Реферат на тему:
Методи аудиту та критерії оцінки аудитором фінансової звітності
План
1. Етапи проведення аудиту
2. Аудит облікових оцінок
3. Економічний аналіз аудиторських послуг
4. Події, які мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються
після дати складання фінансової звітності підприємства та аудиторського
висновку
5. Аудит фінансового стану підприємства
6. Аудит фінансових результатів
7. Особливості аудиту інвестиційної діяльності
1. Етапи проведення аудиту
Проведення аудиту, по суті, є конкретним практичним завданням і жодного
аудиту, подібного до іншого, не буває. Однак ряд загальних етапів можна
вказати: на початковому етапі здійснюється планування, реєстрація і
контроль, аудитор досліджує і дає відповідну оцінку процедурам
внутрішнього контролю на підприємстві. Оцінка бухгалтерського обліку й
аудиторського ризику завдання другого етапу. На третьому етапі
з’ясовуються шляхи пошуку аудиторських доказів; тестування працівників
внутрішнього контролю здійснюється на четвертому етапі. Скорочена і
глибока перевірка операцій та процедури дослідження на суттєвість, огляд
фінансової звітності здійснюються на п’ятому етапі, на шостому –
оформлюються матеріали аудиту і складається аудиторський висновок.
Значна увага приділяється перевірці систем та інформації на виході,
зокрема аудитор має впевнитись у функціонуванні системи реєстрації та
обробки інформації та оцінити її адекватність як основи для складання
фінансової звітності. Аудитор повинен також виконати аналіз фінансової
звітності, який був би достатнім для формування думки щодо неї.
Важливо скласти програму роботи аудитора, детально відобразивши в ній
всі етапи проведення аудиту з моменту укладення договору на проведення
аудиту до складання та підписання аудиторського висновку.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) № 1
фінансова звітність визначається як бухгалтерська звітність, що містить
інформацію про фінансовий стан підприємства, результати його діяльності
і рух коштів підприємства за звітний період. Фінансову звітність
підписують керівник та головний бухгалтер підприємства, до неї
відносять:
– Баланс – звіт про фінансовий стан, що відбиває активи, зобов’язання і
капітал підприємства на певну дату.
– Звіт про власний капітал, що відображає зміни в складі власного
капіталу протягом звітного періоду.
– Звіт про фінансові результати, що відбиває доходи, витрати і фінансові
результати діяльності підприємства.
– Звіт про рух коштів, що відбиває надходження і витрату коштів у
звітному періоді.
Примітки до фінансових звітів – сукупність показників фінансових звітів
і розкриття іншої інформації, передбаченої положенням, включаючи
облікову політику підприємства.
2. Аудит облікових оцінок
Відповідно до Національного нормативу “Аудит облікових оцінок” облікові
оцінки – це розрахункові суми вартості показників обліку за відсутності
точного способу виміру. Наприклад, зменшення вартості інвентарю або
залишків дебіторської заборгованості до визначення їх ринкової вартості
(або відпускної ціни реалізації); нарахований прибуток; прибуток
майбутніх періодів, страховий резерв під збитки від судових процесів;
збитки за незавершеними будівельними контрактами; страховий резерв під
обґрунтовані претензії. Керівництво клієнта відповідає за зроблені
облікові оцінки, які є складовою фінансової звітності підприємства.
Під час аудиторської перевірки важливо упевнитися, чи є облікові оцінки
прийнятими за конкретних обставин і чи дається вичерпне роз’яснення щодо
використаних методів оцінки. Для цього застосовуються такі підходи:
огляд і тестування процесу оцінювання, що здійснюється керівництвом,
використання незалежних оцінок, огляд подій, які настають після
підготовки фінансової звітності і які підтверджують зроблену оцінку.
Оцінка точності і доцільності даних, використання котрих піддається
обліковій оцінці, проводиться аудитом. Аудитор повинен знаходити докази
правильності застосовуваних підходів до порядку облікової оцінки з
альтернативних джерел, оцінити якість зробленого керівництвом аналізу
даних і прогнозів Для формування основи зробленої ним облікової оцінки;
визначити твердження, на котрі спирається оцінка, провести тести
підрахунків, порівняти попередню оцінку з фактичними результатами;
особисто визначити альтернативні оцінки і порівняти з обліковими
оцінками, зробленими керівництвом клієнта, та оцінити правильність
прийнятих оцінок, використовуючи свої знання бізнесу.
