.

Методи дії в навчанні та супервізії психологів-консультантів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
264 2058
Скачать документ

Реферат на тему:

Методи дії в навчанні та супервізії психологів-консультантів

Твердження про те, що підготовка практиків (а психолог-консультант є
однією з “найпрактичніших” видів діяльності) повинна бути
практично-зорієнтованою, звучить як аксіома, якщо не як тавтологія.
Дійсно, переконувати в цьому не треба нікого. Проте, самі практичні
методи є нерівнозначними в плані, так би мовити, “наближення” до
практики. Очевидно, найбільш “практичною” є сама практика, тобто
найкраще було б учити професійній діяльності безпосередньо в її процесі,
отримуючи практичні навички, при виконанні реальних професійних дій. Але
це є неможливим з етичних міркувань. Справді, неприпустимо учити на
хірурга, оперуючи живу людину, бо таке навчання буде оплачуватись ціною
людського життя. Діяльність психолога-консультанта або психотерапевта не
менш тісно пов’язана проблемами життя і смерті, і помилки в ній можуть
бути не менш драматичними.

Серед практичних методів зараз одними з найпоширеніших є форми,
пов’язані з аналізом практичних ситуацій, груповими дискусіями,
тренінгом навичок тощо. Таке навчання хоч і відрізняється від
традиційних лекційно-семінарських форм значно більшою активністю,
елементами сугестії та інших технік психотерапії, високою мотивацією
тощо, проте ці відмінності не завжди є принциповими. В основі переважної
більшості тренінгових методів лежить знов таки “розмовний жанр”, тобто
діяльність, побудована на мові та мовленні, в ній в найбільшій степені
задіяні інтелект, пам’ять і сприймання, тобто такі ж самі сфери
особистості та її психічної діяльності, як і в традиційному навчанні.

Серед розмаїття тренінгів, існує група методів, що, на мою думку,
максимально наближені до практики, фактично є її повноцінною заміною. Це
група так званих методів дії, до яких відноситься рольова гра,
психодрама, соціодрама, інтерактивний аналіз ситуацій та споріднені з
ними. На їх практичну цінність вказувало багато вчених. Так, наприклад,
визнаний фахівець психодрами Грете Лейтц писала, що “психодрама як
психо- і соціотерапевтичний акціональний метод являє собою максимально
наближену до життя форму групової психотерапії” (Лейтц, 1994, с. 27).

Психодрама, як один з найпопулярніших методів дії, має ряд незаперечних
переваг у порівнянні з іншими видами підготовки. По-перше, вона працює з
реальними ситуаціями з життя і діяльності людей, а це значить, що вона
максимально наближена до дійсності. По-друге, психодраматичний процес
протікає не в розмірковуванні, а в дії, що дозволяє активно
використовувати не лише інтелект, сприйняття і пам’ять, але й
емоційно-почуттєві та тілесно-рухові складові поведінки людини. Це
сприяє більшій ефективності практичних рішень і міцності засвоєння
досвіду. По-третє, на відміну від звичайного тренінгу навичок, такий
спосіб роботи дозволяє торкатися більш глибоких особистісних шарів. А це
означає, що з’являється можливість, з одного боку, шукати і
опрацьовувати внутріособистісні перешкоди ефективної діяльності
(бар’єри, стереотипи, страхи і т.п.). З іншого боку, така робота
допомагає розкриттю внутріособистісних ресурсів, підвищенню спонтанності
і творчого потенціалу людини.

Проблема особистісних ресурсів не є традиційною в сучасній педагогіці та
педагогічній психології, хоча її розв’язання може дати неабиякі
практичні результати. Одним з шляхів вирішення проблеми ресурсу
пов’язана саме з рольовими підходами в психології. Дуже цікавими в цьому
плані є результатами роботи П. Каллеро, що розробив новий ресурсний
підхід до рольової теорії, згідно з якими роль може використовуватися як
фасілітатор і виразник людських дій, а отже вона фактично виступає як
мобілізатор особистісних ресурсів в різних видах діяльності і соціальної
активності індивіда. Основна ідея роботи полягає в осмисленні ролі як
ресурсу, і пропозиції використання ролей як інструментів установлення
соціальної структури. Цей підхід опрацьовується трьома способами.
Спочатку роль визначається як “культурний об’єкт”, що є теоретично
несуперечливим з концепцією ресурсу. По-друге, це визначення ролі
доповнює останні досягнення в осмисленні соціальної структури. По-третє,
подається набір формальних пропозицій, що ілюструють значення цієї нової
концепції для рольового аналізу (Callero, 1994). Теоретичні висновки П.
Каллеро отримують хороше практичне втілення не лише в такій розвиненій
практичній галузі, як рольова психотерапія, а й в будь-яких рольових та
драматургічних психотехнологіях, пов’язаних з методами дії.

