.

Культурні особливості рольової поведінки та психологічна допомога (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
206 1680
Скачать документ

Реферат на тему:

Культурні особливості рольової поведінки та психологічна допомога

Одна із важливих проблем соціальної психології особистості полягає в
дослідженні того, як співвідносяться психологічні ролі і особистість
людини і яке місце займають ролі в її структурі. На перший погляд
відповідь зрозуміла: ролі привнесені культурою, а отже, повинні
вважатися зовнішньою надбудовою над особистістю, що не порушує її
глибинних структурних утворень.

Подібна чи близька до неї позиція характерна для більшості теорій
особистості, що дотримуються різних психологічних поглядів, передусім
таких найбільш впливових шкіл, як психоаналіз і гуманістична психологія.
Будучи протилежними за основними поглядами, ці напрямки в той же час
сходяться в позиції, що соціокультурні чинники не є визначальними в
особистісному розвитку. Правда, віддаючи пріоритет внутрішнім рушійним
силам, вони розглядають цю детермінацію по-різному: психоаналітичні
теорії особистості виходять з примату інстинктивної природи людини,
тобто апелюють до глибинних проявів людської психіки; гуманістично
орієнтовані теорії спираються на ідеї реалізації вроджених здібностей
людини і її потребу в самоактуалізації, тобто на ідеї “вершинної
психології” (див. Холл и Линдсей, 1997; Хьелл и Зиглер, 1997; Maddі,
1989).

Проте уже в рамках психодинамічного напряму відбувається еволюція вбік
зростання соціальної спрямованості (теорії А.Адлера, Г.Саллівена,
Е.Фромма та ін.), хоч і вони традиційно не ставлять соціокультурні
чинники на перше місце в особистісній детермінації. Аналітична теорія
особистості також не є винятком, ототожнюючи набір соціальних ролей,
притаманних особистості, з “персоною”, чи стандартною маскою, прийнятою
людиною перед обличчям соціальних впливів. У той же час, К.Г.Юнг включає
персону в число п’яти головних архетипів колективного несвідомого, тим
самим показуючи, що між глибинно-психологічними підгрунтями особистості
і соціальними ролями є певний зв’язок. Два інших архетипи – аніма та
анімус також пов’язані зі статевими ролями людини.

Іншої орієнтації, і це природно, дотримуються концепції особистості, в
основі яких лежать психологічні теорії ролей, передусім символічний
інтеракціонізм Дж.Міда і теорія психодрами Я.Морено. Особистість в цих
концепціях розглядається як набір ролей. Найбільш послідовно цю думку
проводив Я.Морено, який визнавав пріоритетність ролі по відношенню до
“Я”: “Ролі не виникають із “Я”, але “Я” може виникнути із ролей”
(Moreno, 1964). На відміну від соціологічних концепцій він розглядав
ролі не лише як соціальні, але і як психосоматичні, психічні і
трансцендентні, об’єднуючи їх в 4 первинні рольові категорії (див.
Лейтц, 1994). Хоч ці погляди і не можна назвати безперечними, в них
міститься цінна ідея про рольову природу особистості, яку ми спробуємо
обгрунтувати.

Одна з ключових проблем полягає в генезисі психологічних ролей
особистості. Найчастіше формування ролей пов’язується з феноменом
соціалізації, яку ми звичайно розуміємо як засвоєння соціального
досвіду, проте це уявлення є явно звуженим. Соціалізація неодмінно
включає в себе наступні складові: 1) засвоєння мови як засобу соціальної
комунікації, без якого неможливий зв’язок (а отже і продуктивна
взаємодія) особистості з суспільством; 2) засвоєння соціальних ролей, що
є важливими формами включеності особистості в соціальні групи; 3)
засвоєння соціального досвіду, цінностей і норм, що виступають
регулятором соціальної поведінки особистості. Ці компоненти знаходяться
в тісному взаємозв’язку і не можуть існувати один без іншого.

Про мову, в силу її важливості для розвитку і функціонування
особистості, слід сказати окремо. Слід відзначити, що мова і мовлення не
виникають самі із себе, із глибини особистості. Вони формуються тільки в
мовному середовищі, в процесі запозичення ззовні. Це найбільш послідовно
доведено в культурно-історичній теорії Л.С.Виготського. Зрозуміло, тут
передусім мається на увазі мова знаків, що спирається на другу сигнальну
систему, а не, скажемо, “мова образів”, “мова почуттів” і т.п., які
мовою можна назвати певною мірою метафорично.

