.

Організаційна побудова Української Повстанської Армії (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2033
Скачать документ

Реферат на тему:

Організаційна побудова Української Повстанської Армії

Українська Повстанська Армія швидко стала загальнонаціональною армією,
об’єднуючи під своїми прапорами всіх патріотів української справи. Однак
політичне найбільш вона була пов’язана із ОУН.

В основу організаційної будови УПА було покладено територіальний
принцип. УПА поділялась на 4 групи: 1. УПА—Північ (Волинь і Полісся). 2.
УПА—Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закeрзоння). 3. УПА—Південь
(Кам’янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина
Київської областей). 4. УПА—Схід (північ Житомирщини і Київщини, частина
Чернігівщини).

Кожна із груп поділялась на Воєнні Округи (ВО), а вони на Тактичні
Відтинки (ТВ).

1. ВО «Турів» охоплював Луччину, Володимирщину, Ковeльщину.

2. ВО «Заграва» — райони: Сарни, Костопіль, Берeзно, Людвіполь, Степань,
Клесів, Рокитно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочко, Висоцьк,
Столин, Давидгородок, Лупинець.

3. ВО «Волинь—Південь» райони: Рівне, Клевань, Тучин, Межиріччя, Корець,
Гоща, Олександрія, Дубно, Остріг, Млинів, Козин, Верба, Радзивилів,
Кременець, Почаїв, Ланівці.

УПА—Захід мала 6 воєнних округів: 1) ВО «Лисоня» — територія
Тернопільщини по Дністер; 2) ВО «Говерла» — Гуцульщина і Буковина; 3) ВО
«Чорний Ліс» — Станіславщина; 4) BO «Маківка» — Стрийщина, Дрогобиччина,
Самбірщина, Турківщина; 5) ВО «Буг» — Львівщина; 6) ВО «Сян» —
Закeрзоння.

УПА—Південь поділялась на три воєнні округи: 1) ВО «Холодний Яр»; 2) ВО
«Умань»; 3) ВО «Вінниця».

В 1944 р. Постановою Головного Командування УПА група «Південь» була
розформована, її частини ввійшли до складу УПА «Північ» і УПА «Захід».

Групи «УПА—Схід» фактично не було створено.

Тактичною військовою одиницею армії вважався курінь, який нараховував
3-4 бойові сотні та потрібні технічні частини. Сотня складалася з трьох
стрілецьких чот і однієї кулеметної. А чота — з трьох роїв. Бойова сотня
за нормативами повинна була нараховувати 136 бійців, реально ж сотні УПА
мали 130—200 бійців. В групах «УПА—Південь» та «УПА—Захід» курінь
становив найвищу самостійну тактичну одиницю. I лише у випадках потреби
курені об’єднувались в певну оперативну групу. В «УПА—Північ» найвищою
бойовою одиницею був загін, що складався з 3-4 куренів.

Всі вояки УПА за традицією армії УНР називалися козаками. Вони ділились
на 3 групи: козаки-стрільці, підстаршини і старшини. Вводились такі
військові звання:

1. Козаки: а) козак, б) вістун.

2. Підстаршинські: а) десятник, б) старший десятник, в) підхорунжий.

3. Молодша старшина: а) хорунжий, б) поручик, в) сотник.

4. Булавна старшина: а) осавул, б) майор, в) підполковник, г) полковник.

5. Генеральна старшина; а) генерал-хорунжий.

В УПА існували функціональні посади. Тому інколи командиром сотні міг
бути як сотник, полковник, так і старшина нижчого рангу.

Кожний член УПА приймав вигадане прізвище, так зване псевдо. Це робилось
для того, щоб не накликати небезпеку на рідних. Зрозуміло, що багато
псевдонімів повторювались (наприклад, в УПА—Північ в 1942 р. було три
Остапи).

Набір стрільців до УПА відбувався на добровільних засадах. Практику
загальної мобілізації всього дорослого чоловічого населення виключав
характер боротьби УПА, оскільки примусова участь в боях можлива лише на
боці регулярної армії і ніколи в умовах партизанської війни.

