.

Справа княжого титулу гетьмана Івана Мазепи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1244
Скачать документ

Реферат на тему:

Справа княжого титулу гетьмана Івана Мазепи

Про Івана Колодинського Мазепу (1639-1709 рр.) є вже обширна
література, зокрема значимі праці М.Андрусяка, І.Борщака,
М.Грушевського, Д.Дорошенка, Б.Кентржинського, М.Костомарова,
Б.Крупницького, О.Лазаревського, Т.Мацьківа, О.Оглобліна, Д.Олянчиина,
В.Січиинського, О.Субтельного, С.Томашівського, Ф.Уманця та інших.

4 серпня (за новим стилем) 1687 р. Івана Мазепу було обрано гетьманом,
тобто главою Української козацької держави, який був рівночасно і
головнокомандуючий її армії. Хоч прерогативи гетьмана були обмежені так
званими “Коломацькими статтями”, проте він уособлював найвищу цивільну і
військову владу в Лівобережній Україні (Гетьманщині), яка з 1654 р.
знаходилася під протекторатом російського царя. У Москві було окреме
міністерство для українських справ (“Особый Малороссийскій Двор”), через
яке уряд комунікував з урядом гетьманським, самого ж гетьмана опікав
Посольський приказ, тобто за сьогоднішнім ранжиром Міністерство
закордонних справ, подібно як інших чужинецьких державців чи дипломатів.

Невипадково французький дипломат Жан де Балюз (16481718 рр.),
повертаючись з Москви і завітавши до гетьмана у Батурин, писав у своєму
листі:”… З Москви я приїхав в Україну, країну козаків, де я був гостем
князя Мазепи, котрий виконує в цій країні найвищу владу”.

Відомий англійський журналіст і письменник, автор “Робінзона Крузо”
Данієль Дефо (1661 -1731) у своїй книжці про царя Петра І писав:”…
Мазепа на має королівського титулу, але він був рівний, а у якихось
обставинах й перевищував короля Августа…”. Мазепа був уповні свідомий
цього й тримався “мало менше польського короля”. Шведський полковник
Карл І. Клінгспор (1665-1742 рр.), який присвятив Мазепі доволі багато
уваги у своїх спогадах, писав: “…Мазепа був значною особистістю, і
його ім’я було відоме далеко поза межами країнами, якою він володів”.

Хоча становище гетьмана в імперській політиці Москви було специфічне, до
його голосу і порад прислухався молодий цар Петро, в якого
Мазепакористувався великою пошаною та довірою. На доказ своєї
прихильності та за участь гетьмана в російськотурецькій війні (1695-1700
рр.) цар відзначив його найвищою тодішньою відзнакою — орденом св.
Андрея Первозванного — і надав (1700 р.) титул князя України. У січні
того ж року на запрошення царя Мазепа прибув у супроводі численного
почту до Москви, де його приймали з великими почестями. До речі,
спеціально до цієї події був побудований “Особый Гетманський Двор”,
тобто спеціальна палата для егетьмана. Австрійський посол у Москві Отто
Плеєр писав 8 лютого 1702 р. у своєму звіті: “Мазепа перебуває тут, де
його приймають із великими почестями, а цар ставиться з респектом і
пошаною”. “Звичайно, до Мазепи треба підходити з історичного погляду і
не вимагати від нього більше, ніж дозволяли умови тогочасної епохи… у
надзвичайно складних умовах посилення російського гніту в Україні він
проводив гнучку внутрішню і зовнішню політику” — пише Юрій Мицик.

Досліджуючи діяльність Мазепи за тогочасними джерелами, я натрапив на
спогади датського вченого Петра ван Гавена (1715-1757 рр.), який деякий
час був духівником при Датському посольстві у Петербурзі. Повертаючись
додому, ван Гавен познайомився на кораблі з колишнім німецьким
дипломатом на російській службі Гайнріхом фон Гуйссеном, який розповів
багато цікавих подробиць зі свого перебування при московському дворі і
залишив свої спогади та записки. На основі цих матеріалів, як і
особистих спостережень, ван Гавен (був теж у Москві, Азові та інших
містах) написаву 1747 р. працю “Нові відомості про Російську імперію”, в
якій згадав, що за дорученням царя Гуйссен виклопотав у віденського
імператора титул графа для царського канцлера Ф.Головкіна, титул князя
для царського фаворита Олександра Меншикова та гетьмана Мазепи. Водночас
Гуйссен зазначив, що через брак грошей він не зміг викупити княжої
грамоти для Мазепи.

