.

Важливість «екзистенціальної любові» у педагогічному процесі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
216 1331
Скачать документ

Реферат на тему:

Важливість «екзистенціальної любові» у педагогічному процесі

У житті сучасної людини спостерігається криза почуттів, – таку
піднімають проблему ряд філософів і психологів (Р. Мей, Е. Фромм, І.
Ялом та ін.). Люди втрачають здатність любити в світі, де розвиток
техніки превалює над розвитком людських відносин. Любов, пише Р. Мей,
яка була завжди опорою і допомагала справлятися з життєвими ситуаціями,
стала проблемою. Люди стають гордовитими, зарозумілими і відчуженими.
Нездатність відчувати і боязнь близості привела нас до того, що любов
стала здаватися неймовірною рідкістю, ілюзією [8; 7-8]. Реальністю
нашого життя стають відчуження, відсторонення, повна байдужість і самота
людини, єдиний спосіб подолання яких є любов.

Педагогічний енциклопедичний словник під ред. Б.М. Бім-Бада трактує
любов як «высшее чувство, проявляющееся в глубокой эмоциональной
привязанности личности к другому лицу или персонализированному объекту»
[10; 135]. Тут вказано, що для педагогіки найбільш практичне значення
мають вікові параметри любові і детально розкриті її психофізіологічні
основи. Автори обійшли стороною всі інші педагогічні аспекти любові,
зокрема, питання про любов як складову взаємодії вчителя і учня.

Існує поширена думка, що любов” дитина повинна отримувати в сім’ї, до
школи це почуття не має ніякого відношення. Вчителі розгублюються від
відвертих проявів любові дітей, деколи не знаючи, як реагувати на них.
Відповідно діти рідко знаходять в школі те душевне тепло, до якого вони
прагнуть. Ш.А. Амонашвілі першим принципом педагогічної діяльності
називає любов до дитини. Без неї не можна виховати «гуманну душу в
людині». Дитина стає щасливою, як тільки відчуває до себе щиру і
безкорисну любов [1; 15]. Л.Л. Шевченко характеризує прояв любові як
ступінь розвитку етичної свідомості вчителя. Довіра, пошана,
вимогливість, справедливість, великодушність, доброта характеризують
відносини вчителя і учнів в любові. До перерахованих якостей відносяться
і взаємодопомога, взаєморозуміння, взаємоповага, взаємна вимогливість і
відповідальність [17; 26]. О. О. Казанський присвячує свою працю
педагогіці «як любові» і вважає, що співпраця у відносинах
«вчитель-учень» – це і є прояв любові. Любов, підкреслює автор, знімає
тривожність і дає відчуття безпеки [4;17]. В.А.Ситаров і В.Г.Маралов
розглядають любов як ненасильницьку дію в педагогіці і вважають, що
любов – це посилення іншої людини як особи. Педагог, який любить, прагне
провести значущі зміни в своїх вихованцях, надає їм можливість
самовизначитися і самореалізуватися [12; 54-55].

Відмічено, що традиційно в науковій літературі автори пропонують
визначення любові з позиції її суб’єкта. Тобто в центрі уваги
знаходиться суб’єкт бажання і його потреби.

У «екзистенціальній любові» на перший план стає не суб’єкт, а об’єкт
бажання. Більш значуща не та людина, яка любить, а якого люблять.
Улюблена людина стає цінністю. Любов дозволяє побачити перспективу,
відкриває унікальні можливості людини, яку любиш. Тому, вирішуючи
питання любові, екзистенціалісти активно оперують поняттями «турбота»,
«знання», «посилення», «відкриття», «розуміння», «ухвалення», що
особливо актуально для педагогіки. І крізь призму цих понять ми робимо
спробу наблизитися до феномена любові.

Любов як відкриття. «Екзистенціальна» любов дозволяє побачити іншу
людину як абсолютну індивідуальність, у всій її неповторності. Любов
відкриває педагогу, який любить, унікальні можливості кожного вихованця,
його ціннісну перспективу, і в цьому особливість педагогічного, процесу.
Педагогіка, як і любов інтуїтивна, вона повинна бачити те, чого ще
немає. Тільки люблячи вчитель здатний відкрити в людині цінне,
передбачити ще не реалізоване.

Підкреслюючи діалектичність любові, Е. Фромм помічає: тільки люблячи,
віддаючи себе іншому і проникаючи в нього, я знаходжу себе, я відкриваю
себе, я відкриваю нас обох, я відкриваю людину [16; 126]. Любити –
означає відкритися самому, вторить Р. Мей [8; 101].

Любов як розуміння і ухвалення. Щоб зуміти зрозуміти іншого, людина
принаймі повинна бути готова любити його, – пише Р. Мей [7; 143].

