Реферат на тему:
Драматургічно-рольові технології і трансформаційні процеси в суспільстві
та освіті
Сучасне суспільство політологи, соціологи та інші гуманітарні фахівці
справедливо вважають суспільством перехідного типу. Отже в епоху
соціальних реформ дуже актуальною є проблема їх наукового забезпечення,
без якого вони (реформи) приречені на провал. У попередні періоди нашої
вітчизняної історичні це траплялося досить часто. Чи є прецеденти
кращого розв’язання цих проблем в інших країнах? Ще 35 років назад
відомий американський соціальний психолог Дональд Кемпбелл писав:
“Сполучені Штати та інші сучасні нації повинні бути готовими до
експериментального підходу, до соціальних реформ, підходу, в якому ми
випробовуємо нові програми, розроблені для виліковування конкретних
соціальних проблем” [1, с. 409]. Досвід розвинутих країн Заходу показує,
що вміле застосування соціальних технологій здатне впливати на великі
соціальні зрушення. Це стосується не лише подолання расових, міжетнічних
та міжконфесійних конфліктів, розв’язання багатьох проблем безробіття,
психологічне оздоровлення нації. Якщо абстрагуватися від політичних
результатів (адже ставлення до цього вкрай неоднозначне) то серед
найбільших досягнень, певним чином пов’язаних із застосування соціальних
технологій, слід назвати перемогу Заходу у холодній війні в другій
половині ХХ століття. Постає питання: який існує власний вітчизняний
науковий потенціал для забезпечення численних проблем реформування
нашого перехідного суспільства?
Поняття ролі та рольові підходи у соціальній психології пов’язані з
метафорою сцени чи театру. Метод метафор є досить плідним у вивченні
багатьох психологічних явищ і особливо – практичних технологій.
Американський вчений У. Гордон використовував метод метафори в одному з
найпопулярніших методів стимуляції творчості – синектиці. Метафора
театру отримала втілення у великій кількості рольових теорій, що мають
не лише теоретичне значення, а й велику практичну спрямованість. Серед
багатьох результатів слід назвати хоча б ідею Мак-Кормака про
використання театру як метафори для терапії [2] і такі відомі книги:
“Життя як театр” [3] і “Організація як театр” [4].
Метафора театру – одна з найсильніших метафор в соціальній психології.
Доказом цього є декілька теорій ролей, що вважаються найбільш цікавими,
плідними і практично діючими теоріями в гуманітарних науках. Театр – це
модель життя, модель соціуму з усіма формами і видами соціальної
взаємодії. Драматургічна модель соціуму спирається на дві ключові
категорії – “роль” і “дія”. Роль (що також є відповідною метафорою) – це
не лише соціальна норма щодо виконання певних функцій, не лише соціальна
позиція і статус. Роль – це особистісний модус, що здатний вмістити
практично всі виміри особистісного. Дія (в “драматичному” розумінні) є
дуже ємною категорією, вона вміщує не лише категорії “діяльність” і
“поведінка” (що є базовими в теорії діяльності та в біхевіоризмі), а й
такі важливі поняття, як особистісне рішення, особистісний вибір і
вчинок, на яких будуються провідні вітчизняні психологічні теорії.
Категорія дії об’єднує групу практичних методів, що отримала узагальнену
назву “методи дії”. Одним з найпопулярніших серед них беззаперечно є
психодраматичний підхід. Визнаний фахівець психодрами Грете Лейтц
писала, що “психодрама як психо- і соціотерапевтичний акціональний метод
являє собою максимально наближену до життя форму групової психотерапії”
[5, с. 27].
Теоретико-методологічною базою цієї практики, як уже згадувалося,
виступають теорії ролей. Можна виділити п’ять найпопулярніших
соціологічних рольових теорій: функціональна рольова теорія, структурна
рольова теорія, організаційна рольова теорія, когнітивна рольова теорія
та теорія символічного інтеракціонізму [див. 6, p. 70-76].
Функціональна рольова теорія (Р. Лінтон, Т. Парсонс, Е. Шілз, Ф. Батс,
С. Харві) розглядає “ролі” як розподілені функції, нормативні
очікування, що пропонують і пояснюють характерні види поведінки людей,
що займають соціальні позиції в межах стійких соціальних систем від груп
до складних організацій і людських громад.
Структурна рольова теорія (Р. Лінтон, М. Леві, С. Надел, Р. Барт, М.
