Реферат на тему:
Внутрішня політика гетьмана Мазепи. Козацька старшина
Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням
політики Самойловича, але провадилася вона іншими темпами й подекуди
іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької
старшини, зміцненню її економічної бази й соціяльного становища й
перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну
верству в Козацько-Гетьманській державі.
Насамперед це позначилося на старшинському землеволодінні. Старшина
запопадливо освоює ще вільні (так звані «вільні військові») і вже не
вільні (наприклад, належні до міста) землі. Процес мобілізації
землеволодіння знаходить собі завершення в концентрації маєтків в руках
окремих старшинських фамілій. Поширюється загальна площа старшинського
землеволодіння, яке поступово перетворюється із звичайного раніше
володіння «до ласки войсковой» на «зуполне» володіння (тобто повну
власність). Уряд сприяє цим прагненням старшини. У листі до царів 11
лютого 1691 р. Гетьман писав: «Бывшіи гетманы, а особно Іван Самойлович,
имЂли такое дерзновеніе, что такіе маетности (надані гетьманською владою
і стверджені царською грамотою. — О.О.) возвращали по своєму
разсмотрЂнію и не токмо по смерти таковых особ женам и дЂтям их
маетностми владЂти никогда не допускали и грамоты ваши монаршескія у них
имали, по нЂкоторым и при животЂ то чинили, что по каком-нибудь гнЂву
своєму от чести отдаляючи, отдаляли и от маетности. Однако, я… для
утверженія в Малой Россіи доброго и твердого порядку… не хочу так
поступати… но паче к тому есмь желателен, что не толко старшина и
полковники, и знатные особы примноженіе такового дЂянія имЂли, но
нЂкоторые и сотники из рядовых оказавшіеся знатные войсковые товарищи
получили себЂ деревни или мельницы» 39.
Логічним наслідком цього було цілковите злиття старшинського
землеволодіння з шляхетським, яке так чи інакше збереглося від польських
часів. Існування нехай порівняно нечисленних, але досить значних
володінь на звичайному шляхетському праві поруч з незрівняно більшою
масою нових володінь, які хоч фактично і були в повному розпорядженні
козацької старшини, але ще не стали її повною власністю, свідчило про
те, що процес станового оформлення старшинської верстви до гетьманства
Мазепи ще не був завершений. Однак саме за часів Мазепи обидві групи
землеволодіння не тільки фактично, але й юридично зливаються в одне
старшинське володіння, яке чимраз більше набуває характеру шляхетського
«вічистого» володіння.
З цього погляду дуже цікавий універсал 13 вересня 1690 р. чернігівського
полковника Я. Лизогуба. У цьому універсалі Лизогуб, відкидаючи претенсії
решток шляхетських фамілій на відновлення шляхетського права власности
на всі земельні володіння, які належали шляхті перед Хмельниччиною,
встановлює рівність прав на земельні володіння як для шляхти, так і для
козацької старшини. Лизогуб наказував, «жебы ровне и спокойне з шляхтою
і всякіе люде, яких хто може, кождіе… в своем ограниченію лежачіе
пустуючіе кгрунта посЂдали, розробляли и ку пожитко†своєму, без жодних
заводов и турбаціи, приводили, нынЂшним… в ласти войсковой служачим
правом». Логічним висновком з цього було зрівняння в правах шляхетського
й старшинського землеволодіння, які відтоді зливаються в одну групу
нового старшинського володіння на старому шляхетському праві.
Джерела нагромадження старшинського землеволодіння в кінці XVII — на
початку XVIII ст. були різні. Спадщина, надання гетьманської (або
полковницької) влади, нерідко стверджене царською владою, «займанщина»
(хутори й «слободи»), «скупля», сплати за борги або за провини, леґації
(особливо характерні для монастирського землеволодіння) — ось основні
джерела земельного володіння старшини й монастирів. Ці джерела відомі ще
з попередньої епохи, але за часів гетьмана Мазепи кількісне зростання
кожного з них створює яскраву картину мобілізації землеволодіння.
Насамперед надзвичайно збільшується надання маєтків старшині й
духовенству (здебільшого монастирям) гетьманською владою або
полковниками. На жаль, неможливо дати повну статистичну картину,
оскільки багато земельних універсалів не збереглося. Однак уже величезна
кількість відомих нам земельних універсалів Мазепи (за приблизними
обчисленнями, близько 1000) безперечно свідчить про зростання
старшинського землеволодіння. Цікаві дані маємо щодо цього по окремих
полках. За матеріялами «Генерального слідства про маєтності» 1729 р., у
Чернігівському полку було роздано за Мазепи 48 маєтків, тоді як
Самойлович роздав їх там лише 27 (підрахунки М. Петровського). Подібне
явище бачимо і в інших полках.
Вже в перші дні й місяці свого гетьманування Мазепа видав низку
універсалів, які або стверджували старі володіння (це була звичайна
форма при обранні нового гетьмана), або створювали нові з фонду так
званих «вільних військових» маєтностей, як тих, що були й раніше в
безпосередньому розпорядженні гетьманського уряду, так і допіру
конфіскованих у родичів та прибічників Самойловича. Щедре роздавання
земельних універсалів за перші роки гетьманування Мазепи (1687— 1689)
пояснюється головне тим, що новому гетьманові треба було віддячитися
своїм посібникам або взагалі забезпечити собі якнайширше коло
прихильників серед старшини.
Друга хвиля надання земель Мазепою припадає на період 1699—1701 рр. Вона
пов’язана була, очевидно, з дальшим зростанням старшинської верстви, яка
мала тепер змогу наполегливіше висувати перед гетьманським урядом свої
соціяльно-економічні й політичні вимоги, особливо в умовах ліквідації
турецької війни і підготови до нової війни — зі Швецією.
