Реферат на тему:
Характеристика форм безготівкових розрахунків і роль банківського
кредиту в їх організації
План
1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
2. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
3. Порядок здійснення розрахунків чеками
4. Розрахунки акредитивами
5 Вексельна форма розрахунків. Розрахункові операції банків з векселями
6. Розрахунки при здійсненні заліку взаємної заборгованості
7. Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне
стягнення коштів. Інкасові доручення (розпорядження)
1. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
Платіжне доручення – документ, який є письмово оформленим дорученням
клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми
коштів зі свого рахунка.
Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і
нетоварного характеру.
Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:
– за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);
– в порядку попередньої оплати;
– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості
підприємств;
– для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам
(заробітна плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх
рахунки, відкриті в установах банків;
– в інших випадках за згодою сторін.
Доручення приймаються до виконання від платника протягом 10-ти
календарних днів. День заповнення доручення не враховується. Банки
приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних
коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних
рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і
зборів (обов’язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та
інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у
встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які
приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У
разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку
підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на
безспірне списання (стягнення) коштів й обліковує їх на позабалансовому
рахунку № 9803 “Розрахункові документи, не сплачені в строк через
відсутність коштів у платників”, виконуючи платежі згідно з черговістю,
встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено
черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками у
календарній черговості їх надходження. Якщо на кореспондентському
рахунку банку недостатньо коштів для виконання розрахункових документів
на перерахування (стягнення) коштів з рахунка клієнта, банк їх приймає
та обліковує на позабалансовому рахунку № 9804 “Розрахункові документи
не сплачені в строк через відсутність коштів у банку”.
1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і
виписує рахунок-фактуру.
2. Платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника,
направляє платіжне доручення в обслуговуючий банк.
3. Якщо платник і постачальник обслуговуються в одному банку, то сума
прийнятого банком до виконання доручення списується в дебет рахунка
платника і зараховується в кредит рахунка одержувача. Якщо рахунки
відкрито в різних банках, то наступні розрахунки проводяться в порядку
міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення.
4. Банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок
у банк постачальника.
5. Банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок
постачальника.
6. Банк постачальника передає постачальникові виписку з поточного
рахунка про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного
доручення з відміткою банку платника.
У тому разі, якщо одержувач коштів не має рахунка в установі банку або
розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями
неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів
гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв’язку.
За допомогою гарантованих доручень підприємство може здійснювати без
обмеження суми перекази коштів:
– на ім’я окремих громадян – коштів, що належать їм особисто ;(пенсії,
аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар
тощо);
– підприємствам – на видатки для виплати заробітної плати, за
організований набір робітників, для заготівлі сільськогосподарської
продукції.
Гарантоване доручення може бути прийняте до платежу тільки в повній
сумі.
Підприємство-платник здійснює перекази коштів через відділення зв’язку
поданням гарантованого банком доручення, в якому вказується конкретне
підприємство зв’язку, з рахунка якого сплачуватиметься переказ. До всіх
примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів
переказів (підписи, печатка, загальна сума цифрами та прописом) із
зазначенням тих, хто одержує гроші та на які цілі. Крім того,
підприємство подає відділенню зв’язку заповнені бланки переказів.
Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованими дорученнями, подає
в установу банку, що його обслуговує, платіжне доручення в трьох
примірниках.
Після перевірки правильності оформлення доручення його сума списується
установою банку з рахунка платника й депонується на аналітичному рахунку
“Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”.
1. Платник, який бажає виконати розрахунки гарантованими платіжними
дорученнями, подає в установу банку, що його обслуговує, платіжне
доручення в трьох примірниках.
2. Після перевірки правильності оформлення доручення його сума
списується установою банку з рахунка платника і депонується на
аналітичному рахунку “Розрахунки гарантованими платіжними Дорученнями”.
3. Перший примірник доручення скріплюється відбитком гербової печатки
установи банку і видається платникові під розписку на другому примірнику
доручення.
4. Платник передає гарантоване платіжне доручення разом із поштовими
переказами (або іншими документами) підприємству зв’язку.
5. Підприємство зв’язку прийняті ним гарантовані платіжні доручення здає
в установу банку, що його обслуговує, при реєстрі платіжних доручень.
6. Банк, який обслуговує підприємство зв’язку, надсилає банкові платника
дебетове повідомлення.