Короткий аналіз методів дії слід почати з рольової гри, що фактично
виступає їх основою. Рольова гра – це модель самого життя, вона містить
потенціал, який ще не до кінці з’ясований психологічною наукою і, на мою
думку, має дуже великі перспективи для практичної реалізації в
надзвичайно широкому спектрі галузей. Рольова гра та побудований на ній
рольовий тренінг полягає у рольовому моделюванні дійсності, тобто
відтворення реальних ситуацій за допомогою ролей, що відповідають
соціальним позиціям учасників. Роль передбачає не лише соціальні
експектації (тобто сукупність норм щодо її виконання, правил поведінки
тощо), а й певний типаж, характер, образ, імідж, іншими словами, певне
людське обличчя. Рольова взаємодія повинна здійснюватись відповідно
соціальних експектацій і нормативів, з одного боку, і згідно
психологічного типу – з іншого.

Психодрама – це інтегральний метод, що включає в себе як основу рольову
гру, але нею не обмежується. Важливими елементами психодрами є велика
група технік, серед яких в нашому контексті найважливішими є
“дублювання”, “обмін ролями”, “дзеркало”, в результаті використання яких
можна подивитися на ситуацію з різних точок зору, сприйняти позицію
іншого, зрозуміти неусвідомлені чинники поведінки тощо. Ще однією
особливістю психодрами є те, що в психодраматичні рольовій грі повинний
бути протагоніст (головний герой), який пропонує для постановки свою
життєву ситуацію.

?, упереджувальне ставлення до точки зору інших. Соціодрама може стати
хорошим інтерактивним доповненням до методу групової дискусії.

Аналіз практичних ситуацій (case study) – це один з улюблених жанрів
будь-якого виду активного навчання. Без “кейсів” зараз не обходиться
практично жодний тренінг чи семінар. Велика кількість ситуацій
наводиться в сучасних навчальних посібниках з психологічного
консультування та психодрами (Айві, 1998; Титаренко, 2004; Karp et al.,
1998; Leveton, 2001; Milne, 1999 та ін.). В більшості з них ситуації
описуються в діалоговій формі, що наближає їх до форми драматичної
постановки. Використання ситуаційних задач як окремий навчальний жанр
(див. Васьковская, Горностай, 1996) є ефективним засобом практичної
підготовки консультантів, подібні консультативні практикуми можна також
використовувати в психологічних тренінгах (див. Бадалова, 2003).
Впровадження методів дії в тренінг дозволяє розв’язувати практичні
ситуації на зовсім іншому рівні – в інтерактивному режимі рольової гри,
що дає змогу знаходити такі ресурсні знахідки, яких не може дати ніяке
вербальне обговорення.

Організація процесу підготовки психологів-консультантів з використанням
методів дії може здійснюватись на будь-яких рівнях професійної
підготовки від вузівського навчання до всіх форм перепідготовки та
підвищення кваліфікації. Навчання консультантів у вузі з використанням
драматичних підходів будується переважно на формуванні базових навичок
консультування, основних консультативних технік, що опрацьовуються в
контексті моделювання простих ситуацій консультативної взаємодії.
Власного консультативного досвіду студентів ще не вистачає для
комплексного відтворення процесу консультування.

Такий комплексний підхід, що включає психологічний запит, проблему,
консультативну задачу, модель особистості та шляхи гармонізації ситуації
клієнта, стає можливим в процесі навчання консультантів на курсах
підвищення кваліфікації, куди приходять практики з певним
консультативним досвідом. Однією з форм таких занять є методичні
тренінги, де для розв’язуваної проблеми підбираються практичні “кейси”
(пропоновані або керівником навчання, або самими учасниками), які
опрацьовуються у формі рольової гри з подальшим підведенням підсумків та
обговоренням.