Мандел, Г. Уайт, С. Уіншіп) – математично виражена, аксіоматична теорія
щодо структурованих відносин ролі. Вона зосереджена на “соціальних
структурах”, задуманих як стійкі організаційні кола людей (“соціальні
позиції” або “статуси”) що поділяють ті ж самі зразки поведінки
(“ролі”), які спрямовані до інших кіл людей у структурі.
Організаційна рольова теорія (Н. Гросс, Р. Л. Кан, М. Ван-Селл, Е.
ван-де-Вліерт та ін.) досліджує різні типи соціальних систем і ролі,
прийняті в таких організаціях, що зв’язані з соціальними позиціями і
створені нормативними очікуваннями. Проте, норми можуть змінюватися і
можуть відображати як офіційні вимоги організацій, так і тиск
неофіційних груп. Протиріччя між нормами створюють рольові конфлікти,
які індивіди мусять вирішувати.
Когнітивна рольова теорія зосередилася на відносинах між рольовими
очікуваннями і поведінкою. Увага приділялася соціальним умовам, що
викликають очікування, методам для вимірювання очікувань, і впливу
очікувань на соціальну поведінку. Різні напрямки когнітивної рольової
теорії досліджують рольову гру (Я. Л. Морено), групові норми (М. Шериф),
рольові попереджувальні очікування (Дж. Роттер; Дж. Келлі), прийняття
ролі (Дж. Г. Мід; Ж. Піаже).
Теорія символічного інтеракціонізму бере початок з робіт Дж. Г. Міда,
насамперед, його головної праці “Розум, самість та суспільство” [7] і
продовжується його співробітниками та послідовниками – Ч. Х. Кулі, Г.
Блумером, М. Куном та іншими. Ця теорія інтерпретує особистість та
представляє складні феномени особистості за допомогою ролей та
соціальної взаємодії. Дуже важливим положенням теорії Дж. Г. Міда є
концепція самості. Під цим феноменом автор розумів здатність бачити себе
як об’єкт, тобто бути одночасно і суб’єктом, і об’єктом. Для розвитку
самості обов’язковою умовою Мід бачив соціальне середовище, в якому
індивід набуває соціального досвіду. Механізм розвитку самості полягає в
рефлективності, тобто оберненості досвіду індивіда на самого себе.
Розвиток самості в онтогенезі відбувається в процесі дитячої гри, що
проходить дві стадії: а) рольові ігри; б) колективні ігри. В результаті
дитина навчається приймати на себе ролі узагальненого іншого, що, на
думку Міда, є обов’язковою умовою формування самості.
У межах інтеракціоністських підходів, які інколи називають “соціологією
особистості”, що спирається на поняття роль і розглядає життя як
драматичну виставу, здійснено багато наукових досліджень в останні
десятиліття, включаючи найсучасніші розробки останніх років. Вони
розглядають з позицій драматургічної або рольової моделей такі феномени,
як “особистість”, “життя”, “суспільство”, “група”, “організація”. Одні з
найцікавіших серед них, що розвивають драматичні чи драматургічні
напрямки інтеракціоністських підходів, зв’язані з іменами К. Берка та І.
Гофмана. Обидва автора не вважаються прямими послідовниками символічного
інтеракціонізму, хоча їх ідеї (особливо – Гофмана) дуже близькі до цієї
традиції. К. Берк є засновником теорії, яка називається “драматизмом”.
Основна ідея драматизму спирається на два поняття: “дія” і “рух”, що
відрізняються за ступенем цілеспрямованості або довільності. І. Гофман є
засновником драматургічного підходу інтеракціонізму, який полягає в
тлумаченні соціального життя як ряду драматичних вистав на кшталт тих,
що відбуваються на сцені [8]. Соціальне “Я” людини, її самість не є
власністю актора, а скоріше продуктом театралізованої взаємодії між
виконавцем і публікою. Гофманом розроблено практичний метод “управління
враженнями”, що базується на різних прийомах корекції індивідуальної
поведінки людини та її взаємодією з командою (а також тактику поведінки
команди). Метод управління враженнями успішно використовується в
сучасних практичних технологіях створення іміджу.
Якщо для соціології роль давно стало рідним поняттям, то цього не можна
сказати про психологію (не лише загальну, а й соціальну). Якщо у
зарубіжних дослідженнях все ж існують соціально-психологічні розробки,
що спираються на категорію ролі, то для вітчизняної психологічної науки
– це суцільна біла пляма. Проте, саме соціологічні та
соціально-психологічні розробки, що спираються на рольову парадигму
мають значний потенціал, який можна використовувати в процесах
суспільної трансформації. Засновник соціометрії, групової психотерапії
та психодрами Я. Л. Морено писав: “Справді терапевтичний метод повинний
мати своєю метою нітрохи не менше, ніж все людство”. Претензії Морено на
терапію суспільства виявляються, зокрема, в запропонованому ним понятті
соціатрія, що по аналогії з психіатрією покликана оздоровлювати людське
суспільство.
