Реферат на тему:
Методика й організація внутрішнього аудиту
План
1. Сутність внутрішнього аудиту, його організація і необхідність
2. Функції та завдання внутрішнього аудиту
3. Об’єкти внутрішнього аудиту
4. Особливості аудиту обліку в банківській діяльності
5. Аудит обліку страхових компаній
6. Методика й організація аудиту розрахунків з бюджетом та
позабюджетними фондами
1. Сутність внутрішнього аудиту, його організація і необхідність
Служба внутрішнього аудиту створюється з метою забезпечення ефективності
діяльності апарату управління щодо захисту законних майнових інтересів
підприємства, удосконалення системи бухгалтерського обліку і сприяння
підвищенню ефективності роботи, зміцнення його фінансового стану. У
своїй практичній роботі внутрішня служба керується чинним законодавством
України, положеннями, інструкціями, наказами Міністерства фінансів
України, Державної податкової адміністрації України, статутом
підприємства, наказами, розпорядженнями керівника підприємств та
Положенням про організацію внутрішнього контролю на підприємстві.
Служба внутрішнього аудиту є самостійним структурним підрозділом і
підпорядковується безпосередньо керівникові. На посаду керівника служби
призначається висококваліфікований спеціаліст, що має вищу економічну
освіту, досвід бухгалтерської роботи, сертифікат аудитора. Керівник
служби внутрішнього аудиту призначається і звільняється з посади
керівником підприємства.
Обов’язки працівників служби регламентуються посадовими інструкціями,
які розробляються керівником служби внутрішнього аудиту, коригуються у
разі зміни окремих функцій або обсягу і затверджуються керівником
підприємства.
2. Функції та завдання внутрішнього аудиту
Функції внутрішнього аудиту визначаються керівництвом або власником
підприємства залежно від змісту і специфіки його діяльності, обсягів,
показників, системи управління. Одначе можна виділити ряд типових
функцій, притаманних внутрішньому аудиту і відмінних від зовнішнього
аудиту, незалежно від особливостей діяльності підприємства, на якому він
проводиться, зокрема:
– зменшення ризиків у проведенні операцій, пов’язаних з ефективним
використанням ресурсів;
– вивчення стану бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, їх
моніторинг та розроблення рекомендацій щодо удосконалення цих систем;
– дослідження бухгалтерської й оперативної інформації, включаючи
експертизу засобів і способів, що використовуються для визначення,
оцінки, класифікації такої інформації, і складання на її основі
звітності, а також спеціальне вивчення окремих статей звітності;
– перевірку виконання законів та інших нормативних актів, а також вимог
облікової політики, інструкцій, рішень і вказівок керівництва або
власників;
– оцінку ефективності механізму внутрішнього контролю, вивчення й оцінку
контрольних процедур у структурних підрозділах підприємства;
– перевірку наявності, стану і забезпечення збереження майна;
– роботу над спеціальними проектами і контроль за окремими елементами
структури внутрішнього контролю;
– оцінку використовуваного підприємством програмного забезпечення;
– спеціальні службові розслідування окремих випадків, за завданням
керівника;
– координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм під
час проведення зовнішнього аудиту;
– складання та надання висновків і звітів при проведенні перевірки;
– розроблення і подання пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і
пропозицій з підвищення ефективності управління.
Наповнення функцій внутрішнього аудиту конкретним змістом залежить від
особливостей діяльності підприємства і має здійснюватися тим органом
управління, якому підпорядковується служба внутрішнього аудиту.
Завдання конкретної служби можуть бути різними залежно від специфіки
роботи підприємства, від особливостей його організаційної структури і
від завдань, які ставить перед собою адміністрація в даний момент.
Вивчаючи завдання, які стоять перед службою внутрішнього аудиту,
необхідно врахувати відмінності між внутрішнім аудитом та ревізією.
Стосовно завдань, які стоять перед ними, можна зазначити таке.
Насамперед служба внутрішнього аудиту повинна здійснювати періодичний
контроль за фінансово-господарською діяльністю окремих підрозділів.
Основна послуга, яку надають внутрішні аудитори, – перевірка
достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності. Внутрішні аудитори
повинні перевіряти звітність підрозділів і всієї організації в цілому.
Складання висновку є одним із результатів контролю за діяльністю окремих
структур, виявлення відповідності бухгалтерської звітності цих структур
і всієї організації в цілому даним бухгалтерського обліку.
