Реферат на тему:
Валютні операції комерційних банків
План
1. Основні умови, принципи та загальна характеристика валютних операцій
2. Валютне ліцензування комерційних банків
3. Порядок відкриття і ведення валютних рахунків
4. Порядок купівлі та продажу банками валюти. Участь банків на валютній
біржі
5. Валютний ризик та методи його мінімізації. Валютна позиція
1. Основні умови, принципи та загальна характеристика валютних операцій
Основні умови та принципи проведення валютних операцій юридичними і
фізичними особами в Україні регламентує Декрет Кабінету Міністрів “Про
валютне регулювання та валютний контроль” від 19.02.1993 р. Відповідно
до нього суб’єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії:
резидентів і нерезидентів.
Класифікація суб’єктів валютних операцій.
Резиденти:
– фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території
України, у тому числі і ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають
статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які
здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
– дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва
України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також
філії та представництва підприємств та організацій України за кордоном,
що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезиденти:
– фізичні особи, які мають постійне місце проживання за межами України,
в тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;
– юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають
статусу юридичної особи, з місцезнаходженням за межами України, які
створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави;
– розташовані на території України зарубіжні дипломатичні, консульські,
торговельні та інші офіційні представництва.
Операції з іноземною валютою опосередковують уповноважені комерційні
банки. Ці операції є об’єктами валютного регулювання.
До валютних цінностей відносять: іноземну валюту, цінні папери в
іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), природне
дорогоцінне каміння.
Комерційні банки, котрі отримали ліцензію НБУ, можуть здійснювати такі
операції з валютними цінностями:
– ведення валютних рахунків клієнтів;
– неторговельні операції.
– встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:
– прямі кореспондентські відносини.;
– через кореспондентські розрахунки уповноваженого банку;
– операції за міжнародними торговельними розрахунками;
– операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;
– операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому
ринку;
– операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних
ринках;
– валютні операції на міжнародних грошових ринках;
– операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;
– операції з монетарними металами на міжнародному ринку.
Види операцій із валютними цінностями
Поточні валютні операції:
– розрахунки за товари, роботи і послуги, за експорт й імпорт;
– перекази, погашення короткострокових кредитів тощо.
Операції, пов’язані з рухом капіталу:
– прямі інвестиції, тобто вклади в статутний капітал підприємств;
– портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;
– довгострокове кредитування тощо.
2. Валютне ліцензування комерційних банків
Ліцензування валютних операцій здійснюється відповідно до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і
контролю” та “Порядку надання ліцензій” НБУ на право здійснення
комерційними банками операцій із валютними цінностями, затвердженого
постановою № 243 правління НБУ від 27.09.1995р. Відповідно до цього
Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на
здійснення валютних операцій:
– генеральна – надається комерційним банкам;
– індивідуальна – резидентам України на відкриття рахунків в іноземних
банках та для одержання кредитів в іноземній валюті від зарубіжних
кредиторів.
Ліцензію НБУ на право здійснення операцій із валютними цінностями можуть
отримувати банки, які є юридичними особами, існують і здійснюють свої
операції на території України не менше одного року; мають розмір
статутного фонду та власних коштів у межах норм, які встановлює НБУ. Ці
банки повинні забезпечити відповідність своїх установ технічним вимогам
(наявність комп’ютерної техніки, обладнання спеціального операційного
залу, додержання належної охорони та ін.), які необхідні для:
– здійснення валютних операцій;
– обслуговування валютних рахунків клієнтів;
– встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;
– проведення кредитних операцій на міжнародних грошових ринках.
Крім цього, банки повинні мати у своєму штаті фахівців, які відповідають
певним кваліфікаційним вимогам (вища освіта, досвід практичної роботи,
знання іноземної мови).
При дотриманні банками усіх вимог у регіональне управління НБУ для
отримання ліцензії подаються такі документи:
– заява;
– копія нотаріально завіреного статуту;
– перелік операцій із валютними цінностями;
– опис структури та підрозділів із переліком технічних засобів;
– довідка про керівників банку, які здійснюють нагляд за валютними
операціями, та безпосередніх виконавців і копії їх дипломів;
– баланс та річний звіт установи банку;
– письмове підтвердження трьох іноземних банків про згоду та
встановлення кореспондентських відносин.
