.

Мазепа в німецьких мемуарах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2461
Скачать документ

Реферат на тему:

Мазепа в німецьких мемуарах

У шведських мемуарах є більше відомостей про Мазепу після його переходу
на шведську сторону, але у спогадах німецьких учасників походу є більше
відомостей із часу до 1708 р. Вже згаданий Барділі описує у своїх
спогадах етапи походу Карла XII з Саксонії аж до битви під Полтавою,
однак нас цікавлять ті розділи, в яких іде мова про Україну й Мазепу.

25 жовтня 1708 р. Барділі записує, що “причиною насподіваного звороту
шведського короля з наміченого маршруту у напрямі Смоленська на Україну
був Мазепа. Козацький вождь, дуже невдоволений царем, постановив перейти
зі всім своїм народом під протекцію Карла XII. Щоправда, — пише далі
Барділі, — вже давніше Мазепа говорив про це через польського короля
Станислава, але як тоді шведський король не надавав цьому значення, так
тепер дуже бажав скористати з послуг гетьмана, зокрема з уваги на велике
число козаків, що були добре ознайомлені з тереном”.

5 листопада (н. ст.) 1708 р. Барділі записує, що від гетьмана прибули
посланці, наступного дня прибув сам Мазепа з 1.500 козаками до шведів,
хоч король сподівався, що він прибуде зі всім військом. Довідавшись про
правдиві наміри гетьмана, багато козаків повернулося назад, але все ж
таки шведи радо повітали гетьмана, якого Барділі називає ‘”Старим”.
Відносно дня, коли прибув Мазепа до шведів, є різні записи в учасників.
Шведський хорунжий Петре подає 2 листопада н. ст. (23 жовтня с. ст.);
ляйбґвардійський полковник, барон Поссе, згадує про прибуття гетьмана 5
листопада (26 жовтня с. ст.); військовий канцелярист Нордберґ подає 4
листопада (22 жовтня с. ст.); підполковник фон Зільтманн подає 5
листопада; лейтенант Вейге падає 8 листопада (29 жовтня с. ст.) Обидві
дати, зазначає Томашівський, правдиві, тільки дата 5 листопада
відноситься до зустрічі Мазепи з першим шведським відділом під
командуванням полковника Гієльма, а дата 8 листопада стосується
особистої зустрічі гетьмана зі шведським королем.

У зв’язку з прийняттям Мазепи в головній квартирі короля в Горках,
Барділі, що бачив гетьмана, описав його особу, як чоловіка середнього
росту і худорлявої постави, даючи йому понад 60 років (гетьман мав тоді
69 років). Барділі підкреслив при тому його велику енергію, швидку
орієнтацію, бистроту думки та знамените знання латинської мови. Як
виглядає зі змісту, Барділі користувався біографією з Історіше Ремаркс.

При тій нагоді Барділі подає коротку історію України та розвиток
козаків. “Україна або Козакія, — пише Барділі, — це край, у якому
давніше жили скити, а їх наслідники є козаки, нарід вільний, що не хоче
бути ні під Польщею, ані під Москвою”. Як уродженець гористої
Вюртемберґії, автор із подивом описує природні багатства України, яку
називає “молоком і медом текучою” країною, що має стільки збіжжя, якого
сама не може зужити, і тому виробляють горілку, і то у великій
кількості. Трава дуже товста й висока і в такій великій кількості, що
трудно проходити. Надмір цього всього полягає в тому, що країна з
природи дуже багата, але мешканців мало. Автор дивується, чому козаки не
могли створити добробуту, але зараз пояснює собі це тим, що “нарід цього
краю займався грабежем, від чого походить саме слово козак”. Автор
відрізняє козаків запорозьких від гетьманських. Запорожці живуть над
Дніпром, займаються ловами, рибальством і нападами на татар та турків.
Запорожці не мають жінок, живуть у наметах і є суміш людей із різних
націй, що часто мусіли втікати перед законом. Гетьманські козаки живуть
по селах і містах.

