Реферат на тему:
Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами
Чинне законодавство України у сфері банківської діяльності, цінних
паперів, операцій з ними та фондового ринку не передбачає будь-яких
принципових обмежень для здійснення операцій із цінними паперами
комерційними банками. Таким чином, банки України мають можливість
здійснювати увесь спектр операцій із ЦП.
Класифікація операцій комерційних банків з цінними паперами
ОПЕРАЦІЇ ЗА ВЛАСНИЙ РАХУНОК:
– Торгівля цінними паперами;
– Термінові вклади в цінні папери.
ПОСЕРЕДНИЦЬКІ ОПЕРАЦІЇ:
– В процесі емісії цінних паперів;
– В процесі обігу цінних паперів.
ДОВІРЧІ ОПЕРАЦІЇ:
– В процесі емісії цінних паперів;
– В процесі обігу цінних паперів.
ІНФРАСТРУКТУРНІ ОПЕРАЦІЇ:
– Управління іпотекою;
– Управління цінними паперами та грошовими фондами.
– Депозитарний облік;
– Професійне консультування;
– Здійснення клірингових розрахунків за цінними паперами.
Цінні папери у портфелі банку
Портфель цінних паперів – це сукупність придбаних (отриманих) банком
сторонніх цінних паперів, право володіти, користуватися та
розпоряджатися якими належить банкові.
Відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”
загальний балансовий портфель ЦП комерційного банку може включати такі
ЦП, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до
обігу на фондовому ринку України:
1. Акції дочірніх та асоційованих компаній.
2. Частки участі в господарських товариствах, що оформлені ЦП (крім
акціонерних товариств).
3. Привілейовані акції акціонерних товариств закритого та відкритого
типу.
4. Прості акції акціонерних товариств закритого та відкритого типу.
5. Облігації дочірніх та асоційованих компаній.
6. Облігації підприємств (суб’єктів господарської діяльності).
7. Ощадні сертифікати.
8. Облігації внутрішньої державної позики.
9. Цінні папери, що рефінансуються НБУ.
10. Векселі суб’єктів підприємницької діяльності.
11. Власні прості й привілейовані акції.
Деривативи ЦП (ф’ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза
балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля ЦП КБ.
Балансовий портфель ЦП КБ поділяється на портфель ЦП на продаж та
портфель ЦП на інвестиції.
КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ДЛЯ ВІДНЕСЕННЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ ДО РІЗНИХ ПОРТФЕЛІВ.
ЗДАТНІСТЬ ДОТРИМУВАТИСЬ НАМІРУ.
Здатність – це наявність в банку реальної можливості виконати свій
намір. На здатність впливають фактори: наявність ліквідних коштів,
рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для
ЦП.
НАМІР.
Портфель на продаж:
Групи ЦП, що придбані з метою подальшого перепродажу і отримання
торгівельного доходу, як різниці між ціною продажу та його купівлі.
Портфель інвестицій:
Групи ЦП, придбані з метою їх утримання до настання строку їх погашення,
та отримання дивідендів або % доходу.
При здійсненні портфельних інвестицій ЦП обліковують за групами. Група
цінних паперів – це ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі
банку (портфелі на продаж, або портфелі на інвестиції). Група може
складатись з одного чи більшої кількості ЦП.
Ознаки поділу портфеля ЦІЇ КБ
При класифікації груп ЦП здатність банку повинна виступати основним
фактором, тобто при наявності в банківській установі наміру щодо ЦП, але
відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір
повинен класифікуватись виходячи із здатності банку.
При зміні внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання банк може змінити
свій намір щодо групи цінних паперів та перевести їх із портфеля на
інвестиції до портфеля на продаж. До переліку таких умов відносяться:
– наявність факторів значного погіршення стану кредитоспроможності
емітента;
– зміна режиму оподаткування, торговельного, процентного або
дивідендного доходу;
– значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття
з іншим банком чи виділення самостійного банку);
– застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або
обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків у певні види
цінних паперів;
– значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і
достатності капіталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів
банку;
– значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються
щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на
ризик.
При первісному віднесенні цінних паперів до портфелів банку за
категоріями банки не повинні відносити папери до портфеля на інвестиції,
якщо вони передбачають продати їх унаслідок:
– зміни рівня ринкових ставок;
– зміни рівня ліквідності банку (наприклад: відтоку депозитів,
збільшення попиту на кредитному ринку, скорочення суми високоліквідних
активів тощо);
– зміни наявності й ступеня дохідності альтернативних інвестиційних
проектів;
– зміни строків і джерел фінансування активних операцій;
– зміни валютного ризику.