7. Банк платника, отримавши дебетове повідомлення і реєстр із
гарантованих платіжних доручень, списує кошти з аналітичного рахунка
“Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями”.
8. Кошти направляються в банк, який обслуговує підприємство зв’язку,
через електронну пошту в день їх списання.
9. Кошти, які надійшли на кореспондентський рахунок банку одержувача,
зараховуються на поточний рахунок клієнта в день їх надходження.
2. Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який
складається з двох частин:
– верхня – вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до
покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором
продукції (виконаних робіт, наданих послуг);
– нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка
суму постачальникові.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається
безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень може
здійснювати банк одержувача через банк платника.
З метою гарантованої прискореної доставки платником вимог-доручень
рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та
відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою)
продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину
цього розрахункового документа і здає його в банк, що його обслуговує.
Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти
календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не
враховується.
Банк приймає до оплати вимоги-доручення в сумі, яка може бути сплачена
за наявними коштами на рахунку платника.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови
повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і в строки
зазначені в договорі.
1. Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги),
виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами,
які передбачені угодою, направляє платникові.
2. Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при
згоді оплатити її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в
обслуговуючий банк.
3. Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення
списує кошти з рахунка платника.
4. Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх
списання.
5. Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого
клієнта.
3. Порядок здійснення розрахунків чеками
Чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка
(чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок,
списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.
Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між
юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою
скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та
надані послуги. Не дозволяються розрахунки чеками між фізичними особами.
При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі
суб’єкти:
– чекодавець – юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за
допомогою чека та підписує його;
– чекотримач – підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;
– банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек)
підприємству або фізичній особі.
Потрібно зазначити, що у сфері безготівкових розрахунків
використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для
одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими
чеками. Термін дії чекової книжки – один рік. За погодженням з установою
банку термін дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек містить такі елементи:
а) назву “розрахунковий чек”;
б) назву власника чекової книжки та номер його рахунка;
в) назви банку емітента і його номер МФО;
г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекотримача;
д) назву чекотримача;
е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму;
є) призначення платежу;
ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;
з) підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, Вважається
недійсним і повертається банкові чекодавця без виконання. Чек із чекової
книжки пред’являється до виконання в банк чекотримача протягом десяти
календарних днів (день виписки чека не враховується).
Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву
в одному примірнику.
1. Платник подає до банку-емітента заяву для отримання чекової книжки, а
також платіжне доручення на депонування коштів.
2. Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку
“Розрахунки чеками”.
3. Платник на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку.
4. Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги,
виписує і передає постачальникові чек.
5. Постачальник відвантажує покупцеві товар.
6. Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом із трьома
примірниками реєстрів.
7. Банк чекотримача, після перевірки правильності складання реєстру і
реквізитів чеків та своєчасності пред’явлення його до оплати, приймає
чек із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру інкасує
чек до банку-емітента.
8. Банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була
депонована.
9. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.
10. Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок
постачальника.
У заяві й талоні до неї чекодавець проставляє номер рахунка, з якого
сплачуватимуться чеки.
Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому
рахунку “Розрахунки чеками”. Для цього разом із заявою на видачу чекової
книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів на
аналітичний рахунок “Розрахунки чеками”.
Покриттям чека в установі банку можуть бути також кошти на відповідному
рахунку чекодавця, але не більше суми, яка гарантується банком за
узгодженням із чекодавцем. Востанньому випадку банк може гарантувати
чекодавцю, при тимчасовій відсутності коштів на його рахунку, сплату за
чеками за рахунок коштів банку. Сума гарантії банку, в межах якої можуть
бути оплачені чеки, обліковується банком на позабалансовому рахунку №
9020 “Гарантії, що надані клієнтам”.
Чекотримач здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстрів – якщо
рахунки чекодавця і чекотримача ведуться в одній установі банку, й у
чотирьох примірниках – на кожну установу банку окремо – якщо рахунки
чекодавця і чекотримача ведуться в різних установах банків. Реєстр
вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.
Якщо чекодавець і чекотримач обслуговуються в одній установі банку,
після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру кошти
списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок
чекотримача на підставі першого примірника реєстру. Для здійснення
розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекотримача
зобов’язаний прийняти чек із реєстром та разом з другим та третім
примірниками реєстру інкасувати чек спецзв’язком до банку-емітента. У
цьому випадку кошти на рахунок чекотримача зараховуються тільки після
отримання їх із банку-емітента.