3. Економічний аналіз аудиторських послуг
Надаючи аудиторські послуги, як свідчить зарубіжний і вітчизняний
досвід, аудитори повинні спиратися на широкий спектр прийомів і методів
економічного аналізу. Під аналізом в економічній літературі розуміють
оцінку облікової та іншої інформації за допомогою вивчення існуючих
зв’язків і взаємозв’язків між показниками.
Метою економічного аналізу в аудиті є визначення суті і змісту ділової
активності клієнта, оцінка фінансово-господарських перспектив його
функціонування в майбутньому.
Аудитор знайомиться зі змістом діяльності клієнта і його
взаємовідносинами з партнерами, аналізує застосування в аудиті облікових
і звітних даних нинішнього року та перевірену інформацію минулих років.
Оцінка фінансово-господарських перспектив замовником інколи виявляє
деякі фінансові труднощі, які можуть виникнути під час проведення аудиту
підприємства, зокрема, якщо коефіцієнт відношення довгострокового боргу
до власного капіталу вищий, ніж звичайний, а коефіцієнт прибутку на
загальну суму активів нижчий середнього, то це свідчить про високий
ризик фінансової нестабільності в замовника-підприємства.
У зарубіжній практиці під час аудиту використовують такі методи аналізу:
прочитування зовнішньої звітності; галузевий порівняльний аналіз;
порівняльний аналіз облікових і звітних даних за кілька періодів;
обчислення індексів; балансове пов’язування; порівняльний аналіз
фактичних даних клієнта з розрахунками самого аудитора; коефіцієнтний
аналіз та ін.
Під час проведення аудиту особливу увагу слід звертати на два показники
– собівартість продукції (робіт, послуг) і прибуток. Однак при цьому
варто зауважити: аудитор може так багато уваги приділити економічному
аналізу, що завдання, яке стоїть перед ним, відійде на другий план, тому
аудитор вибирає будь-який напрямок, залежно від поставленої мети та
завдань.
4. Події, які мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються
після дати складання фінансової звітності підприємства та аудиторського
висновку
Національний норматив 20 установлює відповідальність аудитора за
наслідки подій, які виникають після дати складання фінансової звітності
клієнтом до підписання аудиторського висновку, або за наслідки подій,
які виникли після підписання аудиторського висновку, але до дати
оприлюднення фінансової звітності клієнта, та подій, які виникли після
оприлюднення фінансової звітності підприємства. Аудитор повинен
розглянути вплив подальших подій на фінансову звітність підприємства і
на аудиторський висновок, для чого слід виконати процедури перевірки для
отримання доказів того, що всі подальші події до дати підписання
аудиторського висновку, котрі мали потрапити у звітність підприємства,
були своєчасно виявлені і проаналізовані. Аудитор повинен провести
процедури розкриття подальших подій, які могли вплинути на
бухгалтерський баланс.
5. Аудит фінансового стану підприємства
Аудит фінансового стану підприємства важливо починати з визначення
платоспроможності і ліквідності.
Джерелами визначення показників фінансового стану можуть бути:
– баланс (форма № 1);
– звіт про фінансові результати та їх використання (форма № 2);
– звіт про фінансово-майновий стан (форма № 3);
– дані статистичних органів;
– дані оперативного обліку підприємства;
– додаткова інформація.
Аудитор (аудиторська фірма) може самостійно вибирати найбільш придатні
показники для аналізу фінансового стану підприємства. Результати аналізу
повинні базуватися на інформації бухгалтерської звітності, достовірність
якої підтверджена.
Виділяють такі основні групи показників фінансового стану підприємства:
– показники ліквідності та платоспроможності;
– фінансової стійкості;
– ділової активності;
– рентабельності та ін.
Набір економічних показників, що характеризують фінансовий стан і
активність підприємства, передбачає розрахунок таких груп індикаторів:
фінансової стійкості, платоспроможності, ділової активності,
рентабельності.
