Реферат на тему:
Законодавчі та організаційні заходи в боротьбі з торгівлею людьми
Таке явище, як остарбайтерство за останні роки стало для нашого
суспільства звичним. Люди, зневірившись знайти дома роботу, за яку
пристойно платять, змушені шукати щастя за кордоном. Легально за
кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тисяч українців. За
неофіційними даними цифра сягає мільйонів. Більшість з них виїжджає за
туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів.
Звісно, це негативно впливає на їхній правовий захист і стає однією з
причин потрапляння у сферу інтересів торгівців людьми.
Представники цього злочинного андеграунду людину сприймають як товар,
який може принести значні прибутки.
Жертвою злочинної торгівлі може стати будь-хто. Ми якось звикли
ототожнювати сучасне рабство із нелегальною проституцією та зламаними
жіночими долями, але воно має набагато більше облич, серед яких – важка
праця на лісоповалах, будівництві чи шкідливому виробництві, жебрацтво.
Україна займає тепер провідне місце у світі по продажу людей у рабство і
є постачальником ” живого товару” до таких країн як Туреччина, Росія,
Польща, Греція, Німеччина, Португалія, Іспанія… Одних віддають туди
сутенери, інші стають на цю стезю добровільно.
Дедалі тривожніших масштабів набирає торгівля дітьми, здебільшого
безпритульними та сиротами, причому ця торгівля процвітає всередині
самої України. Вона навіть більша ніж торгівля дітьми з перетином
кордону, бо для дітей досить суворі правила виїзду, суворі правила
оформлення документів для вивозу дітей. Саме тому набагато вигідніше їх
використовувати в Україні. Наприклад, дуже багато випадків, коли дітей з
Криму привозять в Київ для жебракування, коли дітей із Придністров’я
продають за копійки в Одесу для використання в порнобізнесі.
Як свідчить історія, проблема торгівлі людьми має глибоке коріння і
суспільство на різних етапах свого розвитку по різному ставилось до неї.
Але лише на початку ХХ століття розпочинається міждержавна робота, в
рамках якої світове співтовариство розглядає торгівлю людьми як проблему
боротьби зі злочинністю.
Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є
Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та
протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками
і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію. У грудні 2000 року
Україна, спільно з іншими 124 країнами світу, підписала ці міжнародні
документи і ратифікувала 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради
України.
Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов’язаними з
торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. З метою
посилення боротьби з цим видом організованої злочинності, у березні 1998
року Верховна Рада України приймає Закон “Про внесення змін та доповнень
до деяких законодавчих актів України”, у зв’язку з яким, Кримінальний
кодекс України було доповнено статтею, яка передбачала покарання за
торгівлю людьми (ст.124-1 КК України). У квітні 2001 року ВР України
приймає новий Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1
вересня 2001 року, до складу якого увійшла стаття 149 “Торгівля людьми
або інша незаконна угода щодо передачі людини”. Крім того Кримінальний
кодекс криміналізував проституцію статтею 303 КК України “Проституція
або примушування чи втягнення до заняття проституцією”.
O¬
??
?????????
?ість за торгівлю в межах держави, не містила стаття такої мети торгівлі
людьми, як вилучення органів тощо.
Тому Верховна Рада України Законом “Про внесення змін до Кримінального
Кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми
та втягнення в заняття проституцією” статтю 149 та 303 Кримінального
кодексу виклала у новій редакції (закон набрав чинності 10 лютого 2006
року). Формулювання цих статей відповідає міжнародним стандартам
дотримання прав жертв торгівлі людьми та передбачає адекватне, більш
суворе покарання за вчинення цих злочинів.
Слід зауважити, що жертва торгівлі людьми до відповідальності за заняття
проституцією не притягається в жодному разі.
У 1999 році створено Координаційну Раду по боротьбі з торгівлею жінками
та дітьми при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, з
2000-го року в структурі Департаменту карного розшуку МВС України та в
обласних управліннях внутрішніх справ діють спеціалізовані підрозділи по
боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.
Позитивними є заходи, які вживаються урядом України щодо подолання умов,
що спричиняють цей вид злочину. Так, 14 лютого 2007 року Кабінет
Міністрів України своєю постановою затвердив порядок реєстрації,
перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і
безробітних. З метою створення належних соціальних умов для осіб, які за
певних обставин залишилися без житла, Кабінет Міністрів розпорядженням
затвердив План заходів щодо соціального захисту бездомних громадян.
Щодо захисту найуразливішої категорії – дітей, з 13 січня 2005 року діє
Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального
захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” Цей
закон визначив правові, організаційні, соціальні засади та гарантії
державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування, і є складовою частиною про охорону дитинства.
Торгівлю людьми часто називають сучасною формою рабства. Однак,
дослідження показують, що більшість випадків торгівлі людьми – це
спотворена форма міграції. На попередження та протидію незаконній
міграції спрямований проект Закону України “Про ратифікацію Угоди між
Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про реадмісію”
схваленого на засіданні Уряду 8 серпня 2007 року. Ця Угода передбачає
передачу компетентним органом держави однієї сторони і приймання
компетентними органами держави іншої сторони (реадмісію) осіб, які
в’їхали чи знаходяться на території цих держав, порушуючи законодавство
з питань в’їзду, виїзду і перебування іноземних громадян і осіб без
громадянства.
Ратифікація Угоди посилить співробітництво держав щодо протидії
нелегальній міграції та торгівлі людьми як на територіях України і
Росії, так і на територіях інших держав.
Тільки спільна міждержавна робота світового співтовариства в поєднанні з
внутрішньодержавними заходами протидії торгівлі людьми здатні подолати
цю ганебну проблему всього людства.
Література:
Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року.
Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності,2000 р.
Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми (доповнення до
Конвенції ООН 2000р.).
Проект Закону України “Про ратифікацію Угоди між КМ України і Урядом РФ
про реадмісію” схвалений 8.08.2007р.
Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які
шукають роботу, і безробітних, затверджений постановою КМ України
14.02.2007 р.
Матеріали дослідження про торгівлю людьми в Україні Оксани Лігостової,
Київ, 2005р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