Барділі стверджує, що часом відношення шведського війська до
українського населення було відкрито вороже.”…Підполковник Функ
наказав у містечку Терни убити тисячу ворожих козаків, саме містечко
спалити, щоб викликати в населення страх, так він поступив у
Недригайлові”, — пише Барділі. Палення сіл і містечок, убивання
полонених козаків, а то й місцевого населення, замість страху й пошани,
викликало партизанку проти шведів. Тому автор не дивується, що відозва
(маніфест) Карла XII з 27 листопада 1708 р. до козаків, щоб переходили
на шведську сторону, не дала сподіваних наслідків. Це теж потверджує у
своїх спогадах Ґ. Адлерфельт. Дальше Барділі описує страшні наслідки
суворої зими 1708 р. для шведської армії в Гадячі. Він пише:
“Небіжчиків, що замерзали перед брамою, звожено на санях до міста.
Кіннотчики на конях і піхотинці замерзали на стійках. У Гадячі не було
ні одного дому, що не виглядав би як шпиталь, по хатах було так багато
недужих на лавках і під лавками, що годі було просунутися ногою…були
такі великі втрати, неначе б то програно битву…тисячі, які неї
замерзли, не могли сповняти своєї служби, не було майже нікого, хто б не
мав відмороження на носі, руках, вухах, пальцях на ногах або на інших
частинах тіла”.

На окрему увагу заслуговує його цінна замітка, що 28 березня 1709 р.
прибуло до Мазепи 8.000 запорожців під проводом кошовог о Костя
Гордієнка. Це ще один доказ із достовірних і об’єктиних свідків-чужинців
про те, що не зважаючи на настрашування й переслідування з царського
боку, та ворожого відношення шведів до місцевого українського населення,
Мазепа мав підтримку не тільки серед широкого українського загалу, але
навіть серед неприхильніих до нього запорожців, приєднання яких до
українсько-шведського союзу Оглоблин слушно називає “справжнім тріюмфом
політики Мазепи. Тепер під зверхністю гетьмана було з’єднане
Лівобережжя, Правобережжя й Запоріжжя. Особливо приєднання останнього
мапо велике значення, бо відкривало й забезпечувало безпосередній
зв’язок з Туреччиною та Кримом.

Про участь козаків під час облоги Полтави Барділі записав досить цікаву
вістку, а саме: Полтаву, що не відзначалася великим укріпленням,
запропонували козаки королеві здобути штурмом, апе під певними умовами.
Король, очікуючи на ліпшу нагоду, хотів; її сам здобути, щоб бути паном
багатства та щоб слава не припала козакам. “Ніхто не сумнівався, що
козаки були б здобули цю фортецю, коли б їм було це дозволено”. Однак,
як подає Оглоблин, шведи, що підійшли до Полтави на початку квітня 1709
р. не могли здобути цієї стратегічно важливої фортеці, на схрещенні
головних шляхів, що була потрібна як опірний пункт для дальших воєнних
операцій проти Москви, не могли це зробити ні переговорами, ані штурмом
і від 1 травня були змушені розпочати її облогу. До речі, про участь
козаків під Полтавою маємо згадки у щоденниках та інших записах
очевидців. Запорожці брали участь не тільки в боях та інших воєнних
операціях, але теж виконували досить важку й небезпечну фізичну працю
при копанні шанців. “Запорожці працювали дуже пильно” записав пруський
підполковник Зільтман 12 травня. Щоправда, їм платили, але з часом та
робота ставала їм противною, бо багато з них при тому платило життям. До
того причинялося і те, що ворог жорстоко розправлявся зі всіми
полоненими козаками, яким москалі обрізували вуха, носи, руки, а то
саджали на палі для застрашування інших, зазначує у своєму щоденнику
лейтенант Вейге. Видко, що настрій серед запорожців мусив бути поганий,
коли частина з них виявила охоту відійти від шведів, так що сам гетьман
мусів інтервеніювати у кошового, просячи його, щоб зостався вірним
шведському королеві, який оцінить їх працю та шкоду, якої вони зазнали
від москалів, і відповідно пізніше винагородить — так занотував Зільтман
у своєму щоденнику 20 червня 1709 р. Про участь гетьманських козаків
мало згадок, хоч і вони мали деякі успіхи, напр., одним із перших їх
було взяття в полон московського генерал-а’дютанта в Прилуках, що віз
листи Августа.