КБ не повинні проводити навмисну недостовірну класифікацію балансового
портфеля ЦП, тобто відносити ті чи інші групи цінних паперів до
невідповідних портфелів, оскільки це робить недостовірною звітність
банку. КБ зобов’язані у момент придбання групи ЦП, а після цього –
принаймні раз у квартал проводити вивчення та переоцінку своєї здатності
продавати чи утримувати групи ЦП (портфель ЦП на продаж підлягає
щомісячній перекваліфікації).
Розрізняють два види переведення ЦП:
– вільне переведення – це переведення групи ЦП з одного портфеля до
іншого, що не вимагається від банку нормативними актами банківської
діяльності, а здійснюється на підставі добровільного рішення керівництва
комерційного банку. Існує тільки один варіант вільного переведення – з
портфеля на продаж до портфеля на інвестиції до того, як мине
календарний рік із моменту придбання цінного папера. При прийнятті
рішення про продаж групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі на
інвестиції, цінні папери продаються безпосередньо з такого портфеля
впродовж місяця, а після закінчення цього строку виступають об’єктами
примусового переведення;
– примусове переведення – це переведення групи ЦП з одного портфеля до
іншого, що вимагається від банку нормативними актами банківської
діяльності. Існує два можливі варіанти примусового переведення – з
портфеля на продаж до портфеля на інвестиції, якщо впродовж одного
календарного року цінний папір не було продано, та переведення з
портфеля, на інвестиції до портфеля на продаж, якщо впродовж одного
календарного місяця з моменту прийняття рішення про продаж цінного
папера його не було продано безпосередньо з портфеля на інвестиції.
Допускаються лише такі варіанти переведення цінних паперів:
Із портфеля на продаж до портфеля на інвестиції:
– якщо керівництво банку змінило своє ставлення щодо напряму
використання цінного папера і документально підтвердило це рішенням
відповідного органу (вільне переведення);
– якщо банк не зміг реалізувати цінний папір упродовж одного
календарного року з моменту його віднесення до портфеля на продаж, крім
тих цінних паперів, що повинні бути реалізовані банком як застава
списаного безнадійного кредиту (примусове переведення).
Із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж:
†
A
u
@p¶u-
d
?
Ue
– якщо керівництво банку змінило своє рішення щодо напряму використання
цінного папера і документально підтвердило це рішенням відповідного
органу, при умові, що впродовж календарного місяця з моменту прийняття
зазначеного вище рішення банк не зміг реалізувати цінний папір
безпосередньо з портфеля на інвестиції (примусове переведення). Ця
вимога поширюються також на вкладання капіталу в асоційовані та дочірні
підприємства.
При вільному та примусовому переведенні група цінних паперів може
розбиватись на дві окремі групи на власний розсуд комерційного банку.
Групи цінних паперів у портфелі банку обліковуються за ринковою ціною,
що:
а) склалась на активному ринку (його котирування);
б) визначена розрахунковим шляхом на основі використання вимог Положення
“Про порядок розрахунку резерву та відшкодування збитків комерційних
банків від операцій з цінними паперами”.
Під активним ринком цінних паперів розуміють ринок, на якому існує
можливість у будь-який час продати визначений цінний папір за ціною, що
переважає на ньому під час виставлення цього цінного папера на продаж.
Активність ринку щодо цінних паперів визначається виходячи з таких
факторів:
– на ринку діють банки, брокерські контори або інші установи, що
забезпечують постійне котирування цін на продаж та на купівлю цього
цінного папера;
– різниця між цінами на купівлю та продаж, що пропонуються цими банками,
брокерськими конторами або іншими установами, збігається із звичайною
ціною на місцевому ринку цінних паперів;
– випущено значний обсяг цінних паперів, тому виставлені на ринок партії
цінних паперів значно не вплинуть на його ціну;
– частина випуску, що знаходиться у банку-продавця цінного папера,
досить обмежена, тому його виставлення повністю на продаж не зможе
істотно вплинути на поточну ринкову вартість цінного папера.
Посередницькі операції комерційних банків з цінними паперами
Під посередницькими операціями з цінними паперами розуміють виконання
доручень клієнтів у процесі емісії, або обігу ЦП шляхом вираження КБ
інтересів перших, за їх рахунок та з правом контролю за здійсненням
операцій клієнтами. Усі посередницькі операції КБ з ЦП можна поділити на
дві основні групи: ^-емісійно-посередницькі та торгово-посередницькі.