Регіональне управління НБУ перевіряє комплектність документів та
відповідність їх вимогам НБУ і в разі наявності дає рекомендацію на
відповідний банк. Цю рекомендацію та повний пакет документів передають
департаменту валютного регулювання НБУ в Управління валютного контролю
та ліцензування. Документи передають на розгляд відповідної комісії,
котра дає позитивну оцінку та визначає перелік операцій із валютними
цінностями, які банк може здійснювати після одержання ліцензії. Ліцензія
оформляється українською та англійською мовами та після затвердження її
на засіданні Правління НБУ передається в канцелярію НБУ для реєстрації і
передачі банку-заявнику (уповноваженому банкові).
Індивідуальні ліцензії НБУ надає:
– резидентам України на відкриття рахунків в іноземних банках, які чинні
протягом одного року з дня підписання, але можуть бути продовжені шляхом
перереєстрації;
– резидентам України на одержання кредитів в іноземній валюті від
іноземних кредиторів;
– банкам-резидентам для одержання кредитів в іноземній валюті від
іноземних кредиторів – свідоцтва про реєстрацію.
3. Порядок відкриття і ведення валютних рахунків
Відповідно до інструкції № 3 “Про відкриття банками рахунків у
національній та іноземній валюті”, затвердженої постановою НБУ від
04.02.1998 р. № 36, банківські рахунки в іноземній валюті поділяються
на:
1. Поточні – відкриваються підприємствам для проведення розрахунків у
межах законодавства в безготівковій та готівковій іноземній валюті при
здійсненні поточних операцій.
Поточними, торгівельними операціями в іноземній валюті є такі:
– між юридичними особами-резидентами на території України, при наявності
індивідуальної ліцензії НБУ;
– між юридичними особами-нерезидентами та резидентами через
резидентів-посередників відповідно до договорів;
– інші розрахунки;
– операції на міжбанківському валютному ринку України;
– оплата товарів (робіт, послуг) із використанням чеків та пластикових
карток.
Поточними неторговельними операціями є такі:
r
r
Oe
– виплата готівкової іноземної валюти за платіжними документами в
іноземній валюті на витрати, пов’язані з відрядженнями;
– здійснення обмінних операцій;
– виплата валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам;
– купівля платіжних документів у валюті фізичними особами;
– виплата авторських гонорарів;
– перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів та
інших зустрічей;
– оплата праці нерезидентів, які згідно з угодами працюють в Україні;
– інші виплати та перекази.
Відокремленим підрозділам підприємств поточні рахунки відкривають за
згодою головного підприємства і зараховують кошти у валюті за
реалізовані цінності, а також перераховані головним підприємством (на
оплату витрат на відрядження, забезпечення потреб транспортних засобів
під час перебування за межами України, на оплату праці
працівників-нерезидентів, на придбання для власних потреб обладнання,
меблів, тощо за контрактами з нерезидентами) чи придбані на
міжбанківському валютному ринку України. Виручка (виторг) або залишок
після зарахування коштів на поточний рахунок відокремленого підприємства
перераховується на поточний рахунок особи-резидента у повному обсязі.
2. Розподільчі – призначені для попереднього зарахування коштів в
іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента,
згідно з законодавством використання такого виду рахунка.
Використання розподільчого банківського рахунка
РОЗПОДІЛЬЧИЙ РАХУНОК
Кошти підлягають продажу у повному обсязі на МВРУ – Поточний рахунок.
Кошти не підлягають продажу у повному обсязі на МВРУ – За дорученням
резидента-власника згідно з дорученням резидента.
Режим відкриття розподільчого та поточного рахунка для юридичних
осіб-резидентів і фізичних осіб-резидентів без створення юридичної особи
однакові.
3. Кредитні – відкриваються уповноваженим банком у встановленому порядку
на договірній основі юридичним особам-резидентам – підприємцям та
юридичним особам-нерезидентам банківським установам для обліку кредитів,
які надані шляхом оплати розрахункових документів або шляхом
перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника
відповідно до умов кредитної угоди, незалежно від наявності поточного
рахунка позичальника в даній установі банку.
4. Депозитні – відкриваються уповноваженим банком фізичним і юридичним
особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладеного депозитного
договору між власником рахунка та банком на визначений у договорі строк.
4. Порядок купівлі та продажу банками валюти. Участь банків на валютній
біржі
Відповідно до чинного законодавства купівлю і продаж валюти юридичні
особи здійснюють у безготівковому порядку на Українській міжбанківській
валютній біржі чи на міжбанківському валютному ринку.