Важливим завданням служби внутрішнього аудиту є фінансово-економічний
аналіз діяльності підприємства і розроблення її фінансової стратегії. Це
дає змогу підвищити ефективність роботи окремих підрозділів і
організації в цілому, сприяє виконанню основної мети, поставленої перед
внутрішнім аудитом.
Консультативні послуги щодо бухгалтерського обліку і оподаткування, а
також у питаннях права є важливими напрямками внутрішньої аудиторської
служби. Упровадження ефективної достовірної та повної інформації системи
управління для своєчасного виявлення й усунення недоліків.
У результаті перевірки, аналізу і консультування з боку служби
внутрішнього аудиту підприємство буде підготовлене до перевірки
зовнішніми аудиторами, податковою інспекцією та іншими органами
зовнішнього контролю.
Завдання, які повинні виконувати внутрішні аудитори, визначають функції
внутрішнього аудиту, а також професійно-кваліфікаційний склад цієї
служби.
За обсягами роботи внутрішній аудит поділяється на загальний і локальний
– за окремими напрямками аудиту (технології, бухгалтерського обліку).
Згідно з міжнародним нормативом “Використання результатів роботи
внутрішнього аудитора” внутрішній аудит здійснюється за такими
напрямками:
– аналіз системи обліку і внутрішнього контролю;
– вивчення бухгалтерської (фінансової) й операційної інформації (за
окремими статтями витрат, залишків на бухгалтерських | рахунках та ін.);
– вивчення економічності й ефективності управлінських рішень на різних
рівнях господарювання;
аналіз адекватності політики у сфері менеджменту;
оцінка якості інформації;
розроблення проектів управлінських рішень;
проведення стратегічного аналізу;
розроблення фінансових прогнозів.
Для вирішення цих питань аудитор повинен бути компетентним, що
виражається у відповідності підготовки і досвіду спеціаліста масштабу і
складності завдань за умови високої якості виконаної роботи.
Принципи внутрішнього аудиту це – цілісність, об’єктивність,
конфіденційність, майстерність і компетентність. Робота, яку виконують
аудитори, документується і планується.
Усі ці роботи, звичайно, можуть бути виконані зовнішніми аудиторами, але
за окремим договором і за окрему плату. Якщо взяти до уваги вартість
аудиторських послуг, то оплата всього комплекту робіт з аудиту суттєво
збільшить собівартість виконуваних підприємствами робіт чи послуг і
відповідно знизить прибуток.
До того ж об’єктом зовнішньої аудиторської перевірки є бухгалтерський
облік і звітність за відповідний період. Тобто, якщо перевірка звітності
за 2001 р. здійснюється у травні 2002 р., аудитори не будуть перевіряти
документи з січня по травень 2002 р. (до наступної аудиторської
перевірки). А це означає, що помилки, зроблені в цей період, залишаються
без виправлення.
Вирішити ці проблеми допомагає служба внутрішнього аудиту, оскільки вона
може постійно контролювати правильність ведення бухгалтерського обліку,
податкових та інших розрахунків.
Аудитори можуть виконувати й інші обов’язки (зокрема, щодо контролю
правильності оцінки майна, мінімізації витрат на виробництво, аналізу
фінансово-господарської діяльності, оптимізації оподаткування,
автоматизації обліку і складання звітності тощо).
Отже, основною особливістю внутрішнього аудиту є те, що він виконується
під час здійснення і документального оформлення господарських операцій,
що дає змогу своєчасно виявити недоліки в роботі і вжити відповідних
заходів щодо їх попередження.
Крім того, наявність служби внутрішнього аудиту підвищує довіру з боку
зовнішніх аудиторів до звітності клієнта, оскільки вони вже заздалегідь
передбачають наявність високоефективної системи бухгалтерського обліку і
контролю, здатної перешкоджати виникненню порушень.
На основі міжнародних нормативів аудиту інститут внутрішніх аудиторів як
міжнародна асоціація розробив для своїх членів стандарти професійної
практики внутрішнього аудиту. У цих стандартах загальноприйняті вимоги
до аудиторської діяльності скориговані з урахуванням специфіки
внутрішнього аудиту. Стандарти професійної практики мають
рекомендаційний характер, оскільки внутрішній аудит – це внутрішня
справа підприємства, а в умовах ринкової економіки втручання у
діяльність економічних суб’єктів обмежене. Увесь комплекс стандартів
поділений на п’ять розділів, в яких визначені основні концепції
внутрішнього аудиту. Необхідно зауважити, що вимоги стандартів
періодично оновлюються у Положеннях про стандарти внутрішнього аудиту.
