Реферат на тему:
Діалогічне спілкування в контексті професійного становлення психолога
Як відомо, що спілкування – складний, багатоплановий процес становлення
і розвитку контактів, що породжується потребами і мотивами, сумісною
діяльністю, включає обмін інформацією, вироблення единої стратегії
взаємодії, сприйняття, розуміння іншої людини і здійснюється за
допомогою знакових засобів взаємодії суб’єктів, що визнано потребами
сумісної діяльності і спрямовано на зміну в стані, поведінці,
поводженні, особистісно-смислових діях партнера. Соціальний зміст
спілкування проявляється в тому, що воно виступає засобом передачі форм
культури поводження і суспільного досвіду і впливає тим самим на процес
професійного становлення майбутнього психолога.
В спілкуванні, як показують дослідження вітчизняних психологів Г.О.
Балла, С.О. Копилова, А.Г. Волинець та іншіх, що людина
самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості. По специфіці
організації мовленнєвого повідомлення можна судити про культуру
поводження і культуру мовлення, що є важливим в професійному становленні
особистості. Як показують дослідження В.А. Кан-Каліка, Б.Ф. Ломова
монологічне спілкування передбачає суб’єкт-об’єктні відносини,
егоцентризм, зосередження на особистих потребах, відкрите маніпулювання
партнером спілкування, копіювання поводження, догматизм, ригідність та
стереотипність прийомів психолого-педагогічного впливу, суб’єктивізм та
поляризація оцінок і не завжди сприяють професійному становленню
особистості психолога.
В той час, як діалогічне спілкування передбачає особистісне
рівноправство в спілкуванні, суб’єкт-суб’єктні стосунки, центрація на
потребах партнера спілкування, співпраця, свобода дискусії та викладення
думки в діалозі, творчість, професійний та особистісний ріст,
об’єктивний контроль результатів діяльності, індивідуальний підхід до
особистості, тобто сприяє професійному становленню особистості. Таким
чином, основна проблема дослідження полягала в дослідженні особливостей
діалогічного спілкування в контексті професійного становлення
майбутнього психолога. В дослідженні ми виходили з припущення про те, що
в основі професійного становлення психолога, як фахівця лежить розвиток
y нього культури поводження i культури діалогічного спілкування, a також
розвиток особистісних властивостей, що характеризують певний рівень
професійного становлення. Так, нами була розроблена спеціальна анкета,
яка включaла наступні питання: що таке психологічна культура майбутнього
психолога, що вона повинна включати, що необхідно майбутньому психологу
виховати та сформувати в собі, щоб бути професійно підготовленим
фахівцем? Які особистісні якості необхідні для професійного становлення
психолога? Дослідження проводилось з студентами I, ІІ, ІІІ, IV,V курсів
психологічного факультету.
Так, на основі отриманих результатів була виявлена структура
професійного становлення психологів, яка включaла наступні компоненти:
пізнавальний (когнітивний), що включав розвиток y майбутніх психологів
культури діалогічного спілкування, мовлення, мислення; особистісний
компонент, що включав розвиток таких якостей, як тактовність,
терплячість, адекватну самооцінку; емоційно-вольовий компонент, що
включав емоційність, саморегулювання діяльності, емпатію, волю;
поведінковий аспект, що включав в себе вміння культурного поводження,
вдягатись, культура поведінки.
ae
gd?nn
відмітили необхідність розвинути в собі особистісні якості, такі, як
товариськість, самовдосконалення, поважати інших, взаємодіяти з іншими,
толерантність, врівноваженість.
Емоційно-вольові якості відмітили 60% майбутніх психологів, серед яких
були емпатійність, доброта, гуманність, відкритість, вміння допомагати
клієнту, альтруїзм; 80% майбутніх психологів відмітили необхідність
розвитку в собі якостей, що були віднесені до поведінкового компоненту:
тактовність, витримка, вміння регулювати свою поведінку, терплячість
тощо.
Аналіз результатів самоопису особистості юнаками-психологами був
пов’язаний більше з навчальною діяльністю, діями, вчинками (читаю,
малюю, вмію багато чого робити руками). У дівчат-психологів самоопис
більше характеризував внутрішній світ їх особистості (добра, серйозна,
мрійлива, чуттєва, цікавлюсь…).
Так, на основі аналізу якостей особистості були виділені три типи
особистості, які були притаманні психологам: інтерпретуємий тип
особистості (аналіз своїх якостей); констатуючий тип (перелік якостей
без їх аналізу); змішаний тип особистості (об’єднує перші два типи).
На І курсі було виявлено 20% інтерпретуємого типу особистості
майбутнього психолога, 60% констатуючого і 20% змішаного. На II курсі –
інтерпретуємого типу виявлено 30%, констатуючого 45%, змішаного типу
25%. На III Kypci інтерпретуємого типу виявлено 35%, констатуючого 35% і
змішаного 30%. На IV кypci виявлено 45% інтерпретуємого типу
особистості, 20% констатуючого і 35% змішаного типу. На V курсі 65%
інтерпретуємого типу особистості, 15% констатуючого і 20% змішаного типу
особистості. Таким чином, з роком навчання збільшується кількість
психологів, що виявляють інтерпретуємий тип особистості, коли студент
аналізує свої якості, відмічає зміни в професійному становленні,
збільшується рівень самоаналізу, перехід від констатації якостей
особистості, як фахівця до аналізу, інтерпретації.
Психологічний механізм саморозуміння свого професійного становлення як
фахівця підтвердив основне положення самопізнання: емоційне та
інтелектуальне в діалогічному спілкуванні нероздільні. Майже всі
майбутні психологи відмічали в діалогічному спілкуванні
наглядно-почуттєву основу, що пов’язана з розвитком абстрактно-логічними
категоріями особистості, тобто діалогічне спілкування будується, як на
емоційно-особистісній основі, так і на діяльнісній. Так, ми можемо
визначити ієрархію емоційного та інтелектуального компоненту в
діалогічному спілкуванні викладачів і майбутніх психологів: спочатку
виділяються якості особистості, що пов’язані з видом сумісної
діяльності, в даному випадку навчальною діяльністю студентів, їх діями,
вчинками, а потім на цій основі виділялись якості, що характеризують
внутрішній світ майбутнього психолога. Важливо вчити студентів в процесі
спілкування аналізувати особистісні конкретні дії, вчинки, якості, їх
співвіднесеність з вимогами професії, а потім вчити аналізувати якості
іншої людини, тим глибше самопізнання, професійне становлення
особистості.
Так, поступово в емоційно-інтелектуальному діалогічному спілкуванні
здійснюється міжособове пізнання, самопізнання себе, як
фахівця-психолога, своєї особистості, психічних якостей поводження,
діяльності, реалізується діалогічно-культурологічний підхід до розвитку
у студентів майбутніх психологів психологічної культури, їх професійного
становлення.
Література:
1. Г.О. Балл, А.Г. Волинець, С.О. Копилов. Діалого-культурологічний
підхід, як напрям гуманізації освіти. //Психологія-школі. Зб. матеріалів
ІІ міжрегіонального науково-практичного семінару (Рівне 16-18 січня 1997
р.). Київ. 1997.
2. В.А. Кан-Калик. Основы профессионально-педагогического общения.
Грозный. 1979.
3. Б.Ф. Ломов. Общение и социальная регуляция поведения. B кн..
Психологические проблемы социaльной регуляции поведения. M. 1976.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