Вивчення та науково-практичне впровадження рольових технологій повинне
включати три рівня наукового обґрунтування: теоретико-методологічний,
емпірико-методичний і практико-технологічний. Соціометрія, як метод і як
філософія суспільної динаміки є науковим забезпеченням тих практичних
технологій, які можуть реалізувати суспільні трансформаційні процеси
[9]. Рольові технології охоплюють такі галузі: а) рольова психотерапія;
б) рольовий тренінг особистісного росту; в) психодрама в різних галузях
і тренінгах; г) соціодрама; д) рольове моделювання, тренінг навичок
тощо; е) транзактний аналіз груп, організацій, психологічних ігор тощо.
Методи, що використовуються в цих технологіях можна узагальнити під
назвою методів дії.
Методи дії мають ряд незаперечних переваг у порівнянні з іншими видами
практики. По-перше, вони працюють з реальними ситуаціями з життя і
діяльності людей, а це значить, що вони максимально наближені до
дійсності. По-друге, побудовані на них тренінгові та інші практичні
технологічні процеси протікають не в розмірковуванні (як у більшості
інших тренінгів), а в дії, що дозволяє активно використовувати не лише
інтелект, сприйняття і пам’ять, але й емоційно-почуттєві та
тілесно-рухові складові поведінки людини. Це сприяє більшій ефективності
практичних рішень і міцності засвоєння досвіду. По-третє, така практика
дозволяє торкатися більш глибоких особистісних шарів. А це означає, що
з’являється можливість, з одного боку, шукати і опрацьовувати
внутріособистісні перешкоди ефективної діяльності (бар’єри, стереотипи,
страхи і т. п.). З іншого боку, така робота допомагає розкриттю
внутріособистісних ресурсів, підвищенню спонтанності і творчого
потенціалу людини та соціальних груп.
Короткий аналіз методів дії слід почати з рольової гри, що фактично
виступає їх основою. Рольова гра – це модель самого життя, вона містить
потенціал, який ще не до кінці з’ясований психологічною наукою і, на мою
думку, має дуже великі перспективи для практичної реалізації в
надзвичайно широкому спектрі галузей. Рольова гра та побудований на ній
рольовий тренінг полягає у рольовому моделюванні дійсності, тобто
відтворення реальних ситуацій за допомогою ролей, що відповідають
соціальним позиціям учасників. Роль передбачає не лише соціальні
експектації (тобто сукупність норм щодо її виконання, правил поведінки
тощо), а й певний типаж, характер, образ, імідж, іншими словами, певне
людське обличчя. Рольова взаємодія повинна здійснюватись відповідно
соціальних експектацій і нормативів, з одного боку, і згідно
психологічного типу – з іншого.
Психодрама – це інтегральний метод, що включає в себе як основу рольову
гру, але нею не обмежується. Важливими елементами психодрами є велика
група технік, серед яких в нашому контексті найважливішими є
“дублювання”, “обмін ролями”, “дзеркало”, в результаті використання яких
можна подивитися на ситуацію з різних точок зору, сприйняти позицію
іншого, зрозуміти неусвідомлені чинники поведінки тощо. Ще однією
особливістю психодрами є те, що в психодраматичні рольовій грі повинний
бути протагоніст (головний герой), який пропонує для постановки свою
життєву ситуацію.
Соціодраму часто розглядають, як одну з форм психодрами, хоча інколи
вважають самостійним методом дії. Вона дуже схожа на психодраму,
відрізняючись тим, що в ній розглядається тема, яка є спільною для
групи, і протагоністом в соціодрамі виступає вся група. Соціодрама є
дуже корисною, якщо необхідно подолати негативні тенденції групової
динаміки, міжгрупове чи внутрігрупове протистояння, ворожі стереотипи,
упереджувальне ставлення до точки зору інших. Соціодрама може стати
хорошим інтерактивним доповненням до методу групової дискусії.
>ький екстремізм та расові заворушення, війна у В’єтнамі, різні
суспільні прояви політичної та економічної криз. Яскравий приклад
застосування соціодрами для подолання психологічних коренів тероризму
описаний Ф. Гайслер у статті “Обмін ролями з ворогом” [див. 11, с.