Методика аналізу така:
– попередньо ознайомитись з результатами роботи підприємства;
– розрахувати основні показники;
– порівняти розраховані значення з нормативними;
– віднести підприємства до певного класу за фінансовим станом.
Джерела платоспроможності (ліквідності) відображають можливість клієнта
погасити короткострокову заборгованість своїми засобами. Під час
обчислення цих показників за базу розрахунку беруть короткострокові
зобов’язання.
Показники ділової активності характеризують, наскільки ефективно клієнт
використовує свої кошти. До них відносять різні показники оборотності.
Показники рентабельності характеризують прибутковість діяльності
підприємства, розраховується як відношення отримуваного балансового
чистого прибутку до витрачених коштів.
Одним з найважливіших показників підприємства є показник (коефіцієнт)
ліквідності.
Грошові кошти + Короткострокові фінансові вкладення =Короткострокові
зобов’язання
Аудитор установлює ліквідність підприємства виходячи із загальної суми
поточних активів. Проте на ліквідність підприємства можуть впливати
надзвичайні обставини. У цих випадках аудитор має скласти розрахунок
показника ліквідності, який визначає термінову можливість повернути
короткострокові борги. Це визначається на підставі співвідношення
легкореалізованих активів коштів і дебіторської заборгованості та
короткострокових зобов’язань.
Оборотний капітал може складатись з власних та залучених коштів,
співвідношення яких визначає його структуру. Фінансовий ризик зростає у
тих випадках, коли зменшується частка власних коштів (капіталу).
Вивчення структури джерел коштів підприємства дає змогу аудитору
одержати інформацію про розширення чи звуження діяльності підприємства.
Зменшення короткострокових кредитів і збільшення власного капіталу може
бути доказом згортання діяльності підприємства.
У розрахунках показників платоспроможності, ліквідності, обсягу
оборотного капіталу визначається дебіторська заборгованість і запаси.
Від того, наскільки швидко вони перетворюються у готівку, залежить
фінансовий стан підприємства, його платоспроможність. З метою визначення
цієї ситуації на підприємстві обчислюється оборотність рахунків
дебіторів, що розраховується як відношення виручки від реалізації до
суми заборгованості. Чим вищий цей показник, тим швидше дебіторська
заборгованість перетворюється у готівку.
Організація розрахунків з покупцями досліджується аудиторами особливо
ретельно, оскільки вона значною мірою визначає обсяг реалізації товарів
та стан дебіторської заборгованості. Поповнення готівки на підприємстві
залежить від обороту запасів товарно-матеріальних цінностей, який
розраховується як відношення собівартості реалізованої продукції до
середньорічних запасів. Чим вищий показник оборогу, тим швидше запаси
перетворюються у готівку. Аудитору такий розрахунок слід робити у
динаміці за кілька звітних періодів.
З метою ефективного ведення виробництва і збуту продукції запаси мають
бути оптимальними. Наявність менших за розміром, але мобільних запасів
означає, що менша сума готівки підприємства перебуває у запасах.
Наявність великих запасів свідчить про спад активності підприємства щодо
виробництва і реалізації продукції.
Отже, аудит фінансового стану підприємства досліджує не лише фактичну
ситуацію на підприємстві, його платоспроможність і ліквідність, а й
перспективу зростання ділової активності, підвищення ефективності
господарювання.
Підсумковою стадією аналізу фінансового стану є систематизація і
групування результатів перевірки, одержаних у процесі аудиту
фінансово-господарської діяльності підприємства. При цьому складається
аналітична таблиця за розділами балансу доходів і витрат, у якій
подаються планові і звітні показники виконання фінансового плану
підприємства.
Аудитор, узагальнюючи зроблені розрахунки, повинен дати інтегральну
оцінку фінансової стабільності і платоспроможності підприємства.
Зокрема, він має визначити у своєму висновку такі показники:
– кредитоспроможність підприємства – можливості своєчасно і повністю
розрахуватися за своїми зобов’язаннями;
– ліквідність балансу – покриття зобов’язань підприємства його активами,
строк переведення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань;
”
–
E
I
6
”
I
J- ліквідність активів – величина, обернена терміну, необхідному для
перетворення активів у гроші (чим менше часу потрібно для того, щоб цей
вид активів перетворився у гроші, тим вища його ліквідність).
