Реферат на тему:
Моральний вчинок як міра духовного розвитку особистості
Сьогодні в Україні гостро постає проблема духовного відродження молоді.
Сучасні соціально-культурні процеси, що виступають могутнім фактором у
розв’язанні глобальних проблем нашого суспільства, детермінують пошук
джерел виховання морального потенціалу студентів, які готуються у вищому
навчальному закладі стати гарантами розвитку нашої держави.
Зважаючи на переконання багатьох дослідників, особистість найповніше,
найвиразніше проявляє себе у вчинку. Сам вчинок визначається як “дія, що
розглядається з точки зору єдності мотиву та наслідків, намірів та
справ, цілей та засобів, котра, є найсуттєвішим, найглибиннішим
осередком психічного в широкому розумінні цього слова, що знімає в собі
і суб’єктне, і суб’єктивне в їх різноманітних формах прояву людського в
людині (В.Роменець) [11], як “буття-подія”, процес, що скеровується і
переживається суб’єктом як автором і її учасником, котрий несе повну
відповідальність за її наслідки” (М. Бахтін) [4], або як всезагальний
філософсько-психологічний принцип, який допомагає тлумачити природу
людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношеннях.
В науковій літературі виділяються такі вчинки, як “зачаття і народження
(коли вже на стадії біологічного чи психобіологічного розвитку організм
не є просто “формою існування білкових тіл”, а є певного рівня
суб’єктом, онтологічно відповідальним за самотворення, самозбереження,
від активності якого, від здатності протистояти і вистояти значною мірою
залежить сам факт його народження на світ), самоствердження
(розглядається в контексті індивідуального життя як вчинку, охоплює вік
дитинства, отроцтва і юності; полягає в тому, щоб ініціативно, через
творче протистояння оточенню ствердитись у статусі людини, реалізувати
закладену інтенцію через нарощування потенціалів людського способу
існування; під час цього вчинку ще не діють вимоги творення істини,
краси, добра і героїчного), самовизначення (здійснюється у відриві –
повному чи неповному – від сім’ї; самовизначитись – означає теоретично
відповісти собі самому на запитання “хто я є?”, “що я хочу?”, “що я
можу?” і практично пересвідчитись у правильності цих відповідей),
самовивільнення (період випробування на вчинкову зрілість, під час якого
проходить “рубікон” між молодістю й зрілістю; виникає рефлексивна
орієнтація в ситуації, яка склалася, з’ясування її передумов і
прогнозування її подальшого розгортання з точки зору прийнятності чи
неприйнятності для реалізації своїх задумів; основним критерієм життя є
рівень свободи, на який людина може розраховувати в цій ситуації),
самоздійснення (синтезує в собі “хочу” і “можу”, тобто мотиваційний і
інструментально-дійовий аспекти, що розгортаються у внутрішньо
вмотивованій, а тому вільній, творчій, свідомій, відповідальній
діяльності, позитивний результат якої психологічно виявляє себе у
переживанні досягнутої гармонії із собою і світом; знаходить свою
реалізацію у вчинку істини, краси, любові і добра), самозвітування
(підбиття підсумку життя як вчинку роблять людину мудрою (здатною
піднестися у спогляданні над плинним і вічним, над надбаннями і
втратами; існувати на сутнісному рівні гармонії з собою і світом, коли
трагізм абсолютного розлучення зникає в ідеї вічного повернення до
самого себе, до буденності в її вищому вимірі як способу утвердження
свого безсмертя, вічності свого буття), умирання (прощання з життям,
завжди має трагічний смисл незалежно від будь-яких раціоналізацій і
психозахисних побудов; приходить на зміну етапу післядії; людина,
відчуваючи, що незворотно втрачає свої сутнісні ознаки, здатність до
одухотворення, особистісного розвитку, може знецінити для себе власне
життя в його біологічній формі; це є вчинків акт, здійснюючи який,
людина не дозволяє собі деградувати на нижчі рівні існування живого),
через вчинок до безсмертя (логічне завершення людиною свого
індивідуального життя як вчинку і закономірний його результат; інобуттям
цього вчинку є вчинок пам’яті людства про покоління тих, хто відробив
своє на ниві життя” [11, 424-439].
Шлях до вчинку педагогіка і психологія визначає у такій послідовності:
життєва ситуація – породжене нею морально-чуттєве переживання – моральне
усвідомлення ситуації і мотивів поведінки, вибір і прийняття рішень –
вольовий стимул – вчинок – постдійове усвідомлення [1, 17]. Себто,
вчинок виступає єдністю ситуативного, мотиваційного, дійового та
рефлексивного компонентів, зв’язок яких виявляється “життєдайним як для
самого вчинку, так і, насамперед, для людини, котра здійснює вчинок”
[11, 424-439].