123-143], де вона висвітлює роботу по подоланню “образу ворога” та інших
елементів праворадикалізму після терористичного акту в Золінгені 29
травня 1993 року. Можна зробити висновок, що соціодраматичний метод може
бути плідно застосований в роботі з численними чинниками соціальної
напруженості (класовими, міжетнічними, міжконфесійними тощо), яких дуже
багато в сучасному українському суспільстві.
Аналіз практичних ситуацій (case study) – це один з улюблених жанрів
будь-якого виду активного навчання. Без “кейсів” зараз не обходиться
практично жодний тренінг чи семінар. Впровадження методів дії в тренінг
та інші форми навчання та в освіту в цілому дозволяє розв’язувати
практичні ситуації на зовсім іншому рівні – в інтерактивному режимі
рольової гри, що дає змогу знаходити такі ресурсні знахідки, яких не
може дати ніяке вербальне обговорення, яке абсолютно переважає в
сучасних педагогічних технологіях.
Серед численних суспільних проблем, які можна вирішувати за допомогою
рольових технологій, можна виділити як першочергові для сучасної
суспільної практики та освіти такі: а) гендерні проблеми (гендерна
стратифікація, гендерно-рольові конфлікти тощо); б) проблеми різних
соціальних меншин (наприклад – сексуальних); в) кроскультурні проблеми
(міжнаціональні, міжетнічні, міжконфесійні тощо), що включає також і
політичне самовизначення; г) соціальне самовизначення (соціальна та
професійна адаптація, безробіття тощо); д) особистісне зростання та
розвиток творчого потенціалу.
Описані методи можна використовувати в багатьох тренінгових технологіях,
покликаних розв’язувати багато актуальних практичних задач. Крім
психотерапії, де ці підходи використовуються вже давно і плідно, існує
багато тренінгів особистісного росту, серед яких є розроблений автором
тренінг “Ресурси жіночності і мужності” [12]. Мета тренінгу полягає в
дослідженні різних аспектів власної жіночності і мужності, в
повноцінному соціальному й особистісному становленню чоловіків і жінок,
у розкритті важливих чоловічих і жіночих ролей, звільненні від влади
рольових стереотипів, поліпшенні взаєморозуміння і подолання конфліктів
між чоловіками і жінками в самих різних сферах життя. Теми, що
піднімаються на тренінгу, не визначаються заздалегідь, а пропонуються
самими учасниками. Спектр тем надзвичайно широкий. Ось лише деякі з тем,
що розглядалися на подібних тренінгових групах: “Чому на життєвому шляху
мені потрапляються тільки слабкі чоловіки?”; “Я втомився від постійних
причіпок моєї дружини”; “Я є “матір’ю” своєму чоловіку”; “Моя дружина
недостатньо рахується з моїм авторитетом у сім’ї”; “Я сама повинна
утримувати свою сім’ю”; “Мій чоловік не може прийняти жодного рішення
самостійно”; “Я все життя страждав від авторитарної матері (бабусі,
мачухи)”; “Мій чоловік нічого не робить по господарству (Я сама повинна
забивати цвях)”; “Бізнес-леді – це чоловіча роль?”; “Я дружина
алкоголіка”; “Чи пристойно бути жіночною?”; “Слабкою жінкою бути
небезпечно (Чоловіки агресивні і можуть скористатися твоєю слабкістю)”;
“Сильним чоловіком у нашому суспільстві бути неможливо”; “Якщо я не буду
керувати, я не буду почувати себе в безпеці”.
Ці теми, проблеми і рішення є основним матеріалом для роботи на
тренінгу. Класична психодрама може вдало доповнюється використанням
методів транзактного аналізу і системної сімейної психотерапії, що
допомагає глибше зрозуміти багато закономірностей. Основою тренінгу є
базові психодраматичні техніки, що дають можливість досліджувати сімейну
або партнерську ситуацію з різних позицій, побачити її об’ємно, очима
партнера й інших її учасників, незалежно від того, яке місце в цій
композиції займає протагоніст. Психодрама дозволяє знайти особливості
власної поведінки, що приводять до негативних результатів, вивчити
розвиток ситуації й експериментувати з варіантами нової поведінки.
Важливою складовою тренінгу є робота з гендерними стереотипами, робота з
елементами життєвого сценарію, сімейна реконструкція і пошук ресурсу
роду, робота з ресурсними ролями.