Комплекс емісійно-посередницьких операцій комерційного банку включає
надання клієнтам таких послуг:
– розробка техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів, що
включає оцінку потенційної ефективності й реалізованості проекту;
розробка інвестиційних програм та підготовка проектної документації
відповідно до міжнародних стандартів;
– формування оптимальних емісійних портфелів, тобто розробка програм
залучення інвестицій клієнтами, підбір інструментів залучення грошових
ресурсів, складання планів-графіків емісії боргових та пайових цінних
паперів із обґрунтуванням оптимального співвідношення між ними, оцінки
можливостей залучення грошових коштів у різних регіонах, обґрунтування
раціонального рівня дохідності за цінними паперами, що емітуються.
– андерайтинг (розміщення цінних паперів емітентів на ринку)
здійснюється шляхом управління випуском цінних паперів за їх номінальною
вартістю, тобто через визначення кількості цінних паперів, що
реалізуються, з урахуванням інтересів та можливостей дилерів, структури
капіталу і надійності партнерів. Операція андерайтингу як правило
доповнюється гарантією емісії, що означає зобов’язання придбати
нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, таким
чином певною мірою звільняючи емітента від ризику нереалізації емісії.
При таких умовах проходить короткострокове поєднання дилерських та
емісійно-посередницьких операцій банку.
Андерайтинг передбачає два варіанти діяльності банку: в якості покупця,
або в якості агента. Діяльність у якості агента урізноманітнюється
трьома основними способами:
– прийняття зобов’язання реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте
без повної фінансової відповідальності;
– прийняття зобов’язань реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте у
межах певного терміну;
– прийняття зобов’язання виступити у ролі резервного каналу реалізації
емісії при настанні певних умов (умовна гарантія).
Торгово-посередницькі операції комерційних банків із цінними паперами
включають:
– формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів для
великих інвесторів на основі аналізу поточного стану фінансового ринку
та побудову цільових функцій інвестування на заданий період або дату;
– брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними
паперами в якості повіреного або комісіонера), а також дилерські послуги
(укладання угод із цінними паперами від свого імені та за свій рахунок
шляхом здійснення котирувань цінних паперів із подальшим їх терміновим
перепродажем клієнтам);
– надання коротко-, середньо- й довгострокових позик у процесі
здійснення посередницької діяльності.
Таким чином, при виконанні дилерських послуг проходить короткострокове
поєднання інвестиційних і торгово-посередницьких операцій банків, а при
наданні кредитів для купівлі цінних паперів кредитних і
торгово-посередницьких операцій. Дані особливості відкривають перед
банками значні можливості для розвитку торгово-посередницьких операцій.
Довірчі (трастові) операції комерційних банків
Під трастовими (довірчими) операціями з цінними паперами розуміють
діяльність КБ у ролі довіреної особи своїх клієнтів з управління ЦП від
свого імені на власний розсуд із зобов’язанням збереження та примноження
капіталу клієнта за визначену, як правило, процентну винагороду від
приросту активів клієнта.
Виконання класичних трастових операцій, що засновані на конструкції
“розщепленої” власності англосаксонської моделі права в Україні
неможливе, через функціонування римсько-континентальної моделі права,
яка є суворо нормативною. У таких умовах виконання трастових операцій КБ
України здійснюється у ролі агента клієнтів.
У трастовій угоді беруть участь три особи:
– засновник трасту,
– довірительний власник (йому належить право вилучення доходу);
– бенефіціар або вигодоотримувач (йому належить право отримання доходу).
Створення трасту відбувається двома шляхами: або на основі письмової
угоди, або на основі заповіту.
Трастові операції комерційних банків:
ДЛЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ:
Розпорядження активами;
Тимчасове управління справами клієнта;
Агентські послуги.
ДЛЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ:
Розпорядження майном;
Загальне управління майном та активами (в т. ч. і ЦП);
Агентські послуги.
За терміновою ознакою трасти поділяються на строкові та безстрокові. Для
здійснення трастових операцій при комерційному банку організовується
окремий траст-відділ, який, як правило, є відокремленим підрозділом, зі
своїми власними коштами та балансом. Така організація траст-відділів
покликана не допустити безпосереднього розпорядження активами клієнтів
комерційного банку, окрім винагороди, що передбачена трастовим
договором.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