У своїй ідейно-політичній роботі УПА звертала значну увагу на пропаганду
боротьби серед інших народів, поневолених більшовиками чи фашистами. В
німецькій армії та поліцейських частинах окупантів було чимало
представників кавказьких і середньоазіатських народів, а також
французів, італійців, чехів і т.д. Командування УПА закликало їх
залишати службу в німецьких частинах і переходити на бік українських
повстанців.

21—22 листопада 1943 р. з ініціативи ОУН було проведено Першу
Конференцію поневолених народів сходу Європи та Азії. На ній були
присутні представники грузинського, осетинського, вірменського,
казахського, черкеського, азербайджанського, татарського, чуваського,
башкирського, білоруського, узбецького, українського народів.
Конференція заснувала Комітет Поневолених Народів, який повинен був
зайнятись формуванням національних повстанських армій, організувати
національнo-політичні сили на власних землях, а також на українській
території, куди війна закинула представників багатьох національностей.

Перший національний курінь УПА створили у 1943 р. узбеки під
командуванням командира Ташкента (справжнє прізвище невідомe — Ю. К.). У
березні 1944 р. він пораненим потрапив у радянський полон і був
розстріляний. Одночасно на Рівенщині організовується курінь грузинів і
сотня кубанців. У ВО «Турів» виникає курінь азербайджанців. Кількість
інтернаціональних частин в УПА на 1944 р. досягла 15 куренів. Австрійці,
бельгійці, французи, югослави своїх частин не створили, а входили
поодинці до складу інших формувань (югослави) або працювали в
адміністрації УПА (австрійці, бельгійці, французи). Невдало закінчилась
спроба організації російських загонів. Сотня росіян була утворена в 1943
р. у ВО «Заграва». Вона брала участь в боях з німцями і відзначалась
великою хоробрістю. Однак постійні конфлікти з іншими частинами
примусили керівництво УПА розпустити цю збройну одиницю. Головним
творцем інтернаціональних відділів був виходець із Східної України,
колишній офіцер Червоної Армії Дмитро Карпенко (Яструб). Зростання
чисельності УПА загострило проблему командирських кадрів.
Старшин-українців, що служили в польській армії, майже не було. Офіцерів
армії ЗУНР і УНР можна було порахувати на пальцях, але і вони, старіші
віком, в технічно модернізованому війську не служили і мало надавались
для рухливої партизанської війни. Функції нижчих старшин могли ще
виконувати досвідчені підстаршини. Але для керування вищими з’єднаннями
та для штабної роботи старшин бракувало. Тому вербувалися офіцери
Червоної Армії, незалежно від національності, які залишались в тилу
німецьких військ або втекли з фашистського полону. Багато з них були
справжніми патріотами, але дехто прийшов в УПА, щоб спокійно перечекати
важкі часи. Потрібно було мати великий такт, щоб з одного боку не
образити гідності старшини, дійсного бійця УПА, а з другого боку пильно
стежити за прихованими ворогами, що охоче воювали проти німців, але своє
справжнє обличчя виявляли при зустрічі з червоними партизанами або
Червоною Армією.

З 1943 р. на Волині і в Карпатах організовуються Старшинські Школи УПА.
До них приймалися повстанці з середньою освітою і, як виняток, без
належної освіти, осоои, шо відзначались у оойових діях.

Командиром першої Старшинської Школи УПА на Волині став Польовий,
командиром старшинської школи «УПА—Захід» був Хміль. Разом вони
підготували до осені 1944 р. близько 2 000 старшин і 3 000 підстаршин.
Весною 1944 р. обидві Старшинські Школи об’єднано в одну Старшинську
Школу УПА «Олені» в Карпатах. Її очолив Поль—Польовий. Школа «Олені»
випустила два старшинські курси. Загальна чисельність курсантів 500 чол.
Найбільш відомі викладачі школи: сотник Береза (автор знаменитого
підручника з історії, теорії та практики партизанської боротьби), осавул
Степовий, сотник Ярема. У школі викладались: основи партизанської війни,
тактика, краєзнавство, науки про зброю, організація армій,
дисциплінований статут, статут внутрішньої служби, інтендантська служба,
маскування, санітарна служба, танкова справа, протиповітряна оборона і,
крім цього, ідеологія українського визвольного руху та основи служби
безпеки. Теорія поєднувалась з практикою — частенько доводилося вступати
в бій з ворогами.

27 січня 1944 р. в УПА запроваджено бойові нагороди:

1. Відзначення.