Нарешті, в третій раз надавання маєтків гетьманською владою посилюється
в останні роки гетьманування Мазепи (1706-1708), мабуть, у зв’язку з тим
складним політичним та економічним станом, в якому перебувала тоді
Гетьманщина, і з зовнішньою політикою Мазепи.
Загалом за час гетьманування Мазепи було надано старшині, монастирям і
частково великому купецтву сотні сіл з кількома десятками тисяч дворів
посполитих. Лише в Лубенському полку Мазепа надав 79 сіл, де в 1729 р.
було 4 252 селянських двори (крім того, стверджено було володіння 14
селами, де в 1729 р. лічилося 830 дворів).
Особливо щедро надавав Мазепа земельні володіння своїм найближчим
прибічникам із вищої старшини. Характерне, з цього погляду, надання
Мазепою маєтків полковникові прилуцькому Дмитрові Горленку. Горленко
майже щороку діставав від Мазепи нові маєтки: в 1694 р. він одержав села
Сергіївку, Ковтунівку і Яблунівку, в 1699 р. — с. Білошапки, в 1701 р. —
с. Ярошівку, в 1703 р. — с. Мамаївку, в 1705 р. — села Калюжниці й
Попори, в 1706 році — с. Вечорки і, крім того, різночасно ще декілька
сіл. Але Горленко не був вийнятком — за ним ішли інші представники
старшинської верхівки.
Дуже поширюється за часів гетьманування Мазепи «скупля» земель старшиною
(і монастирями). В руках старшини були, з одного боку, засоби для цієї
скунлі, а з другого боку — та політична й адміністративна влада, яка
давала старшині змогу, часто-густо під виглядом купівлі, всякими
правдами і неправдами привласнювати собі землі посполитих і козаків.
Звичайна формула купчих актів — продаж «вольне, а не примушене» —
яскраво свідчить про справжній характер цієї «скуплі». Дійсно,
полковник, сотник або «знатний військовий товариш», користуючися своїм
багатством і владою, мав повну можливість захоплювати володіння дрібних
власників, прикриваючи це нібито «скуплею». Зростання старшинської
скуплі мало значення ще й тому, що внаслідок її в руках старшини
зосереджувалися великі земельні володіння, які належали їй на праві
повної власности, отже, були незалежні від гетьманської або
полковницької «ласки військової».
Подібне значення мали так звані «слободи» (і взагалі старшинська
«займанщина»). Селянство, уникаючи «підданства», змушене було йти на
слободи, де воно протягом кількох (звичайно 3—5) років користувалося
значними пільгами у відбуванні «підданських» повинностей. У цих слободах
осідали також вихідці з Правобережної України, з Білоруси, навіть з
Московщини. Коли минали пільгові роки, населення «слобід» потрапляло в
повну юридичну залежність від власника слободи.
Однак утворення слобід відбувалося в умовах боротьби серед самої
старшини за підданські робочі руки. Середня старшина не тільки заздрила
старшинській верхівці, що, власне, й мала можливість заводити слободи.
Вона добре розуміла, що утворення нових слобід відбувається коштом
чималого зменшення її власних «підданих».
Отже, політика українського уряду щодо слобід була подвійна. З одного
боку, влада не могла заважати дальшому поширенню старшинського
землеволодіння та зміцненню економічних позицій старшини. Але, даючи
дозвіл на осадження слобід (такий дозвіл був обов’язковий, хоч на
практиці це правило часто порушувалося старшиною), гетьманський уряд
добре розумів, що утворення нових слобід нерідко шкодило старим
старшинським володінням.
У зв’язку з цим, в гетьманських універсалах на осадження слобід маємо
звичайне застереження, що слобода може бути заселена лише зайшлими
людьми, нетяглими, «льозними», «людми заграничнимы, а не тутешнимы
малороссійскимы, осЂдлости свои мЂючимы» (універсал 26 квітня 1705 р.
городницькому сотникові А. Стаховичу).
Але землеволодіння й сільське господарство були не єдиним джерелом
фінансового нагромадження козацької старшини. Велику увагу приділяє
старшина різним торговельно-промисловим операціям. Торговельна
діяльність була добре відома козацькій старшині і раніше, становлячи для
неї одне з основних джерел як грошового, так і маєткового нагромадження.
Але в кінці XVII ст. створюються більш сприятливі умови для української
торгівлі — і зовнішньої, і особливо внутрішньої. Зокрема старшина бере
активну участь у зовнішній торгівлі, головне — експортній. Недарма В.
Кочубей, спростовуючи чутки про своє багатство, казав: «А що многіе
особы розумЂют быти у мене великіе скарби, то тое кладут речь мнЂ
тЂсную, не розсуждаючи, же мнЂ не Дали того способу, абы умЂл з скарбу
богатитися — волов гона до Ґданска не отправлялем и горЂлок так достатно
не робилем, абы разом тридцять або пятдесят куф продати».
Величезні прибутки давали старшині різні фінансові операції, зокрема
відкуп індукти, а головне «оренди» — горілчана, тютюнова й дьогтьова. У
цих операціях брала участь і генеральна, і рядова старшина, і чоловіки,
і навіть жінки. Генеральний обозний І. Ломиковський і стародубівський
полковий обозний Прокіп Силенко 40 тримали стародубівську (полкову)
оренду. Дружина генерального писаря Ганна Орлик 41 мала оренду в Гадячі
і зібрала лише з одної ґуральні понад 2 тисячі дукатів.
?
,oe0¦3?548?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