Залежно від ступеня ліквідності, швидкості перетворення у кошти активи
підприємства поділяються на такі групи:
– активи найбільш ліквідні;
– активи, які швидко реалізуються;
– активи, що повільно реалізуються;
– активи, що важко реалізуються.
Пасиви балансу аудитори групують за строками їх оплати:
– термінові зобов’язання;
– короткострокові пасиви;
– довго-і середньострокові пасиви;
– постійні пасиви.
Зіставлення найбільш ліквідних коштів і швидко реалізованих активів з
найбільш терміновими зобов’язанням і короткостроковими пасивами дає
змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння активів, які повільно
реалізуються, з довго- і середньостроковими пасивами відображає
перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність підприємства на
найближчий період. Перспективна ліквідність є прогнозом
платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і
платежів.
Аудит фінансового стану підприємства завершується розробленням заходів
щодо поліпшення маркетингової діяльності, де передбачають підвищення
економічної ефективності діяльності підприємства, зміцнення
внутрішньовиробничого господарського розрахунку. Висновки і пропозиції
за результатами аудиту повинні розроблятися по кожному підрозділу
підприємства з участю економістів, фінансистів, бухгалтерів, аудиторів.
Це дає змогу розробити більш конкретні організаційно-технічні заходи,
які відображають особливості роботи кожного підрозділу підприємства.
Отже, аудит фінансового стану сприяє розвитку маркетингової діяльності
як основи ринкової економіки, спрямованої на ефективне господарювання та
задоволення потреб трудового колективу підприємства.
6. Аудит фінансових результатів
Ключовим питанням аудиту е визначення показників, що характеризують
формування загальної суми балансового прибутку. Аудитор насамперед має
оцінити вплив прогресивних факторів формування прибутку – зниження
собівартості продукції, підвищення якості і поліпшення асортименту
продукції. Виявляються також негативні фактори – завищення цін, тарифів,
порушення встановлених стандартів тощо.
Аудитор користується нормативними документами, які стосуються
оподаткування, а також пільг, які надають суб’єктам підприємницької
діяльності при обчисленні податків. Зокрема, це законодавство з
оподаткування прибутку, ПДВ та інших обов’язкових податків і платежів до
республіканського і місцевого бюджетів, а також нормативні документи з
цих питань, видані Міністерством фінансів України.
Узагальнюючу характеристику діяльності підприємства в Умовах ринкової
економіки аудитор дає за величиною чистого прибутку і за фінансовим
станом. Важливо не тільки отримати якомога більший прибуток, а й
використати прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства, у такий
спосіб, щоб забезпечити оптимальне співвідношення темпів
науково-технічного, виробничого й соціального розширеного відтворення. У
динаміці темпів зростання власних коштів підприємства виявляються успіхи
або недоліки розвитку підприємства.
Оцінка потенційного банкрутства. Одним із завдань фінансового аналізу,
який проводиться під час аудиту, є своєчасне виявлення можливості
банкрутства підприємства. Процес банкрутства, тобто визнання
підприємства неплатоспроможним, регулюється законодавчими актами й
урядовими документами.
Незадовільний фінансовий стан підприємства – ознака банкрутства, тому
менеджеру потрібно тримати під постійним контролем роботу підприємства.
Слід звертати особливу увагу на такі показники, які свідчать про
незадовільний фінансовий стан підприємства: збитки від основної
господарської діяльності, брак обігових коштів, неодержання кредитів,
зменшення надходження грошових коштів від господарських операцій,
падіння ціни цінних паперів, випущених підприємством, невиконання своїх
зобов’язань та ін. Ці та інші питання передусім вивчаються під час
надання аудиторських послуг.
Для визначення кількісних параметрів фінансового стану підприємства і
виявлення ознак банкрутства потрібно після складання поточного балансу
розрахувати і проаналізувати співвідношення показників: чистого прибутку
і суми усіх активів;
обігових активів і суми усіх активів; усіх пасивів і суми активів;
надходження грошових коштів від операцій по основній діяльності і всіх
зобов’язань; величини вартості обігових коштів і вартості запасів.