2. Похвала.

3. Бронзовий Хрест Бойової Заслуги.

4. Срібний Хрест Бойової Заслуги II кляси.

5. Срібний Хрест Бойової Заслуги І кляси.

6. Золотий Хрест Бойової Заслуги II кляси.

7. Золотий Хрест Бойової Заслуги І кляси.

Автором проектів цих нагород був художник Ніл Хасевич. Ордени вручалися
лише бійцям УПА. Крім цього, існували особливі нагороди — Срібний Хрест
Заслуги і Золотий Хрест Заслуги, якими нагороджувалися як стрільці УПА,
так і цивільні особи. 6 червня 1948 р. УГВР «для відзначення особливої
мужності» ввела медаль «За боротьбу в особливо важких умовах». Першим
старшиною УПА, відзначеним Золотим Хрестом Бойової заслуги 1 кляси, став
Дмитро Карпенко (Яструб), що загинув 17 грудня 1944 р. в бою біля селища
Нові Стрілиська.

Головний командир УПА генерал-хорунжий Тарас Чупринка (Р. Шухевич)
народився у 1907 р. в містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині.
Закінчив Українську Академічну гімназію у Львові, потім навчався у
Львівському політехнічному інституті. В 1923 р. вступає в ряди
Української Військової Організації — попередниці ОУН. Пізніше сам він
рекомендує до вступу до лав УВО С.Бандеру. У 20—30 рр. Р. Шухевич був
одним із найбільш активних борців проти польської окупації. Людина
надзвичайно багатогранна і талановита, чудовий спортсмен. В 1923 р. на
Запорізьких іграх здобуває два перших місця і встановлює українські
спортивні рекорди в бігу з бар’єрами на 400 м і у плаванні на 100 м.
Неодноразово заарештовується польською поліцією. Останнє покарання
відбуває у страшному концентраційному таборі Березі Картузькій. 80%
ув’язнених у Березі Картузькій становили українці — члени ОУН, КПЗУ,
УСРП, УСДН і т. д. Після початку радянсько—німецької війни Р. Шухевич
став одним із організаторів УПА. В 1943 р. заарештований гестапо і
засуджений до розстрілу. Рятується втечею, за кілька годин до екзекуції.
З 1944 р. посідає, крім звання головокомандувача УПА, також пости Голови
Генерального секретаріату УГВР, Генерального Секретаря Військових справ
УГВР, Голови Проводу ОУН на українських землях.

Штаб української Повстанської Армії очолював генерал-хорунжий
Перебийніс. Його справжнє прізвище Дмитро Грицай. Народився в 1907 р. у
с. Дорожів Самбірського повіту. По закінченні у 1928 р. Дрогобицької
гімназії вступає до Львівського університету. Служить в польській армії,
з відзнакою закінчує польську офіцерську школу. З 1933 р. Д. Грицай —
керівник Військової Референтури Крайової Екзекутиви ОУН. В 1934—1936 рр.
і 1939 р. — в’язень Берези Картузької. Після З0 червня 1941 р. —
активний учасник партизанської оборони проти гітлерівців. Навесні 1943
р. арештований гестапо. Визволений з тюрми бойовиками ОУН. У серпні 1945
р. призначений на пост начальника штабу УПА.

Групою військ «УПА—Північ» командував полковник Клим Савур (Роман
Клячківський). Народився у Станіславі. В ОУН вступив ще юнаком. У
1939—1941 рр. був одним із керівників підпільної мережі ОУН в Галичині.
У 1941 р. заарештований чекістами у Львові й у відомому процесі
п’ятидесяти дев’яти засуджений до розстрілу. Коли почалася
німецько—радянська війна, втікає із Бердичівської в’язниці, де кати з
НКВС мали над ним виконувати вирок. Узимку 1941—1942 рр. Зайняв пост
Провідника ОУН на Північно-Західних Українських Землях. Зіграв важливу
роль у створенні УПА.

Командир «УПА—Захід» полковник Шелист-Вишитий (Василь Сидор) народився в
1911 р. на Сокальщині. Вчився у Львівському університеті, який не
закінчив через переслідування польської поліції. Активний член ОУН ще з
гімназійної лави. У 1938—1939 рр. перебував у польській в’язниці. З 1939
по 1941 р. — один із керівників ОУН Львівщини. В 1943 р. командир
«УПА—Захід». Одночасно Генеральний Суддя ОУН та крайовий Провідник ОУН
на Карпатських Землях.

