Реферат на тему:
Дослідження Теодора Мацьківа про Івана Мазепу
Після того, як монархічна Росія, Православна церква кілька століть
проклинали гетьмана Івана Мазепу-великого будівничого України, який
зробив спробу розірвати царські кайдани, після того, як офіційні
історики безбожно паплюжили його ім’я, замовчували величезний внесок в
історію розвитку культури рідного народу, нарешті настають часи, коли
його могутня постать вимальовується в об’єктивному світлі. Насамперед
завдяки тому, що припинено потік брудної фальсифікації його діяльності,
відкрито дорогу для перевидання багатьох цінних наукових праць і
художніх творів, присвячених І.Мазепі. Повернуто народові написану
кров’ю серця розвідку І.Хоткевича (Журнал „Україна”, 1990), вперше
надруковану 1917 року, яка з того часу жодного разу не
передруковувалася, замовчувалася. З’явилася друком цінна праця Ілька
Борщака і Рене Мартеля „Іван Мазепа” (Київське видавництво „Свенос”,
1991, тираж 100000 примірників). Львівське видавництво „Червона калина”
перевидало першу частину трилогії Б.Лепкого „Мазепа” — повість „Мотря”,
а також повість-доповнення трилогії „Від Полтави до Бендер”. З’явилися й
інші публікації, менш імпозантні, але важливі з точки зору об’єктивного
осмислення постаті І.Мазепи, життя і діяльність якого давно стали
предметом художнього і наукового зображення у багатьох країнах. Не буде
перебільшенням сказати, що жоден з діячів нашої історії не привернув
такої пильної уваги митців і вчених, як гетьман Мазепа, зокрема, в
Україні, Росії, Польщі, Німеччині, Швеції та інших державах.
Одне з першочергових завдань вчених суверенної України — очистити від
бруду і фальші її історію, показати починаючи з часів Київської Русі і
до боротьби народу за суверенність у 90-х роках двадцятого століття нашу
долю — героїчну і трагічну — у правдивому світлі, у її яскравих
національно-визвольних спалахах. Особливо важливо об’єктивно оцінити ті
постаті, що царськими та сталінськими монархічними ідеологами всіляко
перекручувалися, фальсифікувалися — на догоду пануючим системам.
Для виваженого, яке б спиралося на історичні першоджерела, висвітлення
багатьох подій і постатей з історичного минулого нашої Вітчизни неабияке
значення мають праці українських вчених діаспори, яких ще недавно
всіляко ганьбили і розпинали офіційні історики, що служили не правді, а
фальші, облудливій ідеології. Зарубіжним вченим (українцям чи
неукраїнцям), які студіювали історію й культуру України, по-науковому
висвітлювали їх, майже ніколи не доводилося чути доброго слова про свої
дослідження на українській землі. Боляче і соромно про це писати, але що
правда — то правда. Слава Богу, що ці ганебні часи вже минають. От одна
з таких історико-документальних праць, але, на жаль, досі не знайшла
належного поцінування в Україні, з любов’ю до якої вона написана.
Йдеться про монографію Теодора Мацьківа „Гетьман Іван
Мазепавзахідноєвропейських джерелах 1687-1709″, що з’явилася у світ
заходами Українського вільного університету в Мюнхені як книжкова
публікація (серія „Монографії).
На жаль, тут все для багатьох дослідників, які жили в умовах
тоталітарної системи, нове: і те, що у нас під боком вже сімдесят літ
існує Український вільний університет (саме його існування старанно
замовчувалося), і що вже більше півстоліття живе й працює як науковець і
педагог наш земляк — доктор Теодор Мацьків, визначний вчений-історик,
який досліджує, зокрема, добу Хмельницького і Мазепи. Він багато знань і
праці доклав до того, щоб студенти університету Акрон у США,
Гейдельбергу в Німеччині та ‘Інших країн збагатили свої знання з
історії, але ніколи не мав змоги читати лекції студентам України. Його
праці здобули визнання і повагу зарубіжних учених, але про них не
знайдемо серйозних наукових відгуків на його корінній батьківщині. Така
до нещодавна була дійсність, тому й цей відгук з’являється із
запізненням на три роки. Ще минулого року постать гетьмана Мазепи лякала
багатьох, ще з нього не було зняте тавро „зрадника”. Хай вибачає нам
шановний професор за цей запізнілий відгук.
Всебічно рецензувати працю Т.Мацьківа — справа нелегка. Треба б пройти
тими дорогами складних пошуків і дослідів, якими він пройшов, володіти
багатьма європейськими мовами, якими він володіє. Тому своє завдання
бачимо в тому, щоб пролити світло на монографію вченого, показати, якими
науковими принципами він керується у своєму дослідженні, яких висновків
доходить, наголосити на значенні його праці для нашого сьогодення, коли
ми переосмислюємо свою історію і культуру в дусі об’єктивності,
національної чесності.
