.

Декілька зауваг до проблеми міфу Василя Стуса (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1382
Скачать документ

Реферат на тему:

Декілька зауваг до проблеми міфу Василя Стуса

Як відомо, перша умова безсмертя – смерть. Роман Корогодський свого
часу зазначив: “Він … великий поет, але не слово стало національною
зброєю, а його героїчний чин. І смерть” [1,117]. Здається, чи не
найтиповішим поясненням популярності Стуса серед загалу є його героїчна
смерть за Україну. Дивно, але “життя за Україну” в такому випадку
залишається поза увагою.

Дослідники мусять прийняти реальність такою, якою вона є: героїчне життя
Стуса, його біографія завжди тяжітимуть над його текстами. Це не
одинична доля обраних постатей, що мусять стати національним символом.
Це незворотня тенденція в літературі – прагнення читача порівняти
особистість автора і його творчість, зацікавленість біографією
письменника як один із допоміжних факторів рецепції його доробку. І в
цьому немає нічого надзвичайного. Письменника цікавить образ читача, і
твір не створюється безвідносно до уявної фігури рецепієнта. Читача ж
цікавить образ автора, нехай “олітературнений”, нехай узгоджений з
основними тенденціями в творчості, але живий, справжній, до якого можна
доторкнутися. Але іноді ситуація складається так, що “створюється
трагічна ситуація ліплення “німбу боженьки” з того, хто впродовж усієї
творчості переступав грані та рушив канони” [2,4]. Коли є непересічна
постать, читацький загал не може без крайнощів. Йому легше малювати в
своїй уяві бунтаря, або заглибленого до останку у творчість письменника.
Постать митця, твори якого виділено з-поміж інших, надзвичайно важко
поєднувана з можливістю побачити у ній звичайну людину. Звичайне
залишилось поза рамками виділеного літературного та ідеологічного
продукту. Графомани не потребують примату “життєтворчості”. Для них
наближення до свого реального образу лише підтверджуватиме літературне
здрібніння. Визнані ж таланти несуть тягар слави, їм легше поміняти
полюси свого сприйняття, ніж укластись у образ “звичайного літератора”.
Прикро, коли ця природня зацікавленість звертається насамперед на
моменти, що супроводжують творчість, роблячи її вторинною, своєрідною
перепусткою в музей воскових фігур. А факт залишається фактом: “Життя,
протистояння тоталітарній системі та смерть Василя Стуса в карцері
табору суворого режиму зробили його своєрідним символом незламності
українського духу та його прагнення до свободи” [3,22]. Цілком
об’єктивна символізація постаті Стуса як громадянина не може бути
головною підставою для визнання його мистецького генія. До останнього
мають ще долучитись фахівці-літературознавці. Нажаль, частина з них,
цілком чесно бажаючи висвітлити його літературні здобутки, намагається
перед цим, або паралельно з цим перемогти ідеалізацію соціальну.
Звичайно, це не є об’єктивним. Не обов’язково ламати вулик, щоб дістати
з нього меду. Спекуляції з боку будь-яких організацій, будь-яких осіб –
це факт нашого життя  і, нажаль, незмінний. Символи та міфи, як
ущільнені та концентровані носії певної ідеї і створюються для їх
використання. Справа в тому, з якою метою і наскільки чистими руками
здійснюються ці операції.