Потім прийшов нещасний день 7 липня н. ст., — пише Барділі, — “коли
добре обладнана російська армія виступила проти змученої та виголодженої
шведської армії, воякам якої навіть не вистачало амуніції та які з мечем
в руках мусили іти в атаку”. Далі Барділі описує перебіг битви та втечу
Карла XII й Мазепи до Бендер, що своїм змістом, навіть добором висловів
нагадує шведський “докладний денний реєстер”.

Після прибуття Карла XII й Мазепи до Бендер цар вислав окреме посольство
до Царгороду, що б поробити заходи в турецького уряду, аби дістати
гетьмана та його небожа А. Войнаровського. Однак султан, пише Барділі,
покликуючись на коран, пошанував старовинний звичай азилю і не хотів
видати “такого чоловіка, який так щиро боровся за волю, свободу та права
свого народу, що зазнав стільки переслідувань за те, щоб тільки зберегти
свій нарід від упокорення під московським ярмом, і через те мусів шукати
захисту спершу в шведського короля, а тепер у Туреччині”. Життєвий шлях
гетьмана закінчує Барділі окремою згадкою про його смерть у жовтні 1709
р. Хоча книжка Життя й подвиги Петра І невідомого німецького автора має
виразно москвофільський та панегіричний характер на адресу царя, все ж
таки годиться згадати, що автор немало присвятив уваги Мазепі та
Україні. Треба визнати, що автор добре орієнтувався в українських
справах. Він уміє відрізнити українських гетьманських і запорозьких
козаків від донських, які здавна підлягають московському цареві. Київ
для нього “чудове місто”, в якому є осідок єпископа [митрополита] та
“грецький університет”. Більше того, автор згадуючи, які країни входять
у склад російської імперії, докладно відрізняє Україну.

У другому томі автор пише, що підчас першого походу на Крим (1687)
Мазепу вибрано на гетьмана, а потім подає його докладний життєпис, який,
на мою думку, взято з уже згаданого гамбурзького тижневика Гісторіше
Ремаркс (22 січня 1704).

Аналізуючи, чому Мазепа перейшов до шведів, автор як причину “зради
83-літнього гетьмана” подає жадобу влади, тобто бажання стати
самостійним володарем України.

Анонімний автор, правдоподібно користуючись першоджерелами, (якщо сам не
був очевидцем бою), докладно передає перебіг бою та капітуляцію решти
шведської армії під командуванням генерала Левенгавпта під Переволочною.
Передаємо зміст: 20 червня 1709 р. с. ст. цар переправився через ріку
Ворсклу і приблизно на милю від шведського табору почав укріплюватись.
24 червня цар наблизився до шведів на чверть милі й наказав поробити
застави між корчами, що там недалеко росли. Застави обсадили військом і
гарматами під командуванням бригадира Августова. 25 і 26 червня цар в
супроводі генералів особисто ознайомився з положенням і наказав 27
червня почати наступ на шведів. Однак шведський король, довідавшись про
ці приготування царя, вирішив його випередити й наказав зробити наступ
на московський табір. Тоді у шведів було 12 полків піхоти й 22 полки
кінноти, якими, через поранення Карла XII (16 червня) командували
генерал-фельдмаршал граф Реншельд та генерал граф Левенгавпт. У царя
було 15 полків піхоти, 3 полки гренадирів, 17 полків кінноти. Усе
військо було під особистим командуванням царя. Рано в ранці 27 червня
шведи, випереджуючи москалів, нагло заатакували московську кінноту, яка,
не витримавши несподіваного шведського наступу, подалася назад, — її
переслідували шведи. Вони здобули дві застави. Однак шість батальйонів
шведської піхоти й кілька ескадронів кінноти на правому крилі
відокремилися від головних сил і подалися до лісу. Тоді виступили
головні московські сили до наступу. Шведи, запримітивши це, пішли в
наступ (о 9-тій год. ранку), одначе не подолали московського опору й
почали безладно відступати. Тоді на полі бою згинуло 8.619 шведів, а до
полону попало 2.978. Бій тривав усього дві години. Шведи почали зараз же
після поразки відступати, їм на п’яти наступала царська гвардія під
командуванням генерал-поручника Ґоліцина та кілька полків кінноти під
командуваннням генерал-поручника Бауера. Наступного дня, 28 червня, їм
на допомогу поспішив дев’ятитисячний корпус під командуванням Меншикова.
Оскільки шведи відступали з великим поспіхом, Меншиков наздогнав їх
щойно 30 червня під Переволочною. Тут від полонених шведів Меншиков
довідався, що — три години перед його приходом — шведський король і
гетьман уже переправилися на другий беріг Дніпра. Тоді Меншиков,
наблизившись до шведського війська, зажадав від генерала Левенгавпта в
ультимативній формі піддатися. Щоб скористати на часі, Левенгавпт вислав
для переговорів із Меншиковим генерал-майора Кройтца, полковника Дюкера,
підполковника Травтфаттера й генерал-ад’ютанта Дюкласа. Одначе Меншиков
не захотів довго переговорювати й передав шведським представникам
ультиматум із п’яти пунктів для капітуляції. Левенгавпт, не маючи досить
бойових припасів, чи може гадав, що дальша боротьба з переважаючим
ворогом безцільна, погодився на капітуляцію, якої Карло XII ніколи не
міг йому простити.