Кожний із п’яти розділів містить один загальний стандарт, який
конкретизований У спеціальних стандартах.
Так, перший розділ “Незалежність” містить загальний стандарт: внутрішні
аудитори повинні бути незалежними від структурного підрозділу, який вони
перевіряють.
Вимоги до незалежності внутрішніх аудиторів розкриті у директивах з двох
спеціальних стандартів – “Організаційний статус” (для ефективного
виконання аудиторських завдань необхідний відповідний організаційний
статус відділу внутрішнього аудиту) і “Об’єктивність” (у процесі
здійснення аудиту внутрішніми аудиторами слід дотримуватись принципу
об’єктивності).
Аналогічно побудовані й решта розділів стандартів професійної практики
внутрішнього аудиту: “Професійний досвід”, “Сфера внутрішнього аудиту”,
“Здійснення внутрішнього аудиту”, “Управління відділом внутрішнього
аудиту”.
Вимоги до професійних здібностей внутрішніх аудиторів розглядають на
двох рівнях: щодо відділу внутрішнього аудиту (стандарти “Штат”;
“Знання, навички, дисципліна”; “Нагляд за роботою”) та щодо окремого
внутрішнього аудитора (стандарти “Відповідність стандартам професійної
поведінки”, “Знання, навички, дисципліна”, “Взаємовідносини аудиторів і
надання інформації”, “Продовження навчання”, “Належна професійна
ретельність”). Важливими є директиви стандарту взаємовідносини аудиторів
і надання інформації; для внутрішніх аудиторів – це уміти спілкуватися й
ефективно обмінюватися інформацією. Ця вимога найкраще відображає мету
діяльності внутрішніх аудиторів у міжнародній практиці – допомогти
керівництву і працівникам підприємства добре виконувати свої обов’язки.
Крім того, від вміння внутрішніх аудиторів отримувати інформацію
залежать продуктивність перевірки, а чітке і зрозуміле подання
результатів внутрішнього аудиту сприяє впровадженню розроблених
внутрішніми аудиторами відповідних рекомендацій. Сферу внутрішнього
аудиту окреслюють п’ять стандартів:
“Достовірність і повнота інформації”, “Узгодженість з політикою,
планами, процедурами, законами і нормативами”, “Збереження активів”,
“Раціональність і ефективність використання ресурсів” і “Досягнення
цілей операційної діяльності і програм”. Крім перевірки правильності
відображення фінансово-господарської діяльності підприємства у системі
обліку та забезпечення збереження матеріальних цінностей, що входить до
завдань вітчизняних контрольно-ревізійних підрозділів, внутрішні
аудитори за кордоном широко залучаються до визначення раціональності
використання ресурсів та контролю за дотриманням законодавчих і
нормативних вимог у процесі господарювання.
Внутрішні аудитори зобов’язані планувати кожну аудиторську перевірку
(стандарт “Планування аудиту”); їм необхідно нагромаджувати,
аналізувати, інтерпретувати і документально фіксувати отриману
інформацію для підтвердження її результатів (стандарт “Перевірка й
оцінка інформації”).
Звітувати за результатами аудиторської перевірки (стандарт “Подання
результатів”) і контролювати реалізацію наданих рекомендацій (стандарт
“Упровадження результатів внутрішнього аудиту”).
Специфіка стандартів професійної практики внутрішнього аудиту полягає у
наявності вимог щодо якості керівництва внутрішніми аудиторами, яким
присвячений 5-й розділ: “Управління відділом внутрішнього аудиту”.
Відповідно до положень стандарту “Мета, права й обов’язки” керівник
відділу внутрішнього аудиту зобов’язаний сформулювати положення про мету
діяльності, обов’язки і відповідальність внутрішніх аудиторів. До
обов’язків керівника відділу внутрішнього аудиту належить документальне
оформлення політики і процедур керування відділом (стандарт “Політика і
процедури”), формування програми підбору і розвитку трудових ресурсів
відділу внутрішнього аудиту (стандарт “Управління і розвиток трудових
ресурсів”). Ефективність функціонування служби внутрішнього аудиту
досягається через реалізацію спеціальної програми підтвердження якості
проведення аудиту.