Насамперед скажемо, що його праця — підсумкова. Автор давно досліджував
цю заборонену для вивчення в Україні тему, без надії сподіваючись, що
колись вона стане доступною на його рідній землі, прислужиться глибшому
розумінню однієї з помітних постатей світової історії. Тому без
застережень погоджуюся з думкою ще одного визначного вченого — історика
Л.Винара, який у вступному слові до монографії Т.Мацьківа пише: „Його
найновіша праця „Гетьман Мазепа в тогочасних західноєвропейських
джерелах 1687-1709″ є надзвичайно цінним і ваговитим вкладом в
українську і загальну історіографію… Без перебільшення можна сказати,
що автор дуже добре вив’язався із свого завдання і мазепознавча
література збагатилася винятково важливим дослідженням”. Не треба,
очевидно, зауважувати, що такого рода працю можна було написати тільки
на зарубіжних джерелах, тільки такому кваліфікованому, уважному до
джерел, вимогливому до себе і до інших учених історикові, як Т.Мацьків.
???????????¤?¤?$?????e?евидно, дає вичерпне опрацювання і осмислення
джерел за даний період.
Саме осмислення, глибоке, всебічне знання всього комплексу ‘ документів,
що стосується даної епохи, зокрема особи гетьмана І. Мазепи, дало йому
змогу відповідним чином скласифікувати їх, оцінити їхню точність,
вказати на неточності, застерегти від . безкритичного сприйняття тих чи
інших фактів і тверджень. Отой „буржуазний об’єктивізм”, як у нашій
пресі не раз називали прагнення зарубіжних авторів спиратися на факти,
оте вічне шукання істини, історичної правди, якою часто нехтували
історики колишнього СРСР, насправді виявляються — як це добре видно з
праці Т.Мацьківа, — надійним фундаментом історичної науки, однією з
основних її рушійних сил.
Десятиліттями чимало наших істориків „паслися” на працях М.Грушевського,
всіляко „викриваючи” „антинауковість” його наукових концепцій.
Століттями проголошувало царське духовенство анафеми Мазепі, не думаючи
про те, що ця постать за своїм значенням переростає межі України.
Праця Т. Мацьківа виходить далеко за рамки фактографічного збирання
матеріалу (хоча й саме виявлення такого важкодоступного матеріалу має
непересічну вартість). На підставі виявлених, критично перевірених
джерел, зіставлення одних документів з іншими автор у кожному розділі
робить багато цікавих, аргументованих висновків і спостережень, висуває
немало слушних наукових гіпотез, виправляє неточності і тенденційні
перекручення біографії і політично-дипломатичної діяльності Мазепи,
тобто будує своє розуміння проблем, порушених ним у монографії. З цього
погляду цікавим для-нас є науковий підхід вченого до документів і
свідчень історії, що інколи можуть бути доповнені, уточнені і
спростовані як недостовірні. Вільне володіння матеріалом, проникливий
аналіз джерел, шукання істини, що спирається на сукупність фактів,
гаряча одержимість вченого, який на чужині прагне прислужитися Україні
об’єктивним дослідженням її історії, — ці характерні риси
Т.Мацьківа-історика роблять його працю цінною не лише для
співвітчизників, а й для зарубіжних вчених, які, до речі, знайдуть тут
розлогі резюме англійською, німецькою, французькою мовами, численні
документи іноземними мовами.
Теодор Мацьків простежує й осмислює розуміння зарубіжними діячами цієї
доби постаті українського гетьмана, розірвання ним союзу з Росією і
з’єднання з королем Швеції. „Багато безсторонніх чужинецьких сучасників
не тільки не осуджували Мазепу, а й висловлювалися про нього як про
великого державного мужа та українського патріота…”, — стверджує автор
праці, який дотримується думки, що „незважаючи на трагічні наслідки
битви під Полтавою, Мазепа став символом прагнень українського народу в
нерівній боротьбі за свою волю…”. Звичгійно, Т.Мацьків показує
ставлення царату до І.Мазепи, вплив політики Росії на оцінку постаті
українського гетьмана. Незважаючи на намагання царату і його дипломатії
затаврувати Мазепу як арадника, багато сумлінних вчених-істориків
доходили правильного висновку, що „мрією Мазепи було звільнити Україну з
російського ярма” (англійська дослідниця Р.М.Гаттон), що його поривання
були пориваннями українського народу здобути незалежність (американський
історик Роберт Массі).
Перегорнуто останню сторінку книжки — і душу ще більше гріє радісна
думка, що є така монографія про І.Мазепу, що крізь пелену романтичної
легенди, поширеної на Заході деякими авторами про українського гетьмана,
все більше вимальовується його портрет як реальної історичної особи,
одного з мудрих будівничих української державності та культури, одного з
визначних діячів свого часу, який прагнув, волі своєму народові, як
сказав шведський військовий спеціаліст К.Г.Клінгеспор, „був великим
чоловіком і його ім’я було відоме далеко за межами країни, якою він
володів”.
Про це свідчить і монографія професора Теодора Мацьківасумлінного
вченого-історика, дослідника важливих, маловивчених пластів нашої
історії. Його джерелознавчу працю варто перевидати в Україні. Вона стала
б цінним надбанням української історичної науки на її корінній землі,
збагатила б знання широких кіл читачів про важливі події нашого
минулого.
Література:
АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.
АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.
БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.
БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.
БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).
БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.
БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1
ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.
ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.
ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.
ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.
ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.
ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.
ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.
ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.
ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.
ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.
ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.
КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.
КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.
КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.
КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.
КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.
ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.
ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.
ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.
МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
