Реферат на тему:
Справа надання Мазепі титулу “Князя св. Римської імперії”
Ще до офіційного надання гетьманові титулу “Князя св. Римської
Імперії”, сучасники-чужинці пишучи про нього, називали його принцем, або
князем. Сам же Мазепа підписуючи свій лист до цісаря Йосифа І, ужив
титулу “Запорозьких Козаків Князь і Вождь”.
Немає сумніву, що Мазепа був відомою постаттю далеко поза межами
України. У Москві високо цінили особу гетьмана Мазепи. За свої успіхи й
заслуги гетьман, як другий із черги, був нагороджений у Москві в 1700 р.
тодішнім найвищим орденом св. Андрея, а 1703 р. отримав від Августа II
теж найвище тодішнє польське відзначення — орден “Білого Орла”.
Хотячи показати своє признання для деяких своїх полководців та
співробітників, цар доручив німецькому дипломатові на московській
службі, баронові Гайнріхові фон Гуйссенові, вистаратися від “римського
цісаря німецького народу” різні титули, у тому числі й для Мазепи титул
“Князя св. Римської імперії” (Reichsfuerst).
Гуйссен згадує у своїх споминах, які через несподівану смерть на кораблі
під час повороту з Росії до Німеччини залишились данському вченому,
Петрові ван Гавен, професорові університету у Сорое. Там іде мова про
те, що на доручення царя він вистарався на віденському дворі титул графа
для царського канцлера Ф. Ґоловкіна, титул князя для відомого фаворита
царя Александра Меншикова та гетьмана Мазепи. При тому Гуйссен зазначив,
що через нестачу грошей, він не міг викупити княжої грамоти для гетьмана
Мазепи.
Може бути, що Гуйссенові забракло грошей, однак, як це виходить зі
свідчень генеральних старшин та сестрінка гетьмана, Андрія
Войнаровського (після смерти Мазепи в Бендерах), гетьман передав був
Меншикову на цю ціль суму у висоті 3.000 дукатів. Що Мазепа дійсно був
дав гроші Меншикову на видатки у зв’язку з цією княжою грамотою,
знаходимо потвердження в листі самого Гуйссена з дня 8 червня 1707 р. до
цісарського міністра закордонних справ, кн. Шенборна, в якому він
зазначує, що Меншиков негайно вишле до Відня належну суму, як тільки
буде готова княжа грамота для Мазепи.
Дещо більше світла кидає на справу цієї княжої грамоти лист Мазепи до
цісаря Йосифа І, що находиться в “Райхсадельсамт” Австрійського
Державного Архіву у Відні. У ньому, без дати, але правдоподібно в 1707
р. по-німецькому написаному листі до цісаря, Мазепа згадує на вступі про
свої заслуги у війнах проти турків, зокрема про участь по стороні
“Святої Ліги”, яку то в 1684 р. був зорганізував його батько Леопольд І,
проти Оттоманської Порти.
Дальше, Мазепа пише про своє становище та владу яку він виконує як
гетьман України, покликуючись на факт, що “Його Цісарський Маєстат”,
зволивши надати княжий титул Меншикову, не відмовить у проханні також
його наділити княжим титулом. З уваги на це, пише дальше Мазепа, що в
нього немає дітей, він просить рівно ж наділити княжим титулом його
сестрінка, Андрія Войнаровського, як його наслідника на Гетьмана
України.
haY
haY
B
??
?????????
????????????±?вольнити гідністю князя римської імперії, всю старшину
викорінити, наші міста забрати під свою владу, поставити в них своїх
начальників та губернаторів…іншим разом князь Олександер Данилович
просив у царя для себе чернигівське князівство, через яке він пробиває
собі дорогу до гетьманства”.
Вже згаданий лист Гуйссена за 8 червня 1707 р. ще більше потверджує
інтригу Меншикова, який не з великої любови до Мазепи старався через
Гуйссена приспішити у Відні надання княжої гідности гетьманові. Тому, на
нашу думку, хоч Мазепа міг бути зацікавлений цією гідністю, хочби з
уваги на свого сестрінка, і хоч Мазепа дав Меншикову на заплату за
виготовлення княжої грамоти суму 3.000 дукатів (які мабуть “прилипли” до
рук грошолюбця кн. Меншикова), маючи явні докази інтриги останнього,
гетьман не з причини нестачі грошей, як це за Гуйссеном пише ван Гавен,
але просто не спішився, щоб отримати цю княжу грамоту. Відомо, що Мазепа
був дуже багатим і напевно без допомоги Меншикова міг подбати, щоб йому
своєчасно прислано з Відня цю княжу грамоту.
До речі, твердження С. Томашівського, а за ним Б. Крупницького та О.
Оглоблина, що Мазепа не отримав своєї княжої грамоти з причини заходів
царя через свого посла у Відні, барона Й. Кр. фон Урбіха, який просив
цісаря не видавати цієї грамоти гетьманові, відповідає правді; однак ці
заходи цар поробив уже після переходу гетьмана на шведську сторону (24
або 26 жовтня 1708 р.). Не може бути сумніву, що в тих критичних воєнних
роках 1708-1709 Мазепі й в голову не приходило старатися про цей княжий
титул. Крім того, немає ніяких доказів на те, щоб гетьман дійсно робив
які-небудь старання у Відні, аби цю грамоту одержати. Нарешті, раз
надана княжа гідність Мазепі зоставалася правосильною без огляду на те,
чи йому доручено чи не доручено його княжу грамоту.
Надання княжої гідності Мазепі було в Европі загально відоме. Популярний
німецький журнал Ной ерефнетер Більдерзаль у виданні з 1710 р., згадуючи
Мазепу, пише: “Князь Мазепа, як начальний вождь Запорожських Козаків…”
Урядовий англійський чсопис Лондонська газета, згадуючи про перехід
Мазепи до шведів, пише: “Ми маємо відомості з російського табору на
Україні, що князь Мазепа, генерал козаків, перейшов на сторону
шведського короля…Цар ще раніше вистарався для генерала Мазепи почесть
князя імперії.”
Література:
АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.
АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.
БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.
БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.
БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).
БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.
БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1
ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.
ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.
ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.
ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.
ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.
ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.
ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.
ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.
ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.
ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.
ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.
КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.
КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.
КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.
КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.
КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.
ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.
ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.
ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.
МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