Коли ми кажемо про “мову несвідомого” (яка, згідно з теорією К.Г.Юнга,
існувала до нашого народження), про його інтерпретацію чи розшифровку
(тлумачення), то не слід забувати, що розшифрувати будь-яку невідому
мову – це означає перевести її на іншу мову – відому. Як мінімум, ця
друга мова уже повинна існувати. Тому, навіть визнаючи за мовою
несвідомого символічну природу слід розуміти, що збагнути її можна лише
володіючи мовою знаків, а отже, абстрактним мисленням.

Про важливість соціалізації для розвитку особистості кажуть факти її
відсутності. Приклади “дітей-мауглі”, на зразок дівчинок Амали і Камали,
вихованих вовками і повернутих згодом в людське суспільство,
демонструють неможливість формування у них людських ролей. Та психічна
організація, що у них сформувалася, включаючи стереотипи поведінки,
потреби, специфічну “мову” тварин і т.д., можна образно назвати “роллю”
вовка. Ці приклади, включаючи аналогічні випадки, об’єднані назвою
“синдром Каспара Хаузера”, показують, що соціалізація – це не
нашарування чогось зовнішнього на внутрішнє, суттєве, а формування цього
внутрішнього, формування “Я”.

Якщо представити собі мисленний експеримент, що дозволяє виділити
особистість в “чистому вигляді”, відібравши у неї все, що привнесено
цивілізацією, то ми будемо вимушені: окрім соціальних ролей “забрати” у
неї мову і мовлення; “позбавити” абстрактного мислення (бо воно
нероздільне з мовленням), а значить, і здатність до розуміння символів;
“зруйнувати” семантичну структуру свідомості (бо воно спирається на
смисли, а отже, на мову); “зруйнувати” ментальні структури (бо
ментальність тісно пов’язана з мовою і свідомістю людини). Те, що
“залишиться”, навряд чи можна назвати особистістю. Отже, треба говорити
не про антагонізм особистості і ролі, а скоріше про їх глибинний
взаємозв’язок, про певну спорідненість ролей із людським “Я”.

Ще одне вагоме підтвердження зв’язку ролей зі структурою особистості
можна знайти в концепції его-станів Е.Берна (1992). Его-стани – це не що
інше, як основні життєві ролі людини, що набули символічного значення.
Справді, всім доводилось бути в ролі “Дитини”, “Дорослого”, “Батька”, чи
принаймні тісно зтикатися з ними на протязі всього життя. Ці ролі по
своїй значущості далеко виходять за межі рольової поведінки і стають
важливими особистісними складовими, з якими, згідно теорії особистості
Е.Берна, пов’язані життєві сценарії людини і різні випадки особистісної
психопатології.

gd?vX

вання ролей достатньо суттєве. Мало того, багато які приклади
ситуативної рольової поведінки виникають головним чином завдяки рольовим
очікуванням суспільства. На такому розумінні (з великою часткою
узагальнення) побудована рольова концепція Дж.Міда (Mead, 1946).

Проте неправомірно стверджувати, що вплив скеровано тільки від
суспільства до особистості, заперечуючи внесок самої людини в формування
експектацій. Крім того, на рольову поведінку особистості здійснюють
вплив внутрішньоособистісні чинники, функціонування яких неможливо
звести лише до тиску суспільства. Можна говорити не лише про ситуативні,
а й про особистісні ролі, тобто ролі, що спонукаються динамічними
проявами особистості. З особистісними ролями пов’язані певні компоненти
структури особистості (в тому числі і глибинні).

До особистісних ролей можна віднести статеві ролі, що дуже тісно
пов’язані із глибинними основами і особистісною структурою (а можливо і
архетипами аніми і анімусу). Це підтверджується прикладами різних
девіацій статево-рольової поведінки, що часто мають ендогенну природу. А
така патологія, як транссексуалізм наводить на думку, що детермінація
статевих ролей чи не глибша, ніж біологічна природа людини: в окремих
випадках, при неможливості змінити статеву роль, удаються до хірургічної
зміни біологічної статі транссексуала.

Існують інваріантні, позакультурні складові психологічних ролей,
закріплені в структурних елементах особистості, а, можливо, і в
архетипічній природі людини. Можна говорити про рольову самосвідомість
(тобто про усвідомлення себе суб’єктом виконання ролі), про рольову
Я-концепцію людини і рольову ідентичність. “Я” так чи інакше втілюється
в особистісних ролях, неможливо виділити “Я” в чистому вигляді, щоб воно
було позбавлено рольового компоненту. Можна зробити висновок, що
психологічні ролі не можна зводити лише до соціальних очікувань, що
формують рольову поведінку людини.