У п’ятому пункті говориться про козаків:”Усі запорожці та інші
ворохобники, що знаходяться у шведській армії, мають бути негайно видані
Його Царській Величності”. Костомаров подає, що коло Переволочної
Меншиков захопив від шведів 220 запорожців, їх заковано в кайдани,
більше винних відразу вбито, а інших заслано до кінця життя в Сибір.

По капітуляції Левенгавпта, Меншиков наказав, щоб кілька тисяч драгунів
і козаків переплили Дніпро й намагалися наздогнати шведського короля та
гетьмана, їм удалося спіймати лише кілька шведських вояків з
королівського оточення, бо Мазепі були відомі дороги в степу — і вони
встигли втекти перед погонею. Перейшовши Бог біля Очакова, король і
гетьман подалися в напрямі Бендер, де їх прийняв паша. “Як тільки цар
про те довідався, — пише невідомий автор своїх спогадів про подвиги
царя, — відразу вислав до Царгороду посла переговорювати з Портою,
обіцюючи велику нагороду за видачу короля та його оточення, особливо ж
настоював на видачу Мазепи та його сестрінка Войнаровського. Однак на
пораду муфті султан не погодився на те, бо згідно з приписами корану
турки зобов’язані не видавати втікачів, які б вони не були їхніми
поганими ворогами.”.

На цю тему шведський дослідник доби Карла XII Йоганнес Кольмодін
помістив у Свенска Даґбпядет (16 січня 1925 р.) цікаву статтю “Мазепа в
Туреччині”. Кольмодін, будучи довголітнім радником шведського посольства
в Туреччині та досліджуючи часи Карла XII в турецькому архіві, натрапив
на турецькі матеріяли, що стосуються Мазепи. Щодо азилю для шведського
короля, не було ніяких питань у турецького уряду. Відносно ж Мазепи були
деякі ускладнення.

P#-&3‚B?ErOFQ?Ri¤k>r?uE‚U‡8”???????aeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaea
e

лстого, цар настоював на видачі Мазепи та його оточення. Покликуючись на
обопільний договір із 1700 р., в якому обидві сторони були погодились
видавати взаємно політичних утікачів, Толстой вказував, що султан,
видаючи Мазепу, покаже добру волю у відношенні до царського уряду. Поруч
із офіційними заходами, Толстой старався робити натиск на Юсифа Пашу, та
зробив у нього такий демарш: Зазнавши від нас поразки, наш ворог швед і
зрадливий бунтівник Мазепа втекли до Високої Імперії, а Ви прийняли їх
до себе і взяли їх під свою опіку, замість того, щоб — як ми мали право
сподіватися на підставі мирового договору — прогнати їх і заборонити їм
доступ до Вашого краю. Тож принаймі забороніть їм на далі залишитися, а
прогнанням їх потвердіть наново приязнь, що панує між нами. Зважте
добре, що протилежне поступовання з Вашої сторони може привести до
поважних наслідків.