Дуже ефективною формою підвищення кваліфікації психолога-консультанта є
індивідуальна та групова супервізія, а також інтервізія – вид групової
супервізії, де суб’єктом аналізу виступають самі учасники групи – щось
на зразок “груп рівних” (peer group). Супервізія є обов’язковою ланкою
професійної підготовки консультантів та психотерапевтів згідно
європейських стандартів. В супервізійних заняттях можна робити наголос
не лише на методичній стороні справи, не лише на професійних навичках
консультанта, а й на його особистісних утрудненнях, на особливостях
взаємостосунків між психологом та клієнтом (як це робиться в
балінтовських групах). Такі заняття доцільно будувати на
психодраматичних моделях рольової гри, де протагоністом виступає той,
хто презентує випадок з власної практики. В окремих випадках (якщо в
основі професійних утруднень лежать суттєві особистісні проблеми
консультанта) заняття можуть проводитись як повноцінні психодраматичні
сесії, що мають на меті психологічну (а не лише методичну) допомогу
практику. Проте, слід розуміти, що проводити такі сесії можливо лише
тоді, коли в навчальній групі створені всі необхідні умови терапевтичних
стосунків, а керівник має достатню кваліфікацію психодрама-терапевта.
Він не лише повинен сам мати ґрунтовну підготовку
психолога-консультанта. Для використання технік психодрами потрібно
пройти спеціальні тренінги з методів дії, а для роботи з особистісними
проблемами необхідно здобути психотерапевтичне навчання згідно
міжнародних стандартів (див., напр., ФЕПТО…, 2003).

Автор статті 3 роки (1999-2002) працював керівником науково-методичного
семінару для психологів-консультантів соціальних служб для молоді м.
Києва. Заняття проводились двічі на місяць: один раз – методичний
семінар, на якому розглядались актуальні проблеми теорії та методики
консультування та психотерапії, друге заняття – присвячене груповій
супервізії консультативної діяльності. Кожна зустріч тривала 3-4 години.
Досвід роботи, де широко використовувались методи дії, показав її високу
ефективність, надзвичайний мотиваційно активуючий потенціал, методичну
гнучкість (можливість розв’язання величезної кількості методичних
проблем), особистісний потенціал (наявність ресурсів для особистісного
зростання). Протягом достатньо тривалого часу роботи семінару виділився
постійний склад основних учасників, що дозволило створити стабільну
атмосферу довіри і безпеки. Це допомагало не лише впроваджувати принципи
послідовності та наступності в навчанні, але й торкатися складних
особистісних проблем, що пов’язані з професійною діяльністю
консультанта. Описані форми роботи та їх результати свідчать про
перспективність такої підготовки та необхідність широкого впровадження в
практику даного досвіду.

Література:

Айві А. Цілеспрямоване інтерв’ювання і консультування: сприяння розвитку
клієнта. Пер. з англ. – К.: Сфера, 1998. – 342 с.

Бадалова М. В. Тренинг интеллектуальных навыков консультирования.
Практическое руководство. – Севастополь: Стрижак-пресс, 2003. – 214 с.

Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. – СПб.: Питер, 2002. – 256
с.

Васьківська С. В. Основи психологічного консультування: Навчальний
посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 256 с.

Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. – К.: Вища школа, 1996. – 192 с.

Кулаков С. А. Практикум по супервизии в консультировании и психотерапии.
– СПб.: Речь, 2002. – 236 с.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л.
Морено: Пер с нем. – М.: Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1994. – 352 с.

Титаренко Т. М. Кризове психологічне консультування. – К.: Главник,
2004. – 96 с.

ФЕПТО: Минимальные стандарты обучения (проект) // Психодрама и
современная психотерапия. – 2003. – № 3. – С. 66-69.

Callero, P. L. From role-playing to role-using: Understanding role as
resource. Special issue: Conceptualizing structure in social psychology
// Social Psychology Quarterly. – 1994. – Vol. 57(3). – P. 228-243.

Karp, M., Holmes, P., Tauvon, K. B. (Eds.). The handbook of psychodrama.
– L., N. Y.: Routledge, 1998. – 305 p.

Leveton, E. A clinician’s guide to psychodrama. – 3rd ed. – N. Y.:
Springer, 2001. – 209 p.

Milne, A. Counseling. – L.: Teach Yourself Books, 1999. – x, 278 p.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020