3. Об’єкти внутрішнього аудиту
У спеціальній економічній літературі українські і зарубіжні вчені
виділяють такі об’єкти внутрішнього аудиту: ведення бухгалтерського
обліку, достовірність звітності; стан майна, забезпеченість власними
засобами: фінансова стійкість; платіжна спроможність; система управління
підприємством; якість роботи економічних і технічних служб,
оподаткування, планування; нормування; стимулювання;
внутрішньогосподарський контроль; організація і технологія виробництва;
процеси господарської діяльності; проектно-кошторисна документація,
виконавча дисципліна та ін. Проте такий об’єкт внутрішнього аудиту, як
“ведення бухгалтерського обліку”, деякі джерела розглядають як вид
послуг зовнішнього аудиту, а не об’єкт внутрішнього аудиту.
До об’єктів організації внутрішнього аудиту належать аудиторські
номенклатури. Під аудиторською номенклатурою розуміють перелік
інформації, котра є в законодавчих актах, нормативних документах,
кошторисах, зафіксованих фактах, які використовують у процесі аудиту для
підготовки управлінських рішень. Склад номенклатури формується залежно
від характеру діяльності господарства.
Кожний окремий об’єкт внутрішнього аудиту потребує індивідуального
підходу до використання прийомів аудиту, що є елементами його методу.
Від політики і стилю управління залежать напрямки внутрішнього аудиту,
глибина дослідження тих чи інших об’єктів внутрішнього контролю.
Використання ЕОМ в аудиті впливає не тільки на технологію аудиторського
контролю, а й на його методологію. Зокрема, на методологію внутрішнього
аудиту впливають підходи до процесу комп’ютеризації аудиторської
діяльності.
Системи комп’ютеризації аудиторської діяльності повинні складатися з
таких компонентів: економіко-математичних; економіко-організаційних та
інформаційних моделей, які відображають процес аудиту; технічних,
програмних, інформаційних й інших засобів, які забезпечують реалізацію
моделей. Відповідно комп’ютерна система складається з функціональної і
забезпечувальної частин. Функціональна частина містить у собі сукупність
методик, методів і способів виконання аудиту, відображених в
інформаційних і методичних моделях, стандартах, нормах тощо.
Забезпечувальна частина передбачається для реалізації функцій аудиту,
тому вона повинна складатися з інформаційного, програмного, технічного
та іншого забезпечення.
~
?
?
о аудиторську діяльність”, формується сприятливе середовище для
запровадження нових форм контролю, адекватних ринковим відносинам. Так,
створюється відповідна нормативна база (національні й міжнародні
стандарти з аудиту), у вузах України готують спеціалістів з обліку й
аудиту, прийнятий Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні”, затверджена Програма реформування системи
бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, які
сприятимуть високоякісному оновленню основної інформаційної бази аудиту.
З кожним роком підвищується кількість наукових праць з аудиту,
дослідження поглиблюються, зростає їх практична значущість.
Для документування роботи досвідчені аудитори ведуть свої особисті
робочі записи у журналі.
Після того як аудитор отримав детальне уявлення про структуру
внутрішнього контролю клієнта, він може оцінити ризик неефективності
цієї системи.
4. Особливості аудиту обліку в банківській діяльності
Перед початком аудиторської перевірки важливо чітко визначити перелік
питань, що підлягають перевірці. Цей перелік установлюється угодою
сторін і може включати як повну перевірку всіх сторін діяльності банку,
так і окремих його підрозділів. Звертається особлива увага на
правильність формування статутних фондів комерційних банків. Виконання
вимог Національного банку України щодо правильності формування статутних
фондів, які визначені у Положенні про порядок проведення зовнішнього
аудиту юридичних осіб, акціонерів (учасників) комерційних банків, яке
затверджено Постановою Національного банку України від 21 лютого 1996 р.
зі змінами і доповненнями, перевіряється особливо ретельно.
Бажано об’єднати зусилля внутрішнього і зовнішнього аудиту, з тим щоб
забезпечити правильну оцінку стану роботи банків. Аудит банківської
діяльності має кілька особливостей. Річ у тім, що у процесі аудиторських
перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ розглядаються
різні сторони економічної діяльності як самої кредитної системи, так і
господарства, що обслуговується. Це накладає на аудиторів особливу
відповідальність за кваліфікованість обстежень, об’єктивність і
достовірність висновків, оскільки результати аудиту служать основою для
підтвердження річного звіту, публікації балансу і загальної оцінки
підсумків роботи кредитної установи.