Можливо, Гуйссену справді забракло грошей, однак зі свідчень генеральної
старшини та небожа Мазепи Андрія Войнаровського, гетьман передав на цю
мету Меншикову 3.000 дукатів. Те, що гетьман дійсно передав гроші
Меншикову на оплату грамоти про княжий титул, потверджує й лист від 8
червня 1707 р. самого Гуйссена до цісарського канцлера і міністра
закордонних справ князя Шенборна, у якому зазначує, що Меншиков негайно
вишле до Відня належну суму, як тільки буде готова княжа грамота для
Мазепи.

Гетьман цієї грамоти не одержав, одначе і в Австрійському державному
архіві її немає, хоч там грамоту бачив у 1887 р. німецький дослідник
М.Грітцнер. Проте збереглася кольорова, щоправда, дещо фантастична копія
княжого герба Мазепи, що її зробив і опублікував російський дипломат і
член російської амбаеади у Відні князь А.В.Дабижа.

??????¤?¤?$????? ?ить у проханні наділити і його, Мазепу, княжою
гідністю і, враховуючи, що він бездітний, то просить „Його Цісарський
Маєстат наділити його небожа, Войнаровського-Мазепу як його спадкоємця
теж княжою гідністю”.

Згідно з урядовими помітками на останній сторінці цього листа за
розпорядженням цісаря і за підписом цісарського канцлера кн. Шенборна 1
вересня 1707 р. Мазепу наділено гідністю князя св. Римської імперії, про
що внесено запис до реєстраційної книги про наділення шляхетськими
титулами (том XII). Проте прохання про Войнаровського цісар відхилив.

Ймовірно, княжий титул св. Римської імперії імпонував гетьманові вже
тому, що московських титулів на Заході не визнавали. Водночас Степан
Томашівський зробив цікаве спостереження про те, що Мазепа “дивився на
цю почесть підозрливо, вбачуючи в цьому інтригу Меншикова”, про що
гетьману вказала у листі княгиня Анна Дольська, остерігаючи

Мазепу, що честолюбивий і підступний фаворит царя “копає під ним яму й,
усунувши його, сам хоче стати гетьманом”. Мазепа, прочитавши цього
листа, сказав Пилипові Орликові: “Я сам добре знаю, то вони задумують
робити зі мною та зі всіми вами: мене хочуть задовольнити гідністю князя
св. Римської імперії, всю старшину викорінити, наші міста забрати під
свою владу, поставити в них своїх начальників та губернаторів… Іншим
разом князь Олександер Данилович просив царя для себе Чернигівське
князівство, через яке він пробиває собі дорогу до гетьманства”.

Інтриги Меншикова та намір царя зліквідувати Гетьманщину упевнювали
Мазепу про наміри Петра І, надавши йому титул князя св. Римської
імперії, позбавити титулу гетьмана.

У Посольському приказі було сфабриковано листа до цісаря. Здійснивши
графологічний аналіз цього листа, я зробив висновок, що це не почерк
Пилипа Орлика, котрий як канцлер писав гетьманські листи. Й підпис
Мазепи на цьому листі не є автентичний. Врешті добре поінформований
англійський посол у Відні Филипп Медове (1626-1717 рр.) писав у звоєму
звіті від 26 грудня 1708 р., що “свого часу цар вистарався для генерала
(!) Мазепи гідність князя св. Римської імперії як винагороду за його
службу у минулому”.

Вже цитований лист Гуйссена ще більше упевнює в інтризі Меншикова проти
українського гетьмана. Через Гуйссена він форсував у Відні вислання
княжої грамоти гетьманові. Хоч Мазепа знав про це, але дав Меншикову на
оплату княжої геамоти три тисячі дукатів (які, мабуть, “прилипли” до рук
грошолюбивого Меншикова). Маючи явні докази інтриги царського фаворита,
гетьман не спішив отримувати княжу грамоту.

Врешті надана княжа гідність Мазепі зоставалася правосильною і без того,
отримав він чи ні свою княжу грамоту, бо надання йому нового титулу було
в Європі загальновідомим.

Література:

АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.

АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.

БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.

БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.

БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).

БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.

БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1

ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.

ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.

ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.

ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.

ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.

ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.

ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.

ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.

ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.

ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.

ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.

КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.

КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.

КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.

КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.

КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.

ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.

ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.

ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.

МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020