h

?????????f?озволить сприймати суперечливі оцінки без шкоди для самого
чистого і глибокого явища. А для літературознавців здається очевидною
невідповідність рівня сприймання серед загалу складної, інтелектуальної
поетичної творчості Стуса рівневі її популярності (“…причина
зростаючої популярності поезії Стуса опинилася великою мірою поза самою
цією поезією” [4,68]). Ситуація складна ще й тим, що глобально
досліджувати доробок Василя Стуса без співвіднесення його поглядів і,
насамперед, морального рівня з аналогічним рівнем дослідника достатньо
важко.  Його логіка не може не змушувати задуматись. Його моральний
авторитет не може не викликати поваги і не схиляти до саморецепції.
Отже, “справа ускладнюється тим, що написання біографії іншого є, певною
мірою й автобіографією того, хто її пише” [5,12]. Стус настільки “рівний
собі” у своїй творчості, його складена система оцінки настільки прозора,
що досліджувати його творчість – значить автоматично дописувати його
біографію. Природньо, що ідеали Стуса відіграють значну роль в справі
міфізації його постаті. Як відомо, “невід’ємною рисою естетичного ідеалу
письменника є також створений ним образ людини, що став взірцем для
багатьох, прикладом для наслудування” [6,79]. Як бачимо, і нехай це не
прозвучить надто голосно, Стус створив цей естетичний ідеал у своїй
творчрсті і на своєму власному прикладі. Йому було кого наслідувати і
ким милуватись як втіленим ідеалом людяності, але його постать стала
найбільшим взірцем. Людина, що взяла на себе такий тягар
відповідальності за власні погляди задля здійснення своєї мети просто
мусила в певних питаннях бути максималістом. А це, як відомо, ще один
сприятливий чинник для ідеалізації. Хоче автор цього чи ні, але поруч з
розбудовою своєї особистості в реальному житті він створює образ своєї
особистості і в творчості. Але це важко назвати свідомою ідеологією та
методологією власного образотворення в творчості. Естетична діяльність
постійно здійснюється автором в реальному житті (перед читачем під час
сприймання твору постає естетична реальність). Природньо, коли ця
система цінностей знаходить своє втілення в творчій площині реалізації
людини. У випадку ж зі Стусом ми “маємо максимальну узгодженість
“ореолу”, легенди і реальної людини, слова і діла, самонастанови і всієї
лінії життєвої поведінки та творчої позиції” [7,289].

З одного боку є всі підстави ідеалізувати біографію Василя Стуса. Бо як
людина “паталогічної чесності” та незламного бажання втілити свої
переконання в життя і бути гідним самого себе він вартий такого кроку. З
іншого боку, немає нічого поганого в “обережній символізації” цієї
постаті. Він може постати як незмінний символ боротьби за право на
індивідуальну самобутність та внурішню свободу, як найкраще втілення тих
ідеалів, яким з різною мірою успіху намагались відповідати тисячі
знищених системою. Історія має свої закони. Часом найкращі наші
попередники і сучасники залишаються незаслуговано забутими, або й зовсім
невідомими. Україна має право на своїх героїв. А ми маємо бути гідними
пам’яті поколінь, і гордими втіленням цієї пам’яті в людях найкращого
ґатунку.

Так ми прийшли до небезпечного, але необхідного на наш погляд кроку: ми
захищаємо право Василя Стуса на міф. Але вбачаємо в ньому не заздалегідь
невідповідні дійсності твердження, а ту площину здобутків Стуса, які
насьогодні не можуть бути реалістичним для пересічної людини. Тому нехай
для неї це буде міф, як втілення високих цінностей, до яких варто йти,
яким слід відповідати.

Література:

Корогодський Р. Тренос // Сучасність. – 2002 р. – №7, ст. 106-118.

Стус Д. Життя і творчість Василя Стуса. – К.: МП “Фотовідеосервіс”,
1992.

Стус Д. “Палімпсести” Василя Стуса: творча історія та проблеми тексту. –
Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук. – К., 1995.

Бедрик Ю. Василь Стус: проблема сприймання. – К., 1993.

Самототожність письменника. До методології сучасного літературознавства.
Колективна монографія/Відп. редактор Г.М.Сивокінь. – К., 1999, 160с.

Данильцова У. Літературознавчі терміни. Словник-довідник. – К.: А.С.К.,
2004.

Соловей Е. Проблема автентичного буття (В.Стус) / Соловей Е. Українська
філософська лірика. – К.: Юніверс, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020