Аудит банку – це визначення фінансового стану банку на основі перевірки
правильності складання та підтвердження достовірності балансу, обліку
прибутків і збитків, аналіз стану обліку, відповідності обліку та дій
банку вимогам чинного законодавства, перевірка дотримання рівності прав
акціонерів (учасників) під час розподілу дивідендів, голосування,
надання прав на придбання нових акцій тощо та підготовка висновків для
надання інформації керівництву та акціонерам банку. Це визначення
висвітлено в Положенні про організацію внутрішнього аудиту в комерційних
банках України затвердженого Постановою Правління НБУ № 114 від
20.03.1998 р. Якість і правильність розрахунку показників
платоспроможності позичальників досліджується особливо уважно. Також
перевіряються правильність розрахунку коефіцієнта загальної ліквідності,
який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і
розрахунками можливо погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних
активів та інші показники фінансового стану.
У процесі аудиту комерційних банків звертається увага, зокрема, на такі
питання:
– раціональність організації робочого місця для спілкування з клієнтами,
рівень комп’ютеризації, наявність доступу до документів та штампів;
– забезпечення зберігання та використання печатки, штампів та бланків
суворої звітності;
– з’ясування справжнього стану зберігання грошей, документів і майна;
– повнота і правдивість інформації про банківські операції;
– достовірність даних бухгалтерського обліку і звітності та
відповідності правил їх ведення і складання чинному законодавству;
– наявність наказів (розпоряджень) по установі банку про надання
працівникам права контрольного підпису розрахункових документів та
зразків підписів.
Досліджується відповідність назви клієнта номеру його рахунку, назви
установи банку номеру його МФО. Зокрема, з’ясовується:
– чи всі вільні місця в чеках закреслені для запобігання дописувань;
– чи проставлені на документах необхідні підписи та відбитки печатки та
чи відповідають вони заявленим зразкам;
– чи відповідають номери оплачених грошових чеків номерам,
зареєстрованим у картці із зразками підпису;
– чи правильно зроблені відмітки на іменних чеках видаткових ордерів про
пред’явлення паспорта отримувача, чи є на них підписи про отримання
грошей та цінностей, чи відповідають номери пред’явлених до оплати
розрахункових чеків номерам, зафіксованим у книзі реєстрації чекових
книжок тощо;
– чи немає випадків необґрунтованого затримання оплати документів.
Крім цього, виконується така робота:
– звіряються залишки аналітичного обліку з синтетичним за всіма
балансовими рахунками на дату перевірки, за якими ведеться додатковий
облік у журналах, книгах та інвентарних картках;
– щомісячно перевіряється правильність оформлення виправних помилкових
записів у бухгалтерському обліку. Вивчається правильність оформлення
виправних ордерів. У тексті виправного ордеру треба вказати, коли та за
яким документом зроблено виправний запис на звороті ордера, який
підшитий в ордерну книжку, ким допущено виправний запис та посаду
виконавця. Щомісячно довідка про перевірку виправних ордерів разом зі
зшитком копій цих ордерів надається головному бухгалтеру для обліку
помилок, з’ясування причин їх виникнення та вжиття заходів щодо їх
усунення;
– вивчаються операції за вкладами: установлюється наявність інформації
про перелік вкладів, які відкриваються в національній та іноземній
валютах; правильність прийняття, видачі та зарахування сум на рахунки
вкладників; правильність застосування процентної ставки та нарахування
відсотків порівняно з процентними ставками за депозитами та виданими
кредитами;
– перевіряється правильність відкриття рахунків, виконання операцій на
поточних рахунках, ведення операцій з купівлі та продажу іноземної
валюти, робота пунктів обміну валюти, правильність проведення операцій
за коррахунками “Лоро” та “Ностро”;
– перевіряється відповідність нарахування процентних та комісійних
доходів та витрат вимогам Національного банку України, правильність їх
відображення в податковому обліку;
– перевіряється порядок видачі клієнтам дублікатів виписок рахунків. Їх
облік ведеться в журналі обліку бланків дублікатів. Дублікат видається
тільки за письмовою заявою клієнта, в якій вказані причини втрати
виписки. На заяві клієнта має бути дозвіл керівництва банку на видачу
дубліката. Дублікат виписки підписується відповідальним працівником.
