Реферат на тему:
Мазепа у тогочасних англійських мемуарах
Одним із перших західньоевропейських авторів, що у своїх спогадах
познайомив із Мазепою англійського читача, як уже згадано, був
французький дипломат Фой де ля Невіль. Його спогади були надруковані
французькою мовою 1699 р., того самого року перекладені й видані
англійською мовою.
Шотляндський генерал на російській службі Патрік Ґордон (1635-1699),
учасник першого кримського походу (1687), згадує у своєму щоденнику
козаків і Мазепу. Він відрізняє українських козаків від московських
(дінців) та підкреслює, що не козаки, а татари підпалили траву у степу.
Це причинилося великою мірою до невдачі того походу. Ґордон був свідком
вибору Мазепи на нового гетьмана 25 липня (ст. ст.) 1687 р. він пише:
Визначні козаки потаємно розвідались, кого генералісімус хотів би мати
за гетьмана. Коли вони довідалися, що Мазепа є тим чоловіком, тоді ще
того самого вечора написали потайки в тому дусі листа. Рівночасно
провідники цієї партії поділили між собою полковництва та інші значні
уряди й вирішили усунути тих, що були в ласці пепереднього гетьмана. Ще
того самого вечора назначено бояр, яким наказано вдатися до Батурина та
інших місцевостей, де гетьман і його родина мали маєток, щоб списати
інвентар. Рівночасно назначено трьох інших, які з відповідними листами
мали виїхати до Москви, а саме: один від генералісімуса, другий від
Олексія Семеновича Штайна, а третій від кн. Володимира Дмитровича
Долгорукого. Боярин кн. Константин Осипович Шербатов теж хотів послати
від свого імени, але не дістав на це дозволу.
25-го виступили на рівнину недалеко від козацького табору вибрані полки
та стрільці, які попереднього вечора одержали для цього наказ.
Кіннота теж виїхала туди, але у значному віддаленні від них. Близько
10-ої години з великого табору прибув генералісімус із боярами й
визначними людьми перед військо. Вони перейшли через сторожу, подалися
до шатра, де була уряджена каплиця, наказав принести всі інсигнії
гетьманської гідности й покласти на малий стіл, накритий дорогим
килимом. Довкола столу поставлено крісла й лавки. На рівнині вже годину
стояло близько 800 козаків на конях і 1200 без коней. Усім наказано
зробити колесо. Як тільки вони це зробили, визначні з них подалися разом
із боярами до шатра-каплиці, до якої теж занесено гетьманські інсигнії.
Після молитов, що тривали приблизно чверть години, всі вийшли з шатра,
як також винесено інсигнії і знову покладено на стіл. З черги
генералісімус вийшов на лавку і сказав козакам що царі, згідно зі старим
звичаєм, дозволили їм вибрати вільними голосами гетьмана. Він зажадав,
щоб вони зробили рішення. Спочатку запанувала коротка тишина, але згодом
почулися голоси, що хочуть вибрати Мазепу. Це скоро поширилось і всі
почали кричати, що хочуть Мазепу на гетьмана. Деякі назвали якогось
Борковського, але згодом вони затихли. Генералісімус запитав визначних
козаків, кого вони хотіли б мати за гетьмана. Усі одноголосно відповіли,
що хочуть Мазепу. Після того на лавку став думний дяк і голосно прочитав
текст присяги, на яку всі присягнули. Рівночасно принесено книжку зі
статтями, які вони обіцяли підписати. Як тільки гетьман склав присягу,
яку повторяв за дяком, принесено книжку зі статтями, під якими гетьман і
визначні козаки підписалися. Цю книжку зі статтями возили до більших
міст, де духовенство, міський уряд і козацька старшина підписувались.
Після присяги боярин узяв булаву, бунчук і царські корогви, що були
ознакою гетьманської гідности, і передав новому гетьманові, який передав
усе те старшим, що стояли поряд нього. Після поздоровлень усі сіли на
коней і поїхали назад до табору, а гетьман відпровадив боярина на
половину дороги.
Далі Ґордон згадує про участь Мазепи в російсько-турецькій війні,
зокрема в роки 1695-6. Ґордон високо цінив гетьмана, у своїх листах до
нього ставився з великою пошаною.