Після отримання чека разом із двома примірниками реєстру банк-емітент
перевіряє правильність оформлення чека та ін. і перераховує кошти на
рахунок чекотримача.
4. Розрахунки акредитивами
Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням
свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:
– виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари,
виконані роботи й надані послуги;
– надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату.
При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма
суб’єктами:
– заявник акредитива – платник, який звернувся до банку, що його
обслуговує, для відкриття акредитива;
– банк-емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;
– бенефіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив
(продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
– виконуючий банк – банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням
банку-емітента виконує акредитив.
Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків
передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
а) покритий – акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно
бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в
банку-емітенті або виконуючому банку;
б) непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності
коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок
банківського кредиту.
Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.
Відкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або
анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром
(наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором,
дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за
акредитивом).
Безвідкличний акредитив – акредитив, який може бути змінений або
анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був
відкритий.
В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть
виконуватися акредитиви:
а) депоновані – списанням коштів з аналітичного рахунка “Розрахунки
акредитивами”, відкритого у виконуючому банку;
б) гарантовані – наданням виконуючому банкові права списувати кошти з
кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні
кореспондентських відносин між банками.
Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним
бенефіціаром і не може бути переадресований.
Для відкриття акредитива підприємство подає банку-емітентові заяву.
P
R
R
F¬?
У випадку відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку,
банк-емітент перераховує кошти платника на аналітичний рахунок
“Розрахунки акредитивами” у банку бенефіціара та повідомляє його про
умови акредитива. Прийнята до. виконання заява про відкриття акредитива
враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9802
“Акредитиви до сплати”.
У разі відкриття акредитива, депонованого у банку-емітенті, заявник
перераховує, дорученням кошти зі свого рахунка на аналітичний рахунок
“Розрахунки акредитивами”.
1. Між постачальником і платником укладається договір.
2. Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитива.
3. Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника
на аналітичний рахунок “Розрахунки акредитивами”.
4. Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.
5. Банк бенефіціара повідомляє бенефіціара про відкриття й умови
акредитива.
6. Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи або послуги.
7. Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива,
в обслуговуючий банк.
8. Банк бенефіціара надсилає спецзв’язком реєстр документів разом з
іншими документами за акредитивом до банку-емітента.
9. Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на
підстав,; реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного
рахунка “Розрахунки акредитивами”.
10. Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.
11. Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує
суму за акредитивом з позабалансового рахунка 9802 і зараховує на
рахунок бенефіціара.
Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів
з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження
документів спецзв’язком між банками.
Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника
акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10
днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції.
Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній
– бенефіціара.
Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим
банком документів за акредитивом.
5 Вексельна форма розрахунків. Розрахункові операції банків з векселями
Порядок використання векселів у господарському обороті України
регулюється Законами України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про
підприємства в Україні”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів
в Україні”, “Про банки і банківську діяльність”, Положенням про
переказний і простий вексель, затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР №
104/1341 від 07.08.1937 р., Правилами виготовлення і використання
вексельних бланків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України
і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528, та іншими
законами, законодавчими і нормативними актами.
Здійснення комерційними банками операцій з векселями регулюється
“Положенням про операції банків з векселями”, що затверджене постановою
Правління НБУ від 28 травня 1999 р. № 258.
Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана
сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус
якого регулюється законодавством про вексельний обіг.
Розрізняють вексель простий і переказний.
Простий вексель – вексель, виданий у формі безумовного зобов’язання
здійснити платіж.
1. Покупець (векселедавець) вручає вексель продавцю (векселетримачеві).
2. Продавець (векселетримач) відвантажує товар, продукцію, виконує
роботи, надає послуги покупцю, замовнику.
3. Продавець пред’являє вексель до оплати.
4. Покупець оплачує вексель.
Переказний вексель (тратта) – вексель, виданий у формі безумовної
пропозиції (наказу) здійснити платіж.
1. Векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату, тобто
особі-боржнику) товар, а також тратту.
2. Платник (трасат) повертає акцептований вексель векселедавцю
(трасанту).
3. Векселедавець (трасант) направляє акцептований вексель ремітентові –
одержувачу грошей за переказним векселем.
4. Ремітент направляє вексель трасату до оплати.
5. Трасат оплачує і одночасно погашає вексель, роблячи відмітку про
оплату на його зворотній стороні.