.

@

¤

?

?–

gdsxi

лмському прикордонні. Організатор і технічний керівник відомих
антипольських демонстрацій у Львові в 1938—1939 рр. В 1939 р.
заарештований польською поліцією. Після розвалу польської держави
повертається на Холмщину. В 1941 р. провідник ОУН на Східно-Українських
землях. З 1943 р. командир «УПА—Південь». Загинув у бою з регулярними
частинами Червоної Армії 10 червня 1944 р. на Вінничині.

Українська Повстанська Армія в основному озброювалась за рахунок
трофеїв. Тому озброєння УПА було дуже різноманітне.

Найсутужніше доводилось у перші місяці існування армії, бо ж випало
починати тоді майже з нічого. В пригоді тут стала насамперед зброя,
здобута підпіллям ОУН під час німецько—польської війни при роззброєнні
відступаючих частин польської армії. У 1941 р. при відступі Червоної
Армії вдалося зібрати ще деяку кількість зброї, патронів, амуніції.
Після проведення відповідних пропагандистських акцій купували за гроші
та сало зброю в угорських, італійських, словацьких вояків.

Всю цю зброю треба було, звичайно, переробляти, модернізувати,
оснащувати новими деталями. Тому при кожній частині УПА організовується
зброярська майстерня, під керівництвом досвідчених фахівців колишніх
офіцерів Червоної Армії. Зі старих гвинтівкових дул вироблялися
пістолети. До них підходять міліметрові набої з німецьких автоматів. З
артилерійських снарядів виготовляються міни і гранати. Маючи таке
початкове озброєння, відділи УПА влаштовують засідки на німецький
транспорт, що перевозить зброю, і таким чином здобувають її. Але й ця
зброя, опинившись в руках УПА, перш за все йшла до зброярень, бо німці
постачали замки до гвинтівок окремо. Бували випадки, коли командирам
оголошували догану за те, щo зав’язавши бій, і навіть перемігши, не
зуміли захопити зброю.

Особливо багато німецької зброї перейшло в руки УПА у 1944 р. під час
німецького відступу з України. УПА провела тоді широку акцію
роззброювання розбитих німецьких частин. Коли поверталися частини
Червоної Армії, до рук УПА потрапляла велика кількість радянської зброї
та амуніції. Виявилось, що серед червоноармійців української
національності є прихильники УПА.

Кількісне і якісне озброєння відділів УПА було в різні періоди боротьби
розмаїтим. Ведучи бої великими загонами (1943—1946), УПА використовувала
всі види зброї сухопутної армії, навіть артилерію і танки, здобуті у
ворога. При переході до рухливої маневреної тактики боротьби
використання важкої зброї стало неможливим. Вона переховується в лісових
криївках. Навіть проти ворожих танків тепер застосовується лише зв’язка
гранат або пляшок із запалювальною сумішшю.

В загальному сотня У ПА своїм озброєнням дорівнювала або перевищувала
сотню регулярної армії. Так, наприклад, в описі наступу УПА на селище
Отинію 5 листопада 1945 р. знаходимо дані, що курінь мав 40 кулеметів,
100 автоматів, 110 гвинтівок. На озброєнні куреня «Орли» в липні 1944 р.
було 48 кулеметів Дегтярьова, 16 кулеметів «Максим», 12 легких і 4
важких гранатометів. Крім того, всі старшини і підстаршини мали
автомати, решта — гвинтівки. Штатне озброєння сотні за свідченням
колишнього воїна УПА С. Зоряного було таким: 24 кулемети, 40 автоматів,
решта особового складу мали гвинтівки. До цього ще долучались
протитанкова рушниця, інколи гранатомет.

Обмундированая УПА було різноманітним, оскільки його доводилось
повстанцям забирати у ворогів. Деякі частини мали угорські, німецькі
мундири, інші — словацькі, ще інші носили власноручно пошитий одяг або
ходили у цивільному, одягаючи мазепинку. На заміну німецьким, словацьким
уніформам приходить радянський та польський військовий одяг.