Очаківський паша, керуючись інструкціями з Царгороду, відразу не дав на
цей демарш відповіді, але звернувся до Царгороду по відповідні вказівки.
Як можна довідатися із записок офіційного турецького історика Рашіда,
великий візир відписав, мовляв, не можливо заперечити, що Мазепа
“властиво московський підданий, але було б дуже невигідно та образливо
для султанського маєстату” гетьмана видавати. Щоб вийти з “честю” з
цього клопітливого становища, великий візир порадив очаківському паші
вислати Мазепу до татарського хана. Однак Юсиф Паша мав на цю справу
мабуть свій власний погляд. Закликавши до себе московських послів, дав
їм таку відповідь:

Наш посланець повернувся щойно з відповіддю від імперії. Хоч Ви не
зважаючи на те, що між нами панує мир, по-розбійницькому, з гарматами й
мушкетами, переслідували шведів 36 годин на нашій території, через
кордон, встановлений між нами, хоч Ви таким чином відважились напасти на
такій території на князя, який прибув до нас як гість, щоб піддатися під
нашу охорону, ми покищо не вжили заходів проти цього нахабства і цього
порушення миру з Вашого боку. І в додаток до цього, щоб затушувати Вашу
власну провину свідомими софізмами і тим самим випередити наші правдиві
реклямації, Ви ще й дозволяєте собі вимагати від нас видачі осіб короля
і гетьмана? По-перше, відносно короля Швеції — хто міг прийти раніше на
думку, що він так, як це сталося, проб’ється до цих сторін? Чи може це
найменшим натяком предбачене у мировому договорі так, що можна б
покликатися на таку постанову при подібних (ваших) домаганнях? Ні, адже
ж тут виразно йде про випадок, що стався тільки тепер і що випадає
зовсім поза рамки постанов мирового договору; якщо Ви настоюєте на цьому
домаганні й доведете з цього приводу до війни, то ви являєтеся
порушниками миру. Що ж відноситься до гетьмана Мазепи, то він можливо й
стояв колись на службі у Вашого царя, але, як він пізніше покинув його й
прибув до нашого краю в характері підданого шведського короля, ми не
вважаємо його більше Вашим гетьманом, а він являється для нас шведом і
тільки. Коли король Швеції і гетьман колись покинуть нашу територію,
подавшись назад до свого краю, тоді — але не раніше! — Ваша справа
припильнувати, що Ви їм хочете зробити.

Як записав Рашід у своїх офіційних записах, що знаходяться в турецькому
архіві, звіт про цю справу й відповідь царському послові був схвалений
великим візиром.

Цар не обмежувався до заходів на царгородському дворі, але також робив
старання у Відні, щоб на випадок прибуття гетьмана разом зі шведськими
королем, Мазепу заарештувати й видати Москві. У своєму листі з 8 липня
с. ст. 1709 р. до цісаря Йосифа І, цар пише: “Якщо Мазепа буде на
території Вашої Цісарської Величности, то просимо Вашу Величність
по-дружньо-братському наказати схопити його і як зрадника заарештувати,
а нас про це повідомити; в таких випадках ми не занехаємо Вашій
Величности зі свойого боку подібне зробити”.

Рівно ж через свого посла у Відні, барона Йоганна Хр. фон Урбіха, цар
просив цісаря видати Мазепу, якщо б він з’явився на Угорщині.

Ідучи назустріч царському проханню, цісарський уряд на своїй конференції
з 26 вересня 1709 р. вирішив був заарештувати й видати Мазепу цареві. В
інструкції для генерала барона фон Кріхбавма говориться, що на випадок
коли б шведський король повертався через Семигород до Польщі, “а при
ньому знаходився Мазепа та інші московські ворохобники, то Його
Цісарське Величество вже шість тижнів тому обіцяло видати гетьмана
цареві взамін за угорських або інших ворохобників…” Далі йде мова про
те, що “принаближенні шведського короля, належить потаємно поінформувати
шведського короля, не називаючи при тому Мазепу по імені, щоб він
затримав і видав усіх московських ворохобників. Якщо б не було
співдіяння, генерал Кріхбаум повинен почекати на дальші накази…”

“Гофкріґсрат” (міністерство війни) приготувало для генерала Кріхбавма
відповідний наказ 2 жовтня 1709 р. в якому зазначено, що “Його
Цісарський Маєстат пообіцяв видати цареві Мазепу та інших ворохобників,
що знаходяться при шведському королеві, з умовою, що Його Царський
Маєстат видасть Його Цісарському Маєстатові угорських та інших
ворохобників”.