Дуже цікавим варіантом використання методів дії є тренінг особистісної
та соціальної самореалізації, що покликаний допомогти проблемним групам
людей, зокрема – безробітним. Мета тренінгу полягає в практичній
допомозі людині у вирішенні проблем, пов’язаних з пошуком та вибором
роботи, на особистісну гармонізацію людини (долання особистісних
перешкод, що заважають професійному та особистісному самовизначенню).
У тренінгу використовуються наступні методи: рольова гра і техніки
психодрами та соціодрами, зокрема: а) техніки, спрямовані на вивчення
точки зору іншої людини, погляд на себе і на ситуацію зі сторони,
рефлексію (“обмін ролями”, “дзеркало”) б) техніки, спрямовані на
усвідомлення прихованого досвіду (“дублювання”), в) елементи аксіодрами
(робота з цінностями), г) репетиція прийняття складних рішень (техніка
“крок в майбутнє”) та багато інших методик психодрами, соціодрами,
рольової гри, транзактного аналізу. В ньому вирішуються такі завдання:
1. Дослідження соціально-психологічних конфліктних ситуацій, пов’язаних
з типовими соціально-психологічними проблемами, зокрема, з проблемами
професійної самореалізації; 2. Вивчення відношення людей до соціальної
дійсності та досліджуваних проблем, з’ясування місця, яке займає і хоче
займати людина в соціумі; 3. Дослідження особистісних причин виникнення
труднощів на шляху професійної самореалізації особистості. 4.
Знаходження особистісних ресурсів розв’язання вказаних проблем.
Людина в процесі професійного спілкування дуже часто не користується
великим арсеналом рольових і комунікативних засобів, а тяжіє до
застиглих стереотипних форм, що є нетворчим підходом до справи. Для
того, щоб допомогти в цьому використовується рольовий креативный
тренінг, спрямований на пошук шляхів подолання цих обмежень. Основними
цілями тренінгу є опанування навичками творчого спілкування та навичками
керування власними психологічними ролями, використання особистісних
ресурсів для творчого вирішення професійних задач, прийняття ефективних
комунікативних рішень й обирання найбільш професійно доцільних способів
поведінки в проблемній ситуації. В тренінгу використовуються такі
методи: психодраматичні рольові ігри, транзактний аналіз, методи
психології творчості; а також основні техніки і напрямки роботи: робота
з реальними комунікативними ситуаціями, Робота зі стереотипами
спілкування, брейнстормінг та інші техніки стимуляції творчості, групова
дискусія, уявний експеримент, техніки творчих способів вирішення
конфліктів.
Рольові технології можна використовувати і в бізнесі, зокрема – в
тренінгу розвитку особистісних ресурсів організацій. Тренінг хоч і
відноситься до бізнес-тренінгів, проте вирішує багато задач тренінгів
особистісного росту. Він будується на основі рольових ігор з
використанням реальних професійних ситуацій учасників групи. Як правило,
ситуації є найбільш актуальними для групи і відповідають груповій темі.
У ході гри вдається досліджувати психологічні особливості ситуації,
подивитися на неї з різних точок зору, опрацюваити різні поведінкові
варіанти, виявити їхній зв’язок з індивідуальним досвідом і особистими
переживаннями учасників. Важливими складовими тренінгу є самопізнання
(вивчення власних установок, стереотипів, внутріособистісних бар’єрів і
т.п.) і робота з почуттями.
Тренінг вирішує багато різних задач, у тому числі: пошук оптимальних
шляхів, засобів і варіантів вирішення проблем і перевірка їхньої
результативності; усвідомлення і корекція таких елементів поведінки, які
викликають у людини труднощі; пошук і використання рольових особистісних
ресурсів вирішення задач, що виникають перед людиною; розвиток
спонтанності, творчості та інтуїції, підвищення самооцінки.