Платник переказного векселя (трасат) стає боржником по векселю тільки
після того, як акцептує вексель. Акцепт – засвідчена підписом трасата
або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний
вексель у тому вигляді, в якому він пред’явлений до платежу.
У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом
передатного надпису – індосаменту. Кожний індосант, як і векселедавець,
несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем. Вексельні
зобов’язання платника, векселедавця й індосанта можуть бути додатково
гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:
1) напис про забезпечення платежу за векселем;
2) забезпечення платежу за векселем.
Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів
пов’язана з комісійними операціями з векселями;
а) інкасування векселів;
б) доміциляція векселів.
Інкасування векселів – здійснення банком за дорученням комітента
(законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними
комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій
з метою:
1) одержання платежу та/або акцепту за векселями, або
2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або
акцепту, або
3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.
Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється за двома
видами:
1) чисте інкасо – інкасування векселів без супровідних комерційних
документів;
2) документарне інкасо – інкасування векселів із супровідними
комерційними документами.
Чисте і документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі
укладеного з векселетримачем договору про інкасування.
За здійснення операцій з інкасування банки можуть утримувати на свою
користь комісію, а за іногородніми векселями, крім того, -дамно і порто.
1. Надання документів для розгляду питання про інкасування векселя.
2. Видача розписки про отримання векселя.
3. Повернення векселя для оформлення індосаменту або у випадку прийняття
рішення про відмову в інкасуванні.
4. Укладення договору про прийняття векселя на інкасо.
5. Підписання акта про прийом-передачу векселя.
6. Реєстрація векселя в книзі обліку інкасованих векселів.
7. Пред’явлення векселя до платежу.
8. Підписання акта пред’явлення векселя до платежу.
9. Погашення векселя.
10. Перерахування платежу за векселем.
11. Оплата комісійної винагороди.
Іногородній вексель – вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце
знаходження векселетримача, населеному пункті.
Дамно – особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка
включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні
витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування
іногородніх документів.
Порто – особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на
розсипку й одержання платежів за іногородніми документами. Доміциляція
векселів – це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за
векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя
інструкцій, тобто:
1) приймання векселів до платежу від законного векселетримача;
2) здійснення платежу за векселями;
3) передавання векселів платнику після повної оплати векселя.
1. Надання документів для розгляду питання про доміциляцію векселя.
2. Укладення договору на доміциляцію векселя.
3.Оплата комісійної винагороди.
4.Видача векселя з відміткою про місце платежу.
5. Реєстрація векселя в книзі обліку доміцильованих векселів.
6.Пред’явлення векселя до платежу.
7. Підписання акта пред’явлення векселя до платежу.
8. Оплата вексельної суми (і процентів, якщо вони передбачені) за
рахунок векселедавця.
Призначення банку особливим платником у доміцильованому або
недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником
за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком
векселів.
Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми
та/або визначених векселів.
За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя
(платника за векселем) винагороду.
Довіритель зобов’язаний перерахувати в банк на відповідний. рахунок
кошти в обсязі, достатньому для оплати векселя. За рахунок цих коштів
або за рахунок наданого довірителю кредиту, сума якого попередньо
зарахована на відповідний рахунок для оплати векселів, банк як особливий
платник, або доміциліат, здійснює платіж за векселем законному
векселетримачеві.
Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути
використані для оплати векселів або повернені на вимогу довірителя на
його поточний рахунок.
6. Розрахунки при здійсненні заліку взаємної заборгованості
До розрахунків, що базуються на заліку взаємної заборгованості
платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов’язання боржників
і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за
різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін
сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається
зарахуваннями.
Існують постійно діючі та разові зарахування вимог.
До постійно діючих належать періодичні розрахунки по сальдо зустрічних
вимог.
До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома
підприємствами або між групою підприємств і організацій.
Розрахунки по сальдо можуть здійснюватися, коли два підприємства
перебувають у постійних господарських зв’язках і кожне з них є одночасно
і постачальником, і покупцем одне відносно до одного. Розрахунки
ведуться на основі угоди між учасниками, причому строки і порядок
розрахунків погоджуються з установою банку. В угоді сторонами
передбачається періодичність звірення взаємної заборгованості зі
складанням відповідного акта, строки та форма розрахунків.
Підприємства, що проводять розрахунки по сальдо, надсилають один одному,
минаючи банк, розрахункові документи на відвантажені товарно-матеріальні
цінності і надані послуги. Ці рахунки не підлягають негайній оплаті.
