Реферат на тему:
Бокаріус М.С. – основоположник судово-медичної експертизи
Першим етапом розвитку української радянської криміналістики як науки є
етап пов’язаний з виникненням і першим досвідом використання
кріміналістичних прийомів і засобів в кримінальному процесі
дореволюційної Росії – це період до жовтня 1917 року, але більш суттєвим
етапом є другий, коли почали створюватися перші експертні установи та
накопичуватися емпіричні знання. В період 1917-1930 років вироблялась і
удосконалювалась практика експертних криміналістичних установ, спочатку
переважно в системі НКВД.
Саме на практичній роботі в органах НКВД виросли такі вітчизняні вчені
криміналісти, як І.Н. Якимов, С.М. Потапов, М.С. Бокаріус,
П.С.Семеновський, В.І. Громів, що опублікували перші научні праці по
криміналістиці.
Заслужений професор Микола Сергійович Бокаріус в історії вітчизняної
криміналістики займає особливе місце.
Він є основоположником криміналістичного напряму в судовій медицині, в
своїх наукових роботах і в практичній експертній діяльності він завжди
прагнув до поєднання судово-медичних і криміналістичних знань.
Ще в дореволюційні роки в книзі «Судова медицина у викладі для юристів»
М.С. Бокаріус відводив обширне місце матеріалам з області криміналістики
[Бокаріус М.С. Судова медицина у викладі для юристів. Харків, 1915].
Включаючи їх в названу книгу, він посилався на третій французький
судово-медичний конгрес (1913), який виніс резолюцію про необхідність
викладання на юридичних факультетах основ судової медицини з включенням
в програму елементарних відомостей по анатомії, а також по бертільонажу,
антропометрії і інших відомостей, з області так званої «наукової
поліції».
Микола Сергійович Бокаріус народився в 1869 в Одесі в сім’ї викладача і
вихователя гімназії. Закінчивши в 1890 гімназію, він поступив на
медичний факультет Харківського Університету. У 1895 М.С. Бокаріус
блискуче закінчив медичний факультет, після чого він був вибраний
понадштатним ординатором факультетської хірургічної клініки (Зав. проф.
Грубе), де займався патолого-гістологічнімі дослідженнями. У 1897,
Микола Сергійович переходить на кафедру судової медицини, на посаду
помічника прозектора і з того часу аж до дня смерті — 23 грудня 1931
року – він впродовж 34 років працює на кафедрі судової медицини.
Перші кроки своєї педагогічної і наукової діяльності молодий Бокаріус
зробив під керівництвом проф. В.Ф. Грубе, який запросив його до
університетської хірургічної клініки як понадштатного ординатора.
Можна з упевненістю сказати, що на вибір подальшої наукової дороги, на
круг наукових інтересів М.С. Бокаріуса зробила вплив експертна
діяльність В.Ф. Грубе, Д. Ф. Лямбля і інших харківських експертів того
часу.
Особливе місце в діяльності Бокаріуса займає створення в 1923 в Харкові
кабінету науково-судової експертизи, реорганізованого в 1925 в Інститут
науково-судової експертизи, що носить нині ім’я Бокаріуса .
Окрім цього, Бокаріус займався й науковою криміналістичною діяльність,
криміналістичну спрямованість мала і його праця «Судової медицини у
викладі для юристів», виданою в 1915.
Аналогічну спрямованість мала і опублікована ще в 1910 монографія
«Судово-медичні мікроскопічні і мікрохімічні дослідження речових
доказів». Це було перше у вітчизняній літературі монографічне
дослідження на дану тему. Відзначаючи цю обставину, автор писав в
передмові: «Бажаючи полегшити… працю тим, кому доведеться мати справу
з такого роду дослідженнями, я і наважуюся випустити пропоновану книгу –
перший досвід подібної праці в нашій літературі».
Хоча автор і назвав свою книгу керівництвом для лікарів, студентів і
фармацевтів, вона надала велику допомогу і слідчим працівникам. Автор
посібника описав значення і методи дослідження не лише таких традиційних
судово-медичних об’єктів, як кров, слина, насінні плями, волосся, але і
об’єктів суміжного з судовою медициною характеру, зокрема, рослинних
волокон. Не залишив автор осторонь і процесуальну (обрядову) сторону
мікроскопічних і мікрохімічних досліджень речових доказів.
У першому номері створеного і редагованого журналу М.С. Бокаріусом
«Архів кримінології і судової медицини» в статті «Від редакції»
говорилося: «Радянська наука не є монополією невеликої купки жерців;
покликана для обслуговування величезного колективу – в колективі ж вона
повинна черпати для себе матеріали».
Цій вимозі М.С. Бокаріус підпорядкував всю свою наукову діяльність.
Девізом його життя, етичним її паролем було: «Невпинно, завжди і усюди
служити Батьківщині, служити народові». Радянський уряд високо оцінив
діяльність Миколи Сергійовича Бокаріуса . У зв’язку з 30-літтям
лікарської, наукової, педагогічної і суспільної роботи йому було
привласнено почесне звання заслуженого на професора.
Серед великої кількості наукових праць М.С. Бокаріусa багато мають
криміналістичний характер. Перший з них практичний посібник із
словесного портрета, виданий в 1924. До цього часу посібник Р. А.
Рейсса, перекладений російською мовою і доповнений К. Прохоровим, що
вийшов в світ в 1911, вже став бібліографічною рідкістю.
gdok?
