.

Князівські радники (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1661
Скачать документ

Реферат на тему:

Князівські радники

Питанню про князівську раду в попередній історичній літературі надавали
дуже багато уваги. Жоден з видатних істориків не проходив повз нього. З
загального огляду думок про політичний устрій Київської Русі неважко
встановити, що боролись два основні погляди. Одні дослідники (значна
більшість) вважали, що князь у Київській Русі радився в особливій
установі, яка далі в істориків дістала різні назви: Ключевський і
Владимирський-Буданов називали цю установу боярською думою, а інші —
князівською думою. Склад цієї установи мінявся, причому й тут при
встановленні цього складу висловлювали різні думки: на думку
Ключевського, в X ст. в боярську думу входили бояри, єпископи і так
звані старці градські — представники військово-торговельної
аристократії; з XI ст. урядова рада при князі Київської Русі е
одностанова, боярська. Владимирський-Буданов трохи інакше уявляє
еволюцію князівської думи: спочатку в думі брали участь бояри — вищі
служилі люди і старці — земські бояри; в Xl ст., після того, як служилі
бояри злилися з земськими, в складі думи перебувають тільки бояри (в
Новгороді виключно земські). Крім цього постійного складу, в думі брали
участь (не завжди) вищі духовні сановники — єпископи і ігумени.

Інші дослідники, з яких насамперед треба відзначити Сергеєвича й
Преснякова, заперечували існування в Київській Русі особливої установи —
боярської і князівської думи. Сергеєвич 22 вважає, що під думою треба
розуміти «тільки акт думання, дію ради князя з людьми, яким він
довіряє». «Князь не був зобов’язаний з ким-небудь радитись; він радиться
в усіх тих випадках, коли вважає це потрібним і бажаним; в усіх інших
він діє сам».

Звертаючись до перегляду питання про боярську думу, нам треба з’ясувати:
1) чи справді існували якісь дорадчі установи в Київській державі і 2)
з’ясувати класовий склад князевих радників.

Тут ми насамперед повинні констатувати, що пильний перегляд усіх
свідчень літописних і юридичних пам’яток у даному питанні приводить нас
до висновку, що такої установи в Київській державі не було. Мало того:
не існувало навіть особливої назви «боярська дума» чи «князівська дума».
Дослідники, що обстоювали існування думи як установи, самі дали їй цю
назву і не крилися з цим. Ключевський 23, наприклад, каже: «боярська
дума — термін учений, не документальний: його не зустрічаємо в
давньоруських пам’ятниках». «Назва «боярська дума» не зустрічається в
давніх пам’ятниках і утворена штучно на основі подібних термінів («бояри
думаючі»)», — змушений був відзначити Владимирський-Буданов 24.

Уже сама відсутність назви є одним з найсильніших доказів проти
існування такої установи. Адже якби справа йшла про якийсь короткий
період історії, то можна було б думати, що в пам’ятках випадково могло
не трапитись згадки про цю установу. Але дослідники говорять про
боярську думу як про установу, що існувала з самого моменту виникнення
Київської держави, тобто з IX по XII ст. Безперечно, якби боярська чи
князівська дума справді існувала як установа, то ця назва повинна була б
згадуватись, і дуже часто, в літописах та інших пам’ятках, бо ж боярська
дума, за визнанням дослідників, є одна з найважливіших державних
установ. А тим часом літопис ніде не говорить про організацію боярської
думи, про зміну її особистого складу, про її постанови. До нас не дійшов
жоден законодавчий акт, який вважали б результатом її законодавчої чи
законодорадчої діяльності. Літопис і інші пам’ятки говорять тільки про
раду бояр, про раду з боярами, про раду з дружиною, про раду дружини
тощо.