На одного з учасників розрахунків покладають обов’язок у визначені
строки виводити сальдо взаємних вимог за розрахунковий період. Після
складання акта звірення взаємної заборгованості сторона, на користь якої
склалося кредитове сальдо взаємних зобов’язань, виписує документ
(платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення) або оформляє вексель.
Якщо сальдо на користь підприємства, яке веде рахунок взаємних
розрахунків, то воно складає платіжну вимогу-доручення на цю суму і
разом з копією виписки з окремого рахунка здає в свою установу банку на
інкасо. Оплату таких вимог-доручень проводять із рахунка контрагента у
звичайному порядку, встановленому для розрахунків платіжними
вимогами-дорученнями. Якщо ж сальдо на користь іншої сторони,
підприємство, яке веде рахунок, дає банкові платіжне доручення про
перерахування платіжної суми з його рахунка на рахунок контрагента.
Порядок проведення розрахунків при здійсненні разового заліку
визначається рішенням центральних органів влади.
Суть разового заліку між двома підприємствами зводиться до того, що
підприємство, котре бажає здійснити залік, подає в установу банку заяву
про залік. Банк приймає до заліку лише ті розрахункові документи, що
підлягають оплаті безперечно. Залік проводять відкликанням
розрахункового документа, котрий підлягає заліку в повній сумі.
Неоплачена сума пред’являється до сплати в календарній черговості.
У разовому заліку може брати участь і кілька підприємств із одного чи
різних регіонів країни, причому не обов’язково, щоб ці підприємства мали
одне до одного тільки зустрічні претензії. Вони можуть бути зв’язані між
собою лише послідовним ланцюгом грошових вимог і зобов’язань. Кожному
учасникові заліку відкривається тимчасовий особовий рахунок, у дебет
якого записуються суми документів, оплачених шляхом заліку, а в кредит –
суми, які надходять підприємству від інших учасників заліку. Якщо сальдо
по рахунку кредитове, то воно зараховується на поточний рахунок учасника
заліку. Якщо утворилось дебетове сальдо по заліку, то воно списується з
поточного рахунка; банк може надати учасникові заліку кредит на
завершення заліків, тобто на сплату дебетових сальдо.
Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у
випадках, передбачених законодавством України.
7. Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне
стягнення коштів. Інкасові доручення (розпорядження)
Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без
його згоди на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.
Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів здійснюється на
бланку платіжної вимоги.
1. Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує,
платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог.
2. Банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника.
3. Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про
платіж.
4. На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує
зазначену суму з рахунка платника.
5. З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк
одержувача.
6. Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача
коштів.
Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з
рахунка без згоди його власника; це наказ одержувача коштів
(постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника.
Платіжна вимога подається стягувачем у банк, в якому він обслуговується.
Платіжні вимоги приймаються банками протягом десяти календарних днів із
дня виписки. День заповнення платіжної вимоги не враховується.
У платіжній вимозі зазначається призначення платежу та відповідна стаття
законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та
безакцентного списання коштів.
Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у
розрахункові документи у разі безспірного стягнення та безакцентного
списання коштів несе стягувач.
Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи,
нараховані державними податковими адміністраціями України, стягуються у
безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями). Інкасове
доручення – це розрахунковий документ, який складають фінансові органи,
банки, інші підприємства та організації у тих випадках, коли їм надане
право безспірного (безакцентного) стягування коштів.
Інкасові доручення (розпорядження) приймаються банками протягом десяти
днів із дня виписки. День заповнення інкасового доручення
(розпорядження) не враховується.
У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення (розпорядження)
вказується назва законодавчого акта, яким передбачене право безспірного
стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ, на
підставі якого здійснюється стягнення.
У випадку, якщо в інкасовому дорученні не заповнений рядок “Призначення
платежу” або не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк
повинен повернути його без виконання.
Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення
(розпорядження) на безспірне стягнення коштів покладається на стягувача,
який оформив розрахунковий документ та надав його до банку, що його
обслуговує.
Документи на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів
приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках
підприємств. У разі відсутності коштів на рахунках, вони враховуються на
позабалансовому рахунку № 9803.
Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих
прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо арешту
коштів юридичних та фізичних осіб.
Коли накладається арешт на кошти рахунка юридичної або фізичної особи,
банк припиняє списання коштів за розпорядженням власника рахунка (в тому
числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної
плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету та
внесків до державних цільових фондів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