Торгівлю іноземною валютою на території України юридичні особи-резиденти
і нерезиденти здійснюють через уповноважені банки та інші
фінансово-кредитні установи, які одержали ліцензію НБУ на ці операції,
виключно на міжбанківському валютному ринку.
Суб’єктами міжбанківського валютного ринку є:
– Національний банк України;
– уповноважені банки;
– інші кредитно-фінансові установи (резиденти і нерезиденти), які
отримали індивідуальні ліцензії НБУ;
– Українська міжбанківська валютна біржа та валютні підрозділи інших
бірж України, які отримали ліцензії НБУ на здійснення цих операцій.
На участь у біржових торгах приймаються заявки клієнтів для таких цілей:
– оплати імпортних контрактів;
– переказу за кордон прибутку, який отриманий іноземними інвесторами від
інвестицій в Україну;
– здійснення проліцензованих НБУ валютних операцій, які пов’язані з
рухом капіталів.
Уповноважені банки мають право купувати або продавати іноземну валюту
від свого імені, і за дорученням і за рахунок своїх клієнтів. Для цього
необхідно подати заявки, до яких прикріплюються копії документів про
статус юридичної особи та обов’язкові копії контрактів, що підтверджують
суму й строки платежів.
Після завершення біржових торгів укладені на них угоди оформляються
біржовими свідоцтвами та офіційними листами, при цьому розрахунки
здійснюються через кореспондентські рахунки всіх членів міжбанківського
валютного ринку.
На валютних ринках переважають такі угоди з купівлі/ продажу валюти:
– на умовах “спот” – контракти на купівлю чи продаж певної суми валюти в
даний час за поточним курсом продавця чи покупця на ринку (термін 2
робочі дні);
– на умовах “форвард” – контракти на купівлю чи продаж певної суми
валюти в даний час із розрахунком у майбутньому за фіксованим курсом
валюти даного часу (термін – 1, 3, 6, 12 місяців).
Фізичні особи-резиденти і нерезиденти здійснюють операції з
купівлі/продажу готівкової іноземної валюти за національну валюту в
Україні через операційні каси, обмінні пункти уповноважених банків та
обмінні пункти, відкриті юридичними особами-резидентами, що уклали з
уповноваженими банками агентські угоди. Обмінні пункти встановлюють
курси купівлі та продажу іноземної валюти самостійно.
Уповноважені банки через свої операційні каси чи пункти обміну мають
право: купувати або продавати валюту, обмінювати купюри інвалюти,
перевіряти інвалюту на дефект, видавати дозвіл на вивезення валюти за
кордон, здійснювати конверсійні операції. При цьому обов’язковою вимогою
до банку є наявність угоди з іноземним банком на вивезення готівкової
валюти для зарахування її на коррахунок у комерційному банку тієї
держави, валюта якої перебуватиме в обміні.
Контроль за роботою уповноважених банків та обмінних пунктів здійснюють
регіональні управління НБУ.
5. Валютний ризик та методи його мінімізації. Валютна позиція
Валютний ризик – це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок
несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на
ризик, можна розподілити на дві групи.
Фактори впливу на валютний ризик.
Збільшують ризик:
– коливання валютних курсів;
– відкриті валютні позиції.
Зменшують ризик:
– ліміти позицій за валютами;
– контроль за ризикам з боку керівництва;
– використання методів хеджування.
Методами хеджування (страхування) валютного ризику є:
– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);
– “валютні кошики” – набір валют, об’єднаних у певних пропорціях, тобто
курс валюти стосовно певного набору інших валют;
– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні
угоди та угоди “своп”;
– методи довгострокового хеджування – фінансові ф’ючерси і дисконтування
вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість
негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).
Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та
позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та
позабалансових зобов’язань у цій же валюті. Вона буває:
– відкрита – не дорівнює нулю, веде за собою додатковий ризик у разі
зміни валютного курсу;
– відкрита довга – вартість активів та позабалансових вимог перевищує
вартість пасивів та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній
валюті. Банк може понести втрати у разі збільшення курсу національної
валюти щодо іноземної валюти;
– відкрита коротка – вартість пасивів та позабалансових зобов’язань
перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній
валюті. Банк може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу
іноземної валюти щодо національної валюти;
– закрита – дорівнює нулю.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