Сергеєвич 25 навів ряд міркувань про те, що боярська дума як установа
взагалі не могла існувати в Київській державі. Він відзначає малу
здатність у давні часи до створення такої штучної установи, як постійна
рада. «Це не відповідало ні духові, ні засобам X, XI, XIII ст.». «В
перші століття нашої історії народ закликав князя, йому особисто доручав
він владу і знав тільки його. Князеві, звичайно, були потрібні помічники
й радники в справах управління; але це була справа його особистої
зручності. Чи можна допустити, що при тій нестійкості державного життя,
яку ми спостерігаємо в цю давню давнину, при частій зміні князів і
постійній зміні складу оточуючих його осіб можна було прийти до думки
про встановлення постійної ради? Гадаємо, що це було і неможливо, а для
князя і цілком непотрібно, бо без ніякої потреби це обмежувало б його
діяльність. Надзвичайно несталий грунт державного життя був позбавлений
необхідних умов для виникнення постійної князівської ради; цілі ж
нескладного управління того часу добре досягались і при наявності
окремих радників або «думців», недостачі в яких, звичайно, не було».

Ми не можемо прийняти ці міркування Сергеєвича без застережень і навіть
заперечень, але в основному він має рацію: розвиток феодальної влади не
дійшов ще до того рівня, коли треба було створювати якийсь особливий
орган, що стояв над князем і над його оточенням. Але найголовніший
довід, який можна навести проти дослідників, що захищають існування
боярської думи як особливої установи, — це вказівка на те, що князь не
потребував особливої боярської думи тому, що в нього, починаючи з
моменту утворення Київської держави, була нормальна, постійно діюча
рада, а саме його дружина. З цією дружиною, як ми говорили, князь був і
на війні, і в раді. Ми знаємо, що процес розкладу дружини став особливо
виявлятись з половини XI ст., але ще довго ми спостерігаємо дружинні
організаційні форми. Рада з дружиною почала повільно замінятись радою з
найближчими і найвпливовішими васалами й міністеріалами, знову-таки без
утворення будь-якої особливої установи. Але і в XII ст. пам’ятки все ще
говорять про раду з дружиною. Отже ніяких змін як у формі нарад, так і в
компетенції їх не сталось.

Князеві, що постійно радився з дружиною, не було ніякої рації створювати
якусь особливу надбудову, якусь особливу установу, куди однаково повинна
була ввійти верхівка дружини. Та й не було інших феодальних груп, які
могли б протистояти дружинній організації і вимагати створення установи,
що мала враховувати ці інтереси. Коли з’являються ці нові елементи, їх
притягають до нарад поруч а дружиною.

???????????????¤?¤?$??????Отже, нам треба приєднатись до тих
дослідників, що заперечують існування боярської думи як особливої
установи. Але було б ученим формалізмом у найгіршій формі, яком ми
поставили над цим крапку і не задумувались над питанням про організацію
князівської ради, про князівських радників.

Тут насамперед треба розглянути погляди про князівських радників,
висловлені в попередній історіографії, а саме Ключевським і
Владимирським-Будановим. Критика поглядів їх на склад князівських
радників не може бути знята, навіть коли ми й не погодилися з ними в
питанні про визнання думи як установи.

Як було вказано, членами боярської думи нарівні з боярами і духівництвом
Ключевський вважає старців — представників військово-торговельної
аристократії. Ключевський не міг сперти свою думку про старців на
свідчення джерел, бо джерела зовсім не дають ні безпосередніх, ні
посередніх вказівок щодо цього. Щоб якось обгрунтувати свої погляди на
старців, Ключевський робить великий екскурс в історію давньоруських міст
— його ми вже розглянули. Ми спробували з’ясувати, що міста, про які
говорить Ключевський, були центрами феодального панування. Їх будували
князі, а не військово-торговельні елементи. З другого боку, коли ми
говорили про виникнення класу феодалів, то старались обгрунтувати думку,
що старці — це представники родоплемінної знаті, які виростали в
місцевих великих землевласників, а не представники знаті
військово-торговельної. Неправильна і друга думка Ключевського, ніби в
XI ст. перестали скликати на князівські наради духівництво. Насправді
можна навести силу прикладів, коли духівництво грало велику роль як
князівські радники не тільки в XI, а й у XII ст.