Бойовим постачанням загонів УПА займалось спеціальне ітендантське
відомство — організаційно-мобілізаційний відділ (оргмоб). Йому підлягали
всі магазини зброї та зброярні. Збройово-амуніційні пунти розміщувались
на території таким чином, щоб після кожного бою було зручно до них
добиратись. Якщо відділ УПА опинявся на території іншої ВО, його
командування повинно було негайно сконтактуватися з оргмобом даного
регіону.

У лісових криївках УПА мала теж харчові пункти. Але користуватись ними
можна було лише під час блокади або облави. За звичайних умов харчі для
загону УПА заготовляли активісти ОУН в найближчих селах. Відділ або
заходив до наперед визначеного села, або приготовані харчі селяни
відносили воїнам до лісу.

При маршах кожен стрілець УПА одержував так звану «залізну порцію» при
рейдах.

Велике значення надавалось організації медичної опіки та санітaрної
допомоги. Брак медичного персоналу та ліків дошкульно відчувався на
кожному кроці: багато українських лікарів німці забрали до служби у
своїх військових госпіталях, а на всі аптечні запаси ліків окупаційна
адміністрація наклала свою руку. Тому командування УПА організовує низку
медичних курсів для колишніх студентів медицини, санітарні курси
медсестер, на які записуються українські дівчата. Під керівництвом
хіміків та фармацевтів організовуються фабрики ліків. З почуттям
вдячності слід згадати таких українських лікарів як Ю. Липа (загинув у
квітні 1945 р.), Я. Оленецький (загинув у березні 1945 р.), Тарнавська
(загинула восени 1945 р.), Кольман (загинув у лютому 1945 р.).

Окрему сторінку УПА становить праця для українського народу єврейських
лікарів. Більшість із них разом з родинами були викрадені з гетто.
Особливою увагою користувались лікарі-євреї із Стрия Кляйн і Кум.

До медичної мережі тісно примикала структура нелегального Українського
Червоного Хреста (УЧХ), що мав три відділи: медичний, опіка над
пораненими і хворими бійцями УПА, фармацевтичний (заготівля ліків та
відділ суспільної опіки). Український Червоний Хрест очолювала відома
діячка ОУН Катерина Зарицька, яка була нагороджена Срібним Хрестом
Заслуги. Більшість працівників УЧХ — молодих дівчат загинуло геройською
смертю зі зброєю в руках, захищаючи поранених бійців.

Найкращим типом зв’язку для УПА, безумовно, був би радіозв’язок. Однак,
в армії не було ні апаратів, ні навченого персоналу. Лише в жовтні 1943
року при штабі Клима Савура з’явилась одна радіостанція. Проте радіус її
дії був дуже обмежений — лише 100 км. Також нереально було думати про
телефонне сполучення малих частин. Щоправда, у групі командира Енея три
курені, що були розташовані один від одного на відстані 5 км,
зв’язувалися телефоном, але тільки на час постою. Єдиним надійним
засобом комунікації була передача інформації через зв’язкових. З цією
метою була створена мережа комунікаційних ліній. Лінії поділялись на
більш та менш важливі, військові та адміністративні. Спрямований на
зв’язкову лінію відділ чи транспорт пересувався від пункту до пункту і
супроводжувався тереновим зв’язком. Траплялось, що мобілізовувалися для
перевезеннь підводи із сіл (200—300 возів). Цей апарат функціонував дуже
злагоджено. За одну ніч можна було пройти 80 а то й більше кілометрів,
бо підводи на певних етапах для зміни заздалегідь підготовлялися іншими
зв’язковими. Це був основний і майже єдиний засіб транспорту. Автомашин
була невелика кількість, бо існували великі труднощі з бензином, запаси
якого знаходились у руках німців.

Головною тактикою Української Повстанської Армії була партизанська
війна, що істотно відрізняється від бойової тактики регулярних армій.
Вона включає такі форми боротьби:

1. Засідка, яка завдавала ворогові дошкульних втрат, зводила до мінімуму
власні жертви, залякувала і деморалізувала цілий окупаційний апарат.
Несподіваність і раптовість удару створювали можливість навіть
невеликому партизанському загонові розгромити чисельніші ворожі сили.

