буде проводитися хоча б раз в 5 років. Тоді екологічний
аудит стане тією рушійною силою, яка реально може призвести до
поліпшення екологічної ситуації в Україні.
4. Треба звернути увагу на 12 статтю. Нею обмежується коло підприємств,
на яких повинен проводитися обов’язковий екологічний аудит, тільки
підприємства, у випадках банкрутства, приватизації, передачі в оренду,
екологічному страхуванні та інших незначних випадках.Але велика
кількість підприємств, що приносять найбільшу шкоду навколишньому
середовищу, давно приватизовані. Керівництво цих підприємств не
зацікавлені у впровадженні екологічно чистих технологій, будівництві
високоефективних очисних споруд. Проводити ж екологічний аудит на цих
«головних забруднювачах» атмосфери можливо тільки на добровільних
началах, за згодою керівника, навіть якщо замовниками аудиту є органи
місцевого самоврядування.
Таким чином, велика кількість основних забруднювачів навколишнього
середовища випадають з під дії Закону «Про екологічний аудит» і його
головна мета – поліпшення екологічного становища в Україні – не
досягається.
Література:
Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. № 1862-IV.
Наказ Мінприроди України «Про затвердження Положення про сертифікацію
екологічних аудиторів» від 12.01.2005 р. № 8.
http://www.menr.gov.ua/index.php?menu_id=426.
http://www.menr.gov.ua/index.php?menu_id=34.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