Само собою зрозуміло, що й усі інші думки про радників князя в
феодальний період, висловлені в попередній літературі, оскільки не
ставилось питання про феодальні відносини в Київській Русі, мають одну
загальну хибу: вони ігнорують класовий, феодальний склад цих радників.

Ми вже говорили, що в дофеодальний період радниками князя були
дружинники, родоплемінна знать і представники князівської адміністрації
— тисяцькі, соцькі. Ми вказували, що вже в кінці X ст. почався процес
розкладу дружини. Поступово розвивається боярський васалітет. Поруч з
дружинниками, що відірвались від князівського двору і осіли на землю,
васалами князя стають місцеві великі землевласники. В обов’язки васалів,
крім військової служби, входила участь у князівській раді. Встановлення
нових васальних принципів служби проходило під старою оболонкою
дружинних відносин. Через це літописи продовжують говорити про раду
князя з дружиною навіть і тоді, коли процес розкладу дружинних відносин
уже в достатній мірі визначився.

При Ярославичах і особливо в XII ст. процес розкладу дружини не тільки
закінчився, а й боярство, осівши на землю і об’єднавшись з місцевими
недружинними феодальними групами, стає місцевим — київським,
чернігівським, галицьким та ін. Разом з тим дедалі більшого значення
набуває міністеріалітет, причому верхівка його об’єднується з боярством.
Але й боярство займає головні посади — наприклад, воєводства. Все це так
чи інакше повинно було відбитись і на складі князівської ради.
Безперечно, починають грати велику роль князівські міністеріали. Нам
здається, що під «советом уных» кн. Всеволода треба розуміти саме раду з
князівськими тіунами. Дедалі більше літопис говорить про князів, які
піддаються радам «несмысленных» або радам певної групи. Все це свідчить
про місцеву обмеженість князівського оточення, про слабий зв’язок з
основною феодальною масою, навіть про деяке протиставлення князівського
оточення і цієї маси. Найяскравіший приклад такого протиставлення
літопис дає в оповіданні про події 1068 р. Коли кн. Ізяслав і Всеволод
прибігли після поразки їх війська в Київ, то «людье Кыевьстии прибегоша
Кыеву, і створиша вече на торговищи, и реша, пославшеся ко князю: «се
Половци росулися по земли; вдай, княже, оружья и кони, и еще бьемся c
ними». Коли кн. Ізяслав не згоджувався з ними, то частина їх прийшла на
князів двір: «Изяславу же седящю на сенех c дужиною своєю, начаша
претися со княземь».

Щоб подолати цю місцеву обмеженість і інтереси окремих груп,
найвидатніші князі, наприклад Володимир Мономах, змушені скликати для
розв’язання найважливіших питань або поширені наради дружини з місцевими
феодальними елементами — віча, або запрошувати представників феодальних
груп інших земель-князівств (так зробив Володимир Мономах для
обміркування Устава о резах), або навіть скликати феодальні з’їзди.

Проте треба відзначити, що питання про князевих радників в XII ст. не
можна поставити чи розв’язати, не взявши до уваги місцевих особливостей
у класовій структурі і політичній організації землі-князівства. І ми вже
говорили, що тут намічаються три типи відносин князя до радників —
феодалів і міністеріалів. В Галицькій землі князь мусив зважати на
самостійну політичну силу місцевої феодальної знаті. Коли йому вдавалось
цю силу перемагати, то він спирався не тільки на свою дружину, а й на
інші місцеві феодальні групи — мабуть, на дрібний васалітет і купецтво.
В Новгороді боярська рада поступово перетворюється в замкнену установу —
раду панів, якій князь мусив коритись. В Суздальській землі князь після
боротьби переміг місцеве боярство, яке зосередилось у Ростові й Суздалі,
і його радниками стали його дружинники, бояри і дворяни.

Але в більшості земель-князівств відбувається процес утворення при
князівському дворі певної групи феодалів — боярства і міністеріалітету,
що складали оточення князя. Ця група, що розв’язувала найважливіші
питання в землі-князівстві, своїм організаційним типом близька до так
званої феодальної курії західноєвропейського середньовіччя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020