2. Напад, що не давав таких широких і вигідних можливостей, як засідка.
Зате він ще більше деморалізував і залякував окупантів. Хоча напад
супроводжувався значними людськими втратами, УПА часто використовувала
цей засіб партизанської боротьби з огляду на його велике
психологічно-політичне та моральне значення.

3. Атeнтат — тобто терористичний акт, вбивство окремого представника
окупаційної влади. Для його реалізації часто вистачало одного бойовика
при солідній і продуманій підготовці.

4. Саботаж — підрив мостів, нищення комунікацій, пошкодження
телефонно-телеграфних сполучень. Саботаж не веде до великих людських
жертв і тому УПА застосовувалa цей засіб дуже широко.

5. Рейд, пов’язаний завжди з найбільшими труднощами та небезпекою. Загін
відривається від своїх військових і продовольчих баз, що ускладнює
проблему харчування, лікування поранених.

6. Прорив з оточення — це питання життя і смерті партизан. З ним
постійно зустрічався кожен повстанський відділ і кожен окремий
повстанець. Загони УПА неодноразово вміло виходили з німецького і
радянського оточення.

7. Конспірація. В умовах партизанської боротьби лід нею розуміється
маскування від ворога. Річ у тому, що повстанцям часто доводилося
перебувати зиму в укритті. Для цього будувались спеціальні бункери і
криївки, які так замасковувались, що ворог під час обшуків не міг їх
знайти.

Тому техніка будови бункерів і криївок розвинулась в УПА у важливу
ділянку військового мистецтва. Потрібно було будувати укриття для
зимівлі значної кількості осіб (бункер для 10—15 чоловік, криївка для
2—5), які мали доступ свіжого повітря, були досить просторими,
волого-непроникними, а окрім цього, й бездоганно замаскованими.
Доводилось придумувати найрізноманітніші способи маскування криївки,
входів, вентиляційних отворів, підходів. Бо ж платити за помилки
доводилось життям.

Література:

Бандера С. Перспективи української революції. Мюнхен. Видавництво ОУН,
1978.

Бердій А. ОУН і УПА. Нью-Йорк — Лондон — Мюнхен — Торонто. Українська
центральна інформаційна служба, 1983.

Збірка документів і матеріалів про вбивство Степана Бандeри. Торонто —
Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельбурн. Світовий український визвольний
фронт, 1989.

Зелений З. Українське юнацтво в вирі другої світової війни. Торонто,
Накладом Братства Кол. Вояків 1-ої Дивізії Української Національної
Армії, 1965.

Історія Українського Війська. Вінніпег. Клуб приятелів української
книжки, 1953.

Катерина Зарицька. 1914—1986. Сучасність. 1986. — №9. — С.122—123.

Коваль М. В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. — К.:
Наукова думка. — 1979.

Літопис УПА. Том 1. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

Літопис УПА. Том 3. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

Літопис УПА. Том 4. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

Літопис УПА. Том 9. Торонто: Видавництво Літопис УПА. 1982. — С.130.

Літопис УПА. Том 16. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

Литвин М. Р., Науменко К. С. Історія галицького стрілецтва. Львів:
Каменяр, 1990.

Львовщина в годы Великой Отечественной войны. Львов, Львовский областной
институт усовершенствования учителей, 1988.

Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, Сучасність,
1979.

Мірчук П. Гітлерівський наступ на українських самостійників. В кн.: Я.
Стецько. 30 червня 1941 року. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом ліги
визволення України. 1967. — С. 427—431.

Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том. Мюнхен: «Ціцеро».

Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Мюнхен: «Ціцеро»,
1953.

Советская историческая энциклопедия. — Т. 7. — М.: И-во «Советская
энциклопедия», 1965.

Стецько Я. 30 червня 1941 р. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом Ліги
визволення України, 1967.

Стецько Я. Українська визвольна концепція. Мюнхен. Видання ОУН, 1987.

Торжество історичної справедливості. Львів: Вид-во Львівського
університету, 1968.

Українська Головна Визвольна Рада. Збірник документів за 1944—1950 рр.
Мюнхен. Видання ЗЧ ОУН, 1956.

Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945
рр. Том 1. К.: Політвидав України, 1967.

Якимович Б. Драма Карпатської України. // Дзвін, 1990, №11. — С. 84—87.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020