Реферат на тему:
Інтеріоризація знань вузівських дисциплін у професійні якості студентів
Термін “інтеріоризація” (від грецьк. – “внутрішній”) вперше застосував
Ж. Пиаже для позначення процесу перенесення зовнішніх впливів у
внутрішній план, у свідомість і мислення. Подальшого розвитку це
психічне явище набуло у працях Л.С. Виготського, О.М. Леонтьева,
П.Я. Гальперіна та ін.
У нашому дослідженні ми використовуємо інтеріоризацію для того, щоб
простежити, як різноманітні змістовно-процесуальні аспекти вивчення
спеціальних дисциплін у педагогічному вузі трансформуються у професійні
функції й педагогічні здібності студентів. Концептуальною основою
інтеріоризації може служити теорія поетапних дій, розроблена
С.Л. Рубінштейном, Л.С. Виготським і підтверджена працею О.М. Леонтьєва.
Зокрема, О.М. Леонтьєв пише: “Інтеріоризацією називають перетворення, у
результаті якого зовнішні за своєю формою процеси із зовнішніми ж,
матеріальними предметами перетворюються на процеси, що протікають у
свідомості; за цих умов вони піддаються специфічній трансформації –
узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і, головне, стають здатними
до подальшого розвитку” [1, с. 95]. Спираючись на ці фундаментальні
дослідження, П.Я. Гальперін розробив теорію планомірного (поетапного)
формування розумових дій, до яких він відносить мотивацію дій,
орієнтування, матеріалізацію й вираження в мовній чи розумовій
діяльності.
Як відомо, технологія трансформації вузівських знань та вмінь на
навчально-виховний процес у школі пов’язана з різним рівнем
узагальненості програмного матеріалу, його співставленням і перенесенням
на навчання школярів. Для майбутньої педагогічної діяльності цей
багатогранний процес сприяє набуттю професійних функцій, а для періоду
навчання у вузі є умовою розвитку педагогічних здібностей.
Будь-яка діяльність починається з визначення мети, виявлення намірів і
установок на оволодіння предметом діяльності. Значення установок для
досягнення намірів особистості досліджується в працях Д.М. Узнадзе та
його послідовників. Зокрема, Д.М. Узнадзе [3] вказує, що установка,
будучи інтегральною формою організації минулого досвіду індивіда,
обумовлює не тільки підготовку індивіда до майбутньої діяльності, але, є
й безпосередньо регулюючим фактором, який визначає і процес, і
результати діяльності. Визначення мети передбачає існування й плану дій
– неодмінної умови системи самоорганізації студента в його професійному
самовизначенні.
?????????U?лення. За визначенням Ж. Піаже інтелект – це “певна форма
когнітивного аспекту поведінки, функціональне призначення якого –
структурування відносин між середовищем і організмом” [2, с. 26].
Інтелект, на думку Піаже, має адаптивну природу, під якою розуміється
рівновага між засвоєнням матеріалу й пристосуванням його до певної
ситуації. Адаптацією інтелекту можна пояснити і трансформацію
теоретичних знань, здобутих студентами у вузі на майбутню педагогічну
діяльність за допомогою моделювання цієї діяльності, тобто уявного
конструювання проекту майбутньої реальної дії.
Якщо вважати пізнаваним об’єктом весь процес передачі знань, здобутих
студентами у вузі, то можна впевнено стверджувати про різний рівень
узагальнень, які беруть участь у цьому процесі: інтеграція вузівських
знань, ідентифікація змісту дисциплін у вищій і середній школі,
помірність компонентів, що співвідносяться, і зворотні зв’язки.
Який би акт професійної спрямованості вивчення спеціальних дисциплін не
здійснювався, він неминуче пов’язаний з узагальненням змісту
досліджуваного матеріалу. Це доведено експериментальним шляхом
О.М. Кабановою-Меллер. Узагальнення, на її думку, є найважливішою умовою
для трансформації знань з однієї сфери в іншу.
У педагогічній професії важливо з великої інформації, здобутої при
вивченні вузівських дисциплін вичленити мінімальний стрижень знань,
доступний для засвоєння учнями того чи іншого віку, здатний збагатити
зміст шкільних підручників, полегшуючи розуміння закономірностей
спеціальних дисциплін.
Якщо вже при вивченні спеціальних дисциплін у вузі перед майбутнім
учителем постане завдання нагромадження (узагальненням) й трансформації
вузівської освіти на навчання й виховання учнів, то в нього з’являється
стратегія дії. Спираючись на логіку взаємозв’язку шкільного та
вузівського курсів у студента формується діалектична єдність минулого,
теперішнього і майбутнього, яка фіксується в індивідуальності
особистості і набуває кумулятивної професійної спрямованості.
Таким чином, сам процес формування професійної спрямованості
інтеріоризується. Суть цього процесу полягає в тому, що зовнішні
фактори, які детермінують підготовку вчителя, трансформуються у
внутрішній план студентів, стають потребою. Саме при систематичній
роботі в цьому напрямку, потреба у одержанні педагогічної професії
переростає в домінуючу мотиваційну сферу. Під впливом зовнішніх факторів
і внутрішніх спонукальних сил інтелект студента формується відповідно до
майбутньої професійної діяльності.
Література:
Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – 2-е изд. – М.:Изд-во
полит. литературы, 1977. – 304 с.
Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М.: Международная
педагогическая академия, 1994, – 674 с.
Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки. – Тбилиси,
1961. – 210 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