Ці міркування підкреслюють важливість рольових підходів в психотерапії і
інших напрямках практики психологічної допомоги особистості. Рольова
психотерапія може бути розглянута з позицій двох стратегій: 1) терапія
роллю, тобто система методів, що використовують виконання ролей у
вигляді психотерапевтичного засобу впливу на особистість людини
(класичним прикладом цього підходу є психодрама); 2) терапія ролі, чи
система методів, спрямованих на реконструкцію чи трансформацію
особистісних ролей людини (типовим взірцем такого підходу крім
психодрами є також і трансакційний аналіз).

Рольова психотерапія може бути скерована на будь-які компоненти
психологічної структури ролі: як на ситуативні, обумовлені
соціо-культурними відмінностями, так і на глибинні, інваріантні до
культури. В першому випадку мова іде про систему міжособових стосунків
людини, про її взаємодію з соціумом. Наприклад, практика дає багато
випадків крос-культурних, соціокультурних чи субкультурних відмінностей,
що часто стають причиною соціально-рольових конфліктів та інших проблем
маргінального статусу особистості. В сучасну епоху високої соціальної
динаміки (коли відбувається масова міграція і “перемішування” соціальних
шарів) подібні проблеми є достатньо актуальними.

В другому випадку ми маємо справу з системою впливів, спрямованих на
більш-менш глибоку трансформацію особистості, і орієнтованих на різні
цілі: від корекції внутрішньоособистісних дисгармоній до особистісного
зростання. Тут мова іде про проблеми, відносно незалежні від
соціокультурної ситуації і пов’язаних із загальними закономірностями
функціонування особистості.

Про це свідчать і використовувані методи (насамперед психодрама і
трансакційний аналіз), основні елементи яких (категорії его-станів,
первинні рольові категорії) демонструють автономність від культури і
прекрасно вписуються в будь-який культурний контекст. Навіть в
психодраматичних ролях (вторинних рольових категоріях), що відображають
культурні особливості терапевтичних груп, інваріантна складова
виявляється суттєвіше за соціокультурні відмінності. Практика
інтернаціональних психодраматичних груп, де тренерами виступають
іноземці, показує, що вирішальною умовою взаєморозуміння виявляється не
схожість чи розбіжність соціокультурних особливостей, а якість
синхронного перекладу.

Рольовий підхід в психотерапії не вичерпує уже названі методи
(трансакційний аналіз і психодрама), він охоплює велику групу методів, в
основі яких лежать психологічні процеси творчості і творчого
самовираження (див. Бурно, 1989; Гройсман, 1979). Виконання ролі (що є
важливим компонентом будь-якої соціальної поведінки особистості) завжди
супроводжується рольовим переживанням, притаманним також уявним ролям,
“внутрішньому відіграванню” рольових процесів, і є істотним компонентом
творчого переживання. За допомогою рольового переживання можлива
реконструкція життєвого світу особистості, деформація якого характерна
для життєвої кризи, а також подолання негативних наслідків
екзистенціальних фрустрацій (див. Горностай, 1991).

Із всього сказаного можна зробити такі висновки: 1) психологічні ролі є
необхідною умовою соціалізації і мають важливе значення для розвитку і
функціонування особистості; 2) особистісні ролі не можна віднести лише
до периферії особистості, бо вони пов’язані зі структурою особистості, в
тому числі з її глибинними складовими; 3) в психологічній структурі
ролей є компоненти, що визначаються соціокультурними відмінностями, а є
інваріанти, незалежні від культури і пов’язані з базисними компонентами
особистості; 4) рольова психотерапія є дієвим засобом гармонізації і
трансформації особистості, бо системою своїх впливів охоплює широкий
спектр функціонування особистості від міжособових стосунків до глибинних
внутрішньоособистісних процесів.

Література:

Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия: Пер. с англ.- СПб.:
Братство, 1992.

Бурно М.Е. Терапия творческим самовыражением.- М.: Медицина, 1989.

Горностай П.П. HYPERLINK
“http://users.iptelecom.net.ua/~p_gorn/publ01.html” Творчество как
форма освоения и переживания времени личности // Психология личности и
время жизни человека.- Черновцы: ЧГУ, 1991.- С. 24-32.

Гройсман А.Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы
регуляции социального поведения.- М.: Наука, 1979.- С. 175-203.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама
Я.Л.Морено.- М.: “Прогресс”, “Универс”, 1994.

Холл К.С., Линдсей Г. Теории личности: Пер. с англ.- М.: “КСП+”, 1997.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и
применение): Пер. с англ.- СПб.: Питер Пресс, 1997.

Maddi S.R. Personality theories: A comparative analysis.- 5th ed.-
Chicago (ІL): Dorsey Press, 1989.

Mead G.H. Mind, self, and society. From the standpoіnt of a social
behaviorist.- Chicago: Univ. Press, 1946.

Moreno, J. L. Psychodrama. V. 1 (3rd. ed.).- Beacon, New York: Beacon
House, 1964.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020