P
R
T
?????????[?своєрідне поєднання зовнішніх та внутрішніх умов, що
зумовлюють певну форму активності особистості – вчинкової активності
(сукупність соціальних, індивідуальних, культурно-історичних умов,
обставин, подій). [5, 196].
При спроможності суб’єкта визначити напрямок “використання свободи,
відвойованої у ситуації” виявляється мотиваційний компонент, котрий
виступає властивим особистості первинним усвідомленням спонукаючого
характеру ситуації, що приводить до актуалізації певних мотивів
вчинкової активності, до їх протиставлення чи поєднання.
Освітня вчинкова дія самоствердження і самовизначення суб’єктів
навчального процесу інтегрує два етапи: перший полягає в “суб’єктивній
готовності до практичного виконання вчинку і формується в яскравому
уявленні того, що треба здійснити. Відбувається моделювання акції
учинку, а також його можливих наслідків. Готовність до здійснення вчинку
засвідчується тим, що певна наступна подія виявляється не просто умовою,
а приводом для цього здійснення” [11, 32]. Тому, вчинкова дія, — як
зазначає В.А.Роменець, — це конкретний акт як ситуативно вмотивована
актуалізація психологічної готовності і приводу його здійснення; разом з
появою приводу завершується її причинний ланцюг. І вчинок здійснюється
[5, 214].
Заключним є післядійовий (рефлексивний) компонент вчинку – це комплекс
пізнавально-перетворюючих дій особистості, спрямованих на вторинне,
постдійове усвідомлення, оцінювання, осмислення змісту та результатів її
вчинкового діяння. Кожний здійснений учинок створює якісно нову ситуацію
життєдіяльності індивіда, висуває нову проблему, розв’язання якої стає
можливим лише у контексті саморозвитку психіки її суб’єктом.
Кожен вчинок оцінюється за трьома найважливішими показниками: 1) що
зробили – практичний результат; 2) чого навчились – інтелектуальний
результат; 3)як виявили себе – моральний результат. Із вчинків
складається поведінка, котра є не що інше, як сукупність вчинків, що
характеризують загальне моральне обличчя людини, ставлення її до
суспільства, інших людей і самої себе. У життєвій практиці всі
компоненти, як правило, реалізуються в єдності. Особливо зростає
значення морального виховання в умовах ринку. Дотримання слова, пошана
до професіоналізму, результатів чужої праці, самокритичність,
несприйняття пустодзвонства, демагогії, – ось декілька з тих норм, які
формуються в середовищі бізнесменів і підприємців.
І саме навчальний заклад через призму скоординованих навчальних
дисциплін “на основі цілісного бачення змісту освіти, який адекватно
відображає картину світу” [9, 47], має відтворювати в наступному
поколінні кращі соціально-культурні традиції нації, моральні норми,
світоглядні цінності через призму навчально-виховної програми;
стимулювати студентську молодь до здійснення моральних вчинків, котрі
розвиватимуть їхню ціннісно-смислову сферу, тобто систему вартостей і
ціннісних поглядів, які є супутниками суспільної поведінки, діяльності і
вчинків загалом.
Література:
Андросюк В. М. Значення релігійного і християнського виховання //
Академія. 2005. – № 5. – С. 17 – 18.
Бех І.Д. Духовна енергія вчинку // Освіта і управління. – 2005. – Т. 8.
№ 1. С. 51 – 70.
Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і
психологія. – 1997. — № 1. С. 124 – 129.
Бахтин М. К философии поступка // Философия и соціология науки и
техники. – М., 1985.
Гуменюк О.Є. Психологія явпливу: Монографія. – Тернопіль: Економічна
думка, 2003. – 304 с.
Зелинченко А.И. Психология духовности. – М.: Трансперсональный институт,
1996. – 400 с.
Ксенофонтов В.И. Духовность как экзистенциальная проблема // Философские
науки. – 1991. – № 12. С. 41 – 52.
Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – 3-тє вид. – К.:
Либідь, 2001. – 384 с.
Олексюк О.М. Проблема формування духовного потенціалу студентів //
Практична психологія та соціальна робота. 1999. – № 2. – С. 47 – 48.
Основи психології: Підручник / За заг. Ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця.
– Вид. 5-те, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 632 с.
Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології ХХ століття. – К.: Либідь,
1998. – 992 с.
Фіцула М.М. Педагогіка. Альма-матер. – К.: Освіта, 2003. – 527 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