Під час аудиту важливо перевірити такі фінансові коефіцієнти та
встановити їх достовірність: коефіцієнт поточної ліквідності;
коефіцієнт забезпечення власними коштами і коефіцієнт платоспроможності
тощо. Якщо на підприємстві після складання балансу зазначені
розрахункові коефіцієнти нижчі від установлених, то таке підприємство
підпадає під дію законодавчих актів про можливість банкрутства.
Завдання аудиторської перевірки інвестиційної діяльності незалежно від
форм її здійснення полягає у визначенні доцільності вкладення
інвестицій, обґрунтованості використання коштів та ефективності розвитку
технічного прогресу, сприяння найбільш раціональному використанню
майнових та інтелектуальних цінностей під час створення і модернізації
основних фондів, реалізації цільових комплексних програм.
7. Особливості аудиту інвестиційної діяльності
Особливості аудиту інвестиційної діяльності пов’язані з тим, що остання
– це самостійний вид діяльності, здійснюваний підприємством, що виступає
як забудовник (замовник). До об’єктів аудиту інвестиційної діяльності
належать: інвестиційні вкладення в майнових та інтелектуальних
цінностях; інвестиційна та інноваційна діяльність, яка охоплює
планування і фінансування капітальних вкладень, збалансування ресурсів,
а також виконання цих планів і відображення в бухгалтерському обліку і
звітності. Оскільки капітальні вкладення здійснюються переважно
підрядними будівельними організаціями, то обов’язком замовника є
забезпечення їх проектно-кошторисною документацією. Замовник відповідає
перед підрядником за своєчасність розроблення і затвердження
проектно-кошторисної документації, здавання її підрядній
будівельно-монтажній організації в строки, передбачені договором, і
належної якості. Тому проектно-кошторисна документація, пов’язана з
ноу-хау, і розглядається аудитором як об’єкт контролю, що становить
інтелектуальну цінність.
Джерелами інформації є законодавчі акти з інвестиційної діяльності,
планування і фінансування капітальних вкладень та нової техніки,
розробки проектно-кошторисної документації, нормативно-планова
документація, а також первинні документи, облікові регістри і звітність
з інвестиційної діяльності, виконання планів капітальних вкладень і
введення в дію об’єктів і виробничих потужностей та інша фактографічна
інформація. Значення бізнес-плану має бути вирішальним на стадії
планування й аудиторської експертизи проекту. Для цього необхідно
використовувати вітчизняні й зарубіжні методики, враховуючи особливості
України: рівень рентабельності; паралельне використання
вільноконвертованої валюти і гривні; структурні зміни у ціноутворенні;
затримання взаємних платежів; нестабільність поставок та ін.
Аудитор разом із глибоким аналізом проекту, що враховує перелічені
фактори, проводить за даними бізнес-плану аналіз ризику. При цьому
необхідно визначити ключові фактори ризику та можливі шляхи і методи
запобігання їм. Аналіз ризику важливий Ще й тому, що вітчизняні та
іноземні інвестори повинні перебувати в однакових інформаційних умовах і
свідомо брати на себе частку спільного ризику. Інакше іноземний інвестор
у процесі спільної діяльності виявляє негативні фактори для інвестицій і
стає не партнером, а опонентом, що піддає сумніву компетенцію
українського партнера, неспроможного до співробітництва.
Для забезпечення якісної аудиторської експертизи інвестиційних проектів
необхідно всі пропозиції і пояснення бізнес-плану привести до рівня
міжнародних і національних стандартів. Це дасть змогу систематизувати
процес експертизи і створити базу для порівняння різних проектів,
використовуючи єдину систему критеріїв.
Інвестор повинен здійснити активний пошук проектів, щоб забезпечити
аудитору широкий вибір найбільш оптимального проекту. Аудитор аналізує
подані на експертизу проекти за багатоступеневою схемою, яка складається
з таких етапів: попередня експертиза; основна експертиза (інвестиційний
аналіз); підсумковий аналіз (прийняття рішень про фінансування проекту).