Цар гадав, що Мазепу можна дістати через обмін полоненими, а саме: він
запропонував, щоб обміняти гетьмана за шведського канцлера, графа К.
Піпера, який так записав про це у своєму щоденнику 2 (12) липня 1708 р.:
“Того дня сказано мені в імени Й. Ц. В., щоб я склав лист до Й. К. В. і
в ньому звернув увагу, що якби мав бути дозволений будь який обмін
бранців, то моя особа за нікого іншого не може бути обмінена, тільки за
гетьмана Мазепу. Якщо б за той час нічого не сталося, нехай Мазепа
зостанеться в безпечному нагляді, бо інакше підчас мирових переговорів,
якщо вони дійдуть до кінця, було б багато труднощів щодо видачі листів
та реєстратури…” Коли Піпер відмовився написати такого листа, цар
погрозив йому шантажем. Піпер записав 16 (26) серпня: “Якраз перед моїм
поворотом на кватиру, прийшов до мене канцелярист із царської канцелярії
з чудацьким листом і гострою доганою, що в меморіялі канцлера Меллера що
до мене має бути вжите неповажне місце з наказом, щоб я це послав Й.
Королівській Величності. У ньому було, між іншим, додано, що якщо Й. К.
В. ніяк не схоче видати Мазепу, ані не схоче його зловити, то Й. Ц. В.
має наказати щоб, піддати мене такій самій екзекуції, якій був переданий
Паткуль”. Правдоподібно цареві було відомо, що Піпер бажав повалити
Петра, а на його місце посадити його сина Олексія. Коли цар повівся з
іншими полоненими менш-більш по людяному, то наказав Піпера в 1714 р.
перевезти з Москви до Шлісельбурґу, де його запроторено до
Петро-Павлівської фортеці на хліб і воду, де він у травні 1716 р. й
помер. Короткі згадки про втечу Мазепи знаходимо ще в спогадах Вейге,
Зільтмана та шведського підстаршини Крафорда. 2 липня 1709 р. Вейге
записує, що під Переволочною “кого тільки піймано з козаків і
запорожців, які були по нашому боці, позганяно як худобу й наказано
перерізати без милосердя за бунтівництво, не пожаліли навіть жінок, ані
дітей”. Підполковник фон Зільтман пише під Переволочною: “над вечір
запорожці вислідили кілька суден і поромів уздовж ріки; з їхньою
допомогою та з великим трудом доконано малого перевозу”.

У подробицях описав утечу через Дике поле шведський підстаршина Крафорд:
“1 липня рушили Й. К. В. і гетьман Мазепа з кількома драбантами,
однокінними возами та іншими призначеними вояками і йшли через велику
пустиню яких 60 козацьких миль…13 (має бути 8) липня о 3 год.
пополудні перейшов Й. К. В. із Мазепою через р. Бог. Була якраз третя
година, коли показалась ворожа передня сторожа, що складалася з
регулярного війська й козаків, піднято зараз алярм. Наші передні відділи
пішли проти нього, одначе ворог завернув і сховався під горою, де
спокійно стояв до ночі, так що наші вояки, які були по цьому боці, могли
в більшості перейти в ночі через ріку. Рештки наших людей зібрались над
рікою, де запорожці відразу обкопалися, щоб боронитися хоробро до
смерти, бо знали, що вони не будуть просити миру. 11 (липня) вранці
прийшов російський бригадир [Кропотов] з 7.000 людей і заатакував наших.
Шведів усіх помилували але всіх запорожців повбивали. У полон забрали
приблизно 300 шведів…11 т. м. зупинились ми дві милі від турецького
містечка Очакова і тут не далеко Чорного Моря стали обозом, коли в ночі
підняли алярм, тому що запорожці хотіли зловити гетьмана Мазепу й
передати його в руки росіянам, однак їх задум не вдався”.

