UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваКозаччина на Правобережній Україні. Семен Палій (реферат)
Авторdimich/ukrreferat.com
РозділІсторія України, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2970
Скачало243
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Козаччина на Правобережній Україні. Семен Палій

 

Але польська політика на Україні не могла осягнути своєї головної мети

— цілковитого опанування Правобережжя, доки там була сила, що з нею

Польща мусіла рахуватися. Ця сила була козаччина.

 

Ставлення до козацтва в польських колах було подвійне. Загалом польська

шляхта ставилася вороже до козаків, навіть тих, що служили Речі

Посполитій. Вона добре знала, що це був надійний і міцний керівник

української людности в її віковічній боротьбі проти польського

панування. Вона знала також, що ця організована збройна сила, яка не

могла довго миритися з чужим пануванням, була нерідко на Україні єдиною

вирішальною силою. Отже, шляхта всіх українських воєводств настирливо

вимагала від уряду ліквідації козацтва на Правобережній Україні.

 

А втім, були й інші шляхетські голоси, що більш тверезо оцінювали

ситуацію на Україні. Вони виходили з інтересів державної оборони,

передусім оборони від невпинних і страшних турецько-татарських нападів.

Відомий шляхетський ділок і дипломат свого часу, знавець українських

справ і один з промоторів Гадяцької унії 1658 р., чернігівський воєвода

Станислав-Казімір Бєнєвський, у своїй записці про становище Речі

Посполитої в 1675 р., писав: «Хіба не відштовхнули ми від себе козаків,

збудувавши Кодак; хіба не грабували ми їх самі, коли конституцією 1638

р. довели їх, дійсно, до розпачу? ...Якщо, справді, згубна війна

Хмельницького викликана нами, то, звичайно, келих наповнився вщерть; а

потім на нас звалилися війни з сусідами — Туреччиною і Москвою. Я тільки

нагадую, що, коли ми надалі не втримаємо за собою України, даремна буде

наша праця... Треба мати на оці, що наша Річ Посполита не може боротися

проти такого могутнього ворога (Туреччини) лише з одним найманим

військом».

 

Досвід тяжкої війни з Туреччиною наочно доводив польському урядові, що

для захисту Правобережної України і всієї Речі Посполитої від

турецько-татарської навали треба мати козацьке військо. Ще гостріше

постало це питання тоді, коли Польща ввійшла до антитурецької коаліції і

розпочала контрнаступ проти Туреччини. З другого боку, польський уряд

ніколи не залишав думки про повернення Лівобережної України й Києва, і в

цих далекосяглих плянах правобережне козацтво мало відіграти певну ролю.

Нарешті, на початку 80-х років XVII ст. військово-політичні й економічні

інтереси польського уряду визначали потребу колонізації Брацлавщини й

Київщини, зокрема правобережної Наддніпрянщини.

 

Після смерти польського козацького гетьмана, колишнього подільського

полковника Остапа Гоголя (1679) 10 польський уряд не призначив нового

гетьмана. Рештки козацького війська, осередком якого було Димерське

староство (Київщина), перетворилися фактично на загони найманого війська

Польщі; вони одержували (1682) щорічної платні лише 1000 злотих і

перебували в розпорядженні польської адміністрації Київського

воєводства. На чолі цих козаків були полковник Мирон і шляхтич

Урбанович.

 

Наприкінці 70-х — на початку 80-х років XVII ст. на території Київщини й

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