По закінченні перевірки, яка виявила порушення чинних правил проведення
операцій, в усіх випадках аудитор повинен ретельно розібратися в
характері цих порушень, установити їх причини та терміново вжити заходів
щодо їх усунення.
Перевіряючи використання кредитних ресурсів, потрібно звертати увагу на
стан статутного капіталу, ліквідність балансу, а також дотримання норм
обов’язкових резервів.
Особлива увага під час аудиту кредитної діяльності приділяється
дотриманню економічних нормативів.
Аудитор повинен володіти методикою аналізу бухгалтерської звітності, з
тим щоб робити правильні висновки про кредитну політику банку.
Комерційні банки для підвищення ліквідності та для захисту інтересів
вкладників, пайовиків, акціонерів формують обов’язкові фонди. Під час
аудиту потрібно розглянути повноту створення таких фондів:
– фонду обов’язкових резервів, який створюється у відповідних відсотках
від обсягу залучених ресурсів (кредити, отриманні від інших банків і
оподатковувані позики в розрахунок не беруться). Регулювання залишку
коштів, що підлягають резервуванню, проводиться НБУ на 1-ше і 16-те
числа через звіряння сум фактично внесених коштів і сум, що підлягають
внесенню;
– фонду страхування депозитів, що створюється з метою надання гарантії і
забезпечення захисту інтересів вкладників (формування цього фонду дає
змогу комерційним банкам у разі неплатоспроможності банку компенсувати
внески і депозити своїм клієнтам);
– фонду страхування від банкрутства. Цей фонд дає право банкам
отримувати позики від НБУ на заповнення тимчасової нестачі ліквідності у
встановленому розмірі до фактично сформованої величини даного фонду.
Державний нагляд НБУ за діяльністю комерційних банків дає їм змогу бути
більш упевненими у своїх діях, а також гарантувати інтереси вкладників,
акціонерів і пайовиків.
Під час аудиту бухгалтерського обліку треба передусім мати на увазі, що
облік і звітність у комерційних банках здійснюється відповідно до
правил, установлених НБУ. Банки, як відомо, мають свій, відокремлений
від промислового, план рахунків бухгалтерського обліку. В аудиторських
перевірках звертається увага на правильність складання балансів.
Обов’язково повинні звірятися залишки за рахунками аналітичного і
синтетичного обліку. Перевіряється також дотримання правил ведення
бухгалтерського обліку і порядку оформлення грошово-розрахункових
операцій, часто виявляються недоліки і недбалості і навіть
невірогідність балансу.
Обов’язковій перевірці під час аудиту підлягає правильність юридичного
оформлення діючих рахунків клієнтів і обґрунтованість операцій щодо них.
5. Аудит обліку страхових компаній
З метою сприяння посиленню захисту прав акціонерів та інвесторів через
розкриття достовірної інформації комісія у справах нагляду за страховою
діяльністю розробила вимоги щодо аудиторської перевірки страхових
компаній. Документ визначає перелік питань, на підставі яких незалежні
аудитори (фірми) повинні підтвердити повноту та достовірність
бухгалтерської звітності акціонерних товариств та підприємств –
емітентів облігацій та сформувати – на цій основі висновки про їх
реальний фінансовий стан.
З наведеного переліку питань аудитор може вибрати ті, що найбільш
суттєві або несуттєві для діяльності даного підприємства, а також
включити додаткові питання, якщо він вважає це доцільним. У висновку
відображаються основні відомості про аудитора (аудиторську фірму). Під
час проведення перевірки незалежний аудитор подає замовнику такі
відомості про аудиторську фірму:
– Назва аудиторської фірми, номер та дата внесення до Національного
реєстру, виданої аудиторською палатою України, адреса, телефон (факс);
назва документа “Аудиторський висновок про достовірність бухгалтерської
звітності”; місце проведення аудиту та дата висновку, відомості про
аудитора: прізвище, ініціали, номер, серія, дата видачі сертифіката;
масштаб перевірки, підстава для перевірки (законодавчі акти); методи,
які використовуються під час перевірки, перелік документів для
здійснення аудиторської перевірки.