На тренінгу можна опрацьовувати багато тем, зокрема: “Бар’єри
спілкування” – дослідження процесу спілкування з різних точок зору;
пошук внутріособистісних причин, що заважають продуктивному спілкуванню;
опрацювання різних варіантів тактик і стратегій спілкування; “Прийняття
рішення” – моделювання ситуацій, пов’язаних із труднощами прийняття
рішення, пошук причин цих труднощів, репетиція майбутніх рішень;
“Розв’язання конфліктів” – вивчення різних ситуацій міжособистісних
конфліктів, пошук засобів виходу з них; виявлення причин власної
конфліктності; розвиток здатності розуміти суперника в конфлікті;
“Просування по кар’єрі” – формування психології успішного професіонала;
створення можливості відчути себе на різних етапах професійного росту;
виявлення факторів що допомагають чи заважають просуванню; “Розвиток
творчого потенціалу” – дослідження поведінки в нестандартних ситуаціях;
виявлення причин труднощів і пошук рольових особистісних ресурсів для їх
подолання; підвищення творчої спонтанності особистості; “Розвиток
лідерських якостей” – моделювання ситуацій керування, виявлення якостей
особистості, що сприяють чи заважають прийняттю управлінських рішень;
тренування в ролі лідера; “Розвиток соціальної компетентності” –
розвиток рольової гнучкості шляхом оволодіння різноманітними ролями в
ситуаціях взаємодії з людьми; розвиток умінь більш повно сприймати себе
та інших; “Я і гроші” – дослідження ситуацій “взаємостосунків” із
грошима, вивчення емоційного відношення до матеріальних цінностей;
розвиток психологічної готовності розпорядитися великим капіталом.
Впровадження рольових технологій в освіту також вимагає окремого
аналізу. Скажемо лише, що використання тренінгового підходу в навчальні
процеси на всіх рівнях і ланках освіти може дати дуже ефективні
результати. Наприклад, використання описаних форм роботи з гендерними
проблемами може значно підвищити ефективність і результативність
гендерної освіти.
Висновки. На завершення можна зробити висновок, що використання
практичних соціально-психологічних технологій є ефективним засобом
вирішення численних соціальних проблем, яких є чимало в перехідний
період розвитку суспільства. Трансформаційні процеси в суспільстві та
освіті мають спиратися на наукові розробки, насамперед такі, що
базуються на розвитку людського потенціалу, особистісних ресурсів, та
інших складових того, що ми називаємо “людським фактором”. Про це
свідчать і газетні публікації, в тому числи і зроблена автором статті,
що стала початком невеликої газетної дискусії [див. 13]. Особливе місце
у впровадженні цих практичних розробок належить рольовим технологіям.
Проте, попит суспільства на наукові розробки в галузі рольових
технологій ще не відповідає тим цілям і задачам, які ці технології
здатні вирішувати. Потрібні державні програми, що включали б
використання названих підходів (про що також говорилося у згадуваній
газетній статті). Сучасна наука готова надати психологічне наукове
забезпечення трансформаційним процесам в суспільстві і освіті. Треба,
щоб таку ж готовність прийняти це забезпечення виявила і державна та
політична практика, і не лише у передвиборчі кампанії, коли треба
забезпечити перемогу на виборах, а й на всіх етапах і в усіх ланках
державного будівництва
Література:
Campbell D. T. Reforms as experiments // American Psychologist. – 1969,
vol. 24, No 5. – P. 409-429.
MacCormack T. Believing in make-believe: Looking at theater as a
metaphor for psychotherapy // Family Process. – 1997, V. 36, No 2. – P.
151-169.
Life as theater: a dramaturgical sourcebook / Ed. by D. Brissett & C.
Edgley. – Chicago: Aldine, 1975.
Mangham, I. L., Overington, M. A. Organizations as theatre: A social
psychology of dramatic appearances. – Wiley and Sons. – Chichester, New
York, 1987. – 218 p.
Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л.
Морено: Пер с нем. – М.: Изд. гр. “Прогресс”, “Универс”, 1994. – 352 с.
Biddle B. J. Recent developments in role theory // Annual Review of
Sociology. – 1986. – V. 12. – P. 67-92.
Мід Дж. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального
біхевіориста: Пер. з англ. – К.: Український центр духовної культури,
2000. – 374 с.
Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / Пер. с англ.
– М.: “Канон-пресс-Ц”, “Кучково поле”, 2000. – 304 с.
Морено Я. Л. Социометрия: Экспериментальный метод и наука об обществе /
Пер. с англ. – М.: Академический проект, 2001. – 384 с.
Гайслер Ф. Социодрама – общественно-политическая игра // Психодрама и
современная психотерапия. – 2003. – № 4(5). – С. 42-44.
Золотовицкий Р. А. Организационная арттерапия и тренинг: Социодрама и
социометрия в работе с организациями. – М.: Морено-Институт, 2003. – 208
с.
Горностай П. П. Ресурсы женственности и мужественности // Журнал
практического психолога. – 2003, № 6. – С. 51-55.
Горностай П. П. Від “людського чинника” до інтелектуального потенціалу
// Газета “День”. – № 162. – 9 вересня 2000 р. – С. 4.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