Докладний опис утечі Карла XII й Мазепи з-під Полтави до Бендер подано в
уже згаданому шведському “докладному реєстрі”, зміст якого тут коротко
передаємо:

Прибувши з-під Полтави під Переволочну, що цілковито була спалена,
козаки та шведи опинилися в клопітливому стані, бо не було для переправи
ні достатнього числа човнів, ані дерева, щоб поробити пороми. На щастя,
“козаки зробили велику прислугу; будучи самі добрими плавцями, заохотили
й допомогли іншим переправитись на другий бік”. Мазепа зі своєю
старшиною та їхніми родинами переправилися о 6-тій год. вечора, король
же того самого дня опівночі. Переправившись на другий бік Дніпра, король
наказав понищити всі човни й пороми, щоб не попалися ворогові.
Утруднивши тим ворогові погоню, наступного дня 12 липня всі
приготувались у дорогу. Король та його поранений генерал Герд їхали на
малому татарському возі, гетьман і жінки козацької старшини їхали в
кареті. Всі інші їхали верхи. За королем слідував шведський, за
гетьманом ішов козацько-валаський супровід. Дорога вела через Дике поле.
Спека вдень, холод уночі, спрага й голод усім дуже докучали. Завдяки
козакам і самому гетьманові, що добре знали степ, вони не блудили,
пробиваючись далі від ворога на південь. Відпочивали тільки тоді, коли
знаходили по дорозі воду. Автор, що користувався історією Карла XII
з-під пера Вольтера, справляє його в одному місці (с. 253): не генерал
Понятовський, а козаки “знайшли джерело зі знаменитою водою”. 16 липня
валка прибула над ріку Бог, тобто п’ять або шість миль від Очакова. На
другому боці очікували їх турецькі купці з різним крамом — рибою,
хлібом, сухарями, винами, курми, вівцями, навіть волами та іншим добром.
17 липня були вже під Очаковом. Того ж дня всі знатні шведи
переправилися на другий бік. Для інших переправа дещо затяглася тому, що
турки поставилися з підозрінням до козаків, до яких мали нехіть. Не
зважаючи на це, переправа інших шведів відбувалася, хоч із різними
перешкодами. Тому пополудні 18 липня ворогові вдалося захопити деяку
частину шведського війська в полон, чим король був дуже розчарований.
Козаки, побачивши ворога, метнулися в степ і так урятувалися від певної
смерти. На другий бік ріки перейшло 500-600, не рахуючи козаків. 20
липня козаки та шведи вже знаходились у трьох милях від Очакова, де вони
відпочивали кілька днів. Звідси король вислав професора Нойґебавера до
Царгороду з листом до султана. 23 липня прибув до шведського табору
турецький старшина від сераскира в Бендерах і приніс різні подарунки, що
дуже придалися королеві, особливо шатро. 25 липня табір вирушив у
дорогу, так що 27 липня опинилися на побережжі Чорного Моря. Продовжуючи
дорогу уздовж Дністра від 31-го липня, наступного дня сягнули на одну
милю від Бендер. У півмилі від міста зустрів короля комендант Бендер,
сераскир Юсиф паша з численним почетом і повідомив його, що з наказу
султана він приготував для нього та його війська табір недалеко від
Дністра. Потім він супроводив короля до табору. Коли ж валка
наближалася, короля привітали пострілами з гармат. Король увійшов до
табору, де на нього чекав гарний намет із двома сотнями яничар, почесною
сторожею, що ставилися по обох боках намету. Побачивши короля, вони
привітали його своєю військовою музикою. Після цієї церемонії, Юсиф паша
попрощався з королем і від’їхав до міста, а яничари запишися. До речі, 1
серпня в дорозі до Бендер, Карло дістав вістку, що цар поробив заходи
перед турецьким урядом, щоб Мазепу не брати під охорону, але видати
Москві, на що султан відповів відмовно, “чим зробив шведському королеві
велику приємність”.

Література:

АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.

АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.

БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.

БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.

БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).

БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.

БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1

ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.

ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.

ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.

ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.

ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.

ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.

ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.

ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.

ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.

ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.

ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.

КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.

КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.

КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.

КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.

КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.

ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.

ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.

ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.

МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020