Реферат на тему:
Зародження українських військ зв’язку
Півтора десятиліття Україна існує, як незалежна держава. З грудня 1991
року наша країна має свої Збройні Сили, складовою частиною яких є
війська зв’язку. Проте, всі офіційні видання Головного Управління
зв’язку Збройних Сил України та Генерального Штабу історичний шлях
військ зв’язку подають чітко за схемою, створеною радянськими
військовими істориками. А саме: згадуються способи зв’язку давніх
слов’ян та Київської Русі, Московського царства та Російської імперії, а
потім – історія військ зв’язку Червоної Армії та Збройних Сил СРСР
[3,с.2;7,с.15]. Досягнення військових формувань УНР, Української Держави
П. Скоропадського, а тим більше УПА цілковито ігноруються. Жодної згадки
про підрозділи зв’язку українських формацій 1917-1922 років немає ні у
виданні «Війська зв’язку Збройних Сил України» 2005 року [3], ні в книзі
П. Усика та М. Межуєва «Війська зв’язку України: героїчні сторінки
історії» [7]. Для прикладу, порівняємо хронологію розвитку військового
зв’язку у книзі А. Белова [1] та брошурі [3]. Отже, А. Белов пише, що
перші частини зв’язку Червоної Армії формуються у 1918 році. 20 жовтня
1919 р. видано наказ Реввійськради Республіки № 1736/362, який поклав
початок централізованому керівництву військовим зв’язком [1,с.4]. Що ми
бачимо у виданні Головного Управління ЗіАСУВ про історію національних
військ зв’язку? Будь ласка: 1914-1917 рр. – вказана кількість
сформованих в російській армії телеграфних рот; 1917 р. – видано
«Настанову по службі радіотелеграфу в Червоній Армії»; 1918 р. –
засновано Раду воєнного телеграфу Червоної Армії; 20 жовтня 1919 року –
створення військ зв’язку Робітничо-Селянської Червоної Армії [7,с.1-3].
Причому, кількість зв’язкових підрозділів російської армії наведена не
вірно. Так, Л. Бескровний вказує, що телеграфних рот було: 31 в складі
саперних батальйонів, 10 окремих телеграфних та 5 окремих іскрових рот
та 10 військових телеграфів [2,с.24], а не 35 окремих телеграфних рот,
як написано у брошурі [3,с.2]. Де тут історія власне українських
підрозділів зв’язку – невідомо. Таким чином, той, хто зацікавиться
історією військового зв’язку, чітко зрозуміє, що Україна нічого схожого
до 1991 року не мала, а тим, що має зараз, завдячує лише Радянському
Союзу. До того ж, саме Червона Армія першою в світі створила центральний
орган керівництва зв’язком (пам’ятаємо, 20 жовтня 1919 року).
?????????1/4? [4,с.390]. Враховуючи незначний кількісний склад
Генерального Штабу та його структуру, можемо стверджувати, що відділ
зв’язку того часу – цілком самостійний підрозділ, аналогічний сучасному
Управлінню зв’язку.
У березні 1918 р. новий начальник ГШ полковник Сливінський провів
структурну перебудову Штабу. Було створено 2 генерал-квартирмейстерства
та окремі відділи, серед яких – відділ зв’язку [6,с.7].
За часів Гетьманату відділ зв’язку Генштабу деякий час був підвідділом
1-го генерал-квартирмейстерства [6,с.8]. Проте, вже на кінець 1918 року
цей орган знову став окремим відділом [4,с.395]. У штаті кожного
армійського корпусу сформовано по 4 радіотелеграфні сотні; Сіра дивізія
у кожному своєму полку (яких було 4) мала 3 чети (взводи) зв’язку (по 1
на кожен курінь), підпорядковані начальникові зв’язку полку [4,с.429].
Документи та експонати Центрального Музею Збройних Сил України (м. Київ)
свідчать, що на 1920 рік козаки та старшини підрозділів зв’язку
українських військових частин мали свої емблеми (один з атрибутів роду
військ), причому окремі для телеграфістів та радіотелеграфістів
[5,с.111]. Червона Армія не давала своїм зв’язківцям окремих відзнак до
1922 року.
Отже, в листопаді 1917 року, Генеральний Штаб Армії УНР мав у своєму
складі відділ зв’язку, який існував і в період Гетьманату П.
Скоропадського, і в добу Директорії УНР. Відділ зв’язку разом з ГШ був
інтернований у 1921 році на терени Польщі, де продовжив свою роботу в
еміграції.
Тобто, в українському ГШ орган керування зв’язком був створений на цілих
2 роки раніше, ніж аналогічне утворення в Червоній Армії. Чи не повинно
це стати стимулом для відчизняних військових та науковців хоч для
пристойності внести певні корективи в хронологію розвитку військ
зв’язку? Ми вважаємо, що саме час, адже війська зв’язку України мають
свої корені не лише в Збройних Силах СРСР.
Література:
Белов А.И. Войска связи. – М.: ДОСААФ, 1983. – 63с.
Бескровный Л.Г. Армия и флот России в начале XXв.: Очерки
военно-экономического потенциала. – М.: Наука, 1986. – 240с.
Війська зв’язку Збройних Сил України / Головне Управління зв’язку і АСУВ
ГШ ЗС України. – К.:КП МОУ КВКФ, 2005. – 10с.
Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) /
Крипякевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., та ін.; упоряд. Б.З. Якимович.
– Вид. 4-те, змін. і доп. – Львів: Світ,1992. – 712с.
Карпов В. Однострої української армії (1917-1920) // Військово –
історичний альманах. – 2000. – Ч.1. – С. 110 – 121.
Седак В. Виникнення військових і загальнодержавних спецслужб // Історія
України. – 1999. – №9 (березень). – С.7 – 8.
Усик П.А., Межуєв М.М. Війська звязку України : героїчні сторінки
історії. – Фастів: Поліфаст,2002. – 288с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