Попередня експертиза передбачає визначення критеріїв оцінки, мінімальної
трудомісткості, що знижує вартість експертних робіт, залучення до
експертизи інших фахівців, можливість отримання інтегрального показника
ефективності проекту за результатами аналізу, проведеного аудитором. Для
цього використовуються методичні прийоми експертних оцінок.
Розробляється перелік критеріїв у вигляді листів опитування фахівців, де
для кожного із критеріїв визначають відповідні коефіцієнти, які мають
суттєві значення.
Джерела інформації аудиту – це договори підряду, акти передавання
підряднику проектно-кошторисної документації, дані бухгалтерського
обліку за рахунком 15 “Капітальні інвестиції”, а також
нормативно-правові і методичні документи державних планових органів і
банків з питань інвестицій і впровадження досягнень науки і техніки,
скорочення тривалості будівництва, затвердження титульних списків на
проектно-пошукові роботи для будівництва майбутніх років та ін., що
стосуються капітальних вкладень.
Аудитор, перевіряючи виконання графіків надходження технічної
документації на будову, з’ясовує, чи дотримуються вимоги комплектності
документації. Наявність некомплектної документації може бути виявлена
під час вивчення претензій підрядної організації, а також робочих
креслень, що надійшли на будову. Перевіряються також претензії щодо
якості робочих креслень способом зіставлення їх з проектними рішеннями
робіт і кошторисною вартістю. Це дає змогу виявити відхилення робочих
креслень від затвердженого проекту. Аудитор установлює, які наслідки
низької якості проектної документації і чи не призвело це до
подорожчання будівництва та хто має відповідати за допущені перевитрати
ресурсів.
Перевіряючи якість проектної документації, аудитор вивчає висновки
експертів до проектів, а також претензії, подані до проектної
організації. У такий спосіб визначають причини недоліків і встановлюють
конкретних осіб, винних у допущених порушеннях.
Особливій перевірці підлягає капітальне будівництво, виконав не за
договорами з підрядними організаціями. Своєчасність і правильність
розрахунків з підрядними організаціями за виконані роботи аудитор
перевіряє за аналітичним рахунком “Розрахунки з постачальниками і
підрядниками”, керуючись при цьому чинними нормативними документами.
Аудит операцій із придбання і передавання замовником підряднику
обладнання і будівельних матеріалів здійснюється за рахунком “Будівельні
матеріали”. Перевіряється собівартість заготовлених матеріальних
цінностей, відповідність їх кошторисним розцінкам, наявність
понаднормативних запасів, непоставленого підряднику обладнання,
забезпечення його зберігання і заходи щодо прискорення введення його в
дію. Одночасно перевіряють, у який спосіб забудовник контролює
додержання режиму у витрачанні будівельних матеріалів підрядником
(застосування прогресивних видів легких конструкцій, економічних
конструкцій металопродукції та ін.) під час виконання
будівельно-монтажних робіт.
Перевіряючи акти приймання забудовником від підрядника виконаних етапів
будівельно-монтажних робіт, об’єктів і споруд, аудитор установлює, чи
дотримувались правила приймання цих робіт, чи не було випадків завищення
обсягів і вартості їх. Зустрічній перевірці підлягають документи на
виконані роботи, відображені у бухгалтерському обліку забудовника, і
дані установи банку, яка фінансує і кредитує забудовника, аналізуються
акти контрольного обміру. Випадки відмови банку від оплати виконаних
робіт вивчаються аудитором із залученням підрядника, з’ясовуються їх
причини і встановлюються особи, винні в порушенні правил виконання і
функціонування капітальних вкладень.
На завершення аудитор перевіряє обґрунтованість відображення в обліку
операцій з капітальних вкладень, достовірність звітності і визначення
інвентарної вартості завершених і зданих в експлуатацію об’єктів
капітальних вкладень. Виявлені недоліки, пов’язані з приписками
невиконаних робіт, позаплановими капітальними вкладеннями,
розпорошеннями коштів між численними об’єктами, порушеннями договірної і
кошторисно-фінансової дисципліни та ін., групують в аналітичних
відомостях.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