– Основні відомості про емітентів, найменування емітента, код ЕДРПОУ,
організаційно правова форма емітента, номер свідоцтва про державну
реєстрацію та дата видачі свідоцтва, орган, Що видавав свідоцтво,
юридична адреса, поточний рахунок, назва банку, основні види діяльності,
кількість акціонерів, кількість власників облігацій, чисельність
працівників, остання дата опублікування інформації про діяльність
емітента, назва друкованого органу, підпис, дата подання до Комісії
останнього звіту, дата і термін виплати дивідендів, предмет діяльності,
номер ліцензії на здійснення страхової діяльності і строк та місце її
дії, ліцензійні види діяльності і склад засновників. Досліджуються всі
операції, що стосуються статутного капіталу, обліку основних засобів,
нематеріальних активів та їх зносу, облік фінансових вкладень, облік
запасів, облік коштів і розрахунків, облік позикових коштів,
страхування, формування страхових резервів тощо.
6. Методика й організація аудиту розрахунків з бюджетом та
позабюджетними фондами
Основними завданнями, що ставляться під час проведення аудиту
розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, є підтвердження
правильності, своєчасності та повноти нарахування і перерахування
податків, правильності ведення обліку за цими розрахунками, правильності
заповнення звітності та відповідності даних облікових регістрів даним
податкової звітності. Кожне з цих завдань поділяється на більш
конкретні.
Основним серед конкретних завдань аудитора є підготовка аудиторських
доказів за даним об’єктом. На підставі аналізу й узагальнення даних
аудиторських доказів аудитор робить висновки про правильність ведення
бухгалтерського обліку і достовірність бухгалтерської звітності. Для
того щоб отримати узагальнений матеріал, який би характеризував
правильність ведення бухгалтерського обліку й достовірність
бухгалтерської звітності, аудитор під час проведення аудиторської
перевірки відповідно до програми збирає за об’єктом необхідні докази.
Готуючи аудиторські докази, аудитор зазвичай не вивчає всієї існуючої в
його розпорядженні інформації, визначає основоположні елементи, що
характеризують об’єкт, який досліджується.
Аудиторські докази, як правило, відображають зміст частини інформації,
що є на підприємстві про об’єкт. Оскільки інформація є базою для
складання аудиторського висновку, то аудиторські докази повинні
відповідати ряду вимог, які дають змогу зробити відповідні висновки. Це
такі вимоги, як необхідність, обґрунтованість, повнота і правильність та
достовірність.
Визначимо, які саме докази необхідно зібрати для проведення аудиторської
перевірки розрахунків із бюджетом та позабюджетними фондами. Насамперед
це дані про види діяльності підприємства, для того щоб визначити, які
податки взагалі має сплачувати підприємство; План рахунків, які
використовує підприємство, що слугує для визначення, на яких рахунках та
субрахунках обліковуються розрахунки за тим чи іншим податком; відомості
про нарахування та сплату податків за кожним податком конкретно.
Крім цих доказів, необхідні відомості про результати попередніх
аудиторських перевірок, а також дані перевірок податковими та іншими
органами, які мають на це право. Також потрібні попередні дані про
працівників підприємства (керівництво, бухгалтерія) щодо їх
кваліфікації. Все це необхідно для визначення ризику аудитора.
Основними джерелами, які аудитор може використати для одержання
необхідних йому для роботи даних (доказів), можуть бути статут
підприємства, довідка з державного статистичного реєстру, а також
накладні на відпуск продукції, співбесіда з керівництвом підприємства
тощо.
Методи, які використовує аудитор під час отримання доказів:
– формальна перевірка – має за мету виявлення дефектів в оформленні
документів, установлення правильності заповнення реквізитів і наявності
необумовлених виправлень, уточнення достовірності підписів посадових
осіб, відповідності документа існуючій типовій формі. Наприклад, дані
платіжних доручень, за якими фактично перераховувались кошти до бюджету,
мають відповідати даним за цими перерахунками, які відображено на
рахунках у комп’ютерній програмі, або дані накладних – тим даним, які
занесені з цих накладних до комп’ютера для подальшої обробки;
– суцільна перевірка – це перевірка конкретної операції або групи
операцій на всіх стадіях облікового циклу. Вона дає можливість
упевнитися в тому, що операція, відображена в первинних документах,
знайшла своє відображення в показниках звітності. Така перевірка на
даному підприємстві проводиться вибірково за деякими операціями, які
могли найбільш суттєво вплинути на результати діяльності, а також за
деякими незначними за сумарним виразом операціями.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