TH

gdss.N

едінки або почуттів. Розуміння – це тонка емпатія до кожного почуття і
висловлювання людини, як вона сама сприймає їх зараз [11;39]. Ухвалення
само по собі мало що означає без розуміння, підкреслює автор. Тільки
коли вчитель бачить і розуміє вчинки і думки дитини так, як дитина сама
їх бачить і розуміє, вчитель приймає їх, тим самим, підсилюючи особу
свого вихованця.

Любов як знання. Р. Мей указує на тісний етимологічний зв’язок між
дієсловами «пізнати» і «любити» (7; 142). Знати іншу людину, означає
любити її. Знання і любов по відношенню до іншого зв’язані між собою і
визначають участь в його житті.

Екзистенціалісти розрізняють знайомство з людиною і знання про неї. Коли
ми бажаємо узнати людину, то знання про неї повинні бути підпорядковані
факту її дійсного існування. Дані, які ми маємо про вихованця, можуть
бути точними і вартими ознайомлення з ними. Але сенс екзистенціальної
взаємодії полягає в тому, щоб «ухватить существование другого человека,
произошедшее на совершенно ином уровне, отличном от конкретного знання о
нем» (Р. Мей). Знання умов життєдіяльності іншої людини  важливо; 
знайомство  з  характером  його  між особових відносин може мати пряме
відношення до проблеми; інформація про його соціальне оточення, теж
відноситься до справи. Але ця інформація утворює якусь форму,
конфігурацію, яка виявляється при зустрічі з людиною. Ми не можемо
відчувати іншої людини, коли наша свідомість має вже готову інформацію
про неї.

Любов як посилення. Любов «нарощується» на розуміння і ухвалення
унікальності і цінності кожного вихованця. За розумінням і ухваленням в
кожній педагогічній ситуації слідують конкретні дії, здатні поліпшити
життя вихованців, підсилити їх особові якості.

М. Бубер в своїх роботах використовував вираз «затверджуючи іншого».
Затвердження людини означає ухвалення його прихованих можливостей. У
педагогічному процесі затвердження вихованця – це робота на перспективу,
його потенційні можливості. Вчитель помиляється, якщо не бачить в своєму
учні перспективи змін, сприймає його таким, що вже сформувався,
розвиненим, причому, незалежно від віку учня. Якщо якості вихованця
вчитель приймає як ті, що знаходяться в процесі становлення, то, тим
самим, підсилює його потенційні можливості, а надалі сприяє реалізації.

Любов як турбота. Коли щось дійсно має для нас сенс, ми проявляємо
турботу. Любов – це завжди турбота, відзначає Е. Фромм [16; 124].
Очевидний приклад – любов матері до дитини: якщо вона про нього не
піклується, ніхто не переконає нас, що вона його любить. Так, Е.Фромм
укладає: «любов є діяльна заклопотаність, зацікавленість в житті і
благополуччі того, кого ми любимо» [16; 124].

Турбота означає активну дію по відношенню до іншого, вона протилежність
апатії. Заклопотаність по відношенню до улюбленої людини вимушує нас
трудитися, покращувати її життя. «Любов и труд неразделимы. Любят то,
над чем трудятся, и трудятся над тем, что любят»[16; 124]. Тому турбота
вчителя виражається в безперервній активності, направленій на благо
своїх учнів.

Виділяючи основні моменти, що стосуються «екзистенціальної» любові, ще
раз відзначимо: любов означає, що існування іншого має для мене сенс. Це
прагнення до іншої людини, в основі якого бажання віддавати,
піклуватися, покращувати його життя і нести за це відповідальність.
Людина, яка любить, здатна:

• бачити іншу людину такою, якою вона є, зрозуміти і знати в її
конкретності

і унікальності;

• прийняти цінність і необхідність людини;

• затвердити людське існування іншого;

• відкрити ще не реалізовані можливості людини, перспективу її розвитку.

Таким чином, любов педагога визначимо як діяльна участь в житті
вихованця з метою посилення його особових можливостей, знання, розуміння
і ухвалення його унікальності і необхідності, відкриття і реалізації
його ціннісної перспективи.

Література:

1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике.-М: Изд. Дом Ш.
Амонашвили, 1995.

2. Казанский О.А. Педагогика как любовь.-М: Российское
педагог.агентство, 1995.

3. Мэй Р. Вклад экзистенциальной психотерапии // Экзистенциальная
психология. Экзистенция – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс,2001.

4. Мэй Р. Любовь и воля – М.: «Рефл-бук»; К.: «Ваклер»,1997.

5. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б.М. Бим-Бад.-М.:
Большая Российская энциклопедия,2002.

6. Роджерс К. Становление личности. Взгляд на психотерапию. – М.: Изд-во
ЭКСМО-Пресс,2001.

7. Ситаров В.А., Маралов В.Г. Педагогика и психология ненасилия в
образовательном процессе.- М.: Академия,2000.

8. Фромм Э. Душа человека / Искусство любить.-М.: Республика, 1992.- С.
109-165

9. Шевченко Л.Л. Практическая педагогическая этика.-М: изд-во
СОБОРЪ,1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020