Про участь Мазепи у війні проти турків і польських магнатів, що були на
стороні Станислава Лещинського, та перехід на сторону шведського короля
написав багато зять Патріка Ґордона, Александер Ґордон. На увагу
заслуговує його замітка з 1705 р., в якій А. Ґордон пише, що коли б
Мазепа в той час був з’єднався разом із своєю армією зі шведським
королем, “вони моглиб маршувати прямо на Москву, не стрічаючи ніякої
поважної перешкоди”. А. Ґордон подає докладну біографію Мазепи, що своїм
змістом нагадує ту, яка була надрукована в Гісторіше Ремаркс за 22 січня
1704 р.
ue
????????????·?. Перрі підкреслює що Меншиков по-варварському знищив
Батурин, але й це “не відстрашило козаків та українське населення
допомагати Мазепі”. Перрі видно був добре поінформований про
українсько-шведський союз, очевидно на основі російських тодішніх
джерел, коли згадує, що Мазепа був зобов’язався підпорядкувати Україну
Польщі, як це було перед тим, поки Україна прийняла московську
протекцію. Перрі не подає опису битви під Полтавою, тому що “це загально
відоме в Европі”, але зазначує, що шведський король міг утекти з-під
Полтави завдяки Мазепі та його козакам.
Капітан Генрі Брус теж не знав особисто Мазепи, бо вступив на московську
службу щойно в 1711 р., однак він передає у своїх спогадах перебіг
воєнної наради з дня 14 червня 1711 р., що відбулася в шатрі іншого
англійського старшини, генерал-лейтенанта Якова Бруса, над Дністром.
Підчас цієї наради обговорювали пропозицію молдавського господаря Дмитра
Кантемира, який, будучи головою автономної держави під турецькою
зверхністю, просив царя допомогти скинути турецьке ярмо. Усі генерали
згодилися, добачуючи у цьому патріотизм Кантемира, крім німецького
генерала на московській службі Н. фон ґаллярда, що спротивився,
мотивуючи це тим, щоб “царя не спіткала така сама доля в Молдавії, яка
спіткала шведського короля в Україні, якого запросив зрадник Мазепа”.
З черги англійський посол у Москві (1704-1711), Лорд Чарлс Вітворт,
описуючи у своїх спогадах взаємини в Москві 1710 р., подав докладну
історію козаків. Автор, розрізняє донських козаків, що беззастережно
підлягають цареві, від українських гетьманських та запорозьких козаків,
гетьман яких, будучи у поганому стані у війні з Польщею, 1654 р.
піддався під царську протекцію”. Однак московські урядники й царські
військові залоги своєю поведінкою викликали таке загальне невдоволення в
Україні, яке довело до відкритого повстання. Мазепа, шукаючи виходу,
постановив піти під шведську протекцію й тому приєднався до шведського
короля, за що цар наказав зруйнувати Батурин, а його населення без
різниці віку чи статі у числі понад 6.000 вирубати мечем. “І хоча
страшне зруйновання, — пише Вітворт, — викликало на Україні великий
страх, запорожці одноголосно приєднались до Мазепи й ділили його долю й
недолю до самого кінця”.
Описуючи церкви, релігійні обряди, народне мистецтво, звичаї та обряди в
Москві, автор наголошує великий примітивізм і некультурність, зокрема
неграмотність серед московського духовенства, відзначуючи що виняток
становлять ті, які студіювали в Києві.
Література:
АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового
Товариства ім. Шевченка, (у дальшому “ЗНТШ”), Львів, 1930, т. 100.
АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.
БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.
БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.
БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, “ПУНІ”, т. 46,
(1938).
БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941
—1948, 4 т.
БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, “ЗНТШ”, т. 152, (1933), с.
1
ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.
ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, “Наука і суспільство”,
1985, ч. 9, с. 34—37.
ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, “ПУНІ”, т. 46, с.
106—138.
ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.
ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.
ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби,
“Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.
ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.
ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, “ПУНІ”, (1938),
т. 46. с. 3—34.
ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале
XVIII, в., “Полтава. Сборник статей”, Москва, 1959.
ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892,
1895, 1897, 3 томи.
ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, “ЗНТШ”, 1909, т. 92, с. 239—241.
КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, “Кіевская старина”, 1886, т.
XI, с. 522—535.
КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении
украинской дворянско-буржуазной историографии, “Полтава. Сборник
статей”, Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.
КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст.
Петербург, 1905, т. VI.
КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його
часу, “Записки чина св. Василія Великого”, 1932, т. IV, с. 292—316.
КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, “Петр Великий.
Сборник статей”, Ленинград-Москва, 1947.
ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, “Кіевская старина”, 1899.
ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи,
“ПУНГ, т. 47, с. 57—68.
ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.
МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., “Український Історик”, 1966,
т. III, ч. 1—2, с. 69—72.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