дянських органів розшуку і слідства гостро потребували практичного
довідкового посібника, який завжди був би у них під рукою. Цьому
завданню і служило видання довідкового альбому словесного портрета,
розробленого М.С. Бокаріусом. Альбом в повному сенсі слова був справою
рук автора, який, як наголошувалося на титульному аркуші, «склав і
змалював» його.
Український криміналіст А.А. Елісєєв, що працював в ті роки начальником
Науково-технічного відділення кримінального розшуку УРСР, в передмові до
альбому писав: «Будучи простим в своїх технічних основах, мистецтво
складання „словесного портрета” вимагає деякого теоретичного вивчення,
великої спостережливості, належної уваги і певного практичного досвіду,
за наявності яких робота дає в цьому відношенні бажані в справі
позитивні результати і задоволення для самих працівників».
Далі А. А. Елісєєв стверджував, що складений правильно за способом
«словесного портрета» опис особи сповна може замінити фотографічну
картку. З подібним твердженням сьогодні, звичайно, можна сперечатися,
але не можна забувати, що реєстрація злочинців за допомогою фотографії в
1924 була можлива далеко не усюди. У цих умовах «словесний портрет» мав
дуже велике практичне значення.
До сих пір не втратила свого наукового і практичного значення
фундаментальна монографія М.С. Бокаріусa «Первинний зовнішній огляд
трупа при міліційному і розшуковому дізнанні».
У рік видання книги М.С. Бокаріуса ще не існувало спеціальних посібників
з судової фотографії, по судовій балістиці і багатьом іншим розділам
криміналістики. Дана обставина змусила автора значне місце в книзі
приділити вказаним питанням. Він і не міг поступити інакше, бо виходив з
потреб практики.
Головна криміналістична думка, закладена в цій монографії, була виражена
в наступних словах: «В кожному випадку злочину перші кроки органів
дізнання, розшуку і слідства є найважливішими, найкоштовнішими, як
злочини, що можуть по свіжих слідах, зібрати той матеріал, який пізніше,
можливо, став би до встановлення його вже невловимим, недоступним,
зниклим». Це правило зберегло своє значення і в наші дні.
Сучасно звучать багато сторінок книги, присвячені питанням
криміналістики. От як, наприклад, викладаються в ній вимоги, що
відносяться до складання протоколу первинного огляду трупа: «Необхідно
прагнути до того, щоб картина на місці випадку, знайдена у момент огляду
трупа, була б представлена як можливо повніше, виразніше, живіше.
У цьому сенсі необхідно не упускати можливості заповнювати що
викладається в протоколі відповідними фотознімками, малюнками,
накиданнями, кресленнями або ескізами, приводячи вказівки на них у
відповідних місцях протокольного запису».
При цьому автор підкреслює, що в протоколі повинні отримати
віддзеркалення не лише позитивні факти, але і негативні обставини.
Останні є «вельми коштовними», бо вони «служать безперечним
підтвердженням того, що на них була звернена увага». Настільки ж важливе
значення автор надає правильній науковій термінології.
Велике місце в монографії відводиться встановленню особи потерпілого.
Автор розглядає основні елементи опису словесного портрета, зупиняється
на питанні про додання рисам обличчя прижиттєвого вигляду («туалет
трупа»), описує особливості дактилоскопування трупа.
У книзі використані всі новітні для того часу досягнення медичної науки
і в той же час матеріал, викладений на найвищому науковому рівні,
підносився з певними педагогічними (методичними) прийомами.
Особиста експертна практика М.С. Бокаріусa була виключно обширною. За
своє життя він зробив розтин більше 3 тис. трупів і провів експертне
дослідження близько 5 тис. речових доказів. У складних випадках до нього
зверталися практичні працівники не лише різних міст УРСР, але і інших
союзних республік.
Ще в 1925 М.С. Бокаріус задумав випустити цілу серію спеціальних
посібників. У неї повинні були увійти: «Дактілограммология з пороскопією
і палаграммологїєю», «Огляд і напрям до дослідження деяких речових
доказів», «Словесний портрет», «До, огляду, виїмці, вибору, зберіганню і
напряму письмових документів і відбиранню зразків почерку», «До учення і
практики ідентифікації слідів і знарядь злочину».
В цілому ці роботи повинні були скласти п’ятитомне «Настільне
керівництво до засвоєння наукової техніки в розслідуванні злочинів». На
жаль, повністю здійснити цей план ученому не вдалося: 23 грудня 1930 р.
М.С. Бокаріус помер.
Його найглибші, новаторські ідеї і наукові дослідження, його унікальна
особистість стала цілою епохою в області судової експертизи і
криміналістики. Він власне кажучи створив судову експертизу в Україні,
вивів її на європейський і світовий рівень.
Література:
История отечественной криминалистики / Белкин Р.С.: „Норма”, 1999.
Были и легенды криминалистики / Крылов И.Ф. – Л., 1987.
Введение в криминалистику: История, основы теории, библиография. /
Возгрин И.А. – СПб.: «Юридический центр Пресс», 2003.
Становление и тенденции развития науки о судебной экспертизе. / Бычкова
С.Ф. – Алма-Ата, 1994.
Судебная медицина для медиков и юристов. В 2-х частях. / Бокариус Н.С. –
Харьков.: Юридическое изд-во Украины, 1930.
Судебная медицина: Учебник для юридических вузов. / Самищенко С.С. – OCR
Палек, 1998.
В поисках истины. / Ищенко Е. П., Любарский М. Г. – Москва: «Юридическая
литература», 1986.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
